Документ Microsoft Word

Миха́йло Сергі́йович Груше́вський — професор історії, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної Ради (1917–1918), дійсний член Чеської АН (1914), ВУАН (1923) та АН СРСР(1929), автор понад 2000 наукових праць. У Львові Грушевський розпочав активну науково-організаційну діяльність у Науковому товаристві ім. Шевченка (НТШ), з яким почав співпрацювати ще в 1892 році. На початку 1897 року Михайла Грушевського обирають головою НТШ (1897–1913). Під його керівництвом розроблялися статути НТШ (1896, 1898, 1901, 1903, 1904), в основу яких були покладені суто наукові, а не політичні і культурні завдання, що викликало опозиційні настрої щодо нього. Реорганізуючи НТШ в академічну установу світового рівня (створення бібліотек, музеїв, збирання архівного матеріалу), Грушевський сприяв переходові української науки в Східній Галичині від поодиноких індивідуальних історичних пошуків до організованого, колективного й систематичного вивчення історії України та створив власну наукову школу (І.Крип'якевич, В.Герасимчук, С.Томашівський, І.Джиджора, М.Кордуба, І.Кревецький, Ом. Терлецький), яка виконувала освітню (підготовка істориків-професіоналів) і дослідницьку (вивчення широкого кола проблем історії України) функції^[4]. Для розвитку української літератури Грушевський разом з І.Франком заснував і видавав «Літературно-науковий вістник» (Львів, 1898–1905, Київ, 1905—07), був одним з організаторів Української видавничої спілки .

Тара́с Григо́рович Шевче́нко (відомий також як Кобза́р; *25 лютого (9 березня) 1814, с. Моринці, Київська губернія, (нині Черкаська область) —† 26 лютого (10 березня) 1861, м. Санкт-Петербург) — український поет, письменник(драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський діяч, філософ,політик, фольклорист, етнограф, історик. Під впливом баченого і пережитого в Україні Шевченко написав вірш «Розрита могила», у якому висловив гнівний осуд поневолення українського народу царською Росією. В лютому 1844 року виїхав з України до Петербурга через Москву. У квітні Тарас пристав до Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. У березні 1847 року, після доносу, почалися арешти членів братства. Шевченка заарештували 5 квітня1847, відправили під конвоєм до Петербурга й ув'язнили в казематі так званого Третього відділу. Під час допитів поет виявив неабияку мужність і незалежність: він не зрікся своїх поглядів і не виказав нікого з братчиків. Перебуваючи біля двох місяців за ґратами, Шевченко продовжував писати вірші, що їх згодом об'єднав у цикл «В казематі». Дуже різним політичним силам вдається знаходити серед висловів Шевченка такі, які свідчать про нібито близькість переконань Шевченка до ідеології саме цих сил. Зокрема, образ Шевченка брався на озброєння як офіційною радянською пропагандою, так інаціоналістичними колами. Натомість існує думка, що насправді політичні переконання Шевченка були нечіткими, оскільки він був насамперед поетом, а не політиком.

12. 13. важливою складовою культ процесів в Україні у 20—30-ті роки була політика коренізації, спрямована на те, щоб надати народам, об´єднаним у СРСР, певної «кул-нац автономії» — можливості розвивати свої національні культури і мови. У практ здійсненні політики коренізації в Україні виокремлюють два аспекти: україн і створення необхідних політ та економ умов для розвитку меншин. Політика коренізації була зумовлена причинами:об’єктивн -наслідки революції та громадянської війни: cеред селян з’яв уявлення про приналежність до певної нації, поява укр. мов осв уст і преси; -була засобом пошуку спільної мови з селянством, залучити на свій бік нац інтелігенцію шляхом поширення принципових ідей непу на сферу національних відносин (вільний розвиток, певна децентралізація, приватна власність-видавництва на рідній мові, підвищ ефект праці навч селянина на укр. мові легше, економ знан рідн мовою); -спробою більш керівництва очолити і поставити під контроль процес нац відродження на окраїнах, щоб його енергію й могутній потенціал спрямувати у русло центр влади- дозволяли в межах тотал сист; -РС створ на засадах рівн гарантія частина нар комісаріатів тільки в республ, осв і культ в Харкові сприяв розв укр. культ і мови, розгортати процеси і допоміг реалізаціі; -зовн фактор Ліга Націй відмінила референдум щодо долі ЗУЗ, загроза полонізації,щоб відчули що при рад владі інтереси націй задовольн; лише част членів підтрим з коньюктурних причин, мала на меті створити привабливого іміджу СРСР на міжнар арені, створити враження вільн розвит респ.

