Археология Украины учебник

нне. 19. Схематичне зображення жінки на сланцевій плитці з фінальнопалеолітичної стоянки Рогалик на Луганщині

степу на стадних травоїдних (коней, бізонів) (рис. 15). Культура постала з місцевих епіграветських традицій пізньопалеолітичних мисливців лісостепу.

Шан-кобинська культура — споріднені пам'ятки гірсь­ кого Криму з крем'яним інвентарем, якому властиві грубі сегменти (рис. 17), однота двоплощинні нуклеуси для грубих пластин, кінцеві скребачки та різці на пластинах.

Печерні стоянки культури поширені в гірському Кри­ му: Шан-Коба (шари 5, 6), Фатьма-Коба (шари 5, 6), грот Скелястий (шари 1—4), Буран-Кая, Заміль-Коба І, Сюрень II (верх, шар), Алимівський Навіс (шари 3, 4). Ана­ логічна пам'ятка досліджена на Одещині (Білолісся). Фауна стоянок (благородний олень, косуля, кабан, сай­ гак, кінь, бізон) свідчить, що основою господарства міс­ цевих мешканців було полювання на копитних гірських лісів, доповнюване промислом степових травоїдних.

Шан-кобинська культура належала до області рома- нелло-азильських культур (із сегментоподібними мікро­ літами), які розвивалися в Південній та Центральній Європі, а також у Криму та на Кавказі у фінальному па­ леоліті (12—9,5 тис. років тому). Це культури Азиль півдня Франції, Романеллі Італії, Федермессер Німеччи­ ни, Вітув і Тарново Польщі, тип Борщево II Східної Європи, Білолісся Північно-Західного Надчорномор'я, Сосруко Кавказу.

Красносиьська культура — група споріднених пам'я­ ток фінального палеоліту з крем'яним інвентарем, що характеризується груби­ ми черешковими наконечниками стріл (рис. 18, 4, 5), відщеповою технікою розколювання кременю, одноплощинними нуклеусами, короткими скребачка­ ми, ретушними різцями на відщепах.

Була поширена в басейнах Прип'яті, Німану, Верхнього Дніпра у IX тис. до н. є. В Українському Поліссі досліджені стоянки Красносілля Е, Великий Мідськ, Лютка, Самари, Бір, Птиче 3.

Мешкаючи в холодних умовах льодовикової доби, красносільське населен­ ня, очевидно, полювало на північних оленів. Походить від культури Лінгбі, на­ селення якої мігрувало 11 тис. років тому в Полісся із заходу, тому на ранніх красносільських стоянках знаходять великі наконечники типу Лінгбі (рис. 18, 2). Наприкінці IX тис. до н. є. під тиском людності свідерської культури крас­ носільське населення рухалося з Полісся через Верхній Дніпро на Верхню Волгу. Відіграло значну роль у первинному заселенні Верхнього Подніпров'я та Верхньої Волги. Післяльодовикове потепління, близько 10 тис. років тому, призвело до трансформації красносільської культури в мезолітичні пісочнорівську, гренську та єнівську культури басейнів Десни, Верхнього Дніпра та Верхньої Волги.

Свідерська культура — велика група споріднених пам'яток з однотипним крем'яним інвентарем, поширена на території Польщі, Литви, Західної Біло­

72

Тема 5

Мезоліт

русі, Північно-Західної України в останнє тисячоліття льодовикової доби. Назва походить від стоянки Свідре Велке під Варшавою. Визначальними для культури є наконечники стріл на пластинах з плоскою підтескою з черевця (рис. 18, 3), а також двоплощинні, "човнуваті" нуклеуси для верболистих пластин, кінцеві скребачки та різці на пластинах, сокири на відщепах. Куль­ тура була поширена в басейнах рік Вісла, Німан, Прип'ять, на Верхньому Дніпрі.

В Україні численні свідерські пам'ятки відомі в Поліссі (Нобель, Перево­ локи, Лютка, Люб'язь, Сенчиці, Тутовичі, Березно, Прибір, Кричельськ). Окремі стоянки відомі в Карпатах (Делятин) та Криму (Сюрень II, Буран-Кая III). Датується IX тис. до н. є.

