medichni_zasobi

Імовірність нещасних випадків також зростає, якщо працівники мають певний темперамент і слабку нервову систему. Підвищують схильність до нещасних випадків також стійкі патологічні зміни в організмі людини, хоч вони і не роблять її непрацездатною. Це — серцево-судинні захворювання, захворювання дихальних шляхів, різні відхилення в психіці, погіршення зору, слуху і, природно, такі вади, як пристрасть до алкоголю, наркотиків.

Разом з тим наявність підвищеної схильності індивіда до небезпеки ще не є достатньою умовою нещасного випадку. Така схильність не може вважатися його необхідною умовою, оскільки люди з високою схильністю до небезпеки далеко не завжди стають жертвами нещасних випадків, і в той же час іноді ними стають ті, хто за своїми даними, здавалося б, був добре захищений від небезпеки. Тому дослідження психологічних причин нещасних випадків не може обмежуватись вивченням тільки індивідуальних якостей і виявленням факторів схильності до нещасних випадків.

Крім того, необхідно установити, як індивідуальні якості людини (частіше всього схильність, а можливо Й інші фактори) реалізуються в нещасні випадки. Нещасний випадок, викликаний помилкою робітника, можна розглядати як результат порушення нормального процесу предметної діяльності.

Визначальну роль в комплексі причин, які "формують" нещасний випадок, відіграють мотиви праці - тією чи іншою мірою усвідомлені фактори, які визначають при даних потребах людини вибір мети Його діяльності (тобто для чого він це робить).

Вивчаючи це питання, Т. Томашевський дійшов до висновку, що в праці проявляються такі п'ять основних мотивів: вигода, безвідмовність, зручність, задоволеність і нівелювання в трудовому колективі. При цьому роль і питома вага кожного з них у різних працівників далеко не однакові і можуть призводити до так званого конфлікту мотивів [4].

На основі ряду досліджень причин виробничого травматизму можна стверджувати, що в більшості чинні правила та інструкції з безпеки праці захищають робітників від небезпеки, накладають відповідні обмеження на їхні дії та поведінку. Тут і зароджується конфлікт мотивів: з одного боку, треба виконувати правила безпеки, захистивши тим самим себе від можливої травми, а з іншого боку — виконання правил часто вимагає додаткових витрат енергії, втрати робочого часу тощо. На жаль, вибір дії в такій ситуації часто не на користь захисту здоров'я працівника.

Ш. Фаверк вважає [63], що працівникам, як правило, властиво ігнорувати менш імовірні негативні події (нехай навіть з великими втратами) заради більш привабливих цілей. Разом з тим є об'єктивні причини, які роблять мотив вигоди кращим порівняно з мотивом безпеки. Висока продуктивність праці постійно і різноманітно стимулюється. При цьому мотив безпечної роботи заохочується значно рідше — безпечну роботу зазвичай вважають само собою зрозумілою нормою, обов'язком робітника. Тому виходить, що мотив вигоди завдяки стимулюванню весь час підсилюється, тоді як мотив безпеки не тільки не одержує такої підтримки, але на ділі навіть принижується. Це відбувається тому, що порушення правил, на щастя, далеко не завжди спричиняє нещасні випадки, зате часто дозволяє реалізувати вигоди. При цьому у працівника виробляються навички діяти з порушенням

правил. Всі ці порушення будуть залишатися безкарними до певного часу, доки з робітником не станеться нещастя, після чого він усвідомить нерозумність своєї поведінки.

№ 86. Прилади хімічної розвідки. Призначення. Порядок роботи.

Призначення і склад приладу. Військовий прилад хімічної розвідки (ВПХР) призначено для виявлення і визначення отруйних речовин у повітрі, на місцевості, техніці. ВПХР складається з корпусу з кришкою, в якому розміщено ручний насос, насадку до насоса, касети з індикаторними трубками, захисні ковпачки, протидимні фільтри, нагрівник індикаторних трубок, касети з патронами для нагрівника. Крім того, в комплект приладу входить лопатка для взяття проб, плечовий ремінь. Вага приладу ? 2,3 кг (рис. 10.7).

