Курсова робота ТДП

2.2. Конституційний принцип поділу державної влади Одним з перших класичних конституційних формулювань принципу поділу державної влади можна вважати Декларацію прав людини і громадянина[ 4.с.33-34], яка стала вступом до французької конституції, розробленої Національними зборами 3 вересня 1791 р. Уст. 16 Декларації було зафіксовано, що суспільство, де не забезпечена гарантія прав і немає поділу влад, не має Конституції. Першим успішним досвідом конституційного закріплення принципу поділу влади є американську конституцію 1787 р., яку Т. Алексєєва називає «першою успішною спробою конституювання ефективної демократичної держави». Всі сучасні конституції щодо реалізації принципу поділу влади можна розподілити на дві групи:

а)ті, де принцип поділу влади зафіксовано безпосередньо (текстуально) - Азербайджан, Албанія, Білорусь, Вірменія, Болгарія, Грузія, Казахстан, Молдова, Росія, Польща;

б)ті, де принцип поділу влади передбачається контекстуально - США, Австрія, Бельгія, Данія, Ірландія, Ісландія.

3. Характеристика законодавчої, виконавчої і судової гілок державної влади. 3.1 Законодавча влада; Законодавча влада — це відокремлена гілка влади, [29.]делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони. Парламенти можуть бути двопалатні як у федеративних —США, Росія, так і в унітарних державах Велика Британія, Франція, і однопалатні— Ізраїль, Нова Зеландія, Україна.[37.] Парламент - єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.

Сьогодні парламенти діють у понад 160 країнах світу.

Кожна держава світу має свою назву парламенту - Верховна Рада в Україні; Федеральні збори — Росія, Швейцарія; Конгрес —США; Генеральні кортеси — Іспанія; Кнесет — Ізраїль; Всекитайські збори народних представників тощо.

Місце і роль парламенту в державному механізмі значною мірою зумовлені формою правління в державі. На підставі цього критерію виділяють чотири вид парламентів: 1) парламенти країн з парламентською формою правління (так звана вестмінстерська модель: Велика Британія, Австрія, Італія, Німеччина, Болгарія, Угорщина тощо). За цієї форми правління парламент відіграє вирішальну роль у формуванні уряду. Уряд відповідає перед парламентом. Але і діяльність парламенту може бути достроково припинено через розпуск; 2) парламенти країн з президентською формою правління —США, Бразилія, Венесуела, Мексика тощо. Для таких країн характерний жорсткий поділ влади. Відсутні: вотум недовіри уряду, відповідальність уряду перед парламентом, інститут розпуску парламенту. За цієї форми правління законодавча влада часто послаблена та підпорядкована президенту; 3) парламенти країн зі змішаною формою правління (Франція, Україна, Росія тощо). За цієї форми правління поєднуються елементи президентської і парламентської систем. Існує інститут парламентської відповідальності уряду, а президенту належить право розпуску та інші права щодо парламенту; 4) парламенти держав, де представницькі установи побудовані за так званим радянським зразком (КНР, КНДР, В'єтнам, Куба). Роль вищого законодавчого органу зводиться до схвалення прийнятих за його стінами політичних рішень. У деяких державах роль парламентів применшується через відведення їм консультативної ролі (як правило, в мусульманських країнах, в яких існує абсолютна монархія: Бахрейн, Бруней, ОАЕ тощо)

За часом виникнення та функціонування сучасні парламенти умовно поділяють на: 1) давні (середньовічні) парламенти -парламенти Ісландії, Великої Британії; 2) парламенти часів нової історії - це парламенти, виникнення яких пов'язане з буржуазними революціями та прийняттям перших конституцій наприклад, парламенти США, Франції; 3) парламенти, що виникли після Другої світової війни (у зв'язку з проголошенням незалежності окремими країнами Азії та Африки, звільненням від фашистської диктатури (Німеччина, Італія, Австрія); 4) новітні парламенти держав колишніх республік СРСР та Східної Європи. Здебільшого тут представницькі органи перетворилися на парламенти цих країн. До цієї групи парламентів можна віднести і Верховну Раду України. Залежно від структури розрізняють: —однопалатні парламенти; — двопалатні парламенти, які, у свою чергу, поділяються на парламенти із слабкою верхньою палатою та парламенти з сильною верхньою палатою.

