умовні знаки_10000
.pdfпоказують замкненими на кінцях, а голубе забарвлення дається суцільне на все русло.
103.(162). Озера і ставки наносять на карту, якщо їхня площа в даному масштабі становить 1 мм і більше. Водосховища лікувального і промислового значення, прісні в безводних районах і водоймища-орієнтири треба показувати незалежно від їхньої величини, при необхідності з деяким збільшенням у розмірах. Біля солоних і гірко-солоних озер і річок, які мають власні назви, скорочені пояснювальні підписи розміщують після власної назви, наприклад: оз. Ялдуг (сол.), Куяльницький лиман (сол.)
104.(163—165). Водоспади зображують на карті двома умовними знаками — поперечною товстою лінією, якщо ширина річок до 20 м, і лінією з штрихами — при більшій ширині. В зображенні водоспадів, які виражаються
вмасштабі, конфігурація гребеня верхньої кромки передається такою, якою вона є у дійсності, а штрихи орієнтуються вістрям у сторону падіння води.
Пороги на річках шириною від 3 до 20 м зображують на карті поперечними товстими лініями, а при більшій ширині — значками у вигляді трикутника. Якщо протяжність порогів за течією в масштабі карти 1 мм і більше, то поперечні лінії ставлять рівномірно через 1,0—1,5 мм; положення крайніх ліній повинно відповідати початку і кінцю порога. На широких річках (20 м і більше) біля порогів, протяжність яких виражається в масштабі, крайні умовні знаки розставляють так, щоб відобразити межі ділянок з порогами. Вістря значків спрямовують в різні сторони.
105.(167). Розливи показують на карті тільки при зображенні великих річок і озер, ширина смуги затоплення яких становить не менше 1 км, і затоплення місцевості триває не менше двох місяців. Контури і рельєф на заливних землях наносять за загальними правилами.
При зображенні на карті водосховища, яке споруджується, умовний знак № 167, що застосовується для цього, розташовують за рамкою аркуша карти з відповідним поясненням. Наприклад:
Зона затоплення Іванківського водосховища (показана за проектними матеріалами).
У випадку, коли площа розливу (затоплення) займає більше чверті аркуша карти, вона не штрихується. Замість цього уздовж відповідної лінії на карті дається підпис (синім кольором — при виданні): Межа розливу, або межа водосховища, яке запроектовано (споруджується), а за рамкою дається схема із заштрихованим контуром розливу. Якщо під час розливу покривається водою площа всього аркуша карти, то характеристика затоплення обмежується відповідним зарамковим підписом.
106.(168—172). Ці умовні знаки застосовують на топографічних картах, частиною площі яких є прибережні ділянки моря, і наносять на карти за матеріалами морських навігаційних та інших гідрографічних карт або, при їх наявності, матеріалів прибережних промірів.
Надводні, підводні і обсихаючі камені та скелі в морі біля узбережжя, при їх-груповому розташуванні,
показують на карті вибірково.
Позначки глибин підписуються: при глибині моря менше 20 м — з точністю до 0,1 м,"від 20 до 50 м — з точністю 0,5 м; 50 м і глибше — з точністю до 1 м.
107.(173). Умовний знак водяної рослинності застосовується для зображення на карті водоростей біля морського берега, а також для відображення заростання водяною рослинністю дзеркала води в річках, озерах та інших водоймах.
108.(174). Скупчення плавнику показують без контуру. Мінімальна площа скупчення плавнику повинна відображатися на карті трьома і більше рисками умовного знака.
ОБ'ЄКТИ ГІДРОТЕХНІЧНІ ТА ВОДНОГО ТРАНСПОРТУ
109.(175-180). Постійні зрошувальні, обводнювальні і осушувальні канали, як правило, показуються всі. Канали і канави (наземні, підземні, що споруджуються, сухі) зображують однією або двома лініями в залежності від їхньої ширини на місцевості. Якщо канали проходять один від одного на відстані менше 2 мм в масштабі карти, то їх наносять вибірково.
Позначення прямолінійних ділянок каналізованих річок, каналів і канав належить зображувати прямими лініями, чіткі кути згинів та поворотів не згладжувати, а фіксувати відповідно до положення на місцевості.
110.(159, 176, 183). Каналам та канавам шириною 5 м і більше вказуються характеристики— їхня ширина між бровками по верху, глибина та характер ґрунту дна. Вужчим каналам та канавам характер ґрунту дна не вказується. При зйомці для меліорації земель, у чисельнику відповідного підпису дають два показники ширини: по верху між бровками і по дну каналу.
Для каналів і канав показником їхньої глибини є вертикальна відстань від рівня бровки нижчого берега до рівня дна в центрі поперечного профілю каналу. Відповідно шириною каналу по верху приймається відстань між
берегами на рівні бровки нижчого берега. Зображені на карті умовні знаки каналів і канав повинні бути узгоджені з підписаними значеннями їхньої ширини по верху. При стрімких штучних обривах (виїмках) без пляжу по берегах каналів шириною 1,5 мм і більше (в масштабі карти) забарвлення водної поверхні може даватися безпосередньо до позначення виїмки.
Зображення каналів з періодичними змінами напряму течії води супроводжуються двома стрілками, орієнтованими у протилежні сторони.
111.(177, 225). Бетоновані, мощені та інші види укріплення бортів і дна відкритих каналів, канав, басейнів, водосховищ зображують на картах тонкими чорними лініями по зовнішньому контуру знаків відповідних об'єктів із скороченими підписами, які характеризують матеріал укріплення. При стрімких або прямовисних укріплених схилах тонкі чорні лінії, що позначають бетонування, можуть наноситися замість берегових ліній. Тоді голубе забарвлення водної поверхні дається до чорних ліній,
112.(178). Підземна дренажна система наноситься на карти за вимогами замовника і тільки одинарними лініями умовного знака.
113. (180, 321). Знаком сухих канав коричневого кольору зображують межові, протипожежні, недіючі меліоративні та занедбані канави, а також вузькі рови і колишні окопи, які більшу частину теплого періоду не мають води. Сухі канави глибиною і шириною 1 м і більше при їхній довжині на карті 1 см і більше наносяться всі. На картах з перерізом рельєфу через 1 м наносять і сухі канави глибиною від 0,5 м до 1 м. Сухі канави, що є орієнтирами, зображують незалежно від їхніх розмірів. Характеристика глибини сухих канав дається також коричневим кольором.
