тдп курсові

державний суверенітет, населення, яке пов’язана з державою відносинами громадянства чи підданства, здатність видавати закони та інші правові акти, наявність чиновництва та мілітаризованих утворень – армії і поліції. При роботі над цим питанням доречним є використання історичного досвіду, а також нормотворчої практики України та іноземних держав, в результаті необхідно дати розгорнуте визначення держави.

Третє та четверте питання пов’язанні із вивченням найбільш поширених підходів до поділу держав на певні типи. Так, звертаючись до цивілізаційної теорії необхідно дослідити критерії поділу держав за цивілізаційною ознакою, виділити типи цивілізацій, надати узагальнюючу характеристику державам, що до них входять. Як наслідок, доцільно проаналізувати позитиви та негативи використання цивілізаційного критерію в типології держави.

При дослідженні формаційного підходу слід засвоїти поняття суспільно-економічної формації, визначити роль економічного фактору, ознайомитися із критеріями класифікації за даним типом, оглянути існуючі формаційні типи держав: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична, постіндустріальна держави тощо. На завершення опрацювання четвертого питання треба визнати позитивні і негативні риси формаційного розуміння еволюції держави.

Підсумком роботи над третім та четвертим питаннями має стати проведення порівняльного аналізу обох підходів до типології держави.

Заключне питання орієнтує студента на вміння застосовувати теоретичний матеріал, набутий при роботі над попередніми питаннями при аналізі вітчизняної державності. Виходячи із сучасних тенденції державно-правової практики України, необхідно дослідити її цивілізаційну та формаційну належність, визначити можливі перспективи розвитку в умовах глобалізаційних викликів.

11

Рекомендована література

1.Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального прогнозирования / Д. Белл; Пер. с англ.

Иноземцев В.Л. (ред. и вступ. ст.). - М.: Academia, 1999. - 956 с.

2.Бутенко А. П. Государство: его вчерашние и сегодняшние трактовки / А. П. Бутенко // Государство и право. – 1993. - № 7. – С. 1-20.

3.Гомеров И. Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, структура / И.Н. Гомеров. –

М.: ООО «Изд-во ЮКЭА», 2002. - 830 с.

4.Джураева Е. А. К вопросу о типологии современого государства / Е. А. Джураева // Митна справа. – 2009. - № 3. – С. 74 - 77.

5.Історія вчень про державу і право: Підручник / за ред. проф. Г.Демиденка, проф. О.В. Петришина. – Х.: Право, 2009. – 256 с.

6.Каращук В. В. Суверенітет у системі основних ознак держави / В. В. Каращук // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип. 29: Зб. наук. пр. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2005. - C.108-111.

7. Кастельс М. Информационная эпоха. Экономика, общество и культура / М. Кастельс; Пер. с англ. под науч. ред. О.И. Шкаратана. М.: ГУ ВШЭ, 2000. - 608 с.

8.Манов Г. И. Признаки государства: Новые прочте-

ния / Г. И. Манов. - М.: Спарк, 1993. – 230 с.

9.Маркс К. До критики політичної економії / Маркс К., Енгельс Ф. – Твори: Пер. з 2-го рос. вид. – К.: Держполітвидав УРСР, 1963. – Т. 13. – С. 1–65.

10.Мима І. В. Деякі аспекти визначення типу держави залежно від місця релігійних норм у правовій системі країни / І. В. Мима // Держава і право. Юридичні і політичні науки. Вип.

44:Зб. наук. пр. - К.: Ін-т держави і права НАН України, 2009. –

С. 19-25.

11.Понятие государства в четырех языках: Сб. статей / Под ред.. О. Хархордина. – Спб,; М.: Европейский университет в Санкт-Петербурге: Летний Сад, 2002. – 218 с.

12

12.Телятник Л. Логіко-методологічне тлумачення ознак загального поняття держави / Л. Телятник. – Право України. – 2002. - №9. – С. 14-18.

13.Тойнбі А. Дослідження історії. Том 1 / Арнольд Тойнбі; Пер. з англ. В. Шовкуна. – К.: Основи, 1995. – 614 с.

14.Тойнбі А. Дослідження історії. Том 2 / Арнольд Тойнбі; Пер. з англ. В. Шовкуна. – К.: Основи, 1995. – 406 с.

15.Чиркин В. Е. Три ипостаси государства / В. Е. Чиркин // Государство и право. – 1993. - №8. – С. 107 -115.

Тема 3. Поділ влади як фундаментальний принцип організації і діяльності державного апарату

План

1.Поняття державного апарату та принципи його організації і діяльності.

2.Поділ державної влади: історія виникнення ідеї, формування теорії, реалізація конституційного принципу.

