MSER9VAR

Використання на практиці концепції стратегічного управління відображаєрозвитокстратегічної орієнтації на підприємствах. Уцьому контексті слідзазначити,щоступінь розвитку стратегічної орієнтації,готовність довпровадження стратегічногопідходу обумовлюють особливості процесу формування системи стратегічногоуправлінняна підприємстві. Стосовноповноти використання підприємствами концепції стратегічногоуправлінняможна виділити три рівні.

Перший рівень - підприємства,які передбачають використовувати концепцію стратегічного управління у майбутньому (за результатами дослідження таких підприємств виявилося 53.7%, переважноце малі підприємства).

Другий рівень - у своїй діяльності підприємства використовують окремі елементи стратегічного управління (25,2% підприємств,більшість ізяких великі та середні підприємства).

Третій рівень - підприємства зорієнтовані на пошукможливостей у зовнішньому середовищі, застосовують принципи та елементи стратегічногоуправління (21,1% підприємств,в основному, великі та середні).

Отже,можна констатувати,щона сучасному етапі для забезпечення стійкогорозвитку в умовах ринку необхідно,щоб стратегічне управління сталореальним інструментом управління.

Упорядкування й оцінювання структурних компонент стратегічногопотенціалу дозволяє ідентифікувати можливість ефективної реалізації стратегічнихнапрямів розвитку підприємства. При цьому вагомогозначеннянабуваєдіагностикайогопотенційних можливостей,яка проводиться на основі порівняння існуючих параметрів використання стратегічногопотенціалу при наявних потужностях,ресурсному забезпеченні та ринковій ситуації,ізпотенційними параметрами. Основною метою такої діагностики та порівняння євиявленнядестабілізуючих факторів,які обмежують потенційні можливості будь-яких підприємств,зокрема корпоративного типу.

Якщорезультати проведеногопорівняння свідчать пронегативні тенденції досліджуваної системи та недостатній фактичний рівень використання стратегічного потенціалу,необхіднорозробляти відповідні управлінські рішення звикористанням технологій фінансовогоінжинірингу. Ці технології мають бути спрямовані нанарощування стратегічного потенціалу і доведення його до нормативногозначення,при якому підприємствозможе реалізувати заплановані стратегічні напрями розвитку.

Завершальним етапом алгоритму оптимізації єрозроблення та реалізація методикнарощування стратегічногопотенціалу підприємства на основі реальних опціонів,якодногоіздієвих інструментів фінансовогоінжинірингу за умов непередбачуваних впливів зовнішньогосередовища за наявності неточної та неповної інформації. Застосування реальних опціонів при управлінні стратегічним потенціалом дозволяєне тільки збільшувати вартість підприємств корпоративного типу за сприятливогозбігу обставин,а й управляти корпоративними ризиками,прогнозуючи їх,та мінімізувати втрати.

Сукупність цих залежностей знайшла своєвідображення у запропонованому методологічному інструментарії управління стратегічним потенціалом підприємства,зокрема у використанні інструментів фінансовогоінжинірингу,що має вирішальне значення для забезпечення конкурентоспроможності та довготривалогоуспіху підприємства.

Основні вимоги щодоуправління стратегічним потенціалом підприємств єтакі:

•проведення постійногомоніторингу за процесом формування стратегічногопотенціалу;аналіз динаміки зміни співвідношення структурних компонент,оскільки зміна структури стратегічного потенціалу може виявитися наслідком деформаціїйогофункціональних елементів,щовпливатиме на виробничо–господарську діяльність;

•оцінювання рівня використання стратегічногопотенціалу підприємства в динаміці,щонадасть керівництву додатковуінформацію проспіввідношенняіснуючих параметрів ізпотенційними можливостями для реалізації стратегічних напряміврозвитку;

•аналізвпливу зовнішніх факторів та ринковихсил на функціонування підприємства,оскільки саме це впливаєна досягнення стратегічних цілейі визначає необхідність внесення коректив у певні композиційні складові стратегічногопотенціалу;

•в умовах динамічногой непередбачуваногозовнішньогосередовища постійний пошукнових методів та підходів оптимізації рівня використання стратегічного потенціалу із залученням сучасних фінансових інструментів.