Міжчекові валики на рисових полях зображують на картах однією тонкою лінією товщиною 0,15 мм. Умовні
знаки дамб і валиків уздовж споруджуваних каналів і канав викреслюють суцільними лініями, а не частинами (ланками). :
114. (181, 182). Дамба — це гідротехнічна споруда у вигляді валу, яка будовою схожа на земляну греблю. Дамби споруджуються з місцевих матеріалів — піщано-глинистих ґрунтів, каміння тощо. Вони захищають низини від затоплення, ними обваловують канали, сполучають напірні гідротехнічні споруди гідровузлів з берегами. Дамби наносять на карту, коли їхня довжина в масштабі карти становить 3 мм і більше. В залежності від розміру дамби і відстані її гребеня від каналу умовний знак дамби викреслюють однією або двома лініями. Оскільки подібним чином на карті показують канави, які проходять по валу, то різницю між; цими об'єктами слід передавати, відповідно розташовуючи позначки висот та урізів води, характеристики канав і підписи висоти валів:
При наявності місця доцільно застосовувати пояснювальний підпис канава на валу. Біля зображення дамби дається її характеристика у вигляді дробу: в чисельнику — ширина дамби по верху в м, в знаменнику —висота дамби в м. Перед числовою характеристикою дається* скорочений підпис матеріалу споруди.
Наприклад: Зем 36
Валик — це невеликий низький (до 1,5 м) насип або штучне земляне підвищення продовгастої форми. Валики показують на картах, коли їхня висота дорівнює 1 м і більше (на картах з перерізом рельєфу через їм — коли висота валиків 0,5 м і більше).
115.(185, 186). Із умовних знаків водорозподільних пристроїв застосовують той, який найбільше відповідає їхньому виду на місцевості і відображає напрям відводу води. Непроїжджі водорозподільні пристрої зображують лініями товщиною 0,3 мм для каналів шириною 1 м і більше бічні потовщені лінії наносять з внутрішньої сторони умовного знака каналу, а при меншій ширині — із зовнішньої.
Знаки пристроїв з відводом води на одну і дві сторони завжди орієнтуються випуклою стороною вниз за течією води в каналі. При необхідності виділити регулятор, поруч з його умовним знаком дають пояснювальний підпис peг.
Показуючи на карті суміщення водорозподільних пристроїв і мостів, що виражаються в масштабі, їхні умовні знаки наносять впритул один до одного. Якщо це неможливо через нестачу місця, зображення проїжджої частини водорозподільного пристрою викреслюють лінією товщиною 0,5 мм і до неї підводять умовні знаки відповідних доріг (між знаками дороги і водорозподільного пристрою залишають проміжок 0,2—0,3 мм).
116.(188, 189). Знаками дюкерів і акведуків показують частини каналів (канав), що мають особливі пристрої для перетину природних і штучних перешкод. Дюкер прокладається у вигляді вигнутої труби в поперечній виїмці під дорогою, річкою, на дні ярів і т. ін., акведук — здебільшого по мосту і на опорах.
Довгі дюкери, що виражаються в масштабі карти, зображують умовним знаком підземного водопроводу і супроводжують пояснювальним підписом дюкер. Із наведених в таблиці № 28 варіантів зображення акведуків вибирають найвідповідніший в залежності від того, яким чином його перекидають (лоток, водопровід, канал) і ширини каналу.
117.(191). Цей знак застосовується не тільки для зображення водотоків, що проходять через труби, але й для передачі споруджених за межами доріг переїздів через канави на розробках торфу, рисових полях тощо.
118.(192—196). При зображенні проїжджих гребель, на відміну від непроїжджих, на краях їхнього зображення наносять "вуса" (під кутом 45° до осі греблі). Поряд із зображенням надводних гребель довжиною 1 см і більше в
масштабі карти підписують: матеріал споруди, довжину і ширину греблі по верху в метрах і позначки урізів води верхнього і нижнього б'єфів, для підводних гребель -— тільки позначки урізів води верхнього і нижнього б'єфів. Матеріал, із якого споруджені греблі, дають скороченими підписами: Бет. — бетонні, Бет.-Зем. — бетонно-земляні, Д. — дерев'яні, ЗБ — залізобетонні, Зем. — земляні, К— кам'яні, М — металеві. Умовні знаки гребель, ширина яких по верху становить 6 м і більше, зображують в масштабі карти (по ширині). , . .
Якщо топографічна зйомка виконується для меліорації земель, то підписують позначки висот на^гребені греблі. Також, за додатковими вимогами замовника можуть зображуватися труби для Пропуску води в конструкції греблі.
119.(194). У підписі, що характеризує "глуху" греблю, висотна позначка повинна відповідати найнижчій точці біля фундаменту греблі.
Затоплені окремі дерева зображують маленькими кружками (ум. зн. № 291), а затоплені ділянки лісу — більшими кружками (ум. зн. № 277), які розміщують на зображенні дзеркала води. У цьому випадку лінії контурів не дають, але крайні значки розташовують таким чином, щоб вони передавали межі затопленої ділянки.
120.(199—201). Умовні знаки воріт (заслінок) шлюзів наносять відповідно до їхнього дійсного положення і орієнтують гострим кутом проти течії річки або каналу. Якщо над воротами шлюзу споруджений міст, то їхнє зображення дають у сполученні.
Умовний знак шлюзів, які не виражаються в масштабі карти, застосовують у тих випадках, коли відстань між воротами шлюзів менше 20 м.
Характеристика шлюзів дається за основним ходом шлюзової системи. При цьому вказують кількість камер
шлюзу, якщо їх дві та більше, довжину найменшої камери в метрах, мінімальну ширину воріт і мінімальну глибину на порозі воріт.
90 − 30
Наприклад: 2 3,5
Внутрішні ворота багатокамерних шлюзів зображують, якщо відстань між цими воротами на карті становить 2,5 мм і більше.
121.(202—204). Кам'яні, бетонні, залізобетонні і дерев'яні набережні, неукріплені та укріплені схили берегів показують при їхній довжині в масштабі карти 3 мм і більше. Бермою (ум. зн. № 204 (3)) називають горизонтальний майданчик на укріпленому схилі, споруджений для збільшення його стійкості.
122.(205). Знаки водомірних постів, як правило, супроводжують підписами позначок урізів води — середнього за багаторічними спостереженнями на період межені. Крім того, по можливості, наносять репери, що входять в комплект водомірного поста (за винятком тимчасових),
123.(206). Пристані, тобто порти з обладнаними причалами (на суцільному фундаменті, сваях чи плавучі — дебаркадери) зображують згідно з їхніми дійсними розмірами в масштабі карти. Контури причалів зображують тонкими чорними лініями і голубим кольором не зафарбовують.
І24. (207). Моли, причали, пірси показують на карті згідно з їхніми фактичними розмірами в масштабі карти.
125.(208). Якірні стоянки — це місця на акваторіях, переважно біля берега (в бухтах, на рейді), на яких постійно зупиняються судна. Нерідко вони позначені плаваючими буями і бочками.
Цим же умовним знаком, що розміщується на зображенні водної поверхні поряд з береговою лінією, показують пункти зупинок і пристані без обладнаних причалів.
126.(210). Хвилеломи, траверси, буни зображують відповідно до їх дійсних розмірів і обрисів в масштабі карти одним умовним знаком, але довжина зображення цих об'єктів повинна бути не менше 1 мм, навіть якщо в дійсності вони коротші. Буни, що розташовані близько один від другого, показують вибірково (приблизно через 2 мм).
