История(книга)

4.5.ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА

ІУКРАЇНСЬКОBМОСКОВСЬКИЙ ДОГОВІР 1654 р.

Б.Хмельницький розумів, що виграти війну з Польщею можливо

тільки за підтримки сильних союзників. Тому він шукав союзу з Ос

манською імперією та Московією. Турецький султан погоджувався на

протекторат над Українською державою, і це турбувало Москву. Крім того, московського царя Олексія Михайловича приваблювала можливість використати козаків для відвоювання земель, що були втрачені під час російсько польських воєн першої половини XVIII ст. Після тривалих та

нелегких переговорів 11 жовтня 1653 р. відбувся у Москві Земський собор,

який затвердив рішення прийняти військо Запорозьке з містами та

землями під государеву руку й відрядив посольство на чолі з боярином

Василем Бутурліним. 31 грудня 1653 р. посольство прибуло до Переяс

лава.

8 січня 1654 р. в Переяславі відбулася закрита старшинська козацька

рада, яка визнала протекторат Московії. У цей же день було зібрано

велику козацьку раду, яка ухвалила рішення прийняти протекцію рос

ійського царя. Було узгоджено принципові засади майбутнього договору

(антипольський військовий союз Росії та України, протекторат мос

ковського царя над Україною, збереження основних прав та вольностей

Війська Запорізького) і здійснено акт усної присяги – присягу у Пере яславі склало 284 особи. Протягом січня лютого присягли понад 127

тисяч осіб. Відмовилися від принесення присяги – вище православне духовенство, запорожці, частина міщан та козаків.

У березні 1654 р. у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів. Основний (компромісний) договір (з 11 статей) був підписаний у березні 1654 р. («Березневі статті»). На жаль, оригінал цього документа не зберігся. У непорушності зали шалися територія Української держави, її територіально адміністратив

ний поділ, форми правління й устрою.

Зміст 11 статей:

1.Україна має власне управління, яке не залежить від царських чиновників.

2.Народ України судиться за власними законами і у власних судах.

3.Гетьман має право приймати іноземних послів й відправляти

власних до інших країн, після чого повідомляти про це цареві. Заборо нялися дипломатичні зносини з Польщею й Османською імперією.

4.Гетьмана повинні обирати, як обирали, про обрання козаки мають

доповідати царю.

131

5.Непорушними залишаються права і вольності усіх станів населен

ня України.

6.Реєстрове військо визначається чисельністю 60 тис. козаків.

7.Україна зобов’язана виплачувати данину до царської казни.

8.Московські чиновники до збору податків в Україні не втручаються.

9.Козацьке військо повинне допомагати царю Московії у війнах.

10.Зі свого боку цар обіцяв боронити та захищати Україну.

11.Російські гарнізони на чолі з воєводами мали розміщуватися лише

уКиєві та Чернігові.

Тобто мова йшла про перехід України під владу російського царя на широких правах автономії. Договір скріпляв конфедеративний союз двох держав і кваліфікувався як «вічний», але його правова сила була дійсна

лише на період правління Б.Хмельницького.

Серед істориків й досі ведуться дискусії з приводу визначення суті Переяславсько Московського договору – що це було: персональна унія

(Сергієвич), васальна залежність України від Росії (Грушевський), військовий союз між Україною та Росією (В.Липинський) возз’єднання українського та російського народів (радянська історіографія) тощо. Підручник за ред. Смолія дає таке визначення: за своїми формально

правовими ознаками договір нагадував акт про встановлення відносин номінальної протекції, але за змістом передбачав створення під верхо венством корони Романових конфедеративного союзу двох держав, спря

мованого проти зовнішнього ворога.

Значення укладання цього договору:

–в царині міжнародних відносин він засвідчував юридичну форму відокремлення й незалежності козацької України від Речі Посполитої;

–він служив правовим визнанням Росією внутрішньополітичної

суверенності Української держави. Україна як держава зберігала власну

територію, основи політичного та державного ладу, станові права та привілеї населення. Проте, відбувалося й певне обмеження державного

суверенітету;

–він відкривав перспективу в союзі з Московією довести до пере

можного кінця війну з Річчю Посполитою й завершити об’єднання земель у кордонах національної держави.