В історії відомі випадки формування шестипалатного парламенту —за Конституцією 1963 р. Югославії, трипалатного за Конституцією ПАР 1984 р.

Для буржуазних парламентів у період їх виникнення була характерною двопалатна структура, за якої нижня палата формувалася шляхом прямих виборів, а верхня - призначалася главою держави або формувалася за спадковим принципом, або іншим шляхом. Після Другої світової війни від цієї системи відмовилася низка європейських країн —Данія, Швеція тощо через те, що верхня палата стримувала демократичні тенденції, які проявлялися в нижній палаті.Але, у деяких країнах Східної Європи в результаті перебудови там державних інститутів було відновлено двопалатну систему. Але все ж таки наявність такої структури більше обґрунтована для федерацій, де верхня палата представляє інтереси суб'єктів федерації2

Єдині або нижні палати парламентів формуються, як правило, шляхом загальних та прямих виборів. Строк їх повноважень у середньому становить 4-5 років. Верхні палати формуються шляхом прямих або непрямих виборів, призначення главами держав або поєднання цих варіантів. Строк їх повноважень зазвичай більший, ніж нижніх палат. Основною складовою частиною парламенту вважається нижня палата. Складовими структури парламенту, окрім палат, є: — керівництво парламенту (його палат): спікер, може бути президія та інші керівні органи; — комітети; —парламентська більшість та парламентська опозиція; — депутатські партійні фракції (групи). Функції парламенту: — представницька - реалізується через обов'язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер), — законодавча - реалізується через право видавати закони (основна діяльність, що має юридичний характер); — фінансова - реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни); становча - реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів; — контрольна - реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб; — політична - реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики і через обов'язок брати участь у її здійсненні. Законодавча влада внаслідок свого представницького манда­ту є найбільш політизованим інститутом влади на відміну від інших гілок влади — виконавчої і судової, відносно яких існує пряма конституційна заборона створення осередків політичних партій і політичної активності. Тому не є випадковим, що в орга­нах законодавчої влади — парламентах не виключається, а, на­впаки, передбачається створення фракцій політичних партій, парламентської більшості, меншості тощо.Представницький характер законодавчої влади дає підстави визначити її «першою серед рівних» у системі поділу державної влади. Це приводить до того, що за певних умов компетенція ор­ганів законодавчої влади може тлумачитись дуже широко.[29] 3.2Виконавча влада. Виконавча влада —підзаконна гілка державної влади, що має універсальний характер, спрямована на виконання законів та інших актів законодавчої влади шляхом здійснення виконавчо-розпорядчих повноважень. Загальнотеоретична характеристика цих органів пов'язується з необхідністю визначення їх специфічних ознак:

— виконавча влада здійснюється урядом, який у різних країнах має неоднакову назву— Рада міністрів у Італії, Адміністрація президента у США, Уряд в Росії, Кабінет Міністрів в Україні, Федеративна рада — у Швейцарії, Кабінет — у Японії; — основною функцією виконавчої влади є виконання законів шляхом конкретизації їх положень у підзаконних актах та їх реалізації; — органи виконавчої влади приймають підзаконні нормативно-правові акти на основі, на виконання і відповідно до законів; — органи виконавчої влади є підзвітними представницьким органам влади; — вони є системою органів, які знаходяться у ієрархічному підпорядкуванні Наприклад,в Україні цю систему складають вищі, відомчі та місцеві органи виконавчої влади; — виконавча влада передбачає чітку організацію державно-службових відносин, підпорядкованість та відповідальність; — важливим напрямом діяльності виконавчих органів є здійснення розпорядчих повноважень із визначення внутрішньої структури органів виконавчої влади; — виконавчі органи функціонують за принципами подвійного підпорядкування — органу, що їх створив, та вищестоящому в порядку підлеглості органу і субординації, тобто чіткого підпорядкування; — органи виконавчої влади приймають індивідуальні акти, що конкретизують загальні норми до певного випадку чи суб'єктів та поширюються на управлінську сферу; — універсальний і предметний характер виконавчої влади забезпечує можливість безперервної діяльності цих органів на всій території держави та їх спирання на людські, матеріальні і фінансові ресурси та використання системи службових заохочень і просувань по службі; — наявність у виконавчих органів права на видання актів делегованого законодавства та права законодавчої ініціативи; — наявність у системі виконавчих структур місцевих органів влади, які формуються шляхом призначення центром або ж обираються органами місцевого самоврядування[11.]; 3.3.Судова влада. Судова влада— це відокремлена гілка влади, що має винят­кові повноваження на здійснення правосуддя.

Ніхто, крім судових органів, не має права здійснювати правосуддя. Суди при здійсненні право­суддя не залежать від будь-яких органів та осіб, мають керувати­ся тільки законом. Особливість цієї гілки влади полягає в додержанні визначеної процесуальним законодавством процедури, яка гарантує демократизм і вива­женість правосуддя, обґрунтованість і законність судового рішення. До особливих принципів судочинства належать такі: — законність;[40.с.129] —рівність прав громадян на судовий захист; —гласність; —рівноправність сторін ; —змагальність сторін; — обов'язковість судових рішень; —оскарження судових ; —забезпечення доведеності вини[40.с.129]Окрім правосуддя суд у правовій державі здійснює функцію захисту прав і свобод людини і громадянина[29.] Президентська гілка влади У становленні будь-якої держави провідну роль відіграє система державного управління. Важлива роль у цій системі належить інституту президентства. В Україні цей інститут перебуває ще в стадії становлення та уточнення повноважень і компетенцій. 3.4.Президентська гілка влади.

На сьогодні для України основною проблемою є не достатньо чіткий поділ владних повноважень між Верховною Радою України та Президентом, а Конституція дає можливість широкого тлумачення цих повноважень.

Інститут Президента України закріплений в окремому розділі Основного Закону, багато функцій і повноважень Президента України отримали необхідну конкретизацію в чинному законодавстві та нормотворчих указах самого Президента України. З ситуації, яка склалася в Україні сьогодні, можна зробити висновок, що правовий статус Президента України хоча і визначено, але є необхідність більш детального обґрунтування подальшого розвитку цього інституту з урахуванням стану регламентації і функціонування інституту президентства й інших країн. Зміни, які відбулися після розпаду СРСР, стимулювали поширення інституту президентства і сьогодні це невід’ємним атрибутом політичної системи. Кожна країна при проведенні державних реформ сама визначає роль і місце президента у своїй політичній системі.

Місце інституту президентства в державному механізмі та політичний системі країни визначається його компетенцією у вирішенні головних проблем державотворення, впливом на розв’язання соціально-економічних та політичних проблем.

Статус та повноваження Президента України, а також порядок його обрання визначені Конституцією України. При підготовці КонституціїУкраїни розглядалися різні моделі державного устрою і інституту президентства. Наступним етапом стало підписання Конституційного договору 1995 р. між Верховною Радою України і Президентом України, який значно посилив повноваження Президента. Чергові зміни у визначенні розмежування компетенцій між президентом і парламентом були зумовлені подіями, пов'язаними з помаранчевою революцією та наступними змінами в українському законодавстві.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Згідно з статтею 102 конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. Глава держави користуються правом недоторканності на час виконання повноважень.

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України,його повноваження достроково в разі відставки; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста в порядку імпічменту; смерті. Інститут президентства є одним з головних елементів у системі державного управління.

Інститут президентства є гарантом суверенітету, національної незалежності, територіальної цілісності та безпеки держави.