127.(211, 213—217). Ці об'єкти на топографічних картах переважно зображують за даними морських навігаційних карт. Деякі з них можуть наноситися і безпосередньо, наприклад, на основі матеріалів аерофотозйомки.
128.(211). Засоби навігаційного обладнання морських каналів без особливих вказівок на картах не показують.
129.(214, 215). Із навігаційних знаків, розташованих на березі річок, озер, водосховищ і морів, показують на топографічних картах тільки ті, що є орієнтирами, довгий час стоять на одному місці і не переміщуються протягом навігаційного періоду в зв'язку зі змінами ходу суден.
130.Сухі доки, елінги та сліпи показують на карті відповідно до їх дійсних розмірів та обрисів, тобто зовнішнього контуру і основних деталей внутрішнього планування. Зображення цих об'єктів супроводжують підписами: док, елінг, сліп.
ОБ'ЄКТИ ВОДОПОСТАЧАННЯ
131.(218). На картах показують всі водопроводи, що прокладені за межами населених пунктів.
132.(219). Опори лотків і жолобів для подачі води наносять на картах відповідно до їхнього положення на місцевості (якщо необхідно, то вибірково).
133.(220, 221). На картах в степових і засушливих районах показують усі колодязі та криниці; відбір проводиться лише в місцях їхнього скупчення. Серед колодязів виділяють головні (які мають найбільше наповнення, добру якість води і мають важливе значення, як орієнтири). В інших районах поза межами населених пунктів показують усі колодязі, а в населених пунктах — лише важливі та при наявності місця.
Біля зображення колодязів (в межах населених пунктів — при наявності графічних можливостей) підписують: позначку поверхні землі, глибину до рівня води і до дна в метрах, а біля колодязів з солоною або гірко-солоною водою — її якісні особливості (сол., г.-сол.). Колодязі з солонуватою водою (придатною для пиття) слід відносити до прісних.
В засушливих і безводних районах виділяють засипані та сухі колодязі (пояснювальними підписами сух., засип.) і вказують місяці дії цих колодязів, які мають воду не весь рік, наприклад: ІX— VI. Поруч з головними колодязями підписують характеристику їхнього наповнення в літро-годинах. Біля значка колодязя з власною
назвою, а також колодязів з насосами та всередині будівель, які не виражаються в масштабі, дається скорочення К. (велика літера). Для зображення всіх інших колодязів вказані скорочення не передбачаються.
Якщо за додатковими вимогами необхідно виділити дренажні колодязі, то їх зображують умовним знаком
№221 з пояснювальним підписом Др.
134.(221, 222). За додатковими вимогами поруч з колодязями з механічним підніманням води може вказуватися глибина до поверхні води і до дна в метрах, а також пояснювальний підпис насос або вдач.
135.(221, 222). Колодязі з вітряками і артезіанські колодязі зображують на картах усі. Поруч із значком артезіанських колодязів розміщують позначку рівня землі, дебіт в літро-годинах, а біля колодязів з солоною і гірко-солоною водою — також підпис про якість води.
Легкі навіси, що встановлені над колодязями, на карті не показують.
Якщо в одній будівлі знаходяться колодязь, водонапірна башта і водокачка, то на карті показують умовний знак водонапірної башти і при можливості супроводжують його комбінованим пояснювальним підписом вод.,
вдкч., к.
136.(224). Місця періодичної установки пересувних насосів (наприклад, біля відводу каналу або водопроводу від річки, водосховища тощо) фіксуються на карті точками з відповідним розміщенням встановленого для них
пояснювального підпису.
137. (225). Обладнані відкриті і закриті водосховища, басейни, дощові ями, копанки, споруди для збирання дощової та ґрунтової води, а також інші подібні до них об'єкти зображують згідно з їхніми розмірами в масштабі карти, відкриті — знаком водоймищ, а закриті — зображенням будівлі з пояснювальним підписом. Зазначені об'єкти, які не виражаються в масштабі карти, показують єдиним позамасштабним умовним знаком і супроводжують пояснювальним підписом відповідно до місцевої назви. Наприклад: копанка, вдсх. Якщо перелічені споруди розташовані в засушливих і безводних районах і мають воду не весь рік, поруч із зображенням вказують місяці, протягом яких це водосховище має воду. Дамби і обвалування навколо цих об'єктів зображують відповідними умовними знаками.
Таким же чином показують на картах різні типи відстійників. Їхні зображення супроводжують пояснювальними підписами відстійник або відст.
138. (226). Хвилясту лінію природних джерел в умовних знаках необхідно показувати відповідно до напряму їхнього стоку на місцевості. Поруч із зображенням джерел, які знаходяться за населеними пунктами, підписують позначки поверхні землі. Біля джерел з мінералізованою водою, склад якої не визначено, дають підпис мін., а відомого складу — сірч., вуг.-кисл. і т. ін. Підпис джерело поруч із зображеннями джерел із звичайною водою дають лише у випадках, коли треба виділити ці об'єкти як орієнтири.
МОСТИ ТА ПЕРЕПРАВИ
139.(144, 145, 147, 229—235, 237). Ширина умовного знака моста повинна відповідати його ширині в масштабі карти (найменша допустима — 0,8 мм). Ширина умовних знаків мостів на залізницях і автошляхах не повинна бути меншою ширини умовного знака дороги.
Довжина умовних знаків, які застосовані для мостів довжиною 13 м і більше, повинна відповідати їхнім дійсним розмірам. Риски ("вуса") зображень мостів проводяться, переважно, під кутом 45° до лінії знака моста і в його довжину не включаються. Довжина умовних знаків мостів, що виражаються в масштабі карти, повинна бути узгоджена з їхніми характеристиками, що підписуються на карті.
Мости на картах зображують в залежності від матеріалу прогонів моста і особливостей конструкції. Матеріал,
зякого побудовані опори мостів, уданому випадку до уваги не береться. Проміжні опори (бики) мостів, які мають довжину більше 13 м, наносять на карти відповідно до їхнього положення на місцевості. Палі дерев'яних, балочних мостів і опори дерев'яних розвідних мостів на картах не показують, Не наносять на карти і берегові опори мостів.
140.(144, 145, 147, 229—237). Поряд з умовним знаком мостів довжиною 3 м і більше, розташованих на автомобільних дорогах, вказують характеристику мостів у вигляді дробу: у чисельнику — довжину, ширину
проїжджої частини в метрах, в знаменнику — розрахункове автомобільне навантаження (вантажопідйомність) моста в тонах. Біля зображень мостів через судноплавні річки, крім того, вказують висоту низу прогонів моста над середнім рівнем води в межень.
Біля знаків кам'яних, бетонних і залізобетонних мостів перед числовою характеристикою розміщують скорочений підпис матеріалу прогонів моста (К — кам'яні, Бет. — бетонні, ЗБ — залізобетонні), В характеристиках металевих мостів матеріал споруди [М — металеві) вказують лише у випадках, коли мости зображені умовними знаками № 233 або 237 (1). Якщо розрахункове автомобільне навантаження моста більше ніж 100 тонн, то в характеристиці дають підпис понад 100.
