InformSistem_Konsp_Lek

Показники надійності дають змогу оцінювати споживчі властивості виробу: довговічність, безвідмовність, ремонтопридатність і пристосованість до тривалого зберігання.

Ергономічні параметри характеризують продукцію з погляду її відповідності людському організму за виконання трудових операцій чи споживання.

Естетичні параметри показують інформаційну визначеність, раціональність форм, досконалість виробництва продукції та стабільність її товарного вигляду.

Нормативні параметри свідчать про властивості продукції, які регламентуються обов’язковими нормами, стандартами та законодавством, на ринках, де цю продукцію передбачається реалізувати.

До групи економічних параметрів належать параметри, застосовувані за оцінювання конкурентоспроможності продукції, яка характеризується структурою всіх витрат споживача (ціни споживання) з придбання і споживання продукції і визначається її властивостями та умовами придбання й використання на конкурентному ринку.

Оцінювання конкурентоспроможності продукції (послуг) передбачає вибір системи показників (набору параметрів) і порівняння їх з аналогічними показниками, взятими за базові. Результати є показником рівня конкурентоспроможності. Цей показник поєднує в собі технічний рівень виробу, якість його виготовлення, ефективність експлуатації та використання.

Складність розв’язання задач такого типу полягає у тому, що вони належать до задач відкритих і слабоструктурованих за значної невизначеності вхідної інформації та варіантів дій. Їх розв’язання неможливе без застосування статистичних та експертних методів. Так, для порівняння властивостей товарів необхідно спочатку розбити їх на групи аналогічних товарів, а потім у розрізі цих груп провести аналіз з метою виявлення технічних та економічних параметрів, які чинять найбільший вплив на збут і відрізняють товари (продукцію чи послуги) фірми від товарів (продукції чи послуги) конкурентів.

Для того щоб розбити товари на групи, застосовують методи дискримінантного аналізу, які дають змогу будувати функції характеристик, які змінюються і значення яких пояснює розбиття на групи. За методами кластерного аналізу також можна розбити сукупність товарів на групи з «подібними» характеристиками. Для реалізації цих методів застосовуються спеціальні статистичні пакети, програми аналізу даних і класифікації. Зазначимо, що до методів кластерізації доцільніше вдаватися за аналізу «м’яких» параметрів. У разі використання характеристик «жорстких» параметрів застосовуються методи порівняння з еталоном і групового параметричного індексу. Оцінювання конкурентоспроможності продукції у таких випадках виконується на підставі порівняння технічних та економічних параметрів продуктів-аналогів.

Інформаційна база задачі складається з анкетних даних і даних листів опитування, технічної документації на підставі якої створюються довідники параметрів товарів. Довідник споживчих характеристик створюється на основі оцінювання споживачами властивостей товару. Збирання інформації для формування такого довідника виконується шляхом анкетного опитування. За даними відділів головного технолога та головного конструктора формується довідник технічних характеристик виробів. Приклад деяких параметрів такого довідника: нормативні характеристики, що відповідають державним і міжнародним стандартам, ергономічні характеристики (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні), естетичні характеристики.

Довідник економічних параметрів формується за даними бухгалтерії, фінансового відділу та відділу маркетингу, а також за результатами опитування продавців, дистриб’юторів. Група характеристик цього довідника: ціна, термін доставки, умови сплати, наближення продавця до покупця, зручність розрахунків, гарантійне та післягарантійне обслуговування, інформація про товар, реклама, енергомісткість та

61

економічність товару, вартість сировини, запчастин, ремонту, чисельність обслуговуючого персоналу, його кваліфікація, сервісне обслуговування.

Крім наведених довідників, слід використовувати довідник питомої ваги параметрів, в якому зазначається вага кожного параметра, а також границі параметрів виробу. Формування даних для цього довідника здійснюється шляхом опитування експертів.

Формування довідників економічних, споживчих і технічних параметрів товарів — досить тривалий та складний процес. На стадії формування довідників потрібно здійснити класифікацію параметрів, розробити форми листів опитування, анкет, бланків для збирання інформації.