Підсумовуючи вищевикладене,можна констатувати,щорозвиток стратегічногоуправління перебуваєна етапі становлення стратегічногопланування. Однією ізголовних проблем цього етапу для суб’єктів господарювання єформування стратегічногомислення та підготовка фахівців зі стратегічногоуправління. Загальновідомо,щобезновогоекономічногосвітогляду практично неможливозастосувати принципи стратегічногоуправління. Формування стратегічного мислення є необхідним на всіх рівнях управління підприємством. Стратегічне мислення характеризується

такими ознаками:здатністю до формування альтернативних варіантів розвитку (орієнтирів та напрямів) підприємства,досвоєчасногоприйняття превентивних заходів в управлінні; забезпечення спрямованості діяльності підприємства відповідно довизначених орієнтирів; створення умов для творчоговирішення проблем підприємства,активізації новаторськогопідходу персоналу;узагальнення різних точки зору керівників структурних підрозділів щодовизначення орієнтирів розвитку підприємства;забезпечення гнучкої,адекватної реакції підприємства на зміни зовнішньогосередовища.

Висновки. Підсумовуючи викладене вище,можна стверджувати,щофактичний рівень використання стратегічногопотенціалу не сприяєефективній роботі підприємств паливноенергетичної галузі. Менеджмент цих компаній,зокрема,не володієновими технологіями управління,а саме:управлінням процесами зростання вартостіі корпоративними ризиками, процесами злиття та поглинання,не використовуєпри прийнятті управлінських рішень похідних фінансових інструментів.

Впровадження технологій фінансовогоінжинірингу для оптимізації рівня використання стратегічногопотенціалу дозволить вирішити складні завдання,які неможливовирішити традиційними підходами. Адже в умовах глобалізації зарубіжних фінансових ринків та жорсткої конкурентної боротьби виникаєнеобхідність використання революційних фінансових інструментів,які дозволять перекладати ризики на контрагентів,максимальноефективно використовувати стратегічний потенціалпри управлінні процесами нарощування вартості капіталу за допомогою реалізації моделей реальних опціонів.

4.3. Мікроекономічні стратегії розвитку

Міжнародна мікроекономіка - це розділтеорії міжнародної економіки,щовивчаєзакономірності міжнародногоруху конкретних товарів і факторів їхвиробництва,а також їх ринкові характеристики (попит,пропозицію,ціну та ін.). Головними елементами мікроекономіки є

товари,послуги, капітал,робоча сила, технології. Складовою частиною мікроекономіки є мікроекономічна політика,яка передбачаєрегулювання руху мікроекономічних елементів,а також їх організаційних форм.

Регулювання сучасної міжнародної економіки здійснюється різними суб'єктами економічної діяльності. Крім державних органів,донайактивніших зних належать міжнародні організації й корпорації (акціонерні товариства). З кінця ХХ ст. в економіці розвинутих країн корпорації виявили найбільший динамізм. УСША їх частка в загальномуобсязі реалізації продукції становить 90%,а в цілому погрупі розвинутих країн на корпоративну форму власності припадає80-90 % реалізації продукції1.

Уряди розвинутих країн здійснюють політику підтримки корпорацій,зокрема,шляхом надання великих податкових пільг. Метою підтримки є«соціалізація корпоративної власності». Зростає частка корпорацій,у яких власність повністю належить трудовим колективам. Так,у США на початку 90-х років такі корпорації вже охоплювали 10% усьогозайнятогонаселення. В розвинутих країнах кожний третійдорослий громадянин єакціонером.

Для постіндустріальної стадії економічного розвитку характерною рисою є зміна наголосу в структурі власності. Основною ланкою структури суспільноговиробництва стаєінформатика,а сама інформація перетворюється на домінуючий об'єкт власності. Інформація єспецифічним товаром. На відміну від звичайноготовару вона єоб'єктом багаторазовогоперепродажу і при цьому не відокремлюється від свого власника. Інформація єглобальним товаром.