Свідерці мешкали в холодних лісотундрах, полюючи на стадних північних оленів, що сезонно мігрували (рис. 16). їхнім генетичним пращуром є культу­ ра Лінгбі Західної Балтії, людність якої близько 11 тис. років тому мігрувала на схід до Верхнього Дніпра. Людність свідерської культури відіграла провідну роль у первинному заселенні півночі Східної Європи від Східної Балтії до Північного Уралу.

Різке потепління 10 тис. років тому зумовило міграцію свідерського насе­ лення слідом за північним оленем на північ Східної Європи, яку вони засе­ лили протягом VIII тис. до н. є. На цьому підґрунті сформувався постсвідерський мезоліт лісової зони від Східної Балтії до Північного Уралу. Ця людність, імовірно, була підґрунтям майбутньої фінно-угорської сім'ї народів півночі Східної Європи.

Кінець палеоліту збігається з кінцем льодовикової доби, коли внаслідок прориву теплих атлантичних вод у Балтійське льодовикове озеро близько 10 тис. років тому відбулося різке потепління, зумовлене стрімким таненням скандинавського льодовика.

Тема 5

Мезоліт

М езоліт (середньокам'яна доба) — заключна фаза розвитку мис­ ливського господарства, в надрах якого визрівала його остаточна криза.

Основою мезолітичної економіки було неспеціалізоване індивідуальне по­ лювання за допомогою лука та стріл на лісових нестадних копитних (рис. 20). Археологічною ознакою мезоліту є повсюдне поширення лука, що фіксується масовими знахідками мікролітичних наконечників стріл — мікролітів. Для

73

Рис. 20. Полювання на благородних оленів з луком

і стрілами. Грот Валторта (Іспанія)

кожної з археологічних культур мезоліту був характерний власний набір наконечників (рис. 21).

Мезоліт у Європі розпочався з різкої де­ градації скандинавського льодовика близько 10 тис. років тому і закінчився 6—7 тис. років тому з поширенням неолітичної кераміки та відтворювальних форм господарства (земле­ робство, скотарство).

Значний внесок у вивчення мезолітичної доби України зробили такі відомі дослідники, як П. П. Єфименко, М. Я. Рудинський, М. В. Воєводський, О. О. Формозов, В. М. Даниленко, Д. Я. Телегін, В. І. Непріна. В наш час у галузі мезолітознавства працюють

В. Н. Станко, Л. Г. Мацкевий, Л. Л. Залізняк,

Д.Ю. Нужний, О. Ф. Горелик, О. О. Яневич, І. М. Гавриленко, В. О. Манько.

Природне середовище

Криза мисливства та лук зі стрілами, як визначальні особливості мезолітичної доби, поширилися в помірній зоні Євразії насамперед через різку зміну природно-кліматичних умов унаслідок деградації Скандинавського льодовика.

В останнє тисячоліття льодовикової доби (плейстоцену) на півночі Європи існувало Балтійське льодовикове озеро. Внаслідок наступу Скандинавського льодовика один із його язиків перегородив гирло Балтії в районі Данських проток. Утворилася своєрідна крижана гребля, що стримувала талі води з кри­ жаного щита у Балтійському басейні, утворюючи величезне холодне озеро, рівень якого піднявся на 30 м вище рівня Світового океану. Його північний берег утворювала крижана стіна, від якої відривалися айсберги. Плаваючи по озеру, вони додатково охолоджували водойму.

Холодний басейн на півночі Європи суттєво впливав на клімат континен­ ту, в північній та середній смузі якого встановилися несприятливі кліматичні умови. Величезні обшири були вкриті холодними тундро-степами, на яких паслися численні стада північних оленів — об'єкт полювання мисливців нап­ рикінці льодовикової доби.

Різке потепління клімату і швидка деградація Скандинавського льодовика пов'язані з так званою Білінгенською катастрофою. Ще у XIX ст. поблизу го­ ри Білінген у Південній Швеції було виявлено величезну промоїну у гірсько-

Рис. 21. Крем'яні наконечники стріл у формі геометричних мікролітів (трикутників, трапецій, сегментів) та способи їх закріплення на древках стріл (за Д. Ю. Нужным)

74

Тема 5

Мезоліт

75

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

му пасмі. З'ясувалося, що це слід прориву водами Балтії згаданої крижаної греблі. Протягом одного року рівень льодовикового водоймища знизився на ЗО м, і тепла, солона вода з Атлантики почала надходити в Балтійське озеро.