У результаті розв’язання задачі формуються такі вихідні повідомлення: Відомість товарів-аналогів, Відомість техніко-економічних показників товару, Відомість аналізу технічних параметрів товару, Відомість аналізу економічних параметрів товару, Відомість аналізу споживчих параметрів товару тощо. Крім того, результати розв’язання можуть подаватися у графічному вигляді.

Математичний алгоритм задачі складається з таких розрахункових показників. Оцінка конкурентоспроможності за обраним показником визначається за

формулою:

qji = (Pji/Poji) 100 %
(i = 1, 2, 3, …, n);			(8.1.)
q1	P	/ P 100% ,	(8.2.)
ji	o ji	ji

де q ji , q1ji — одиничний показник конкурентоспроможності за і-тим технічним

параметром;

Рji — величина j-го параметра для аналізованої i-ї продукції;

Poji — величина j-го параметра для i-ї продукції, яку прийнято за зразок.

За оцінювання з двох формул вибирають ту, за якою зростанню показника відповідає підвищення конкурентоспроможності (наприклад, для оцінювання продуктивності вибирають показник qjі, а питомих витрат палива — показник q1ji ; якщо

технічні параметри продукції не мають фізичного виміру (наприклад, зовнішній вигляд, відповідність моді), то використовують експертні методи оцінювання у балах.

Зазначимо, що ці показники лише констатують факт конкурентоспроможності аналізованої продукції за визначеним параметром порівняно із товаром-аналогом. Вони не враховують вагомість кожного параметра за вибору товару.

Для врахування вагомості параметрів застосовують групові та інтегральні показники.

Так, конкурентоспроможність за споживчими характеристиками визначають з допомогою групового параметричного індексу Jci, який розраховується за формулою

Jci a j q ji ,	(8.3.)
n

де n — кількість аналізованих кількісних параметрів; aj — вагомість j-го параметричного індексу;

qjі — параметричний індекс j-го параметра для і-ї продукції.

Параметричний індекс може бути визначений і для «м’яких» параметрів. Для того щоб якийсь «м’який» параметр подати у цифровій формі, необхідно зафіксувати ці дані з допомогою балів, які виставлятимуться конкретному значенню параметра. Крім того, треба знати вагомість кожного параметра показників. Для цього складають, заповнюють і використовують довідник ваг параметрів.

Варто наголосити, що оскільки конкурентоспроможність визначається тільки тими властивостями, які становлять суттєвий інтерес для споживача і безумовно гарантують

62

задоволення певних потреб, то для розрахунків необхідно вибирати з довідників параметри, що відбивають переваги споживачів продукції товару (ці дані занесені маркетологами у довідник на підставі анкетування, опитування споживачів, продавців, експертів).

Аналіз конкурентоспроможності за економічними параметрами виконується аналогічно аналізу конкурентоспроможності за споживчими характеристиками.

Оцінювання ступеня задоволення потреби споживача властивостями виробу здійснюють з допомогою групового параметричного індексу Jеі, який розраховується за формулою:

Jеi a j q ji ,

(8.4.)

m

де m — кількість аналізованих економічних показників; aj — вагомість j-го параметричного індексу;

qjі — параметричний індекс j-го параметра для і-ї продукції.

На наступному етапі розраховується інтегральний показник конкурентоспроможності продукції порівняно із зразком. Цей показник визначається на основі індексів конкурентоспроможності за споживчими та економічними параметрами. Обчислення виконуються за формулою:

Кі = Jnі / Jеі .			(8.5.)
Показник загальної конкурентоспроможності, що спирається на технічні
характеристики товарів, визначається за формулою:
Кі = Jtі / Jеі ,			(8.6.)
де Jtі — показник конкурентоспроможності за технічними параметрами i-ї
продукції.
При цьому:
J ti a j	Pji	q ji ,	(8.7.)
n	P0 ji

де і = 1, 2, …, n;

Рjі — абсолютне значення j-ї технічної характеристики параметра аналізованої і-ї продукції;

Р0jі — абсолютне значення j-ї технічної характеристики і-ї продукції, яку взято за базову;

аj—коефіцієнт значності j-го параметра;

n — кількість технічних параметрів, що впливають на конкурентоспроможність.