4. Система «стримувань і противаг» як складова поділу державної влади. Її особливості, обумовлені формою державного правління. 4.1.Загальна характеристика системи «стримувать і противаг», завдання і засоби системи. Незалежність і самостійність гілок державної влади є відносною,оскільки реальне функціонування єдиного державно-владного механізму відбувається на основі приципів її поділу та передбачає наявність системи стримувань та противаг,яка є умовою реалізації принципу поділу влади. Поява системи стримувань і противаг пов'язана, з активізацією держави у сфері управління суспільними процесами, які без повсякденного співробітництва гілок державної влади було б важко здійснювати.[44.] Вона виступає надійним засобом усунення негативних явищ, які виникають під час організації та функціонування державної влади, за її допомогою якої відбувається взаємодія різних гілок влади в процесі вирішення ними загальнодержавних питань. Практична реалізація ідеї стримувань і противаг пов’язується з необхідністю не тільки запобігти надмірній концентрації влади, а й забезпечити стабільність і сталість в діяльності державних інститутів, слугувати кращій їх організації та злагодженості, подолання можливого протистояння та конфронтації всередині державного механізму. Система стримувань і противаг має такі основні завдання: 1.Забезпечити розподіл гілок влади і наділити їх інструментами взаємного контролю і стримування,щоб ні одна з гілок не могла підкорити собі іншу; 2.Ускладнити процес прийнятя стратегічно значущих рішень ,збільшити час прийнятя таких рішень і приєднати в цей процес широке народне представництво,щоб виключити спонтанність і непродуманість в діях влади,а також виключити можливість можливість впливу зацікавлених зовнішніх сил на процес прийняття рішеня ; 3.Забезпечити єдність демократичної влади і служіння держави спільним цілям і завданням народу; 4.Стримування,протидія,урівноваження гілок влади; 5. Підкореня всіх гілок влади єдиним цілям. Тобто,дана система покликана обмежити державну владу таким чином,щоб керівництво країни ,від імені народу,не могло зловживати владою або прийняти помилкове рішення.. Основними засобами стримувань та противаг є: —Конституція — повноваження гілок влади ,їх перелік в Конституції,чіткий однозначний розподіл повноважень між гілками —процес і правила формування органу влади,виборчий процес. —прописаний процес взаємодії гілок влади між собою і наділення їх інструментами взаємного контролю та протидії: а)право доступу до інформації,аудиту,отримання звіту про діяльність; б)утвердження на посаді вищих державних діячів,суддів; в) процедура ратифікації угод; г)право накладання вета; д)право призначення на посаду; е)право звільнення з посади; -Народний контроль: а) прозорість діяльності влади; б)ЗМІ; в)підзвітність і підконтрольність усіх гілок влади; е)участь в державному управлінні – референдум,народні комісії; д)суспільне обговорення законопроектів; є)теледебати; ж)можливість здійснювати народну ініціативу на національному рівні[35.] Модель механізмів стримувань і противаг, прийнята у політичній практиці демократичних країн, забезпечує:   —розподіл повноважень між органами державної влади;            —відносну самостійність ключових органів державної влади під час здійснення їхніх повноважень;  —надання відповідних контрольних повноважень кожній гілці влади 4.2.Застосування системи стримувань і противаг в різних формах правління. І парламентським, і змішаним формам правління однаково властиві такі складові системи стримувань і противаг —здійснення повноважень глави держави і глави уряду різними особами в усіх країнах-членах ЄС та в Україні; —різні строки повноважень ключових органів державної влади -Ірландія, Нідерланди, Франція, ФРН, Польща ; —  формування уряду відбувається як результат спільних дій парламенту і глави держави в межах здійснення їхніх установчих повноважень. В країнах-членах ЄС, залежно від форми правління, розрізняють два основних типи процедури формування уряду:

—глава держави призначає главу уряду і за пропозицією останнього – інших членів уряду, у багатьох країнах наступним етапом формування уряду є представлення парламенту складу уряду і урядової програми з метою отримати вотум довіри [38.с.66.] — парламент призначає главу уряду за пропозицією глави держави з одночасним голосуванням за програму діяльності уряду, після цього президент країни за пропозицією глави уряду призначає членів уряду —Угорщина, Естонія;[39.с.192]

— політична відповідальність уряду перед парламентом; —_право глави держави розпустити парламент; — двопалатна структура парламенту як у федеративних державах, так і у багатьох унітарних за типом державно-територіального устрою країнах;

— процедура імпічменту щодо президента -Італія, Польща, Франція, Португалія, Україна,та інших вищих посадових осіб -Франція, Польща; —повноваження органів конституційної юрисдикції щодо контролю за дотриманням принципу поділу влади -Австрія, Болгарія, Іспанія, ФРН, Італія, Португалія, Польща[ 26.с.75-76] Серед характерних ознак системи стримувань і противаг, притаманних лише парламентським республікам виокремлюють такі:

— обмеженість повноважень глави держави у сфері виконавчої влади; —надання реальної компетенції в цій сфері уряду та його главі -ФРН, Італія, Австрія, Чехія, Словаччина, Угорщина );

Фактично номінальний характер права президента країни розпускати парламент -право президента країни розпустити парламент реалізується, зазвичай, за пропозицією прем’єр-міністра

Системі стримувань і противаг за змішаної форми правління притаманні такі специфічні риси:

 — обрання як президента країни, так парламенту прямими загальними виборами;  —право президента розпустити парламент ;

  —широке коло спільних повноважень президента та парламенту країни, передусім установчих (формування уряду, судової гілки влади ;  — право промульгації законів та право відкладального вето президента країни; —контрасигнування актів президента країни главою уряду або профільним міністром; — підписання актів уряду президентом країни (Франція, Португалія, Фінляндія);

4.3.Світова практика застосування системи стримувань та противаг США є непоганим прикладом институціоналізації системи стримувань та противаг в державному управлінні президентської республіки.В Конституціїї закріплений принцип розподілу влади і перелік повноважень кожної гілки влади.Конгрес при набрані 2/3 голосів обох паат може пропонувати зміни та поправки до Контитуції.Для зміни Конституції поправки повинні пройти ратифікацію ¾ штатів. США використовує різноманітні інструменти стримувань –наприклад,право вета.Воно надене Президенту-представнику виконавчої влади,він може наклати його на законопроекти Конгресу- законодавчою владою.Але це право не абсолютне,у випадку набору законопроектом після повернення в Конгрес 2/3 голосів обох палат,закон може вступити в силу не дивлячись на вето Президента Система стримувань і противаг прописана і в питаннях міжнародних угод, всі угоди підписані Президентом ,повинні пройти процедуру ратифікації Конгресом.Так як Конгрес двохпалатний в середині Парламенту також застосовується система стримувань і противаг. Система розділяє функції палат - законотворчість,імпічмент відносяться до завдань нижньої палати,контрольні функції і кадрові питання відносяться до компетенції верхньої палати. Своєрідна система стримувань і противаг у Швеції, там вона втілюється через громадянський контроль державної машини.Конституція Швеції складається з Актів і містить перелік політичних і громадянських прав і свобод.За внесення змін до конституції,якщо вони направлені на обмеження конституційних прав і свобод,повинни проголосувати не менше 5/6 всіх депутатів парламенту.Будь-які поправки до конституції повинні пройти народний референду,після чого у випадку прийняття народом,поправки повинні пройти ратифікацію наступним скликанням депутатів парламенту. Ще в 1908 році у Швеції був введений незалежний від королівської влади інститут уповноважених,парламентський омбудсмен,який здійснював нагляд за судами і адміністративними органами,захищаючи інтереси простих людей від порушення закону. Механізм стримування у Швеції побудований на абсолютному контролі парламентом діяльності керівництва і судів,а також на забезпечені прозорості їх діяльності перед суспільством .При цьому керівництву надана певна самостійність в призначенні вищих державних посадовців,суддів,внесення законопроектів в парламент.Проте в сфері зовнішніх відносин все таки необхідне погодження з парлементом.