Наприклад: |
М |
40 −10 |
|
понад100 |
|||
|
|
Якщо мости з однаковими характеристиками розташовані часто, то деякі з характеристик можна не Давати. Біля знаків мостів, які знаходяться в населених пунктах, характеристики дають лише при наявності вільного місця.
Біля зображення мостів на залізницях характеристику дають тільки тим із них, довжина яких становить 100 м і більше. В неї включають: матеріал споруди (біля кам'яних, бетонних і залізобетонних мостів), висоту від рівня води або землі до нижньої частини прогону моста, довжину і ширину. Наприклад: ЗБ 10-147-12 (залізобетонний, висотою 10 м, довжиною 147 м і шириною 12 м).
141.(231, 237). Поряд з умовними знаками мостів, які розбираються під час льодоходу і повені, ставлять пояснювальний підпис розб.
142.(236, 237, 239). При топографічній зйомці для меліорації земель на умовному знаку моста слід давати позначку висоти настилу. Підпис позначки розміщують, в залежності від наявності місця, окремо від характеристики моста або впритул до неї, праворуч.
У випадках, коли під мостом проходить автомобільна дорога, тобто дороги перетинаються на різних рівнях, біля зображення моста (шляхопроводу) дають характеристику проїзду (отвору) під ним — висоту і ширину в метрах. Наприклад: пр. 6х8, де 6 — висота, 8—ширина в м.
143.(238, 242). Тимчасові та пішохідні мостики через канавки і баюри на картах не показують.
144.(224, 238—241). Характеристики мостів довжиною до 3 м і характеристики труб під дорогами показують на картах тільки за додатковими вимогами при топографічній зйомці для меліорації земель.
Труби під дорогами відрізняються від невеликих мостів тим, що в трубах між верхньою частиною труби і полотном дороги завжди є шар ґрунту, а в мостах насип дороги переривається повністю—- на всю його висоту.
145.(242, 243). При зображенні пішохідних мостів, які виражаються в масштабі карти (наприклад: довгих мостів через заболочені ділянки тощо) показують всі повороти і згини моста.
146.(244, 245). Пороми на картах зображують усі. Лінія, по якій самохідний пором (пором з механічним двигуном) перетинає річку, показується відповідно до її положення на місцевості, наприклад: поперек річки, під гострим кутом, в обхід острова тощо.
147.(246). На картах показують тільки постійні човнові перевози. Якщо ширина річки в масштабі карти не перевищує 4 мм, то умовні знаки човнових перевозів і поромів показують за межами зображення річки. Основа знака перевозів ("дно човна") повинна бути повернута на південь або на схід.
148.(247). При зображенні броду через широкі річки переривчаста лінія знака повинна проводитися так, щоб його положення відповідало дійсному розміщенню на місцевості. При ширині зображення річки до 2 мм дається один штрих знака броду.
Умовні знаки доріг у місцях позначення броду через водотоки, які зображені однією лінією, не перериваються. Поряд з умовним знаком броду через річки шириною 5 м і більше підписується його характеристика, глибина
повинна відповідати найглибшому місцю броду. Характер ґрунту дна броду передається скороченими підписами відповідно до пояснення № 101. Значення глибини і швидкості течії води біля броду повинні характеризувати умови меженного періоду.
РЕЛЬЄФ
149.(248, 249). Горизонталі на картах проводять через зображення всіх топографічних об'єктів, крім водоймищ, річок і каналів, ярів і сухих русел, які зображуються двома лініями, а також форм рельєфу штучного походження: (відвали, кар'єри, насипи, виїмки тощо). Підписи горизонталей повинні бути орієнтовані основою цифр вниз за напрямком схилу, по можливості до південної або східної сторони рамки карти.
150.(248). Кожна п'ята горизонталь при висоті перерізу рельєфу через 1, 2, 5 і 10 м зображується потовщеною лінією, при висоті перерізу через 2,5 м — потовщується кожна десята горизонталь.
151.(248). Додаткові горизонталі проводять на карті для передачі зміни стрімкості схилу і виділення характерних форм, які не відобразилися основними горизонталями. На протилежних схилах обов'язково повинні проводитись однойменні додаткові горизонталі.
152.(248). Допоміжні горизонталі застосовують для зображення окремих форм рельєфу, що не виражаються основними і додатковими горизонталями і проводять на довільній висоті, з метою найбільш повного відображення мікрорельєфу поверхні землі (западин, блюдець, дрібних грив та горбів тощо). Однойменні допоміжні горизонталі на протилежних схилах наносити необов'язково. Допоміжні горизонталі, як правило, підписуються.
153.(248). Горизонталі для зображення схилів, що нависають (більше 90°), проводять тільки згідно з основним перерізом рельєфу обов'язково штриховою лінією чорного кольору з довжиною штрихів 3,0 мм.
154.(249). Покажчики напряму схилів (бергштрихи) застосовуються на горизонталях, які зображують вершини, улоговини та сідловини, нестрімкі схили, а також на горизонталях біля рамок карти.
155.(250). Позначки командних висот на топографічні карти масштабу 1:10 000 не наносять.
156.(250). Як правило, на квадратному дециметрі карти підписують від 8 до 15 позначок характерних точок місцевості. За додатковими вимогами кількість позначок на кожному аркуші карти визначається технічним проектом на виконання топографічної зйомки.
Біля орієнтирів позначки підписують без застосування знака у вигляді точки.
157.(253). Скелі-останці показують, якщо їхня висота 1 м і більше. Відносна висота скелі-останця, що знаходиться на схилі гори або хребта, визначається відносно найвищого краю її підніжжя (тобто верхнього за положенням на основному схилі). Біля цієї ж точки визначається і позначка, яка підписується біля знака скеліостанця.
158.(256). Штучні пасма каміння (зібрані на межах і т. п.) показують чорним кольором, а пасма каміння, що утворилися при вивітрюванні дайок на схилах або гребенях хребтів — коричневим кольором.
159.(257): У комбінованому знаку валів корчування показують, з чого складається даний вал (наприклад: каміння, піщаний ґрунт, повалені дерева тощо).
160.(258, 259). Обриви та укріплені уступи полів на схилах показують коричневими штрихами не розділяючи на природні чи штучні, якщо їхня висота (глибина) 1 м і більше, а довжина ЗО м і;
більше. Обриви та уступи менших розмірів зображують на карті тільки у випадку, коли вони мають значення орієнтирів.
161.(262). Карстові вирви і осідання у вапняку та кам'яній солі, а також відповідні псевдокарс-тові форми в глинистих, глеюватих, лесових та різноманітних ґрунтах діаметром на карті до 2 мм зображують позамасштабним знаком, якщо діаметр більший —горизонталями (на задернованих схилах) і знаком обриву — на стрімких оголених схилах.