Встановлено й час Білінгенської катастрофи — 8213 р. до н. є. Зроблено це шляхом підрахунку так званих стрічкових глин, які щорічно відкладалися на дні прильодовикових озер Скандинавії. Річ у тім, що біля підніжжя льодовика існувало безліч великих і малих озер, які щоліта наповнювалися талою водою з поверхні крижаного щита. Бурхливі літні потоки несли в озера щебінь та пісок. Узимку ж танення криги припинялося і на дно озер випадали мікро­ скопічні частинки, утворюючи тонкі прошарки глини на грубих літніх відкла­ дах. Отже, щорічно на дні льодовикових озер утворювалося два прошарки відкладів — пісково-гравійний літній та глинистий зимовий, які легко пора­ хувати. Вчені визначили перший засолений горизонт відкладів у водоймах Скандинавії, який фіксував момент надходження солоної океанської води після з'єднання Балтії з Атлантикою. Потім вони підрахували кількість річних стрічкових глин над ним, і в такий спосіб визначили дату Білінгенської катастрофи.

Зникнення холодної, крижаної водойми на півночі Європи спричинило різке потепління клімату й зумовило встановлення сучасних кліматичних умов на континенті. Зміни були настільки радикальними, що стали рубежем між льодовиковою добою (плейстоценом) і геологічною сучасністю (голоценом), або між палеолітом і мезолітом за археологічною періодизацією.

Унаслідок потепління Балтії та стрімкої деградації Скандинавського льодо­ вика над Європою встановлюється сучасна циркуляція повітряних потоків. Як уже зазначалося, в льодовикову добу дуже холодний і сухий клімат континен­ ту формували потужні холодні вітри, що дули з крижаного щита на південь. М'який і вологий клімат сьогодення зумовлюють періодичні циклони з Атлан­ тики — хвилі теплого і вологого повітря, які періодично, з інтервалом близь­ ко 10 днів, проходять над Європою у східному напрямку.

Деградація льодовика та поява теплих і вологих циклонів з Атлантики різко пом'якшили клімат Європейського континенту. Безмежні тундро-степи зарос­ ли спочатку сосново-березовими, а пізніше й широколистими лісами. Меш­ канці тундр — північні олені — змушені були відходити за тундрою, що швид­ ко відступала далеко на північ Східної Європи. Слідом за ними рухалися у північно-східному напрямі й згадувані у попередньому розділі свідерські мис­ ливці на північного оленя, які протягом останнього тисячоліття льодовикової доби мешкали в Поліссі, басейні Німану, на Польській низовині. Саме вони в період раннього мезоліту у 8—7 тис. до н. є. заселили безкрайню східноєвро­ пейську тайгу від Балтії до Північного Уралу.

Заростання лісами колишніх прильодовикових тундро-степів зумовило по­ ширення лісових травоїдних (лось, тур, благородний олень, кабан, косуля), які стали головним об'єктом промислу мезолітичних мисливців Європи. На відміну від мамонтів, північних оленів та бізонів ці лісові тварини ведуть нестадний спосіб життя, який диктував форми полювання, що докорінно різни­ лися від колективних полювань палеолітичних мисливців. Найефективнішим засобом добування нестадних тварин у лісі виявилося індивідуальне полюван­ ня на них з луком і стрілами. Ця мисливська стратегія визначила спосіб жит-

76

Тема 5

Мезоліт

тя мезолітичного населення Європи, а лук зі стрілами стали своєрідним сим­ волом й археологічним критерієм мезоліту як епохи (рис. 20, 21).

Роль лісової рослинності різко зросла по всій території України. Особливо це стосується північних регіонів, зокрема Поліської низовини, яка входила до смуги суцільних лісових масивів. Далі на південь утворилася лісостепова зона, а в Надчорномор'ї та Північному Криму простягалися степи з перелісками у річкових долинах. Своєрідне природне середовище властиве Карпатам та Кримським горам. Полювання з луком на лісових копитних поширилося в усіх регіонах України, але в кожному з них спосіб життя первісного населення в мезоліті мав певну специфіку.