Ручний насос служить для прокачування зараженого повітря через індикаторну трубку, яку вставляють у гніздо головки насоса. На головці розміщено також ніж для надрізування індикаторної трубки і є два заглиблення для обламування кінців трубки. В ручку насоса вмонтовано два ампуловідкривачі для трубок з червоним та зеленим маркуванням.

Рис. 10.7. Військовий прилад хімічної розвідки ВПХР:

1 – ручний насос; 2 – насадка до насоса; 3 – захисні ковпачки; 4 – протидимні фільтри; 5 – патрони для грілки; 6 – ліхтар; 7 – грілка; 8 – стрижень грілки; 9 – лопатка для взяття проб сипучих матеріалів; 10 – касети з індикаторними трубками

Насадку до насоса використовують для роботи в умовах задимлення, коли потрібно фільтрувати дим, а також для визначення ОР на землі та різних предметах, у сипучих матеріалах.

Індикаторні трубки містяться в паперових касетах по 10 шт., вони служать для визначення ОР i являють собою запаяні скляні трубки, в яких є наповнювач білого кольору, а в деяких трубках – ампули з реактивами. Трубки марковані кольоровими кільцями. Індикаторні трубки з червоним кільцем і точкою служать для виявлення нервово-паралітичних бойових ОР (зарін, зоман, ві-ікс газів), трубки з трьома зеленими кільцями – для фосгену, хлорціану, синильної кислоти. Трубки з одним жовтим кільцем – для іприту. Для визначення НХР застосовують індикаторні трубки з іншим маркуванням.

На лицьовому боці касет розміщено інформацію про порядок роботи з трубками цього типу і кольоровий еталон для визначення концентрації ОР.

Захисні пластмасові ковпачки служать для захисту внутрішньої поверхні воронки насадки від зараження під час визначення отруйних речовин у сипучих матеріалах, які перед тим насипають у ковпачок лопаткою.

Протидимові фільтри мають один шар фільтрувального матеріалу (картон) і кілька шарів капронової тканини. Їх використовують під час визначення ОР у диму.

Грілка служить для підігріву індикаторних трубок за температури повітря від –40 до +10 °С. У пластмасовому корпусі грілки є чотири отвори: три малого діаметра для індикаторних трубок і один більшого діаметра – для патрона нагрівника. Збоку корпусу грілки є два отвори, в які вставлено штир для проколювання патрона нагрівника.

Ліхтар призначено для освітлення під час роботи вночі.

Підготовка приладу до роботи. Щоб підготувати прилад до роботи, треба:

1) провести зовнішній огляд приладу і перевірити наявність та справність всіх деталей комплекту;

2) одягнути засоби захисту;

3) закріпити прилад на грудях.

Послідовність роботи. Дослідження проводять у такій послідовності: спочатку використовують трубку з червоним кільцем і точкою (виявляє наявність найбільш небезпечних ОР – нервово-паралітичних), потім – трубку з трьома зеленими кільцями, в кінці – трубку з одним жовтим кільцем.

Визначення отруйних речовин типу зарін, зоман, ві-ікс. 1. Для дослідження взяти з касети дві трубки з червоним кільцем і точкою (одна буде дослідною, друга – контрольною) і помістити їх у штатив усередині корпусу з боку кришки.

2. Підготувати обидві трубки:

а) вийняти насос із гнізда корпусу;

б) зробити надріз кінців індикаторних трубок за допомогою ножа на головці насоса й обламати їх;

в) розбити (роздавити) верхні ампули в обох трубках ампуло-відкривачем червоного кольору;

г) взяти трубки за марковані кінці і два–три рази енергійно струснути;

д) контрольну трубку (через неї повітря не прокачується) поставити у штатив;

е) дослідну трубку вставити немаркованим кінцем у насос і прокачати через неї повітря, зробивши п’ять–шість помпувань;

ж) розбити нижні ампули в обох трубках і одночасно їх струснути;

з) стежити за зміною кольору наповнювачів в обох трубках.