Ці ідеї покладені в основу рішень XII з´їзду РКП(б) ,на якому вже чітко були сформульовані основні положення політики коренізації: підготовка, виховання та висування кадрів корінної національності; врахування нац чинників при формуванні партійного і держ апарату - кожен службовець мав здавати іспит з укр. мови, на верхніх посадах мало через низьку грамотність, масовий прийом сприяв падінню інтел рівня партіі; організація мережі навчальних закладів усіх ступенів(універи - в інст. нар освіти, бо демократичні інституції, високий рівень освіти, а діти робітників не підготовлені), закладів культури, газет і журналів, книговидавничої справи(переклади європейської класики) мовами корінних нац; заохочення глибоке вивчення національної історії, відродження і розвиток національних традицій і культури. Активно здійснювалася політика коренізації в районах України, населених нац меншинами. у партійних комітетах було створено спеціальні підрозділи, які працювали з ними. Досить активно проводилася лінія щодо найповнішого предст різних націй в органах рад влади. створено окремі адм-тер одиниці у місцях компактного поселення неукр населення: Молд респ, нац райони, а такожсільські та містечк рад. Ще до офіційного запровадження українізації раднаркомом РСФРР було дозволено провести українізацію церкви. Це пояснювалося бажанням розколоти та послабити РосПравЦ ,бо патріарх Тихон був інтелектуальним противником влади. У жовтні 1921р утворюється УАПЦ. була визнана Конс патріархат, стояла за відродження нац. культури, проводила богослужіння укр. мовою

За порівняно короткий час втілення в життя політики українізації дало значні результати. питома вага укр у партії виросла до 55%.Найбільш вражаючих ycпixiв було досягнуто в ліквідації неписьменності. Під час революції письменними були близько 40% міського населення, через 10 років - уже 70%. На селі зросла з 15 до понад 50%.. У 1927/28 навчальному році українці становили 50% усіх студентів республіки. Тираж укр газетзріс у 5 разів, книжкової продукції. Вирішення нац. питання - зразок Швейцарія, бо функціонують 3 мови і нема розбіжностей, на рівні населення обмін дітьми, щоб опанувати другу

.

15. Судьба западно-украинских земель решалась в сложных и драматических условиях начала второй мировой войны. 17 сентября 1939 г. Красная Армия вступила на территорию Западной Украины, чтобы, как официально сообщалось, предотвратить оккупацию западно-украинских земель.

Некоторые трудящиеся Западной Украины с радостью встречали советские войска. Бывшие члены Коммунистической партии Польши и Коммунистической партии Западной Украины вышли из подполья и активно включились в создание революционных органов власти — ревкомов, сельских комитетов. Правда многие из них вскоре попали под очередную волну сталинских репрессий. Однако многие были настроены антисоветски.

В 1939 г. в Западной Украине была запрещена деятельность всех украинских политических партий, общественных, культурных, научных, торговых и промышленных товариществ и учреждений. Перестали действовать, в частности, "Просвита", научное товарищество имени Т.Г.Шевченко В подполье оставалась только ОУН. 22 октября 1939 г было создано Народное собрание Западной Украины, состоявшее из крестьян, рабочих, служащих края.