Великогозначення в мікроекономічній політиці надається підтримці державою малогоі середньогопідприємництва. В США на малих підприємствах працює54 % усьогопрацездатного населення,в Італії - 73,у Японії - 78%. Продукція малих підприємств становить відповідноВВП у США 50-52%,в Італії - 57-60,Японії - 52-532. В Україні на малих підприємствах у 2007р. було зайнято39% працю-ючих.

Однією знайважливіших проблем економічного регулювання євибір стратегії впливу на циклічність розвитку економіки. Циклічність притаманна динамічній економіці. Економічний розвитокявляє собою циклічний рух від одногорівня рівноваги добільш високогорівня через руйнування попереднього. Циклічні трансформаційні складаються зциклів різної тривалості:малі цикли (3-4роки),середні (7-11років),великі (тривалі економічні хвилі - 40-60років). Найбільший вплив на економіку справляють середні цикли,які найчастіше виявляються світовими.

Незважаючи на об'єктивний характер циклічногорозвитку економіки,уряди намагаються пом'якшити наслідки їх негативних фаз. Урозвинутих країнах запроваджена система антициклічного регу-лювання й стратегічного антициклічногоплануванняна рівні промислових корпорацій.

Тривалі економічні цикли зумовлені тільки внутрішніми факторами економічногорозвитку. В їх основі лежить структурне оновлення технологічногоспособу виробництва. Проте тільки технологічними змінами розвитокциклу не обмежується;трансформації відбуваються також і в організаційно-економічній структурі суспільства.

Досьогодення у світі відбулося чотири тривалих цикли економічногорозвитку. Перший цикл розпочався зпромислової революції й завершився кризою 1878р.; він відбувався в епоху домонополістичногопідприємництва. Другий циклтривав докризи 1929 р. в умовах монополістичного підприємництва. Третя хвиля (до кризи 1974-75 рр.) відповідала державномонополістичній системі регулювання економіки.

Четвертий циклрозпочався здругої половини 70-х років і характеризується транснаціоналізацією світової економіки. В технологічній основі цьогоциклу знаходиться електроніка,комп'ютеризація, автоматизація,інформація,біотехнологія. За прогнозами економістів ця хвиля буде тривати до кінця першої чверті ХХІ ст. й означаєзавершення індустріальної стадії розвитку світового суспільства. Постіндустріальна трансформація стане глобальною.

Завдання1. Потребує повної відповіді:

Регулююча роль Світової організації торгівлі.

Світова організація торгівлі (СОТ), що є спадкоємицею діючої з 1947 р. Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ), почала свою діяльність з 1 січня 1995 р. СОТ покликана регулювати торговельно-політичні відносини учасників Організації на основі пакета Угод Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів (1986-1994 р.). Дані документи є правовим базисом сучасної міжнародної торгівлі.

СОТ функціонує багато в чому так само, як і ГАТТ, але при цьому здійснює контроль за більш широким спектром торговельних угод (включаючи торгівлю послугами і питання торговельних аспектів прав інтелектуальної власності) і має значно більші повноваження у зв'язку з удосконалюванням процедур прийняття рішень і їхнього виконання членами організації. Невід'ємною частиною СОТ є унікальний механізм врегулювання торговельних суперечок.

Найважливішими функціями СОТ є:

-контроль за виконанням угод і домовленостей пакета документів Уругвайського раунду;

-проведення багатосторонніх торговельних переговорів і консультацій між зацікавленими країнами-членами;

-врегулювання торговельних суперечок; огляд національної торговельної політики країн-членів;

-технічне сприяння державам, що розвиваються, з питань, що стосується компетенції СОТ;

-співробітництво з міжнародними спеціалізованими організаціями.

Країни-члени СОТ взаємодіють у рамках недискримінаційної торговельної системи, де кожна країна отримує гарантії справедливого і послідовного відношення до її експорту на ринках інших країн, зобов'язуючись забезпечувати такі ж умови для імпорту на свій власний ринок.