Забарвлення наповнювача дослідної трубки в червоний колір (до моменту, коли наповнювач контрольної трубки набуде жовтого кольору) вказує на наявність у повітрі ОР нервово-паралітичної дії небезпечної концентрації.

Якщо в дослідній трубці наповнювач забарвлюється в жовтий колір одночасно з контрольною, то це означає, що ОР немає або є в незначній концентрації. У цьому випадку слід повторно визначити ОР у потрібній послідовності, але під час прокачування повітря через дослідну трубку зробити 30–40 помпувань і нижні ампули розбити не відразу, а через 2–3 хв після прокачування повітря.

Якщо наповнювач дослідної трубки стає жовтим відразу після розбиття нижньої ампули, то це означає, що в повітрі містяться речовини з кислою реакцією. У цьому випадку визначення ОР слід повторити з використанням протидимного фільтра.

Визначення фосгену, хлорціану, синильної кислоти. Для визначення фосгену, хлорціану та синильної кислоти використовують індикаторну трубку з трьома зеленими кільцями таким чином:

– відкривають трубку (аналогічно описаному вище способу);

– розбивають ампулу і струшують трубку;

– вставляють трубку у гніздо насоса і роблять 10–15 помпувань насосом;

– виймають трубку з насоса, порівнюють колір наповнювача з кольором еталона, нанесеного на касету, та виявляють наявність та концентрацію ОР у повітрі.

Визначення іприту. Наявність у повітрі парів іприту визначають індикаторною трубкою з одним жовтим кільцем, роблячи 50–60 помпувань. Колір наповнювача трубки порівнюють з еталоном через 1 хв після помпувань.

Визначення ОР на предметах. Використовують трубки з червоним кільцем і точкою та трубки з одним жовтим кільцем.

Роботу починають із визначення заріну, зоману та ві-ікс трубкою з червоним кільцем і точкою.

Відкриту трубку вставляють у гніздо насоса і накручують насадку. Притискне кільце насадки залишають відкинутим. На воронку надягають захисний ковпачок і прикладають насадку до

предмета так, щоб воронка насадки покривала ділянку з різко вираженим зараженням (темні плями, краплі і т. ін.). Виконують 60 помпувань. Після цього захисний ковпачок викидають, знімають насадку, виймають із гнізда індикаторну трубку, розбивають у ній нижню ампулу і порівнюють колір наповнювача з кольором еталона на касеті.

У такій самій послідовності визначають наявність ОР типу іприт трубкою з одним жовтим кільцем.

Визначення ОР у ґрунті та сипучих матеріалах. Виймають насос, підготовлюють потрібну індикаторну трубку і вставляють у гніздо насоса.

Накручують насадку і надягають на воронку захисний ковпачок.

Беруть лопаткою пробу верхнього шару ґрунту (снігу) або сипучого матеріалу в найбільш зараженому місці і засипають його у захисний ковпачок воронки насадки доверху.

Воронку накривають протидимним фільтром і закріплюють притис-кним кільцем. Через трубку прокачують повітря, роблячи 60 помпувань. Відкинувши притискне кільце, викинувши пробу і протидимний фільтр, відкручують насадку, виймають із насоса трубку і визначають наявність ОР.

Для визначення нестійких ОР потрібно використовувати індикаторні трубки з трьома зеленими кільцями.

№ 135 Надання першої медичної допомоги при теплових і сонячних ударах,обмороженнях.