На основе обращения Народного собрания V внеочередная сессия Верховного Совета СССР (1-2 ноября 1939 г) приняла закон о включении Западной Украины в состав СССР и воссоединении ее с Украинской ССР. 13-15 ноября 1939 г. состоялась внеочередная третья сессия Верховного Совета УССР, единогласно одобрившая Закон о вхождении Западной Украины в состав УССР. На вновь присоединенной территории было образовано шесть областей - Львовская, Станиславская (позже Ивано-Франкоиская), Волынская, Тернопольская, Ровенская и Дрогобычская (в 1959 г. объединена с Львовской). Так было положено начало воссоединения украинских земель в едином государстве.

Следующим шагом в реализации статей советско-немецких договоров, что непосредственно касались Украины, было решение проблемы Бессарабии. В июне 1940 г. советское правительство в ультимативной форме потребовало восстановления в Бессарабии своей власти. Возврат Бессарабии связывался с передачей Советскому Союзу той части Буковины, большинство населения которой имели общую с народом советской Украины историческую судьбу и язык. Румыния вынуждены была удовлетворить эти претензии правительства СССР. Восстановление Советской власти на территории Бессарабии и присоединение Северной Буковины произошло мирным путем.

После воссоединения в составе УССР Западной Украины, Северной Буковины и Бессарабии население республики увеличилось на 8,8 млн. чел. и к середине 1941 г. составило 41,5 млн. чел., а территория расширилась до 565 тыс. кв. км.

Главное внимание уделялось конфискации и перераспределению существующих средств производства и бытового имущества. Частная собственность заменялась общенародной. Было экспроприировано около 2 тыс. промышленных предприятий. Более миллиона гектаров земли, скот, семена, технику было конфисковано у помещиков и передано безземельным и малоземельным крестьянским хозяйствам. Расширилась сеть больниц, поликлиник. Реорганизована система народного образования. Ликвидировалась неграмотность и малограмотность среди взрослого населения.

Однако дальнейший массовый террор и репрессии пошатнули веру трудящихся западных областей в лучшее будущее Самоуправство, беззаконно органов НКВД, партийных и советских работников вызвало массовое недовольство местного населения. Западные украинцы выступали против насильственного "раскулачивания", конфискации имущества, депортации зачастую невинных людей в Сибирь, Казахстан, Среднюю Азию.

Таким образом, "советизация" западно-украинских земель по сталинским рецептам значительно усиливала напряженность в этом регионе.

6. Поряд з традиційними станами феодального суспільства —селянством та поміщиками, які у цей час зазнають значних змін під впливом майнової диференціації, виникають нові класи — пролетаріат та буржуазія. Робітничий клас України формувався як складова загальноросійського пролетаріату. Порівняно із західноєвропейським робітничим класом він мав свої особливості: більш пізній час формування та виходу на політичну арену; надзвичайно високий ступінь концентрації на виробництві; вкрай важке економічне становище та політичне безправ'я; багатонаціональний склад; значний відсоток молоді в пролетарському середовищі. У своїй сукупності ці особливості визначили політичне обличчя та специфіку психологічного складу вітчизняного пролетаріату, стимулювали розвиток революційності та радикалізму в його поглядах та діях.

Суттєво відрізнялася від західної і національна буржуазія. У Російській імперії цей клас формувався за сприяння та під контролем самодержавства, був тісно пов'язаний з поміщицьким землеволодінням. Ці специфічні умови визначали консерватизм та вірнопідданість вітчизняної буржуазії. Зростаючи в умовах наздоганяючої модернізації, якій притаманні стрімке посилення ролі держави, цей клас був залежним не стільки від коливань на ринках сировини, капіталів, товарів, скільки від змін у політиці уряду, що виступав монополістом на цих ринках. Саме тому особливістю вітчизняних капіталістів-підприємців була орієнтація не на вільну конкуренцію, а на монополію держави, не на завоювання політичної влади, а на органічне «вписування» в жорстку, централізовану систему самодержавної влади.