Зображення всіх цих форм, крім карстових, які не виражаються в масштабі і мають свій умовний знак, супроводжують пояснювальними підписами: карст (біля вирви, зображеної горизонталями або знаком ями), глин.
карст, лес. карст.
162.(263). Умовні знаки вимоків і плям розвіювання зображують за вимогами замовника під час топографічної зйомки для меліорації земель. Вимоки — це вимоклі блюдця на водороздільних площах, перезволожені упродовж усього теплого періоду року. В залежності від характеру місцевості вони можуть зображуватися замкнутими горизонталями або контуром з синіми штрихами і пояснювальними підписами, а також знаками мочарів. Плями розвіювання (дефляційні улоговини) — це мікрорельєфні утворення, що виникають на початковій стадії вітрової ерозії ріллі.
163.(264). Знак входів у печери і гроти наносять основою паралельно до південної сторони рамки карти.
164.(265). Задерновані схили зображують горизонталями незалежно від їхньої стрімкості. При передачі стрімкого задернованого схилу, коли відстань між горизонталями стає менше 0,3 мм;
допускається їхнє злиття (при довжині такого схилу до 1 см в масштабі карти) або проведенням між потовщеними горизонталями не всіх, а тільки деяких основних горизонталей. Інші основні горизонталі перериваються на підході до зображення стрімкого схилу.
165.(266). Знак задернованих уступів (бровок) застосовують для нанесення на карту перегинів схилу, що не виражається горизонталями, якщо його довжина в масштабі карти 0,5 см і більше. Цей знак можуть перетинати горизонталі.
166.(267, 268). Сухі русла та водориї зображують однією або двома лініями в залежності від їхньої ширини (так само як і річки — див. ум. зн. № 159). Біля широких (30 м і більше) сухих русел, в залежності від прийнятої висоти перерізу рельєфу і вигляду цих форм на місцевості, берег показують ум. зн. № 267, обривом, задернованим уступом або горизонталями, а днище — відповідним позначенням оголених ґрунтів (пісок, галька) або наявною рослинністю.
Якщо сухі русла і яри мають ширину 3 мм і більше в масштабі карти, то по їхньому дну проводять горизонталі. Коли яр має високі обривисті схили і показаний "штрихами" значної довжини відповідно до величини проекції таких схилів, то горизонталі проводять тільки в місцях їхнього замикання по тальвегу.
Біля зображення всіх ярів і водориїв через кожні 5 - 8 см дають підписи їхніх характеристик: ширини (по верху) і глибини в метрах.
За додатковими вимогами замовника для ярів глибиною менше 1 м відповідні характеристики визначають і підписують з точністю до 0,1 м.
167.(269— 271, 358). Зсуви відповідно до їхнього положення показують на карті із знаком обриву або без нього. Осипи зображують із знаком обриву, коли його висота більше висоти перерізу рельєфу горизонталями, з лінією крайки — коли обрив менше ніж висота перерізу рельєфу, без лінії — коли ця крайка на місцевості нечітка.
На зображенні осипу переважно проводять тонкими лініями тільки ті горизонталі, які відповідають потовщеним горизонталям. На зображеннях найпологіших частин осипу, а також при наявності графічних можливостей, можуть бути проведені всі горизонталі основного перерізу.
Рослинність, яка місцями існує на зсувах і осипах, зображується відповідними умовними знаками.
168.(272). Обриви скелясті на топографічній карті зображують двома варіантами: 1) встановленим для них умовним знаком — при достатній для цього величині обриву в масштабі карти; 2) знаком звичайного обриву (ум. зн. № 258) в комбінації з пояснювальним підписом скел. — при меншій глибині (висоті).
169.(274). Пасма із твердих порід, які виділяються на місцевості і часто не узгоджені з її загальним схилом, зображують умовним знаком дайки. В залежності від розмірів дайок і характеру їхнього схилу такі пасма зображують як вузькі скельні пасма або як вали із "штрихами" в сторону обриву та характеристикою відносної висоти в метрах (див. пояснення п. 167).
170.(275). Знаком кам'яних річок зображують смуги уламків твердої породи довжиною на карті 0,-5 см і- більше, які сповзають по улоговинах гірських схилів, переважно від вершини розсипів в долину.
РОСЛИННІСТЬ
171.(276, 339, 340, 346). Для передачі крапковим пунктиром контурів рослинності і ґрунтів, крапки цього
знака повинні бути розміщені так, щоб фіксувати всі кути, різкі згини і повороти контурів. Якщо площа останніх менша 1 см2 в масштабі карти, то точки дозволяється згущувати та зменшувати їхній діаметр на одну третину в порівнянні з розмірами, які наведені в таблиці.
Суміжні контури однакових угідь, які не мають значення орієнтирів, дозволяється об'єднувати, а дрібні — приєднувати до великих, якщо відстань між ними на карті менше 0,5 мм.
Коли контур угіддя співпадає із зображенням яру, водорию, бровки, обриву, берегової лінії, лісосмуги, дороги, будівлі, наземного трубопроводу, огорожі та межі адміністративних одиниць, точковий пунктир не показується.
У випадках, коли суміжні контури рослинності, що зображуються при виданні: один — фоновим забарвленням, другий — сіткою, не мають на місцевості чіткої спільної межі, на оригіналах карт застосовують умовний знак поступового переходу. Цей знак у вигляді рідкого точкового пунктиру (червоного кольору — на оригіналах зйомки і складання) наносять по осі перехідної смуги між даними угіддями.
Якщо суміжні контури рослинності, які однаково зображуються при виданні забарвленням, сіткою або штриховими позначеннями на білому фоні, мають в одній частині чітку спільну межу, 9 в іншій — смугу поступового переходу між ними, то на карті їх розділяють таким чином: у першому випадку дається точковий чорний пунктир, у другому — відповідне поступовому переходу розміщення умовних знаків (див. ум. зн. № 346).
172.(277). Умовні знаки лісу — кружки, які розміщують рівномірно без розграфлення на оригіналах зйомки і
фонове забарвлення на кольоровому відбитку — застосовують для передачі суцільних деревостоїв, середня висота яких 4 м і більше, якщо їхня площа на карті залісненого району 10 мм2 і більше, малозалісненого району — 4 мм2 і більше.
До мішаних лісів відносять такі, в яких дерева однієї породи не перевищують 80% складу деревостою. Зображуючи на карті мішані ліси, вказують дві основні породи, але назву породи, яка переважає, дають першою (верхньою).
Лісові поляни виділяють, якщо їхня площа в масштабі карти 10 мм2 і більше, а які мають значення орієнтирів
—то й менших розмірів.
173.(278). Характеристики деревостоїв (порода, середня висота і товщина дерев, відстань між ними) великого лісового масиву дають з розрахунку відображення їхніх змін, в той же час на 1 дм2 карти повинно бути не менше однієї-двох таких характеристик.
174.(280). До пригнічених низькорослих лісів відносять "дорослі" деревостої висотою до 6 м, які пов'язані з несприятливими для росту дерев місцями (болото, кам'янисті ґрунти тощо) і внаслідок цього для них характерні тонкі викривлені стовбури і слаборозвинуті крони.