За результатами розрахунків виконується аналіз. Якщо Кі > 1, продукція товар конкурентоспроможніша за базову; якщо Кі < 1 — продукція товар поступається конкретній продукції товару; якщо Кі = 1 — рівень їх однаковий.

8.4. Автоматизація розв’язання задач з оптимізації асортиментного плану випуску продукції

Розрахунок показників обсягу виробництва та збуту продукції належить до задач оперативного виробничого планування. За розв’язання задач оптимізації виробничої програми та плану збуту продукції використовуються різні методи, зокрема метод вибору варіантів розв’язання (логічний алгоритм), метод пропорційного розподілення та лінійне програмування.

Реалізація асортиментної політики — це визначення наборів товарних груп (видів, підвидів, марок), оптимальне співвідношення базових моделей та їх модифікацій, встановлення співвідношення присутності на ринку товарів, що перебувають на різних стадіях життєвого циклу. Серед завдань асортиментної політики: задоволення попиту

63

afij

Тfbc

через залучення нових покупців, оптимізація фінансових результатів фірми та використання її технологічного досвіду. Як критерій оптимальності при розробці плану асортиментного випуску можна використовувати: прибуток, собівартість, витрати часу роботи обладнання, номенклатуру виробничої програми. Невідомими у задачі є обсяги випуску продукції кожного виду, обсяги виробництва з використанням конкретних технологій. Для формування цільової функції та обмежень використовують дані про кількість видів продукції, яка випускається, варіанти технологічного процесу, використовуваних для виробництва продукції, наявність конкретних ресурсів, кількість ресурсів, норми витрат ресурсів на одиницю продукції за обраного технологічного способу, договори на постачання продукції. Усі ці дані зафіксовано в оперативних та довідкових масивах.

Лінійна економіко-математична модель оптимального розподілення оптимального плану випуску за максимізації прибутку має такий вигляд:

цільова функція:		(8.8.)
Pf	X uf	max;
за обмежень:		(8.9.)

T fb c X uf Lb Fbuc ;

Oo cf X uf K o Oouc ;

a fij X uf Bi ,

де X uf — кількість продукції f-ї асортиментної групи, що має бути включена до

плану u-го місяця;

Рf — прибуток від виробництва одиниці f-ї продукції;

— трудомісткість виготовлення продукції f-ї асортиментної групи, що виготовляється на b-й операції у c-му цеху;

Lb — кількість працівників, які виконують b-ту операцію; Fbuc — ефективний фонд робочого часу працівника;

Oоcf — час обробки на о-му обладнанні одиниці f-ї продукції; Kо — кількість одиниць о-го обладнання;

Ou	— ефективний фонд роботи одиниці обладнання;
o c
afij	—	норма	витрат	i-го	ресурсу	на	виробництво	одиниці
f-ї продукції за j-го технологічного способу виробництва;
Ві — кількість i-го ресурсу.
Аналогічно виконуються розрахунки і у тому разі, коли необхідно мінімізувати
собівартість виробництва:
цільова функція:								(8.10.)
				C f X uf min ;
за обмежень:								(8.11.)

a fij X uf Bi ;

Pf X uf P,

де X uf — кількість продукції f-ї асортиментної групи, яка має бути включена до

плану u-го місяця;

Cf — виробнича собівартість одиниці f-ї продукції;

— норма витрат i-го ресурсу на виробництво одиниці f-ї продукції за j-го технологічного способу виробництва;

Ві — кількість i-го ресурсу;

Рf — прибуток від виробництва f-ї продукції; P — заданий рівень прибутковості.

64

Необхідно зазначити, що за побудови цього типу моделі обмеження типу «більше або дорівнює» обов’язкове. Їх відсутність призведе до оптимального плану з нульовими значеннями змінних.