Основними джерелами формування буржуазії в Україні були «обуржуазнене» дворянство, яке перейшло на капіталістичні методи господарювання; купці, чумаки, скупщики, сільські лихварі, які в дореформений період накопичили капітали; кустарі, які зуміли пристосуватися до нових буржуазних умов; заможні селяни, які господарювали на засадах фермерства, орієнтуючи своє виробництво на ринок та використовуючи найману робочу силу.

Характерно, що буржуазія в українських землях формувалася на багатонаціональній основі — крім українців у її складі вагомою була частка росіян, євреїв, французів, англійців, бельгійців та німців.

У другій половині XIX ст. формується інтелігенція — специфічна верства населення, яка, не маючи приватної власності, займалася не фізичною, а розумовою працею, розвитком та поширенням культури у суспільстві. Відповідно до перепису населення до цієї верстви в Україні належали 4,1% населення. У пореформений період інтелігенція зазнала значних змін. По-перше, вона стала більш неоднорідною, у її складі зросла частка різночинного елементу. Зокрема, якщо на початковому етапі становлення інтелігенції основним джерелом формування цієї верстви було дворянство, то наприкінці XIX ст. лише 20—25% складу інтелігенції мали дворянське походження, решта — вихідці з різночинців. По-друге, переважна більшість інтелігенції України була неукраїнського походження. У 1897 р. лише 16% юристів, 25% учителів і майже 10% письменників були українцями. По-третє, асиміляторська політика царського уряду призвела до значної русифікації інтелігенції. По-четверте, власне українська інтелігенція проживала переважно у селах та невеличких містах, працюючи земськими вчителями, лікарями, агрономами тощо, тоді як у крупних містах її частка була незначною. Наприкінці XIX ст. українці становили менше третини міського населення, у складі якого домінували росіяни та євреї.

Отже, у другій половині XIX ст. під впливом буржуазних реформ в Україні відбулися значні зміни в соціально-економічній сфері. В аграрному секторі сформувався досить високий рівень концентрації землі; було здійснено докорінний перерозподіл земельної власності, що йшов по лінії переходу від становості до безстановості; у сільськогосподарському виробництві значного поширення набули застосування техніки, використання вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів тощо. Ці зміни дали можливість Україні перетворитися на потужний центр виробництва сільськогосподарської продукції не тільки імперського, а й світового значення. У 60—80-х роках XIX ст. завершився промисловий переворот. Розвиваючись у руслі загальноімперських тенденцій, українська промисловість водночас мала низку особливостей. У пореформений час індустріалізований Південь України перетворився на основну паливно-металургійну базу імперії. Розвиток української промисловості характеризувався більш швидкими порівняно із загальноімперськими темпами розвитку; високим рівнем концентрації виробництва; побудовою промислових об'єктів на принципі незавершеності тощо. Внаслідок буржуазних реформ та завершення промислового перевороту ускладнилася соціальна структура суспільства: активно відбувалася диференціація в межах традиційних класів феодального суспільства — дворянства та селянства, крім того, виникли нові класи — буржуазія та пролетаріат, дедалі помітнішу роль почала відігравати інтелігенція.

Українофіли - ( воліли називатися «народолюбцями») люди, які дуже поважали і любили Україну, український народ, культуру. Наздоганяюча модернізація - це ті зміни, що починаються в якихось країнах чи регіонах вже після того, як вони відбулися у багатьох інших. Двойная лояльность — ситуация, в которой диаспоры, апатриды, национальные меньшинства, партии и прочие социальные группы привержены интересам не только государства, в котором они находятся, но и другого государства, которое считают своим по национальным, конфессиональным, политическим, партийным и т. д. признакам.