Перша допомога при теплових ударах. При появі різких ознак теплового або сонячного удару потерпілого негайно виводять на свіже повітря або в тінь, потім його кладуть, розстебнувши одяг, що стискує, на голову і на серце кладуть холодні компреси, дають пити у великій кількості холодну воду, у тяжких випадках потерпілого обливають холодною водою. Запам’ятайте!^ Небезпека сонячного і теплового удару збільшується при фізичному навантажені і відсутності води. Організм не встигає прохолоджуватися і швидко перегрівається. ^ Перша допомога:

• Постраждалого необхідно укласти, піднявши вище голову, у тінь або прохолодне приміщення, зняти одяг.

• Найголовніше – охолодити організм. Необхідно прикласти холодні компреси на голову, шию, груди, можна обгорнути тіло мокрим простирадлом. Охолодження не повинно бути різким і швидким.

• Якщо людина не знепритомніла, її треба напоїти холодною, трохи підсоленою водою, алкогольні напої виключаються.

• При втраті свідомості потрібно покласти постраждалого на бік. При порушенні дихання негайно починають робити штучне дихання.

• Буває, що погано людині стає вже вдома. Тоді добре допомагає обтирання оцтом, розбавленим пополам з водою. Одночасно треба давати холодні напої невеличкими ковтками кожні 3-5 хвилин. Можна поставити холодну клізму, а також дати жарознижуючу таблетку.

• В усіх випадках перегрівання організму, треба терміново викликати лікаря.

• Попередження перегрівання організму полягає в дотриманні норм прийому сонячно-повітряних ванн, що особливо важливо для дітей та осіб, що мають захворювання серцево-судинної системи.

• Уникнути сонячного удару дуже просто: одяг повинен бути з легкої нещільної тканини, світлий, треба носити головний убір. По можливості, дотримуватись питного режиму, не сидіти довго на сонці. Намагатися не зловживати витривалістю свого організму, більше знаходитися у холодку, періодично прохолоджуватися.

При припиненні дихання або його утрудненні до прибуття лікаря потерпілому роблять штучне дихання.

Перша допомога при переохолодженні та обмороженні. Запам’ятайте! Серце зупиняється при температурі тіла 26^оС. Попередження переохолодження організму:

• Обмежуйте час перебування у воді при купанні і регулюйте перерви між заходами у воду. Здоровим дітям дошкільного віку можна купатися у водоймах при температурі води +23-24^оС 1-3 хвилини і не більше 2-3 разів на день; дітям шкільного віку – при температурі води +20-21^оС перебування у воді збільшувати поступово – від 3-5 до 10-15 хвилин, до ознобу не повинні купатися люди будь-якого віку.

• Допустимий час перебування людини у воді:

• 5-8 хвилин при температурі води нижче 2^оС;

• 10-15 хвилин при температурі води 2-3^оС;

• 210-270 хвилин при температурі води 10-15^оС;

• 420-540 хвилин при температурі води 24^оС.

• Одягайтесь відповідно до сезону.

Основні причини переохолодження організму – тривале перебування у воді або навіть короткочасне перебування в крижаній воді. Симптоми: озноб, тремтіння, синюшність шкіри, губів, зниження температури тіла, біль у пальцях рук і ніг, поява “гусячої шкіри”, позіхання, гикавка, затемнення свідомості. У постраждалого наступає апатія, сонливість, загальна слабкість, поверхневе дихання. Ступінь і швидкість переохолодження залежать від температури води та адаптації організму до холоду.  Перша медична допомога при переохолодженні. Легкий ступінь переохолодження (озноб, м’язове тремтіння, загальна слабкість, утруднене пересування, блідість шкіри):

• одягніть тепло постраждалого, напоїть гарячим чаєм або кавою.

• змусьте виконувати інтенсивні фізичні вправи. Подальше купання в цей день припиняється.

Середній ступінь переохолодження (синюшність губів і шкіри, ослаблення дихання, пульс стає рідшим, з’являється сонливість, втрачається спроможність до самостійного пересування):

• розітріть постраждалого вовняною тканиною, зігрійте під теплим душем (якщо його поміщаєте у ванну, то температуру води підвищуйте поступово від 30-35^оС до 40-42^о);

• зробіть масаж усього тіла;

• тепло одягніть постраждалого та укладіть в ліжко, зігрійте грілками (зігрівання повинно бути поступовим, щоб не було різкого перепаду температур);

• викличте лікаря.