3.Характеристика законодавчої, виконавчої і судової гілок державної влади.

4.Система «стримувань і противаг» як складова поділу державної влади. Її особливості, обумовлені формою державного правління.

5.Модель поділу державної влади та система стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р.

Відповідь на перше питання рекомендується розпочати з формулювання визначення державного апарату та його ознак. Далі необхідно сформулювати поняття державного органу, доцільно навести різноманітні класифікації державних органів, обумовлені різноспрямованістю та складністю владноуправлінських функцій держави. Окремої уваги потребує питання, що передбачає визначення й аналіз принципів організації й діяльності державного апарату (принципу служіння народу, пріоритету прав людини, демократизму, законності, відповіда-

13

льності, підконтрольності тощо). У завершенні першого питання слід наголосити, що самостійне місце в системі принципів організації й діяльності державного апарату посідає принцип поділу влади.

Наступне питання присвячено дослідженню історії розвитку ідеї поділу влади, що зародилася в античності, й оформлення її у завершеному вигляді як політичної та державноправової теорії у період буржуазних революцій XVII−XVIII ст. Окрім цього, слід уточнити розуміння поділу державної влади як поділу праці, поділу компетенції, а також поділу функцій у державно-владному механізмі. Надалі необхідним є аналіз поділу державної влади як юридичного принципу у практичному втіленні, що виявляється у структурно-функціональній визначеності, самостійності кожного з вищих органів державної влади, ступінь якої залежить від розмежування їх компетенції.

Третє питання потребує аналізу в загальному вигляді законодавчої, виконавчої і судової гілок влади та, відповідно, їх органів, функцій і принципів їх організації та здійснення. Водночас необхідно розглянути модифікації цієї концепції, зокрема, щодо виділення інших гілок влади, підтверджуючи прикладами з конституцій різних країн світу. При цьому особливу увагу слід приділити виділенню так званої президентської гілки влади.

При відповіді на четверте питання перш за все слід враховувати, що незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною, оскільки реальне функціонування єдиного дер- жавно-владного механізму на основі принципу її поділу перед-

бачає наявність системи (механізму) стримувань і противаг,

яка має на меті забезпечення співробітництва гілок як носіїв єдиної державної влади. Тому обов’язковим є аналіз засобів, способів взаємного стримування й урівноваження законодавчої, виконавчої і судової гілок влади. Необхідно визначити особливості «жорсткої» та «м’якої» моделі поділу державної влади, зупинитися на «вертикальному» та «горизонтальному» розподілі державної влади в федеративних державах.

Окремої уваги при розгляді цього питання потребують моделі поділу державної влади й відповідні системи стримувань і противаг в президентській, парламентській і змішаній респуб-

14

ліках з урахуванням аналізу зарубіжного досвіду. Дане питання передбачає й розгляд моделей організації державної влади в президентсько-парламентській і парламентсько-президентській республіках, виявлення їх специфіки й особливостей.

Насамкінець слід дослідити становлення моделі організації державної влади в рамках конституційного процесу за роки незалежності в Україні, враховуючи положення Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., який набув чинності 1 січня 2006 р. Суттєво покращив би роботу аналіз системи стримувань і противаг, як складової поділу державної влади, на основі положень Конституції України 1996 року.

Рекомендована література

1.Бабенко К.А. Конституційне закріплення принципу поділу державної влади як фундамент формування системи по- літико-правової взаємодії органів державної влади // Бюлетень Мін-ва юстиції України. – 2009. – № 1. – C. 32−41.

2.Бедрій Р.Б. Регламентація принципу поділу влади в конституціях зарубіжних країн та України (порівняльний аспект) // Науковий вісник Львівського держ. ун-ту внутр. справ. Сер. юридична. Вип. 1. – Львів: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2008. – C. 78−84.

3.Бульба О. Деякі аспекти реалізації принципу поділу влади в державах Центральної та Східної Європи // Право Укра-

їни. – 2008. – № 4. – C. 151−156.

4.Дашковська О.Р. Принцип поділу влади як гарантія політичної свободи людини і громадянина // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України. 1998. – Вип. 36. – С. 54−58.

5.Дзьобань О.П. Теоретичні основи поділу та взаємодії влади (історико-філософський аспект) // Бюл. Мін-ва юстиції України. – 2004. – № 11. – С. 60−80.

6.Жук Н. Система стримувань і противаг у державному апараті: витоки та основний зміст // Вісник Академії правових наук України. – 2003 . − № 4 (35). − С. 52−62.

15

7.Заєць А. Принцип розподілу влад в новітній українській конституційно-правовій практиці // Вісник Академії правових наук України. − 1998. – № 2. – С. 40−50.