8.5. Автоматизація розв’язання задач з аналізу стадії життєвого циклу товару

Життєвий цикл товару — це концепція, яка визначає послідовність періодів існування товару. Кожному етапу життєвого циклу має відповідати своя маркетингова стратегія і своя тактика.

Таблиця 8.2.

Види досліджень, які проводяться на різних етапах життєвого циклу товару

	Стадія			Види досліджень,
	товарн		Види задач, розв’язуваних	виконуваних без
	ого		автоматизованим шляхом	використання засобів
	циклу			обчислювальної техніки
	Проектування		Аналіз сегментів ринку.
			Аналіз властивостей товару.	Визначення ринку. Визначення
		товару	Аналіз новизни товару.	цільового сегменту.
			Аналіз конкурентів.	Оцінювання назви та упаковки
			Прогнозування частки на ринку.	товару.
			Прогнозування обсягу продажу.	Тестування рекламного тексту
			Прогнозування прибутків
	на		Облік витрат на збут, рекламу, сервіс.
			Аналіз якості товару.	Вивчення використання товару.
	Уведення	ринок
			Розрахунок оптимального обсягу	Тестування можливості поліпшення
			продажу.	товару.
			Аналіз задоволення покупців якістю	Тестування рекламної стратегії
			товару
	Зростання		Облік обсягів продажу, збитків,
			прибутку.	Визначення позиції на ринку.
			Аналіз еластичності ціни товару.
				Тестування програми просування
			Аналіз структури ринку.
			Аналіз ритмічності збуту
	Зрілість		Аналіз сегментів ринку.	Сегментація ринку.
			Аналіз конкурентоспроможності товару.
				Дослідження стилю життя.
			Аналіз конкурентів.
				Дослідження зміни позиції товару
			Розрахунок додаткового обсягу продажу
				Еластичність ціни.
				Дослідження можливості зниження
	Спад		Аналіз еластичності ціни.	ціни.
			Аналіз рівня збитків і прибутку від	Дослідження причин зниження
			реалізації товару	продажу.
				Дослідження щодо доцільності
				виведення товару з виробництва

Дані про стадію життєвого циклу товару можна отримувати з даних про збут і реалізацію товарів. Масиви, що містять відповідну інформацію формуються на підставі аналогічних масивів, які передаються з підрозділу збуту та бухгалтерії. Відмінність масивів, які зберігаються для аналізу життєвого циклу, від масивів, які зберігаються у підрозділі збуту та бухгалтерії, полягає у тому, що дані з цих масивів не знищуються в

65

кінці місяця, а нагромаджуються й зберігаються протягом досить великого проміжку часу. Ці дані за певними ознаками (вид товару/виробу, модифікація виробу/товару, покупці товару, регіони збуту) агрегуються та утворюють масиви інформаційного сховища. Інформація баз даних інформаційного сховища повинна пов’язуватися з текстовою інформацією про будь-які події, процеси, явища, тобто факти, які безпосередньо супроводжували або збігалися у часі із зафіксованими даними збуту та реалізації продукції.

Крім зазначених вище масивів, для розв’язання задачі використовуються масиви довідкової інформації: видів продукції (товарів), підвидів продукції (товарів), модифікації продукції або довідник товарів. На основі даних масиву (ці дані утворюють динамічні ряди) будується діаграма, в яку потім вбудовується лінія тренду, яка й відобразить функцію життєвого циклу товару (ЖЦТ).

Одержана в результаті розв’язання задачі інформація дасть змогу маркетологам установити, які додаткові маркетингові дослідження необхідно провести на конкретній стадії життєвого циклу товару.

Життєвий цикл товару охоплює чотири стадії еволюції товару, пов’язані з характером його продажу протягом визначеного терміну. Залежно від характеру продажу товар проходить чотири стадії розвитку: уведення, зростання, зрілість і спад. Кожна з цих стадій потребує проведення конкретних досліджень.