Спосіб життя

У мезоліті більша частина Європи вкрилася густими лісами, де панував своєрідний спосіб життя лісових мисливців на нестадних копитних: тура, лося, оленя, косулю, кабана. Детальніше про життя цього суспільства дізнаємося завдяки дослідженню етнографами лісових мисливців сибірської та канадської тайги: хантів, мансі, селькупів, евенків, юкагирів, орочів, алгонкінів, атапасків та ін.

Лісову зону первісним мисливцям удалося освоїти завдяки поширенню таких транспортних засобів, як лижі, ручні нарти, човни. Люди мешкали в до­ линах річок, які завдяки появі човнів стали головними транспортними ар­ теріями. Основою господарства мезолітичних мисливців було полювання. Чо­ ловіки полювали на великих копитних. Зайців, птицю промишляли зрідка, в голодні пори року, головним чином підлітки, жінки, літні люди.

Традиційними способами полювання були гін, загін, скрад та примітивні пастки (ловчі ями, петлі). Гін — переслідування тварини мисливцями до знемоги жертви. Особливо результативним гін був узимку, коли тварина не могла швидко бігти по глибокому снігу і мисливці на лижах наздоганяли її (рис. 22). Під час загінного полювання ланцюг загінників гнав тварин у на­ прямі засідок, з яких досвідчені мисливці били дичину стрілами чи списами (рис. 20). Загнана в болото тварина втрачала рухливість і її добивали мислив­ ці (рис. 23). Скрад — вистежування тварини чи полювання зі схованки. Нап­ риклад, мисливець міг чекати на здобич у кущах, неподалік звіриної стежки. Ловчі ями копали, а сільця розвішували поруч із такою стежкою, періодично перевіряючи влаштовані пастки.

Рибальству належала допоміжна, порівняно з полюванням, роль. Лише зі зменшенням чисельності промислових копитних у лісі наприкінці мезоліту значення рибальства зросло, досягши максимуму в наступну, неолітичну добу.

В мезоліті знали чотири основні способи риболовлі: лучіння, заколи з вер­ шами, ставні сітки та гачкові снасті. Велику рибу били гарпунами чи острога­ ми влітку з човна, а взимку — з криги через ополонки. Заколи — загати на річках із гілок та каміння з отворами для верш, які періодично перевірялися рибалками. Ставні сітки з поплавками по верхньому краю і грузилами по

77

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

Рис. 22. Полювання на лося в мезоліті

(реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка)

нижньому, ставили вертикально у воду вздовж берегових заростей, прив'язав­ ши попередньо до увіткнутих у дно жердин. Двічі на добу рибалки на човні оглядали сітку, вибираючи з неї рибу, що заплуталася (рис. 23). Гачки з при­ манкою тяглися на мотузці за човном при пересуванні по річці.

Продукти збиральництва (ягоди, горіхи, гриби тощо) відігравали незначну, допоміжну роль у раціоні лісових мисливців.

Через рухливий спосіб життя великих запасів не робили, тому більшу час­ тину м'яса з'їдали невдовзі після полювання, часто в сирому вигляді. М'ясо могли засмажувати на рожні чи варити в дерев'яному посуді, куди кидали роз­ печені на вогнищі камені. Внаслідок м'ясного раціону пили багато рідини (бульйон, трав'яний чай), які виводили з організму шкідливі азотисті сполуки.

Основним типом житла була кругла у плані, конічна конструкція з жердин, укрита шкурами або корою берези (берестою). Вона нагадувала чум корінних народів Сибіру чи тіпі індіанців Північної Америки. Взимку таке житло для утеплення обкладалося дерниною, а підлога дещо заглиблювалася в землю.

Одяг лісових мисливців складався зі своєрідної куртки, виготовленої зі шкури оленя (парки), поли якої зв'язувалися спереду поворозками (рис. 22). Нижня частина одягу комплектувалася зі шкіряних трусів, ноговиць (шкіря-

Рис. 23. Полювання на тура в мезоліті (реконструкція Л. Л. Залізняка та П. В. Корнієнка за матеріалами стоянки Ігрень 8 (Надпоріжжя))

78

Тема 5

Мезоліт

Розділ І

КАМ'ЯНА ДОБА

них холош, що надягалися на ноги і поворозкою прив'язувалися до пояса, та примітивного шкіряного взуття (так званих поршнів).