СОТ постановило безліч правил та угод за процедурами, що регулюють вирішення спорів, що у свою чергу передбачає створення системи, в якій країни могли б врегулювати свої розбіжності в ході консультацій.

Також одним із завдань СОТ є механізм огляду торгової політики, який полягає у збільшенні прозорості, у роз'ясненні торгової політики тих чи інших країн, і в оцінці наслідків її проведення.

СОТ заохочує конкуренцію і знижує торговельні бар'єри, внаслідок чого споживачі виграють.

Завдання2. Потребує повної відповіді:

Особливості стратегії функціонування інших інтеграційних об’єднань.

З розвитком міжнародних інтеграційних процесів усе більшого

значення набувають стратегії, Ідо розробляються й здійснюються на

макрорегіональному рівні, в міжнародних регіональних об'єднаннях.

Нагадаємо, що на сьогоднішній день існує п'ять рівнів регіональної інтеграції: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз,

спільний ринок, економічний і валютний союз. Ступінь впливу стратегій макрорегіональних об'єднань на світове співтовариство залежить переважно від рівня інтегрованості об'єднання: чим глибший процес інтеграції, тим більший вплив. Іншим чинником впливу стратегій на світові економічні процеси є склад учасників регіонального угруповання; якщо воно складається з економічно потужних держав, то стратегічна політика такого об'єднання може істотно вплинути не тільки па економіку країн регіону, а й на розвиток світової економіки в цілому.

У світі нараховуються вже десятки макрорегіональних об'єднань різного рівня інтеграції. Стратегії більшості з них мають вузько локальний характер або слабко виражений вплив на економічний розвиток регіону,

не говорячи вже про світову економіку. Серед пай-віілпвовіших та найцікавіших за складом учасників є такі організації: Європейський Союз;

ІІівнічно-Американська угода про вільну торгівлю (НАФТА); Азіатсько-

Тихоокеапське економічне співробітництво (АТЕС); Асоціація держав Півдешю-Східної Азії (АСЕАП); Південний спільний ринок (МНРКОСУР);

Латино-Американська асоціація інтеграції (ЛААІ); Спждружність Незалежних Держав (СНД). Для України найбільшу зацікаїпеність становлять стратегії Європейського Союзу, до якого вона прагне вступити, а

також СНД

Організації Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) і

ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова), членами яких вона є.

Кожне макрорегіональне інтеграційне об'єднання має свою стра-

тегічну мету, заради здійснення якої об'єднання утворюються. З по-

глибленням інтеграційних процесів в об'єднання, з виходом на наступний

рівень інтеграції, а також з огляду на зміни економічної й політичної ситуації стратегічна мета може доповнюватися, уточнюватися або змінюватися.

Завдання3. Вибрати правильну відповідь:

3.1. Україна є:

г) варіанти а) і б).

3.2 Принцип порівняльних переваг вперше сформулював в) Давід Рікардо;

3.3. Теорію співвідношення факторів виробництва вперше сформулював:

е) Елі Хекшер і Бертіл Олін.

Білет №7

1. Державне і ринкове регулювання економіки.

Роль держави в регулюванні національної економіки звичайно підсилюється, коли країна знаходиться в екстремальних економічних ситуаціях: підчас війни, глибокої економічної кризи або соціальних потрясінь. У таких умовах уряди навіть країн з розвинутою ринковою економікою вдаються до жорстоких адміністративних заходів керування народним господарством.

Метою державного регулювання стає забезпечення умов для стабільного, безперервного процесу відтворення національного господарства як єдиної інтегрованої системи. Основними напрямами державного регулювання розвинутих країн є підсилення контролю над фінансами й поглиблення перерозподілу національного доходу. Завдяки акумуляції значних коштів у