66

Лекція 9. Інформаційна технологія розрахунків цін на товари

9.1. Загальна характеристика інформаційної системи з ціноутворення

Ціноутворення — складний процес, який враховує як внутрішні фактори (рівень виробництва, розміри витрат, сервісне обслуговування, організацію маркетингової діяльності, фінансові результати), так і зовнішні фактори (тип ринку, дії конкурентів, попит, рівень доходів споживачів, чинне законодавство і т. ін.).

Вирішення цих проблем пов’язане з використанням значних обсягів різноманітної інформації, яка формується у зовнішніх і внутрішніх джерелах, значну частину якої необхідно постійно збирати та нагромаджувати (дані про конкурентів, споживацькі уподобання покупців тощо). На основі цих даних виконуються оперативні перерахунки з огляду на поточні зміни факторів, що впливають на формування ціни. Розрахунки з формування та аналізу цін трудомісткі, а вимоги, що висуваються до якості їх виконання, високі.

Основна мета автоматизованого розрахунку цін — надання маркетологам, економістам-планувальникам, комерційному директору підприємства всебічної та детальної інформації, яка забезпечує використання ефективних стратегій і моделей ціноутворення для кожного виду продукції.

Методи розрахунку ціни на продукцію компанії можна розділити на такі групи:

витратні методи ціноутворення;

методи ціноутворення через аналіз попиту;

методи ціноутворення з урахуванням конкуренції;

власне маркетингові методи ціноутворення;

методи ціноутворення на нову продукцію;

методи ціноутворення на основі розрахунків прайсингів параметричних рядів товарів і товарних груп.

9.2. Витратні методи ціноутворення

Припускають розрахунок цін продажу на товари і послуги шляхом надбавки до витрат або собівартості їх виробництва якоїсь певної величини. У свою чергу, дана група методів підрозділяється на:

а) Метод ціноутворення "витрати плюс" - передбачає розрахунок ціни шляхом надбавки до ціни виробництва та ціни закупівлі й зберігання матеріалів і сировини певної додаткової величини - прибутку. Метод застосовується для товарів багатьох галузей. Недолік - складність визначення рівня додаткової суми. Рівень міняється залежно від виду галузі, часу і стану конкурентної боротьби. До того ж він може не відповідати бажанням покупця.

У галузях з високим рівнем постійних витрат (оброблювальна промисловість) добре працює механізм підвищення ефективності і рентабельності в результаті зростання об'ємів виробництва, оскільки середня собівартість знижується у міру збільшення об'ємів виробництва і збуту. Проте цей процес має місце до певної межі, після якого середня собівартість збільшується через зростання змінних витрат - транспортні витрати, витрати на упаковку тощо.

б) Метод ціноутворення на основі змінних (граничних) витрат - встановлення ціни на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат на виробництво даної продукції, а не шляхом підрахунку сукупних витрат, що включають постійні і змінні витрати на виробництво і збут. Граничні витрати, таким чином, значно нижчі за середні витрати і звичайно визначаються на рівні, при якому можна було б тільки окупити суму мінімальні витрати.

67

Такий метод ефективний в наступних випадках:

на стадії насичення ринку товаром, коли немає зростання продажів для збереження максимального об'єму збуту;

при упровадженні нового товару на ринок;

для збільшення прибутку за рахунок збільшення об'єму збуту (масовості продажів). Проте, при невмілому використовуванні цього методу фірма може зазнати збитки.

По-друге, ціни формуються односторонньо (постачальниками) без урахування вимог ринку і конкуренції. По-третє, при використовуванні цього методу важливо встановити ціну на рівні, здатному забезпечити певну величину прибутковості операцій фірми, тобто трохи вище.