Ділянки пригнічених лісів виділяють контуром в межах лісового масиву, якщо їхня площа в масштабі карти 25 мм2 і більше, а на відкритій місцевості — 10 мм2 і більше. Для ділянок, які мають значення орієнтирів, ці
розміри можуть бути зменшені.
175.(281). Знаком порослі показують ділянки молодого лісу висотою до 4 м. Якщо'середня висота порослі не досягає 1 м, то її заміряють і підписують з точністю до 0)1 метра; Товщину стовбурів порослі дають на карті (під цифрою, що означає її висоту) лише при топографічній зйомці для меліорації земель. Для виділення контурів порослі встановлені такі ж цензи, як і для пригніченого лісу (див. п. 174).
176.(284, 290, 291). Знак рідкого лісу застосовується для зображення деревостоїв, у яких просвіти між кронами становлять 2—5 діаметрів крон (в залежності від породи дерев), в засушливих районах — до 7 діаметрів. Якщо відстань між кронами більша, то замість знака рідкого лісу застосовують умовний знак поодиноких дерев.
Рідколісся зображують на картах у поєднанні з зображенням наземної рослинності або поверхні ґрунту (чагарнику, трав'яної рослинності, глинистих поверхонь тощо). Для виділення контурів рідкого лісу встановлені ті
жсамі цензи, що й в п. 174.
177.(286). В умовних знаках вузьких смуг лісу і деревостійних насаджень крайні кружки повинні відповідати початку і кінцю смуги. Позначення породи і підпис висоти дерев у смузі даються перпендикулярно до її осі.
Якщо топографічна зйомка виконується для меліорації земель, то характеристика смуги доповнюється підписом ширини смуги і кількості рядів дерев, при цьому підпис характеристики дають одним рядком.
178.(289, 290). Зображення на карті гаїв або поодиноких дерев, які мають значення орієнтирів або культурноісторичне значення, супроводжують, за наявністю місця, підписом іст.
179.(292). Знаком вузьких просік показуються також квартальні візирки, якщо вони є на місцевості єдиними орієнтирами.
Просіки, які заросли, графічно показуються однаково з розчищеними, але без характеристики їхньої ширини. На оригіналах зйомки і складання біля зображення таких просік рекомендується ставити сині пояснювальні підписи заросла.
180.(292, 294, 295). Просіки шириною 10 м і більше зображують в масштабі карти, просіки шириною від 10 до 20 м — подвійною штриховою лінією, а ширші (протипожежні розриви тощо) – бочковим пунктиром із заповненням контуру рослинністю, що росте на просіці.
Якщо просіки зображують подвійною штриховою лінією, то штрихи повинні бути поставлені один навпроти одного. Перетин просік слід фіксувати штрихами, а не інтервалами між ними.
Сухі канави, що обмежують просіки, в залежності від їхньої ширини, викреслюють однією або двома лініями
(див. ум. зн. № 294).
У випадку, коли по просіці проходить дорога, на карті відповідним умовним знаком зображується тільки дорога, а знак просіки не дається. Коли по просіці проходить стежка, то показується тільки просіка.
181.(298). Знак вирубки призначений для зображення ділянок вирубаного лісу із пнями, що збереглися. Цей знак, як правило, застосовують у поєднанні з умовними знаками основних угідь. Якщо пні викорчувані, то замість знаку вирубки на відповідному фоні (трав'янистої рослинності тощо) дають підпис викорч.
182.(299). Горілі та сухостійні ділянки лісу, якщо це необхідно, можуть відображатися на карті за допомогою підпису сухостій.
Знак горілого і сухостійного лісу за наявності на місцевості будь-якої рослинності слід поєднувати з умовним знаком цієї рослинності. Ці контури виділяють, якщо їхня площа в масштабі карти 25 мм2 і більше. Ділянки, що мають значення орієнтирів, дозволяється виділяти контуром і при менших розмірах.
183.(300). Знаком бурелому (вітровалу) слід показувати ділянки лісу, де повалено більше половини дерев. При цьому поєднання із знаками рідкого лісу не застосовують, а контури бурелому виділяють за вимогами замовника відповідно до п. 174.
Якщо на ділянці повалено менше половини дерев, але по ній важко пройти, доцільно це відобразити поєднанням знаків бурелому і лісу без оконтурювання площі. Крайні знаки бурелому повинні бути показані таким чином, щоб приблизно передати його межі.
184.(302, 303). Суцільні зарості кущів, за наявності додаткових вимог (зйомка для меліорації земель тощо), характеризуються на карті підписом, який вказує на породу, що переважає на місцевості (верба, ялівець тощо). Їхні контури виділяють і передають при виданні карт зеленою сіткою
3площі в масштабі карти 25 мм2 і більше. Ділянки чагарників, що мають значення орієнтирів, дозволяється виділяти контуром і при менших розмірах.
185.(305). Вузькі смуги кущів шириною до 1,5 мм в масштабі карти і живий пліт (суцільна огорожа із кущів різних порід) повинні зображуватися не менше ніж трьома кружками. Якщо на окремих ділянках живоплоту кущі чергуються з деревами, то останні передаються умовними знаками №№ 286, 287 (тобто одними кружками без
проміжних точок).
На вимогу замовника зображення вузьких смуг кущів супроводжують характеристиками їхньої породи і висоти (як у контурах суцільних кущів).
186.(308). Трав'яна (степова, лугова, низькотрав'яна тощо) рослинність передається розміщенням знаків за розграфленням, якщо площа відповідних контурів достатня (як правило 25 мм2 і більше), а також розташуванням знаків на осі їхніх вузьких смуг, які зображуються без контуру (при ширині на карті до 1,5 мм).
Всі ці знаки з метою повнішого відображення характеру поверхні Можуть застосовуватися в поєднанні з умовними знаками ґрунтів (таблиця № 33).
187.(308). Окремі пучки високотрав'яної рослинності, що є орієнтирами на фоні іншої рослинності, зображують на карті без контуру.
188.(309). Очеретяні зарості можуть показуватися як на суші так і на дзеркалі води озер і річок, які заростають. Ці зарості виділяють контуром, якщо вони займають площу 25 мм2 і більше (на суші).
189.(311—317). Сади і плантації деревних технічних культур за межами населених пунктів показують у
контурі, коли їхня площа становить 10 мм2 і більше, а ті, що мають значення орієнтирів — 4 мм2 і більше; ягідні сади, плантації чагарникових і трав'янистих технічних культур, виноградники і рисові поля відповідно, коли їхня площа становить 25 мм2 і більше, які мають значення орієнтирів — 10 мм2 і більше.
У контурі витягнутої форми ряди кружків умовного знака саду повинні бути паралельні його повздовжній осі (крім випадків, коли ця вісь спрямована під кутом 45° до південної сторони рамки? карти), а в усіх інших контурах складної неправильної форми або на великих площах — паралельні південній стороні рамки карти.