8.Кучук А. Поділ державної влади та правоохоронна діяльність // Підприємництво, господарство і право. – 2009. –

№1. – C. 68−71.

9.Петришин А.В. Государственная служба. Историкотеоретические предпосылки, сравнительно-правовой и логикопонятийный аналіз // Монография. – Х.: Факт, 1998. – 168 с.

10.Петришин О., Серьогіна С. Змішана республіканська форма державного правління: питання теорії та практики // Право України. − 2009. − № 10. − С. 57−60.

11.Петришин О.В., Протасова В.Є. Конституційна форма державного правління: до пошуку оптимальної моделі в Україні // Вісник Академії правових наук України. − 2008. – № 3 (54). – С. 52–64.

12.Протасова В.Є. Парламентсько-президентська республіка: сутність, особливості, різновиди: Монографія. − Х.:

Право, 2009. − 208 с.

13.Процюк І.В. Особливості поділу державної влади в президентській республіці // Державне будівництво та місцеве самоврядування. Вип. 16. – Х.: Право, 2008. – C. 16−26.

14.Процюк І.В. Поділ влади – фундаментальний принцип демократичної правової державності // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. праць. – Х.: Право, 2005. – Вип. 9. – С. 14−24.

15.Святоцький О. Питання пошуку оптимальної моделі форми державного правління для України // Право України. − 2009. − № 10. − С. 61−66.

16.Терлюк І.Я. Етапи формування й реалізації в Україні принципу «розподіл влад» (спроба окреслення) // Науковий вісник Львівського держ. ун-ту внутр. справ. Сер. юридична. Вип. 1. – Львів: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2008. – C.3−13.

17.Федоренко Г. Теоретичні засади поділу влади в Україні // Право України. – 2008. – № 8. – C. 41−47.

18.Шамраєва В. Теоретичні проблеми інституту президентства в Україні та США (порівняльний аналіз) // Вісник На-

16

ціональної академії державного управління при Президентові України. – 2008. – № 3. – C. 210−218.

Тема 4. Право і закон

План

1.Право і закон в межах основних типів праворозуміння.

2.Ознаки права як особливого соціального регулятора суспільних відносин.

3.Співвідношення права і закону. Правовий закон.

4.Інструменти та інститути, що забезпечують адекватне вираження права в нормативно-правових актах.

Розкриваючи перше питання, слід проаналізувати, як вирішується питання про співвідношення права і закону в межах основних типів праворозуміння – юридичного позитивізму, соціологічної школи права та природної школи права. Слід пока-

зати, що класичний юридичний позитивізм виходить з ототож-

нення права і закону; соціологічна юриспруденція розрізняє право і закон, водночас останньому відводиться другорядна роль, оскільки право передовсім пов’язується з фактичними суспільними відносинами, юридичною практикою; сутністю природно-

правового типу праворозуміння є розмежування й критичне спі-

вставлення права і закону з позицій принципів справедливості.

Вроботі доцільно показати недоліки означених підходів, акцентуючи на тому, що ототожнення права і закону допускає волюнтаризм держави; ототожнення права і юридичної практики не вирішує питання про взаємозв’язок права і справедливості; класичні концепції природного права не завжди придатні для вирішення проблем правотворчої і правозастосовної практики. Необхідно проаналізувати тенденцію зближення, конвергенції природно-правових і позитивістських концепцій праворозуміння на прикладі сучасного правового позитивізму та сучасних концепцій природного права.

Вдругому питанні слід проаналізувати основні власти-

17

вості права. Слід зосередити увагу на характеристиці таких ознак права як системність (право складається з відповідних взаємопов’язаних елементів), нормативність (неперсоніфікованість і невичерпність права), загальнообов’язковість (право є обов’язковим для всіх осіб, яких стосуються його вимоги, що підтримується такими засобами, як авторитет і примус), формальна визначеність (формулювання і письмове закріплення правових норм в офіційних джерелах права), зв'язок з державою (держава бере участь у формулюванні та закріпленні правових норм, забезпечує їх реалізацію). При розкритті другого питання слід показати, що право як особливий соціальний регулятор за своєю сутністю пов’язане зі свободою, справедливістю, рівністю та гуманізмом.

У питанні про співвідношення права і закону за сучасного праворозуміння слід виходити з того, що вони співвідносяться як зміст (право) і зовнішня форма існування (закон). При цьому необхідно акцентувати увагу на тому, що це нетотожні явища: по-перше, право існує не лише у формі закону; по-друге, закон може містити ненормативні елементи; по-третє, формування закону більшою мірою підпадає під дію суб’єктивних факторів; по-четверте, закон може бути неправовим. При розкритті даного питання обов’язкового слід охарактеризувати ознаки неправового закону: невідповідність міжнародним стандартам прав і свобод людини і громадянина; невідповідність основоположним принципам права; прийняття закону з грубими порушеннями занодавчого процесу; невідповідність закону інтересам суспільства.