Проте, фактичний перегляд положень документа починається вже з

кінця 1655 р., у листопаді 1656 р., коли Росія в однобічному порядку

підписує перемир’я з Польщею (для союзу проти Швеції), не врахову

ючи інтересів України. Крім того, підписуючи договір, кожна зі сторін

вкладала в нього свій зміст: російська вважала його узаконеною формою залежності України, українська сподівалася зберегти в нових умовах

132

державну автономію. Доля штовхнула Україну на об’єднання з держа

вою, в складі якої вона не мала перспектив для самостійного розвитку.

Пошук Хмельницьким нових політичних перспектив (союз зі Шве цією) було перервано його смертю (6 серпня 1657 р.).

Нові терміни і поняття

Протекторат – (лат. protector – покровитель) – форма міждержавних сто сунків, коли одна держава визнає над собою верховний суверенітет іншої, передусім у міжнародних справах, зберігаючи автономію у внутрішніх справах та власну династію правителів.

Земський собор – на Русі з середини XVI до кінця XVII ст. – збори представ ників різноманітних шарів населення Московської держави для рішення пол ітичних, економічних і адміністративних питань.

Персональна унія – політичне об’єднання двох чи більше самостійних держав в союз с одним головою, який є, таким чином, головою кожної держави члена союзу.

Конфедеративний союз – форма державної єдності, коли держави, що об’єдна лися, зберігаючи суверенітет повністю, надають частину своїх владних повнова жень сумісним органам влади для координації деяких дій.

Суверенітет– виключне право здійснювати верховну владу у певній державі (рідше – на окремій території, над окремою групою осіб) незалежно від будь кого (відповідно суверенітет почасти тлумачиться як «повна незалежність»). Найчастіше суверенітет розглядається відносно держав як основний принцип міжнародних правовідносин та істотна ознака сучасної держави в міжнародному праві і визна чається як «повнота влади», незалежність держави від інших держав чи міжнарод них об’єднань, що виявляється у праві вільно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи без стороннього втручання. Джерелом і носієм суверенних прав – сувере ном – може бути абсолютний монарх чи диктатор, а в демократичних країнах – народ. У тоталітарних державах суверенітет права здійснює керівна партія. Васа літет, протекторат чи вхід однієї держави у тісні об’єднання з іншими призводять до обмеження Суверенітету чи його повної втрати.

Рекомендовані джерела та література для поглибленого вивчення теми.

1.Історія України мовою документів: навчальний посібник /за загальною ред. проф. М.Є.Безпалова. – Донецьк: ТОВ «Юго Восток, лтд», 2006. – С. 17 18.

2.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С.206 209.

3.Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. –

С.123 134.

4.Яковенко Н.М. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. – К.: Генеза, 1997. – С. 194 201.

5.Смолій В.А., Степанов В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648 1676 рр.) – К.: Альтернатива, 1999. – С. 176 184.

133

4.6. РУЇНА. ПОДІЛ УКРАЇНИ

НА ЛІВОБЕРЕЖНУ І ПРАВОБЕРЕЖНУ

Причини Руїни:

1.Відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті, та боротьба козацької

старшини за гетьманську булаву.

2.Розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та

зовнішньої політики.

3.Егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити дер

жавні інтереси вище від вузькокланових та особистих.

4.Загострення соціальних протиріч в Україні та зростання спротиву

народних мас новому закріпаченню й погіршенню матеріального стану

козацтва.

5.Втручання в українські справи інших держав (Московії, Речі По сполитої, Османської імперії та Кримського ханства).

Основні події.

Ще за свого життя Б.Хмельницький мав намір заснувати гетьманську династію. Тому, коли він помер, козацька старшина негайно обрала геть

маном його 16 річного сина Юрія Хмельницького (1641 – 1685), який виявився людиною нерішучою та слабохарактерною. Пробувши гетьманом

близько місяця, він власноруч склав з себе повноваження. Того ж 1657 р. обрано гетьманом усієї України генерального писаря Генеральної військо

вої канцелярії Війська Запорозького Івана Виговського (? – 1664). Виходець із православної шляхти, соратник Б.Хмельницького, один із найосвіче

ніших та талановитих мужів свого часу, він виявив себе блискучим дип

ломатом. Зовнішній політичний курс був спрямований на створення не

залежного українського князівства. Намагаючись протистояти впливам

Москви, Виговський уклав союз зі Швецією, поновив союз з Кримом та

Туреччиною, розпочав переговори з Польщею. Політичні загравання стар

шини з польською шляхтою сильно підірвали довіру простого народу, який добре пам’ятав польське панування (на Полтавщині спалахнуло повстання у 1658 р., яке було придушено за допомогою татар. 15 тис. полтавчан загинуло, жінки, діти були віддані татарам).