4.4.Моделі поділу державної влади Відповідно до конфігурації відносин між вищими органами держави виявляються відмінності між сучасними формами правління, які відзначаються такими моделями поділу державної влади:

— «жорсткий» поділ влади -притаманний президентським республікам;  — «м’який» поділ влади -парламентські республіки та парламентські монархії;

— «змішаний» поділ влади -республіки зі змішаними формами правління[12с.76] «М’яка» модель поділу влади – та модель поділу ,де різниця між законодавчою й виконавчою владою не має суттєвого значення, оскільки тією й іншою володіє партія парламентської більшості, лідер якої одночасно керує урядом і контролює цю більшість. Реальний поділ державної влади тут відбувається всередині парламенту між сформованим партією чи коаліцією партій парламентської більшості урядом та опозицією. «Жорстка» модель поділу влади —поділ влади, який характеризується формальною ізольованістю кожної з її гілок і відсутністю між ними тісних функціональних відносин «Змішана модель поділу влади» — як і в президентській республіці, тут главу держави обирають на загальних виборах. У деяких випадках він наділений значними повноваженнями у сфері виконавчої влади або навіть очолює її. З іншого боку, як і в парламентарній республіці, суб'єктами виконавчої влади є прем'єр-міністр і уряд в цілому, які несуть відповідальність перед представницьким органом. У наші дні змішані республіканські форми правління є досить поширеними: тільки в Європі їх мають Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Македонія, Польща, Румунія, Словенія, Фінляндія, Франція і Хорватія.

5. Модель поділу державної влади та система стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р. 5.1.Характеристика законодавчої,виконавчої і судової гілок влади згідно з Конституцією України.

Згідно з ст. 6 Конституції України: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України»[20.ст.6КУ] Таким чином, Конституція України закріп лює не тільки сам принцип розподілу влади, а передбачає також дію системи стримувань і противаг, спрямовану на забезпечення оптимальної діяльності апарату державної влади. Також, Стаття 5 Конституції визначає, що: « Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування»[20.ст.5КУ][31.] Згідно Статтею 75. Конституції України: « Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України[20.ст.75КУ][32.] До повноважень Верховної Ради України належать:

– внесення змін до Конституції України;

– визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики;

– призначення виборів Президента України;

– усунення Президента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту);

– розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

– затвердження бюджету і внесення змін до нього;

– оголошення за поданням Президента стану війни і укладення миру;

– прийняття рішення про використання Збройних Сил та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

– надання згоди на призначення Президентом Прем’єр-міністра України.

Верховна Рада здійснює також інші повноваження, які відповідно до Конституції України входять до її компетенції. Серед них – затвердження загальної структури і визначення функцій Збройних Сил, Служби Безпеки України, інших військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ. Вона також ухвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення до інших держав підрозділів Збройних Сил України та про допуск військових формувань інших держав на територію України.

Основними організаційно-правовими формами діяльності Верховної Ради є сесії та засідання

Голова Верховної Ради:

– веде її засідання;

– організовує підготовку питань на розгляд Верховної Ради;

– керує діяльністю апарату Верховної Ради;

– представляє парламент у зовнішніх зносинах;

– підписує акти Верховної Ради. Статті 113 і 114 Конституції України визначають систему виконавчих органів України.

«Стаття 113. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.»[20.ст113.КУ][15.] Стаття 114. До складу Кабінету Міністрів України входять Прем’єр-міністр України, «Перший віце-прем’єр-міністр, віце-прем’єр-міністри, міністри»[20.ст.114КУ]. Вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України (уряд). Кабінет Міністрів відповідальний перед Президентом і Верховною Радою, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді у межах, передбачених Конституцією.