Китура лекция ИХС Стенокардия

Після досягнення антиангінального ефекту поступово зменшують добову дозу препарату до мінімальної, яка забезпечує його утримання. β-адреноболокатори не слід відміняти раптово, бо це може провокувати розвиток нестабільної стенокардії, а в окремих випадках – навіть гострого інфаркту міокарда. При заміні одного β-адреноболокатора на інший слід використовувати разові біоеквівалентні дози. Еквівалентними 100 мг пропранололу є: 100 мг атенололу, 100 мг метопрололу, 200 мг ацебуталолу, 10 мг бісопрололу, 120 надололу, 100 мг окспренололу, 10 мг тимололу, 40 мг соталолу.

β-адреноболокатори слід відміняти поступово, упродовж 2 тиж. Наприклад, якщо добова доза пропранололу становить 150 мг, то в 1-й день відміняють 80 мг, на 5-й день – 40 мг, на 9-й день – 20 мг і на 13-й день – решту 10 мг.

ПОКАЗАННЯДО ВИКОРИСТАННЯЯ β - АДРЕНОБЛОКАТОРІВ:

β - АДРЕНОБЛОКАТОРИ	Нові показанняня::

• Застійна серцеваерцева

недостатністьість

• Діастолічнаа

Відоміпоказання: дисфункція лівоголівого шлуночка

•ІхС

•Артеріальна

гіпертензія	Відносноновіпоказання:
• Аритмія	•	Вегетативнікризи
	•	Пролапсмітрального
	•	клапана
		Абстинентнийсиндром
	•	Гіпертрофіяміокарда

Протипоказання до застосування β- адреноблокаторів:

1)гостра серцева недостатність (набряк легенів, кардіогенний шок);

2)застійна серцева недостатність, зумовлена систолічною дисфункцією лівого шлуночка;

3)бронхіальна астма і важкий ступінь бронхіальної обструкції;

4)СССВ (якщо не імплантований штучний водій серцевого ритму);

5)атріовентрикулярна блокада ІІ-ІІІ ступеня (якщо не імплантований штучний водій серцевого ритму);

6)артеріальна гіпотензія (систолічний АТ менше ніж 100 мм рт. ст..);

7)синусова брадикардія (ЧСС менше ніж 50 за 1 хв);

8)лабільний інсулінозалежний цукровий діабет із частими переходами від гіперглікемії і кетоацидозу до гіпоглікемії, незважаючи на введення постійної дози інсуліну впродовж доби.

Відності протипоказання до призначення β-

адреноблокаторів – минуща кульгавість та синдром Рейно.

ПрименениеТАЛЛИТОНА оправданоано нана всехэтапахсердечно-сосудистоготого континуума !!!

Антагоністи кальцію володіють:

•Антиангінальною дією;

•зменшують скоротність міокарда;

•інгибіують агрегацію тромбоцитів;

•поліпшують метаболізм кардіоміоцитів;

•зберігають високоенергетичні фосфати.

Зменшення постнавантаження в сполученні з негативним інотропним ефектом приводить до зменшення споживання міокардом кисню.

Переваги

• Добовий контроль АТ і стенокардії;

•Простота в використанні;

•Повна біо- и терапевтична еквівалентність оригінальному продукту;

•Можливість комбінації з любим класом лікарських препаратів;

•М”ягкий фармакодинамічний профіль;

•Висока ефективність і добра переносимість;

•Оптимальне співвідношення ціна/якість.

За хімічною структурою антагоністи кальцію поділяють на три групи:

•похідні фенілалкіламіну – верапаміл (фіноптин, ізоптин), аніпаміл, галопаміл, фаліпаміл;

•похідні бензотіазепіну – дилтіазем (кардил, дилем, кардизем, реталзем, дилакор);

•похідні дигідропіридину – ніфедипін (Корінфар, кордафен, кордипін, фенігідин, адалат), амлодипін (норвакс), ісрадипін (ломір), нікардипін (карден), німодипін (форидон), фелодипін (плендин).

Небажані побічні ефекти антагоністів кальцію:

1)ефекти, пов‘язані з вазодилатацією, - головний біль, запаморочення, почервоніння обличчя, серцебиття і тахікардія (якщо вживають дигідропіридини), набряки в ділянці надп‘ятково-гомілкового суглоба, стопи, гомілки (усі антагоністи кальцію);

2)негативний інотропний, хронотропний і дромотропний ефекти (верапаміл, у меншій мірі - дилтіазем);

3)пронос, нудота (препарати групи дигідропіридинів), закреп (верапаміл);

4)реакція з боку шкіри: почервоніння,

свербіж, висипання, поліморфна еритема, дерматит.