16 вересня 1658 р. між Україною і Річчю Посполитою було підписано у Гадячі Гадяцький договір. Згідно з ним Чернігівське, Київське, Брацлавське воєводства утворювали Велике князівство Руське та входили до складу Польщі на правах автономії як третій член федерації. Верховна влада належала гетьману, що обирається довічно та затверджується королем. Велике Руське

Князівство мало власний суд, фінанси, армію (30 тис. козаків і 10 тис.

найманців). Православна церква зрівнювалася в правах з римо католицькою. Полякам поверталося їх майно в українських землях. Спроба Москви

134

примусити гетьмана відмовитися від союзу з Польщею була невдалою. Армія А. Трубецького у червні 1659 р. під Конотопом потерпіла поразку від українсько польсько татарського війська. Проте гетьман не зміг скориста тися перемогою. Його авторитет падав. В Україні починає діяти антигеть

манська опозиція (І. Богун, І. Сірко, Г. Ханенко та І. Безпалий). Завдяки

швидким і злагодженим діям, їм удалося нейтралізувати союзників Виговсь кого – татар, захопити Чигирин і Київ. У вересні 1659 р. неподалік від

Фастова чорна рада обрала гетьманом Ю.Хмельницького. Ю.Хмельницький у жовтні 1559 р. підписав новий договір (ПереясB

лавський) з Москвою у м. Переяславі, який ще більш обмежував автономію України (старшині заборонялося обирати гетьмана без дозволу царя, а

гетьману – підтримувати стосунки з іншими державами). У 1660 р. ро сійська армія зазнала поразки від поляків, і це підштовхнуло Ю.Хмель

ницького укласти 17 жовтня 1660 р. договір між Україною та Польщею (Слободищенський трактат) – на умовах Гадяцького, але без статті про

створення Руського князівства. Новий польсько український союз викли

кав протест лівобережних полків.

Таким чином, Україна була розділена на дві ворогуючі частини: Пра вобережну, що опиралася на Польщу, і Лівобережну, яка дотримувала

промосковської орієнтації. На Лівобережжі у боротьбі за булаву переміг на

чорній раді у Ніжині (червень 1663 р.) Іван Брюховецький (його противника страчено). На Правобережжі гетьманом було обрано Павла Тетерю, який

проводив активну військову політику з метою приєднання Лівобережжя до Правобережжя. Незважаючи на низку вдалих походів, йому не вдалося утриматися на Лівому березі, а народні повстання лишили його влади. У 1665 р. гетьманом було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка (1627 – 1698). Головною опорою його були прості козаки, з яких Доро шенко створює 20 тисячну найману армію (сердюки).

13 січня 1667 р. Московія та Польща підписали на 13,5 років АндруB сівське перемир’я, згідно з яким поляки визнавали владу Москви на

Лівобережжі на чалі Києвом, а остання погоджувалася з пануванням

Польщі на Правобережжі. Щоб скинути гніт Польщі та Москви і об’єднати

всю козацьку Україну під гетьманською булавою, Дорошенко прийняв

протекторат Туреччини. Скориставшись народним повстанням на Лівобе режжі, П. Дорошенко у 1668 р. поєднує дві розрізнені частини України. Проте, присутність турків у військах П. Дорошенка викликала невдоволен

ня українського народу. Щоб не загострювати ситуацію, Дорошенко по вертається на Правий берег, а наказним гетьманом на Лівобережжі при значає Дем’яна Многогрішного. Многогрішний у 1669 р. укладає новий договір з Москвою (Глухівський), що за своїм характером був компро місним. За його статтями Москва мала свої гарнізони лише у 5 містах, царські воєводи не мали права втручатися в справи української адмініст