Літо лісові мисливці проводили в общинних таборах на берегах великих річок, харчувалися рибою та впольованими у прирічкових лісах копитними. На осінь перебиралися подалі в ліс, де будували заглиблене в землю тепле зимо­ ве житло. З початком зими полювали на копитних, переслідуючи їх по глибо­ кому снігу на лижах (рис. 22). Навесні перебиралися ближче до річки, пе­ речікуючи повінь на підвищеному місці. З приходом літа пливли човнами до минулорічного літнього стійбища на березі річки.

Такий спосіб лісового життя надзвичайно поширився в мезолітичній Європі. Адже континент у цей час був укритий густими лісами. Разом із тим завдяки природній специфіці півдня України, де поряд із лісовими масивами збереглися степи, у Кримських горах та Карпатах, у Дніпровському Надпоріжжі спосіб життя мезолітичних мисливців мав певну своєрідність.

Зокрема, у лісостепу лісова модель мисливського суспільства включала в себе елементи степового господарства, наприклад промисел диких коней. У Надпоріжжі поряд із полюванням на копитних (насамперед тура) значну роль відігравало рибальство (рис. 23). Мисливці та рибалки Дніпровського Надпоріжжя взимку жили у великих (до 10 м у діаметрі) землянках, на літо пере­ селяючись у курені на березі річки. Гірські мисливці Криму зимували в пече­ рах передгір'їв, а на літо піднімалися слідом за оленями та іншими тваринами на високогірні пасовиська (яйли).

Суспільства мезолітичної доби принципово не відрізнялися від суспільств кроманьйонців кінця льодовикової епохи (див. тему 4). І ті, й інші мали три основні соціальні підрозділи: сім'я, община, плем'я. Разом із тим мезолітичним суспільствам властива більша індивідуалізація способу життя, проявом чого була певна господарсько-побутова відособленість сім'ї від общини, зумовлена поширенням ефективної індивідуальної мисливської зброї — луків та стріл.

Пам'ятки

На території України відомі тисячі мезолітичних стоянок. Особливо багато їх у Поліссі, на Сіверському Дінці, у Гірському Криму, на Одещині, в Над­ поріжжі (рис. 24). У рівнинних районах вони розташовані на невисоких піща-

Рис. 24. Мезолітичні пам'ятки України:

Пам'ятки культур: І — Кудлаївка; //— Яніславиця; III — Гребеники; IV — Кукрек; V — Пісочний Рів; VI— Зимівники; VII — донецька; VIII — Мурзак-Коба.

Мезолітичні пам'ятки: 1 — Переволоки 2; 2 — Люботинь 3; З — Сенчиці 5а; 4 — Великий Мідськ; 5 — Криниця; 6 — Поляни; 7 — Рудня; 8 — Протереб; 9 — Мартиновичі; 10— Кухарі; II — Бородянка Зв; 12 — Таценки; 13 — Селище; 14 — Кудлаївка; 15 — Пісочний Рів; 16 — Загай І; 17 — В'язівок 4а; 18 — Сурський 5; 19 — Сабівка; 20 — Зимівники; 21 — Лазарівка; 22 — Велика Андрусівка; 23 — Ігрень 8; 24 — Кізлевий; 25 — Добрянка; 26 — Абузова Балка; 27 — Кам'яна Могила; 28 — Іванівка; 29 — Вишенне; ЗО — Фронтове; 31 — Петрівська; 32 — Ізюм; 33 — Пришиб; 34 — Шевченкове; 35 — Пелагіївка 3; 36 — Ольхова 5; 37 — Кандрюцька; 38 — Моспіно; 39 — Мирне; 40 — Царинка; 41 — Доброжани; 42 — Гребеники; 43 — Гіржеве; 44 — Познанка; 45 — Казанка; 46 — Кукрек; 47 — Мис Трійці; 48 — Шан-Коба; Фатьма-Коба; 49— Мурзак-Коба; 50— Ласпі 7

80

Тема 5

Мезоліт

81