в) Метод "markup" передбачає множення ціни виробництва, ціни закупівлі і зберігання сировини і матеріалів на певний коефіцієнт додаткової вартості або коефіцієнт "markup". Два підходи до визначення коефіцієнта додаткової вартості потрібні для того, щоб відобразити позицію продавців, співробітників, відповідальних за збут (при розподілі прибутку від об’єму продажу) і позицію співробітників, відповідальних за виробництво (при розподілі прибутку від собівартості проданої продукції). На практиці покупець часто вимагає зниження ціни. Тому якщо наперед визначити величину прибутку, яку необхідно одержати в цілому від продажу даного товару, можна легко без збитку для фінансової діяльності компанії, контролювати величину цінових скидок.

г) Метод цільового ціноутворення - визначення ціни відповідно до цільового прибутку. На його основі розраховується собівартість на одиницю продукції виходячи з об'єму продажів, який робить можливим отримання наміченого прибутку. У разі, коли собівартість міняється в результаті зміни ступеня завантаження виробничих потужностей і об'єму збуту, визначають ціну продажу на одиницю продукції, яка за цих умов забезпечила б цільовий прибуток.

9.3. Невитратні методи ціноутворення

Визначення ціни з орієнтацією на попит.

а) Метод визначення ціни продажу на основі аналізу граничних витрат і доходів. В цьому випадку продавець прагне визначити ціну в районі точки збігу граничних доходів і витрат. Знайшовши відповідні цій крапці об'єми продажів і визначивши ціну на даний час, можна забезпечити досягнення максимально високих прибутків,

б) Метод визначення ціни продукції з урахуванням монопольної влади компанії за

формулою:			(9.1.)
P		MC	,
	1 (1/ Ed )
де P - розрахункова ціна;
MC - граничні витрати;

Ed - еластичність попиту на продукцію компанії.

Визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію. За даним методом ціни на товари і послуги визначають через аналіз і порівняння ступеня диференціації товарів даної фірми з продукцією фірм-конкурентів на конкретному ринку, а також через аналіз і порівняння цін, що склалися на ринку. Таким чином, метод визначення ціни з орієнтацією на конкуренцію полягає у визначенні ціни з урахуванням конкурентної ситуації і конкурентного положення даної фірми на ринку. Він в свою чергу підрозділяється на:

метод визначення ціни шляхом слідування за середньоринковими цінами;

метод визначення ціни шляхом слідування за цінами фірми-лідера на ринку;

метод визначення ціни на основі звичних, поширених у практиці цін;

метод визначення престижних цін;

68

змагальний метод визначення цін.

Маркетингова система ціноутворення. Маркетинговий підхід до формування продажної ціни передбачає, що при визначенні базисного рівня ціни враховуються судження самих покупців і їх можливості придбати той або інший товар. Наприклад, на товари першої необхідності рекомендують встановлювати ціну на низькому рівні, щоб зробити їх ще доступнішими для споживача. На такі товари як одяг, можна встановити ціни на декілька вищому рівні, а відносно товарів, що відносяться до предметів розкоші, ціни встановлюються на найвищому рівні, щоб задовольняти відчуття упевненості покупців в їх першокласності і винятковості.

Маркетинг припускає у визначенні ціни йти не від собівартості товарів, а від вимог ринку і покупців. Підприємці наперед визначають межі ціни продажу, які найбільш підходять з огляду маркетингового стратегічного управління своєю діяльністю з урахуванням ринкової конкуренції, динаміки і характеру попиту тощо, а потім продумують формули розрахунку ціни виробництва і собівартості продукції, які б дозволяли отримати ціну у визначених межах. Іншими словами, маркетингова методологія ціноутворення припускає використовування концепції прямо протилежній системі вартісних надбавок до собівартості і витрат (метод "витрати плюс"), що вимагає гнучкішого підходу до визначення меж цін на сировину, що закупляється, матеріали, деталі тощо.

Система ціноутворення на нові товари.

а) Система, заснована на стратегії “зняття вершків”, передбачає продаж товарів спочатку за високими цінами, значно вище за ціну виробництва. У міру освоєння виробу, розширення масштабів його випуску і зниження витрат відбувається поступове зниження цін.

б) Система, заснована на стратегії проникнення на ринок, передбачає спочатку продаж товарів за низькими цінами.