135

рації, податки з населення мали йти до гетьманської казни, установлювався 30 тис. козачий реєстр. Проте, Многогрішний не зумів прийти до згоди зі старшиною, був обвинувачений у зрадництві та засланий царем у Сибір. У 1672 р. гетьманом став Іван Самойлович (? – 1690). У 1676 р. Дорошенко

втратив підтримку народу, зрікся булави на користь І.Самойловича. Його

правління відзначене ростом тиску Москви та козачої старшини на геть манську владу. Постійні війни перетворили багато районів України в

пустош. У 1681 р. між Московією і Османською імперією був укладений Бахчисарайський мир. Лівобережжя з Києвом, Запорожжя залишалися за

Москвою; південна Київщина та Поділля відходили до Порти (Польща у 1683 1699 рр. повернула ці землі). У 1686 р. між Москвою і Польщею був

підписаний «Трактат про вічний мир».

Вузькокланова політика та надмірне користолюбство І.Самойловича

викликали роздратування старшини, а царські воєводи вважали його ви нуватцем невдалого походу російсько українського війська на Крим у

1687 р. І.Самойловича було усунуто від влади та відправлено на заслання

до Сибіру.

Наслідки Руїни:

великі людські втрати внаслідок майже безперервних воєнних дій,

голоду та епідемій (на Правобережжі населення скоротилося на 90%);

господарська розруха;

втрата територіальної цілісності України, її розчленування на окремі

частини;

підпорядкування Української Православної Церкви у 1686 р. Мос ковському Патріархатові.

Таким чином, Руїна – це трагічний період історії України кінця XVII ст., що відзначився розпадом української державності, втратою національ них і соціальних надбань визвольної війни і загальним занепадом.

Нові терміни і поняття

Чорна рада – козацька рада, в якій, крім старшини, брала участь велика кількість рядових козаків.

Сердюки – (з турец. «відчайдухи») воїни найманих піхотних полків, створених гетьманом Петром Дорошенком. Вони становили особисту гвардію гетьмана.

Рекомендовані джерела та література для поглибленного вивчення теми

1.Хрестоматії з історії України для студентів вузів. Укладачі: Б.І.Білик, Л.В.Дячук, Я.С Калакура та інші. К.: ІСДО, 1993. – 376 с.: // http:// www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/dok2.html#1

2.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 229 253.

3.Історія України / Керівник авт. кол. Ю.Зайцев. – Львів: Світ, 1998. –

С.123 134.

136

4.7. СУСПІЛЬНОBПОЛІТИЧНИЙ ЛАД І

СОЦІАЛЬНОBЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ

ГЕТЬМАНЩИНИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ СТ.

Лівобережна Україна (Гетьманщина), що перебувала у складі Російсь кої держави, зберігала певні атрибути національної державності, що скла лися в роки національно визвольної війни. Після Б. Хмельницького

гетьмана обирали на військовій раді з наступним затвердженням царем. При ньому дорадчим органом залишалася генеральна старшина. Військо во адміністративний устрій стабілізувався. Територія Лівобережної Украї ни поділялася (після Андрусівського перемир’я 1667 р.) на 10 полків (Гадяцький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Пере

яславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський). Усі вони були поділені на сотні (до 20 у кожному). Сотні складалися з куренів. Аналогічний устрій склався й на Слобідській Україні. Із пересе

ленців з України були сформовані слобідські полки (5): Острозький, Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський. Вони теж поділялися на сотні. Вища військова влада належала бєлгородському воєводі.

Запорозька Січ підпорядковувалася формально Російській державі та

Речі Посполитій. Вищим органом влади виступала козацька рада. Ліво бережжя, Слобожанщина й Запоріжжя зберігали власні збройні сили.

На Правобережній Україні перепліталися адміністративний устрій

Речі Посполитої та Української козацької держави: діяли полки (Біло

церківський, Корсунський, Канівський та інші) й водночас зберігалися

воєводства (Київське, Брацлавське, Подільське і Волинське). Північна

Буковина входила до складу Хотинської райї, Закарпаття у складі Авст рійської монархії поділялося на чотири жупи.

На об’єднаних з Росією українських землях зберігалася власна судова

система. Вищою судовою установою був Генеральний військовий суд.