своїх руках держава посилює свій вплив на економічні процеси. У багатьох країнах держава бере на себе основний тягар з охорони довкілля, оскільки на це потребуються дуже великі кошти; крім того, екологічна політика повинна здійснюватися системно, що під силу тільки державі. В центрі уваги урядів знаходяться технологічний і соціальний розвиток. Держава приділяє велике значення формуванню сучасних ринкових систем, сприяє узгодженню ринкових і неринкових механізмів, вважає за необхідне забезпечити раціональні пропорції й зв’язки між централізованим державним і ринковим регулюванням. Особливе значення серед функцій сучасної держави набуває інноваційна політика. У механізмі державного економічного регулювання значна роль належить фіскальній політиці. Зокрема, важливим завданням є в Однією зі складових макроекономічної політики є державна промислова політика. Вона повинна органічно узгоджуватися з іншими елементами загальної економічної політики становлення оптимальних ставок оподаткування населення й корпорацій. Тенденцією з другої половини ХХ ст. є лібералізація світової торгівлі. Це призвело до суттєвого зниження Однією з найголовніших цілей державного регулювання є підтримка динамічної рівноваги економіки. Економічна рівновага означає усталену взаємну збалансованість основних економічних структур, таких як пропозиція й попит, виробництво й споживання, розподіл, обмін та інтарифних ставок і скорочення нетарифних обмежень.

2. Трансформація ролі держави в умовах глобалізації

З формуванням наднаціонального рівня регулювання міжнародних відносин змінюються функції урядових структур у цій сфері. Серед дослідниківглобалістів існують протилежні точки зору на майбутнє інституту держави в умовах глобалізації. Більше поширена думка, що скорочення функцій держави має не зворотний характер і в кінцевому рахунку вони будуть вичерпані, принаймні в економіці. Досить значна кількість теоретиків глобалізації, зокрема американських, вважають, що держава вже не буде надалі домінуючою силою на світовій арені, оскільки глобальні ринкові сили в особі багатонаціональних корпорацій і банків стають усе більше сильними й незалежними. Посилюється дія транснаціональних і локальних структур. Створюються нові форми соціальної організації, які замінюють націїдержави. Глобальний ринок послаблює основи суверенності й звужує сферу діяльності національних урядів. Економічна глобалізація є підґрунтям

політичної глобалізації, яка завершиться утворенням єдиного світового уряду десь на початку ХХІІ ст. Збільшується число суб’єктів міжнародної економіки, зростає їхня потужність, і національні уряди змушені віддавати їм частину своєї влади. Цими суб’єктами є ТНК і ТНБ, міжнародні урядові й неурядові організації, а також регіональні інтеграційні об’єднання. Посилюються транснаціональні процеси, внаслідок чого суб’єкти внутрішньої економіки все менше залежать від рішень свого уряду і все більше - від міжнародних фінансових центрів або навіть від політики інших держав. Держава втрачає контроль над рухом капіталу. Навіть держави «Сімки» контролюють не більше ніж 30% ринку цінних паперів. Чим менше розвинута держава економічно, тим скоріше вона віддає свої функції наднаціональним силам. наднаціональні структури беруть на себе все більше регулювальних функцій у світовому економічному просторі. Проте вони реалізують свою діяльність, використовуючи елементи державного управління, такі як податкову, кредитну, митну політику, механізм регулювання цін, встановлення режиму для іноземних інвесторів тощо. Отже, світовий фінансовий ринок, його головні суб’єкти зацікавлені в чіткій організації дер-жавного управління економікою, і глобалізація, таким чином, цьому сприяє. Незважаючи на зростаючий вплив на міжнародні економічні процеси, олігопольні структури не в змозі регулювати стихію світового ринку, запобігти кризовими явищам як у глобальному, так і в локальному масштабах; в цьому вони спираються на інститут держави. На внутрішньому рівні держава виступає як гарант соціальноекономічної стабільності.

3.1.За спрямованістю дій на економічні процеси методи державного регулювання поділяються на:

б) організаційно-правові, економічні, адміністративні;

3.2.Політика імпорту іноземних інвестицій спрямована на вирішення таких завдань:

г) все вище перераховане;

3.3. Експортна зовнішньоторговельна політика спрямована на: а) регулювання ввезення іноземних товарів (робіт, послуг);

б) реалізацію конкурентоспроможних товарів на світовому ринку і стимулювання їх виробництва;