За додатковими вимогами замовника (зйомка для меліорації, сільського господарства тощо) на зображенні садів підписують породу дерев (груша, яблуня тощо). Мережа доріг на ділянках садів і виноградників передається встановленими знаками, а санітарні розриви — умовним знаком польових доріг (за додатковими вимогами вказують їхню ширину в метрах).
190. (319). До ріллі при топографічній зйомці слід відносити всі площі, що знаходяться за межами населених пунктів, які систематично обробляються і використовуються для посівів сільськогосподарських культур. Для зображення таких ділянок на карті умовні знаки не застосовуються (крім городів, рисових полів тощо). До ріллі також відносять площі з посівами багатолітніх трав і пари.
На топографічних картах даного масштабу знаком ріллі показують також перелоги — землі, які раніше використовувалися під ріллю із слідами обробітку.
Не можна відносити до ріллі ділянки, які переорюють для поліпшення природних кормових угідь, та ділянки на міжряддях у садах, які використовуються для посівів сільськогосподарських культур.
ҐРУНТИ ТА МІКРОФОРМИ ЗЕМНОЇ ПОВЕРХНІ
191. (323, 324). Контури пісків та гальківників на топографічних картах чорним точковим пунктиром не виділяють, крім випадків, коли вони примикають до угіддя, яке зображується із забарвленням площі (наприклад до лісу тощо).
Суміжні ділянки закріплених і розвіюваних пісків розмежовують потовщеними точками чорного кольору. Зображення пісків повністю закріплених і напівзакріплених повинні відрізнятися щільністю розміщення знаків відповідної рослинності.
Типи нерівних пісків передають горизонталями і умовним знаком рівного піску в поєднанні з пояснювальними підписами.
192.(325, 350). Знак глинистої поверхні застосовується для зображення великої території з глинистим або суглинистим ґрунтом. Поодинокі острівки рослинності, які зустрічаються в, цих місцях, обов'язково показують на своєму місці.
193.(326). Кам'янисті розсипи і щебеневі поверхні характеризуються гострими уламками породи. Перші властиві плоским вершинам, пологим схилам і підніжжям гір, другі займають великі площі на рівнинах. Цей знак може застосовуватися в поєднанні з позначеннями деревної або чагарникової рослинності як розрідженого, так і суцільного покриву (наприклад, ліс на розсипах, зарості колючих кущів на щебеневій поверхні тощо).
194.(327). Знак кам'янистої поверхні застосовують для зображення виходів монолітних (твердих, переважно скельних) порід на певній площі, оголених або слабо прикритих пластом кори вивітрювання.
195.(328). Знак поверхні з горбами, які не виражаються горизонталями, застосовують для відтворення на карті характеру розміщення горбів на місцевості, тобто приблизних меж відповідної ділянки і змін у щільності горбів.
196.(329). При передачі купинястої поверхні з наявністю великих купин, які важко подолати колісним транспортом, на вимогу дають пояснювальний підпис, наприклад: висота 0,3—0,5 м або висота більше 0,5 м.
197.(330). Якщо площа самосадної солі невелика, то відповідний підпис дають у скороченій формі (сіль).
БОЛОТА І СОЛОНЧАКИ
198. (331, 332, 336). Болотами на топографічних картах зображують ділянки з постійним надлишковим зволоженням, вологолюбною болотною рослинністю і шаром торфу товщиною не менше 30 см.
Болота зображують на карті в залежності від їхньої прохідності і характеру рослинного покриву. До прохідних відносяться болота, по яким протягом меженного періоду можна вільно рухатися в будь-якому напрямі. В інших випадках болота передаються умовним знаком непрохідного і важкопрохідного.
За рослинним покривом болота розділяють (і відповідно зображують на карті) на низькотрав'яні, високотрав'яні, мохові, чагарникові, чагарничкові, заліснені і комплексні. Знаки рослинності, включаючи і ті, що створюють на болоті суцільний покрив, розміщують без розграфлення. , Глибини болота до твердого ґрунту (мінерального дна) визначають і підписують на топографічних картах з точністю до 0,1 метра і міряють при глибині від 0,5 до 2,0 м.
Якщо глибина більша, то дають підпис глибше 2,0 м. У середньому на 1 дм2 підписують одну-дві, характеристики болота.
Ділянки боліт, на яких вигоріла торф'яна маса, треба показувати на карті у контурі і супроводжувати підписом
горіле болото.
Болота різної прохідності лінією контуру (пунктиром) не розділяють, крім випадків, коли їхня спільна межа виражена досить чітко і площа кожного з них на карті 25 мм2 і більше; важкопрохідні і непрохідні ділянки, які мають на місцевості чітку межу, зображують у контурі і при необхідності з деяким збільшенням розмірів.
199.(333, 336). Заболочені землі характеризуються меншою зволоженістю ніж прохідне болото і визначаються за специфічною рослинністю (осока, пухівка), а також невеликим шаром торфу (до 0,3 м). Зображують ці землі поєднанням знаків заболоченості і рослинності, яку при суцільному розповсюдженні дають за розграфленням (крім деревоподібної і чагарникової).
200.(334, 335). Солончаки показують на топографічних картах у випадках, коли вони виділяються на
місцевості чіткими зовнішніми ознаками, в першу чергу, наявністю на земній поверхні плям або шарів солі. Солончаки розділяють за прохідністю і показують на, карті „у контурі — прохідні, коли їхня площа становить
1см2 і більше, непрохідні — незалежно від розмірів, при необхідності, з деяким збільшенням.
201.(335). Засолені землі і прохідні солончаки, які не виражаються в масштабі карти, — зображуються на карті розміщенням відповідного знака. Перші зображують рівномірним розміщенням цього знака (три вертикальних штрихи) по всьому контуру площі, якій властиві вицвіти солі, другі — чітко нанесені, згідно з їхнім положенням на місцевості.
ПРИКЛАДИ ПОЄДНАННЯ ЗОБРАЖЕНЬ РОСЛИННОСТІ ТА ҐРУНТІВ
202.(337—360). Приклади в таблицях №№ 51-54 показують, як повинні зображуватися на топографічних картах найпоширеніші поєднання рослинності та ґрунтів. Як правило, в одному контурі допустима комбінація не більше трьох умовних знаків рослинності та ґрунтів, не беручи до уваги знаків болота і заболочених земель.
203.(350). За наявності степової трав'яної рослинності, яка є фоном угіддя, і груп пустинних напівчагарників основна рослинність зображується на карті за розграфленням, а супровідна — за фактичним положенням.
204.(353). За додатковими вимогами на топографічних картах виділяють на території степу різні за площею ділянки з комплексною рослинністю. На місцевості і аерофотознімках вони різко відрізняються від навколишнього середовища своїм мозаїчним малюнком (мікрокомплексне поєднання рослин, ґрунтів, нерівностей рельєфу, ґрунтових вод) і особливо важкі для господарського освоєння.