На державно адміністративний устрій Лівобережної України щодалі більше впливала російська адміністрація. У 1662 р. було створено Ма$ лоросійський приказ, що проводив політику, спрямовану на зміцнення

російської присутності на українських землях, звуження компетенцій

місцевих органів влади. Через Малоросійський приказ обмежувалися дипломатичні стосунки гетьманського уряду з зарубіжним світом. Пред ставниками російського уряду на Гетьманщині були воєводи.

У ході Визвольної війни український народ скинув із себе не тільки

польський гніт, а й знищив кріпосне право. Посполиті жили на землях

феодалів, виконуючи помірну феодальну ренту власнику землі, одночас

но виплачуючи державні податки. Юридично посполиті були вільними. Вони самовільно займали землі, що пустували, не маючи на те юридич

137

ного права. Цей процес був названий «займанщиною». Селянство Геть

манщини поділялося на кілька розрядів з різним рівнем особистої

залежності. Характерною особливістю соціальних відносин на Лівобе режжі стало переростання особистої залежності селян на залежність

кріпосницького характеру (так зване повторне закріпачення селянства). Друга за чисельністю верства українського суспільства – дрібні та середні козаки – мали юридичне право на дрібний земельний наділ, на

носіння зброї та участь у Чорних радах. Козаки також займалися «зай манщиною», багато хто мав свої промисли або ж наймалися до більш заможних козаків, розвиваючи капіталістичні відносини. Міські жителі у більшості вважалися вільними та платили державний податок. Пані вний клас складали козацька старшина й українська шляхта, що підтри

мала Визвольну війну. Вони володіли великими земельними угіддями, промислами, худобою. Пануючий стан не був однорідною групою; фе одали умовно поділялися на дві групи: старі шляхетські роди, що були

близькі до польсько католицької культури та заможні козаки, які вису нулися в ході Визвольної війни й не мали шляхетного походження. У свою чергу, названі групи були розбиті на клани, що переслідували власні інтереси. Вони ворогували між собою, що не сприяло зміцненню

українського суспільства у другій половині XVII ст.

Православне духовенство Гетьманщини перетворилося з пересліду ваного на привілейований стан суспільства. Це дало змогу українському

духовенству тривалий час протистояти спробам московського патріар

хату підкорити собі Київську митрополію. Проте, у 1687 р. залишки

автономії Київської митрополії були ліквідовані і вона підкорялася

московському патріархату.

Майже безперервні бойові дії негативно позначилися на демогра фічному становищі українських земель. Кількість населення зменшила

ся. Водночас відсутність кріпацтва, вільні землі та свобода господарської

діяльності притягували в Гетьманщину російських селян, ратних людей тощо. Зацікавлений у колонізації слобідських земель і захисті своїх південних кордонів російський уряд надавав українським переселенцям

різні пільги та привілеї.

Економічною основою розвитку України традиційно залишалося сільське господарство. Основну галузь сільського господарства станови ло зернове землеробство. Переважала трипільна система землеробства.

Врожаї зернових досягали в середньому «сам» – 4. Важливе місце у

господарстві займало тваринництво (розведення коней, волів, свиней

тощо). Великі тваринні господарства виходили за межі звичного фео

дального виробництва, оскільки базувалися на використанні переважно найманої робочої сили.

138

Національно визвольна війна справила значний вплив і на розвиток

української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку

міст, що були звільнені від польсько шляхетського володарювання (Київ, Ніжин, Чернігів, Полтава тощо) і перетворилися на великі промислово

торговельні центри. Ремесло поступово перетворювалося на дрібното варне виробництво, проте на шляху цього стояли корпоративні інтереси цехових об’єднань, на захист яких виступали й правлячі кола. Швидкими

темпами розвивалися промисли.

Таким чином, в Гетьманщині існували сприятливі умови для подаль шого економічного розвитку, але воєнні дії, постійна агресія з боку сусідніх держав істотно гальмували його.

Нові терміни і поняття

Курінь – нижчий військовий підрозділ козацького війська (від 10 до 40 осіб). Очолював курінь обраний курінний отаман.

Слобідська Україна або Слобожанщина – історико географічний край у північно східній частині України (територія сучасних Харківської, частини Сумсь кої, Донецької, Луганської областей України та частини Воронезької, Курської і Бєлгородської областей Росії). Слобожанщина межувала на заході з Гетьман щиною, на півдні із Запоріжжям і володіннями Кримського ханства, на сході з Доном, на півночі з Московщиною.

