Ісьорія

Так, політики та політологи схиляються до думки, що переговори з ЄС щодо підписання угоди про асоціацію були потрібні Януковичу, лише для підсилення своїх позицій в перемовинах з Росією[58], а висловлювання одного зі спікерів та «диригентів» правлячої Партії Регіонів — Михайла Чечетова — рос. «Мы их развели как котят»[59] стосовно опозиції стало яскравим прикладом застосовуваних владою технологій.

В своїй першій, мирній фазі Революція гідності мала всі ознаки кольорової революції: ненасильницький опір, мирні масові зібрання, організатори протестів та польові командири, спонсори протестів. У подальшому, через непоступливість влади та її намагання «закрутити гайки», революція переросла у відкрите силове протистояння з численними людськими жертвами.

За даними Українського інституту національної пам'яті однією з основних рушійних сил Революції стало українське студентство, яке сприйняло свою відповідальність за майбутнє держави та виступило не лише учасниками революційних подій, але й виступили організуючою силою.

Окрім студентства рушійною силою Революції виступили футбольні фанати — як одна з найбільш організованих груп молоді. Наслідком їх спільного виступу стало примирення між групами підтримки окремих футбольних клубів.

Загалом, в протестах брали участь представники різних національностей та різних прошарків населення України — від найманих працівників до представників середнього бізнесу з всіх регіонів України.

Рішення щодо проведення акцій приймались учасниками майдану в режимі прямого волевиявлення, при цьому очільники акцій — представники парламентської ліберальної опозиції — намагалися частково координувати протести. За окремими оцінками ця координація була спрямована на звуження вимог до підписання угоди про асоціацію з врахуванням власних політичних інтересів. За іншими оцінками представники опозиції виявились не готовими до масових протестів, тому за основний напрямок своєї активності спочатку обрали запобігання провокацій та визволення заарештованих активістів.

Захисниками режиму, окрім сил міліції та внутрішніх військ, які виконували накази чинного на той час політичного керівництва країни, стали переважно декласовані елементи, яких масово залучали до участі в «антимайданах» грошима та організовано звозили практично зі всієї України (за винятком окремих західних областей). Так, для підвезення учасників «Антимайдану» з півдня та сходу України в найбільш «гарячі» дні було викуплено 17 поїздів на близько 17 тисяч місць.

Існує інформація, що в протистоянні приймали участь підрозділи сил спеціального призначення Російської Федерації, які виступили на боці захисників режиму або як самостійна сила, яка намагалась загострити конфлікт між протестантами та владою.

Характер протестів

Від самого початку активної фази протистояння мітингувальниками був обраний курс на мирний характер протестів. При цьому, спроба втягнути мітингувальників в агресивне протистояння з силами правопорядку під час штурму Адміністрації Президента 1 грудня зазнала невдачі: мітингувальники не долучились до штурму, а опозиційні депутати та лідери протесту своїми тілами відгородили мітингувальників від сил правопорядку.

Після подій 1 грудня силовий контакт хоча і мав місце, але все більше переходив в цивілізоване русло та мав локальний характер. При цьому влада намагалась імітувати «всенародну підтримку» курсу Уряду та Президента звозячи людей на «антимайдани» — проплачені мітинги, які проходили під прапорами Партії Регіонів. При цьому окремим учасникам «антимайдану» гроші або не платили, або платили лише частково.

Причини та характер протистояння

Поштовхом до виходу протистояння за мирні межі стало ухвалення Верховною Радою репресивних, на думку прихильників євроінтеграції, «диктаторських законів», що відбулося 16 січня. Наступного дня низка громадських організацій оголосили повну мобілізацію на Майдані Незалежності у Києві. У їх звернені закликалося до «масового і негайного опору» злочинцям при владі.

Незважаючи на притаманний збройному протистоянню характер та застосування спеціальних засобів — включаючи каміння та коктейлі Молотова — протестуючі, в цілому, застосовували гуманні методи поводження з полоненими, відпускаючи затриманих беркутівців та тітушок після «виховної бесіди», яка передбачала виконання національного гімну, публічне вибачення перед народом або змащування лобів зеленкою.