Важкий ступінь переохолодження (з’являється втрата свідомості, життєві функції поступово вгасають):

• негайно викличте лікаря;

• виконайте всі заходи першої допомоги, як і при середньому ступені переохолодження.

Обмороження виникає при місцевій дії холоду на тіло. Холод, діючи на судини, спричиняє до їх звуження, в результаті, цього відбувається недостатнє кровопостачання певної ділянки тіла, що проявляється у побліднінні шкіри. Якщо вчасно не буде надано першу допомогу, то це може спричинити до відмирання тканин. У залежності від об’єму ураження тіла розрізнюють чотири ступені відмороження: 1 – збліднення і почервоніння-шкіри до втрати чутливості; 2 – утворення пухирів; 3 – 4 – омертвіння (некроз) відморожених ділянок тіла. Перша допомога. Головним завданням першої допомоги є відновлення кровообігу. При відмороженні першого ступеня рекомендується робити водяні ванни (вода – кімнатної температури) або ж легкий масаж (чистими руками) уражених ділянок тіла до їх зігрівання. Відморожені місця не можна розтирати снігом, шерстяною рукавичкою тощо, тому що такі заходи можуть пошкодити шкіру з наступним інфікуванням тканин. Після зігрівання обморожених ділянок на них накладають пов’язку з борною маззю або вазеліном, добре укутують дають потерпілому теплий напій. При відмороженнях другого і третього ступенів першу допомогу потерпілому надають у помірно теплому приміщенні. Відморожені ділянки тіла миють водою кімнатної температури, потім на них накладають марлю, змочену у воді, яку поступово нагрівають. Одночасно потерпілий повинен рухати кінцівками. Після відновлення кровообігу уражену ділянку накривають чистою марлею і перев’язують. Потерпілому дають пити теплі напої. Потім слід потурбуватися про його транспортування в лікувальний заклад. При легкому ступені переохолодження тіло розігрівають розтирання, дають випити кілька склянок теплої рідини. При середньому і тяжкому ступенях – тіло енергійно розтирають вовняною тканиною до почервоніння шкіри, дають багато пити.  Загальне замерзання. Замерзання починається з відчуття остуди, в’ялості, утоми, людина втрачає сили, настає сонливість, потерпілий засинає, при цьому тіло його клякне, дихання і серцева діяльність слабшає і вже у сні настає смерть. Перша допомога. Людину, що замерзає, кладуть у слабо натопленому приміщенні, потім його кладуть у ванну з водою кімнатної температури. При відсутності можливості приготувати ванну, тіло потерпілого миють холодною водою, а потім – водою більш високої температури. Після того, як настає почервоніння шкіри і минає задубілість кінцівок, відразу ж розпочинають оживлення потерпілого. Після повернення пам’яті, потерпілого слід напоїти чаєм або ж чорною кавою, укутати теплою ковдрою і організувати його швидке транспортування в лікувальний заклад

№ 185. Основні тенденції розвитку небезпечних природніх явищ.

В Україні щорічно виникають тисячі важких надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, внаслідок яких гине велика кількість людей, а матеріальні збитки сягають кількох мільярдів гривень. Нині в багатьох областях України у зв'язку з небезпечними природними явищами, аваріями і катастрофами обстановка характеризується як дуже складна. Тенденція зростання кількості природних і особливо техногенних надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільства та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку економіки країни. Для роботи в районі надзвичайної ситуації потрібно залучати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів.

15 липня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 "Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій" затверджено "Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій". За характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій на території України, розрізняють наступні їх види:

— надзвичайні ситуації техногенного характеру — транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життє­забезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах.

— надзвичайні ситуації природного характеру — небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільсько-господарських рослин хворобами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів та біосфери.

— надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру, пов'язані з протиправними діями терористичного та анти-конституційного спрямування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний напад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок, і матеріалів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадання зброї.

— надзвичайні ситуації воєнного характеру, пов'язані з наслідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ураження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

В залежності від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівня надзвичайних ситуацій:

— надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним перенесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічні ресурси у обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

— надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст обласного значення), Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету;

— надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкту, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не входять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів;

— надзвичайна ситуація об'єктовного рівня — це надзвичайна ситуація, яка розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.

Подальша класифікація природних та техногенних надзвичайних ситуацій може бути здійснена за такими ознаками: загальна причина виникнення, вид прояву, сфера, наслідки, терміни та масштаб прояву.

2. Надзвичайні ситуації природного характеру

Землетруси, повені, зсуви, селеві потоки, бурі, урагани, снігові заноси, лісові пожежі лише протягом останніх 20 років забрали життя більше трьох мільйонів чоловік. За даними 00Н, за цей період майже один мільярд жителів нашої планети зазнав збитків від стихійних лих.

Серед надзвичайних ситуацій природного походження на Україні найчастіше трапляються:

— геологічні небезпечні явища (зсуви, обвали та осипи, просадки земної поверхні);

— метеорологічні небезпечні явища (зливи, урагани, сильні снігопади, сильний град, ожеледь);

— гідрологічні небезпечні явища (повені, паводки, підвищення рівня ґрунтових вод та ін.);

— природні пожежі лісових та хлібних масивів;

— масові інфекції та хвороби людей, тварин і рослин.

Особливості географічного положення України, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, підвищень, близькість теплих морів зумовлюють різноманітність кліматичних умов: від надлишкового зволоження в західному Поліссі — до посушливого — в південній Степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат та Криму. Внаслідок взаємодії всіх цих факторів виникають небезпечні стихійні явища. В окремих випадках вони мають катастрофічний характер.

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяються на: геологічні, географічні, метеорологічні, агроме­теорологічні, морські гідрологічні, гідрологічні небезпечні явища, природні пожежі, епідемії, епізоотії, епіфітотії.

Стихійні явища часто виникають в комплексі, що значно посилює їх негативний вплив. Небезпечні природні явища, переважно, визначаються трьома основними групами процесів — ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні.

Стихійні лиха, що мають місце на території України, можна поділити на прості, що включають один елемент (наприклад, сильний вітер, зсув або землетрус) та складні, що включають декілька процесів однієї групи або кількох груп, наприклад, негативних атмосферних та геодинамічних екзогенних процесів, ендогенних, екзогенних та гідрометеорологічних процесів у поєднанні з техногенними.

У своїй роботі я зупинюся на таких видах надзвичайних ситуацій, як метеорологічні небезпечні явища та гідрологічні надзвичайні ситуації.

2.1. Метеорологічно небезпечні явища

Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано близько 240 випадків виникнення катастрофічних природних явищ метеорологічного походження зі значними матеріальними збитками.

Небезпечні метеорологічні явища, що мають місце в Україні:

сильні зливи (Карпатські та Кримські гори); град (на всій території України); сильна спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тумани (південний схід степової зони); сильні заметілі (південний схід степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони). Крім того, вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів мають місце шторми, ураганні вітри, смерчі, зливи, обмерзання споруд та суден, сильні тумани, заметілі, ожеледі.

В Україні щорічно спостерігається до 150 випадків стихійних метеорологічних явищ. Частіше за все повторюються сильні дощі, снігопади, ожеледі, тумани. Рідше бувають пилові бурі, крижані обмерзання.

Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де відмічаються явища, притаманні як для теплого (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), так і холодного (сильні морози, сильна ожеледь) періоду року.

Для Українських Карпат найбільш характерні сильні зливи, що викликають селеві та зливові потоки, град, сильні вітри, тумани, заметілі, сильні снігопади.