Такі ділянки слід виділяти контуром, а праворуч від умовного знака основної рослинності наносити вертикальний штрих засоленості, що вказує на основну рису комплексу, хоча на поверхні солоний наліт може бути
іне виражений.
ЗРАЗКИ ШРИФТІВ ПІДПИСІВ
205.В таблицях №№ 55-62 та на зразках оформлення рамок наведені зразки шрифтів, що застосовуються для підписів на топографічних картах, а також вказані їхні назви та індекси за "Альбомом картографических шрифтов" М., Геодезиздат, 1956-1957 pp. та наведені розміри шрифтів у пунктах, кеглях та міліметрах.
206.(367, 372, 378, 392—395, 397-399) Для підписів повторних назв міст, селищ та інших населених пунктів, а також інших назв та підписів за рамками аркушів карти застосовують шрифти, подані в таблицях № 55 і № 56 після відповідних зразків шрифтів для підписів основних назв.
Шрифти для підписів повторних назв фізико-географічних об'єктів (морів, озер, заток, річок, островів, хребтів тощо), а також для підписів їхніх назв за рамками карт, подані в таблицях №№ 58-61 після відповідних зразків шрифтів для підписів основних назв або в дужках.
207.(361—379) Типи та розміри шрифтів для підписів назв населених пунктів вибираються в залежності від типу населеного пункту та кількості жителів згідно з умовними знаками.
В окремих випадках, за рішенням редактора карти, розмір шрифтів може бути зменшений або збільшений на одну градацію для підписів населених пунктів відповідно в густонаселених або малонаселених районах.
208.(361—379) Основні підписи населених пунктів переважно розміщують праворуч від населеного пункту навпроти його середини (центру).
Підписи назв населених пунктів, зображених на двох або декількох аркушах карти, розміщують там, де зображена більша частина населеного пункту. На інших аркушах його назва підписується за рамкою карти з тієї сторони, де розташований основний підпис населеного пункту на суміжному аркуші.
209.Якщо населений пункт має дві назви, офіційну і місцеву, то на карті підписують обидві — зверху офіційну, знизу в дужках — місцеву шрифтом для повторних назв.
210.(389) Підписи кількості жителів в населених пунктах та адміністративну належність розміщують під назвою населеного пункту посередині з проміжком 1 мм.
211.(393— 398) Підписи назв лінійних фізико-географічних об'єктів (річок, каналів, ярів, балок тощо) розміщують уздовж зображення цих об'єктів на карті не рідше ніж через 15—20 см.
Підписи необхідно розміщувати таким чином, щоб не виникало сумніву щодо назви тієї чи іншої ділянки цих об'єктів (біля витоків та місць впадання річок, розгалуження ярів, балок, рамок аркушів карт тощо).
212.(392— 398) Власні назви морів, озер, проток тощо подаються з пояснювальним підписом в повній чи скороченій формі в залежності від загально прийнятої форми назви, наприклад: Чорне, море, оз. Ялпуг.
Власні назви гірських вершин, хребтів, курганів, ярів, балок, лісових та болотистих урочищ, островів, напівостровів, кіс тощо також супроводжують пояснювальними підписами в повній чи скороченій формі залежно від прийнятої назви.
Підписи фізико-географічних об'єктів на карті розміщують, як правило, по лінії їх найбільшої протяжності.
213.На топографічних картах масштабу 1:10 000 не рекомендується давати підписи назв великих фізикогеографічних об'єктів, які займають значні площі і зображуються на багатьох аркушах карт. Наприклад: Карпати.
214.(382) Якщо в таблицях біля умовних знаків об'єктів місцевості розміщені пояснювальні підписи, то це означає, що цей об'єкт, як правило, супроводжується на картах пояснювальним підписом.
Пояснювальні підписи розміщують, як правило, праворуч від зображеного на карті об'єкта.
Коли на карті зображено декілька однорідних об'єктів місцевості, то пояснювальні підписи дають біля найважливіших, або розташованих на вільнішому місці.
Якщо в таблицях біля умовних знаків пояснювальних підписів немає, тоді на картах пояснювальні підписи дають лише тоді, коли необхідно виділити цей об'єкт як орієнтир,
215.Пояснювальні підписи об'єктів, серед них і ті, що входять в географічні назви, в залежності від наявності місця на карті, можна застосовувати в повній чи скороченій формі.
Скорочені пояснювальні підписи дають згідно з Переліком, наведеним у цих умовних знаках. Не передбачені
Переліком підписи необхідно скорочувати так, щоб не виникало сумніву щодо належності об'єктів. Як правило, скорочена назва повинна мати не менше трьох літер. Такі скорочення необхідно розшифровувати за рамкою карти.
216. Розміщення підписів за рамками аркуша карти.^здійснюється згідно, із зразком, що додається до умовних знаків.
В тексті нижче південної сторони рамки карти справа передбачені такі варіанти підписів щодо методів зйомки (оновлення) та року, якому відповідає стан місцевості, зображеної на карті:
1. Для карт, що створені шляхом топографічної зйомки (незалежно від методу зйомки):
"Топографічна зйомка 200.. р." При стереофототопографічній зйомці вказують рік польового дешифрування аерофотознімків.
2.Для карт, що створені методом картоскладання за матеріалами топографічної зйомки:
"Складено за матеріалами топографічної зйомки. 200.. р."
3.Для оновлення карт, які раніше були створені шляхом топографічної зйомки:
"Топографічна зйомка 199.. р. Оновлено в 200.. р.".
4. Для оновлення карт, які раніше були створені шляхом картоскладання:
"Складено за матеріалами топографічної зйомки 199.. р. Оновлено в 200.. р."
5. Для карт, що створені на основі різних матеріалів: а) Топографічної зйомки різних років:
"1. Топографічна зйомка 1999 р. 2. Топографічна зйомка 200.. р."
б) Створених методом картоскладання:
"Складено за матеріалами:
1.Топографічної зйомки 1999 р.
2.Топографічної зйомки 200.. р."
в) Частково топографічна зйомка, частково картоскладання:
1.Топографічна зйомка 199.. р.
2.Складено за матеріалами топографічної зйомки 19...р„ Оновлено в 200.. р."
г) Частково топографічна зйомка, частково оновлення:
"Складено за матеріалами: 1.Топографічної зйомки 200.. р.
2. Топографічної зйомки 19... р., оновленої в 200.,р."
Для всіх варіантів створення карт за різними матеріалами поряд з текстом дають схему розміром 12х12 мм, яку розміщують справа від тексту легенди на відстані 3 MM. На схемі цифрами позначають відповідні ділянки аркуша карти.
Крім методу і року зйомки (оновлення) карти вказується назва підприємства-виконавця робіт і знак охорони авторського права.
Зразок повного підпису нижче південної сторони рамки карти справа подається нижче:
Топографічна зйомка 19... p. Оновлено в 200... p.
НДІГК Виготовлення копій без погодження з Мінекоресурсів України забороняється
© Мінекоресурсів України, 200... p."