«Істо́рія Ру́сів» — твір української національно-політичної думки початкуXIX століття, де подано яскраво, часом у художній формі, картину історичного розвитку України від найдавніших часів до 1769 року. Панславі́зм — культурна і політична течія, ідеологія, поширена в державах, населених слов'янськими народами, в основі якої лежать ідеї про необхідність їх політичного об'єднання на основі етнічної, культурної та мовної спільності. «Ді́ло» — провідний часопис Галичини, її перший, найстаріший і впродовж багатьох років єдиний український щоденник (перше число появилося 14 січня 1880); офіційний орган УНДП і УНДО. Стара́ грома́да — організація української інтелігенції у Києві, займалася громадською, культурною та просвітницькою діяльністю, діяла з 1859 до 1876, коли була заборонена Емським указом. Земства— виборні органи місцевого самоврядування (земські збори, земські управи) в Російській імперії та Російській Республіці (1917). Введені земською реформою 1864. Завідували освітою, охороною здоров'я, будівництвом доріг тощо. Анархо-коммунизм —одна з основних течій російського анархізму, що спирається на теорію т. зв. бездержавного комунізму. ) Коміте́ти незамо́жних селя́н (КНС, комнезам) — орган Радянської влади на селі в Україні в 1920–1933 роках. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка (колишнєТовариство «Просвіта») — українська громадська організація культурно-освітянського спрямування./ Просвіта (місячник) — щомісячний орган товариства «Просвіта», який виходив у Львові між 1936 і 1939 роками. / Товариство «Просвіта», або Руске Народне Просвитне Дружство — просвітнє товариство бачвансько-срімських русинів, засноване 2 липня 1919 у Новому Саді. "націонал-ухильництво" — форма націонал-комунізму, представники якого намагалися поєднати комунізм з національним рухом. Його речниками в Україні були Микола Хвильовий, Олександр Шумський, Михайло Волобуєв і Микола Скрипник. Рада — орган народовластия, народное собрание, вече или парламент в различных славянских государствах. Коро́нний край – адміністративно-територіальна одиницяАвстрійської імперії в 1849-1867 і австрійської частини Австро-Угорщини в 1867-1918. Мазе́пинство (мазепинці) — зневажливий ярлик вживаний у відношенні до національно-визвольного руху українців в Російській імперії. Термін почав вживатися у XVIII ст. після виступу гетьмана Івана Мазепи проти російського царя Петра І у 1709 р. у відношенні до прихильників гетьмана, а пізніше і до інших, кого підозрювали у нелояльності до режиму. Национально-культурная автономия — автономия обособленной этнической группы в решении вопросов организации образования и других форм своей культурной жизни. Распространяется на всех представителей данной этнической группы, а не на конкретную территорию^[1]. Термин национал-коммунизм описывает этнические меньшинства коммунистическоготечения, которые возникли в бывшей Российской Империи после создания большевистской партии Владимира Ильича Ленина, сформированные из левого крыла русской социал-демократической рабочей партии в октябре 1917 года. Трест — одна из форм монополистических объединений, в рамках которой участники теряют производственную, коммерческую, а порой даже юридическую самостоятельность. Інтегральний націоналізм є одним з п'яти типів націоналізму за термінологією Карлтона Гаєса, який у 1928 році опублікував книгу «Історична еволюція сучасного націоналізму». Колабораціонізм– це співпраця громадян держави з її ворогами на шкоду власній державі. Націонал-ухильництва, націоналістичний ухил - термін, який був введений І.В. Сталіним для позначення різних проявів прагнення керівних партійних працівників союзних і автономних республік до самостійності у проведенні національної політики. Москвофіли Послідовники панславізму сталиназивати себе "твердими ру­синами", а оскільки вони орієнтувалися на Москву, їх назвали мос­квофілами, або русофілами, а їхній рух "москвофільством". Теорія боротьби двох культур - теорія, висунута ДД Лебідем, яка полягає в тому, що На території України розвиваються дві культури — міська російська і сільськаукраїнська. Ці дві культури не співіснують, а борються між собою. Партія більшовиків, звичайно, стоїть на боці міської, або ж пролетарської, культури, але вона не повинна застосовувати насильство у її поширенні.

Хвильовизм – це напрям в літературі родоначальником якого був Микола Хвильовий.