В четвертому питанні слід охарактеризувати інститути, інструменти, загальні передумови, існування яких забезпечує видання правових законів. Зокрема, необхідно проаналізувати головні з них: а) належне нормативно-правове регулювання правотворчого процесу, яке забезпечує чітке розмежування компетенції суб’єктів правотворчості, закріплює стадії правотворчої діяльності та демократичні основи правотворчого процесу; б) нормотворча техніка, використання якої дозволяє створювати найбільш доцільні за формою і досконалі за структурою, змістом і викладом нормативно-правові акти; в) різноманітні

18

експертизи проектів нормативно-правових актів (правова, гендерна, фінансова, екологічна тощо), які дозволяють перевіряти проекти нормативно-правових актів на предмет їх відповідності правовим і демократичним стандартам, актуальним проблемам суспільства; г) обов’язок оприлюднення нормативно-правових актів і загальна заборона зворотної дії нормативно-правових актів; д) ефективна, демократична судова система, зокрема, наявність судів конституційної юрисдикції, які усувають відхилення від стандартів прав людини, загальних принципів права та інших стандартів природного права; є) послідовна реалізація принципів демократизму, гласності, наукової обґрунтованості у правотворчій діяльності; ж) високий рівень правової культури суспільства в цілому і суб’єктів правотворчого процесу зокрема. Аналізуючи останню передумову, доцільно акцентувати увагу на тому, що формування правового закону можливе лише за умови реального існування верховенства права в суспільстві, яке, у свою чергу, неможливе без відповідного рівня правової культури.

Рекомендована література

1.Бурлай Є.В. Зміст і форма права: єдність і розбіжності // Методологічні проблеми правознавства: Матеріали міжн. наук.-практ. конф., Харків, 13 -14 грудня, 2002 р. – Х.: Право, 2003. – С. 138 – 144.

2.Ковальський В.С., Козінцев І.П. Правотворчість: теоретичні та логічні засади. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 192 с.

3.Козюбра М.І. Правовий закон: Проблема критеріїв // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33-34). –

Х.: Право, 2003. – С. 83 – 96.

4.Максимов С. И. Правовая реальность: Опыт филосфского осмысленя: Монография. – Харьков: Право, 2002. – 328 с.

5.Нерсесянц В.С. Философия права: учебник. – 2-е изд., перераб. И доп. – М.: Норма, 2008. – 848 с.

6.Петришин О.В. Право як соціально-юридичне явище: до постановки проблеми // Вісник Академії правових наук України. – 2007. – № 4 (51). – Х.: Право, 2007. – С. 3 – 18.

19

7.Погребняк С. Про ознаки права в контексті сучасного праворозуміння // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 4 (55). – Х.: Право, 2008. – С. 13 – 21.

8.Погребняк С.П. Основоположні принципи права (змістовна характеристика). – Х.: Право, 2008. – 240 с.

9.Рабінович П.М. Праворозуміння «природне» та «легістське»: неминучість співіснування // Право України. – 2009. –

№3. – С. 65 – 70.

10.Рабінович П.М. Праворозуміння: сутність, класифікація, нездоланність плюралізму // Бюлетень міністерства юсти-

ції України. – 2007. – С. 25 – 35.

11.Христова Г.О. Міжнародні стандарти прав людини як вихідні засади гендерно-правової експертизи законодавства України // Проблеми законності. – Вип. 99. – Х.: Нац. Корид. Акад. України імені Ярослава Мудрого, 2008. – С. 30 – 39.

12.Цвік М.В. Про сучасне праворозуміння // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 4 (27). – Х.: Право, 2001. – С. 3 – 13.

13.Честнов И.Л. Правопонимание в эпоху постмодерна // Изв. ВУЗов. Правоведение. – 2002. – № 2. – С. 4 – 16.

14.Четвернин В.А. К вопросу о типологии правопонимания // История гос-ва и права. – 2003. – № 6. – С. 3 – 6.

15.Четвернин В.А. Современные концепции естественного права (На материале философии права ФРГ, Австрии,

Швейцарии). – М.: Б.и., 1982. – 20 с.

16.Шевчук С. Судова правотворчість: світовий досвід і перспективи в Україні. – К.: Реферат, 2007. – 640 с.

Тема 5. Право і релігія

План

1.Право і релігія: спільні риси і відмінності.

2.Взаємодія права і релігії у системі суспільного регу-

лювання.

3.Основні засади відносин держави і церкви: правовий

аспект.

20