Райя – (r ya [р’а:я] ) в Османській імперії – не мусульманське населення з низьким соціальним статусом, що підлягало високому податковому тиску й дискримінаціям.

Жупа – (округа) назва адміністративно територіальної одиниці у південних та західних слов’ян.

Малоросійський приказ – або Приказ Малі Росії – центральний орган керу вання, що було створено у 1662 р. у Москві, який відав питаннями взаємосто сунків між царським урядом та Лівобережною Україною.

Рекомендовані джерела та література для поглибленного вивчення теми.

1.Хрестоматії з історії України для студентів вузів. Укладачі: Б.І.Білик, Л.В.Дячук, Я.С Калакура та інші. К.: ІСДО, 1993. – 376 с.: // http:// www.history.univ.kiev.ua/ukrbooks/dok2.html#1

2.Безпалов М.Є., Бут О.М., Добров П.В., Шабельніков В.І. Історія України: погляд із сьогодення. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Донецьк: Видавництво ДонНУ, 2004. – С. 57 59.

3.Борисенко В.Й. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – С. 254 277.

4.Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст.

//http://history.franko.lviv.ua/yak_content.htm

5.Смолій В.А., Степанов В.С. Українська національна революція XVII ст. (1648 1676 рр.) – К.: Альтернатива, 1999. – С. 330 337.

139

4.8.РОЛЬ І МІСЦЕ ГЕТЬМАНА П. ДОРОШЕНКА

ВСПРОБАХ ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ

Петро Дорошенко народився в 1627 р. в родині спадкового козацького старшини (дід Михайло був гетьманом, батько Дорофей – полковником Війська Запорозького). Навчався в Києво Могилянській колегії, володів

польською і латинською мовами. Був соратником Б.Хмельницького з

1647 р., пройшов шлях від рядового до полковника.

П. Дорошенко – талановитий політик, полководець та адміністратор, гнучкий дипломат, вирізнявся серед інших діячів революції швидким і

глибоким аналітичним розумом, патріотизмом, широким розумінням зав

дань і перспектив боротьби за об’єднання всіх земель України в межах соборної й незалежної держави, послідовністю й залізною волею в діях,

спрямованих на досягнення поставленої мети. Недарма в історії України П.Дорошенка називають часто «Сонцем Руїни».

У 1665 р. П. Дорошенко був обраний Гетьманом Правобережної Ук раїни, замінивши на цій посаді Павла Тетерю, який в своїй політиці

орієнтувався на Польщу і тим втратив довір’я в значної частини козаків. Прагнучи стабілізувати внутрішнє становище Правобережжя, Дорошенко

провів низку важливих реформ. Щоб позбутися залежності від козацької старшини, створив постійне 20 тис. військо з найманців – т. зв. сердюків

( у перекладі з турецької – відчайдухи), які відзначалися хоробрістю в бою

і особистою відданістю гетьманові. Для зміцнення фінансової системи Дорошенко встановив на українському кордоні нову митну лінію і почав

карбувати власну монету. Для здобуття підтримки народу Дорошенко часто скликав козацькі ради, де вислуховував думку рядових козаків.

Разом з активними заходами з реорганізації внутрішнього державного життя України Дорошенко розгорнув широку зовнішньополітичну діяльність. Стратегічною метою всієї внутрішньої і зовнішньої політики Дорошенка було об’єднання під своєю владою Лівобережної і Правобереж ної України. Після підписання між Московою і Польщею Андрусівського перемир’я 1667 р., умови якого нехтували державні інтереси України, Дорошенко вирішив укласти військовий союз з Кримським ханством і перейти під політичний протекторат Туреччини. У вересні 1667 р. об’єдна

не українсько турецьке військо, розпочавши воєнні дії в Галичині, змусило

польський уряд визнати широку автономію Правобережної України і встановити українсько польський кордон по р. Горині.

Зміцнивши свої позиції на Правобережжі, Дорошенко на початку літа на чолі козацького війська перейшов на лівий берег Дніпра, де в цей час відбувалось антимосковське повстання. В його ході у військовому таборі

під Опішнею козаки вбили гетьмана І. Брюховецького і 8 червня 1668 р. проголосили Дорошенка гетьманом всієї України.

140