Ціноутворення на основі розрахунків прайсингів параметричних рядів товарів і товарних груп. Ціна на товар повинна визначаться шляхом зіставлення з цінами на інші аналогічні товари або товари, що стоять в одному параметричному ряду як свої, так і конкуруючих фірм. Політика товарної диференціації сприяє розширенню товарного ряду і, природно, ускладнює здійснення розрахунків. Саме відмінності в привабливості товару і його переваг для покупців і споживачів формують цінову лінію товару.

69

Лекція 10. Інформаційна технологія розв’язання задач з управління рекламною діяльністю

10.1. Загальна характеристика рекламної діяльності

Реклама — складний процес, який потребує матеріально-технічного та фінансового забезпечення, економіко-психологічного обґрунтування та стратегічних планів. Крім того, рекламна кампанія не є повністю детермінованим процесом. Вплив реклами має вірогідний характер і певний ступінь ризику. Тому маркетингове дослідження реклами треба здійснювати на всіх етапах рекламної кампанії: на етапі розроблення товару та планування збуту; на етапі планування та формування бюджету рекламних заходів (як складової частини маркетингу); на етапі вибору засобів розповсюдження рекламної інформації, здійснення рекламних заходів, а також на етапі оцінювання ефективності рекламних заходів.

Процес проведення рекламної кампанії характеризується великими обсягами інформації, яка підлягає обробленню, складними інформаційними зв’язками між кожним етапом рекламної кампанії. Це потребує спеціальних методів збирання та оброблення інформації, здійснення яких не може бути ефективним без застосування статистичних, економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки, та створення інформаційних систем цієї предметної області.

Інформаційні підсистеми з управління рекламною діяльністю повинні мати інформаційні зв’язки з іншими інформаційними системами підприємства для отримання внутрішньої оперативної, нормативної та регламентної інформації та зв’язки із зовнішнім середовищем для отримання автоматизованим шляхом інформації з глобальних мереж.

Із АРМів підрозділів збуту надходить інформація про динаміку збуту за періоди: перед рекламною кампанією, під час рекламної кампанії та після її завершення. Ці дані передаються у вигляді структурованих файлів і використовуються для аналізу ефективності рекламних заходів. У відділ збуту надходять текстові файли, що містять матеріал щодо позиціювання товару.

Із АРМів бухгалтерії на АРМи рекламного підрозділу передаються файли бухгалтерсько-фінансової звітності, дані обліку витрат на рекламу у сфері побуту, на оплату персоналу, виробничі витрати на рекламу, дані розрахунків з рекламними агентствами, виробниками реклами. З АРМів рекламного підрозділу надходять у бухгалтерію кошториси витрат на рекламу, довідки про проведення рекламних заходів у вигляді текстового файлу.

Із зовнішнього середовища підрозділ реклами отримує інформацію про потенційних покупців, клієнтурні ринки, про конкурентів та їх рекламні заходи у вигляді гіпертекстових файлів. Джерелом такої інформації можуть слугувати глобальні мережі (зокрема Internet). У свою чергу спеціалісти рекламного підрозділу можуть скористатися послугами серверів глобальних мереж для розміщення на них рекламної інформації.

Функції реклами змінюються на різних етапах життєвого циклу товару. На перших його етапах використовується інформативна реклама. Її завдання — довести до споживача відомості про товар, його властивості, розміщення та форми продажу. На етапах зростання та зрілості використовується закріплювальна реклама, яка є складовою агресивного маркетингу. Її мета — змусити споживача купувати рекламований товар, а не товар конкурента (різновид такої реклами — порівняльна реклама, яка зіставляє товар конкурента з власним товаром, показує переваги власного товару). На останніх стадіях життєвого циклу використовується нагадувальна реклама. Це спокійніший вид реклами, мета якої нагадати про існування товарів і фірм.

Отже, підрозділу реклами завжди треба мати інформацію про етап життєвого циклу рекламованого товару. Запити з рекламного підрозділу можуть надходити у підрозділ

70