166_X1L

ТОРШОН — папір із шорсткою поверхнею, часто схожою на переплетення тканини. Використовується для малювання.

ТОСКАНСЬКИЙ ОРДЕР - (за назвою області в Італії - Тоскани). В архітектурі — етруський та давньоримський варіант доричного ордера, один із п'яти ордерів у класичній архітектурі. На відміну від доричного, має гладкий стовбур колони без канелюрів та бази.

ТОТЕМ — зображення тварини, рослини, предмета чи явища природи, які в родових групах були об'єктом релігійного поклоніння.

ТОТОЖНІСТЬ — цілковита схожість чого-небудь, подібність один до одного за своєю суттю та зовнішними ознаками і виявом.

ТОЧЕННЯ — див. Виточування. ТОЧКА — див. Крапка.

ТОЧКА ЗОРУ, ТОЧКА СХОДЖЕННЯ — у спеціальному значенні найваж­ливіший термін перспективи, що позначає місце, де перебуває спостері­гач відносно видимих або зображуваних предметів. Перспективний ефект наднизької точки зору, що розміщена майже біля самої поверхні землі, називають іноді «жаб'ячою перспективою».

ТРАВЕРТЙН — в архітектурі будівельний та декоративний матеріал (використовується для оздоблювання поверхонь споруд) природного по­ходження. Іноді його називають вапняковим туфом.

ТРАВИЛЬНИК -- у XVII ст. митець-іконописець, який спеціалізувався на написанні рослинного орнаменту та краєвиду в іконах.

ТРАВЛЕНИЙ ШТРИХ — основний вид офорту. Спосіб Т. ш. полягає у тому, що на друкарську дошку гарячим методом наноситься спеціально приготовлений т. зв. «твердий ґрунт» (суміш білого воску, асфальту, мастики, шевського вару та терпентину). Поки грунт не охолов, його обкурюють, тобто коптять. Коли офсетна дошка готова, на неї офортною голкою наносять необхідний малюнок шляхом продряпування «твердого Грунту» до появи поверхні металу. Після цього проводять процес трав­лення. У процесі травлення штрих заглиблюється й розширюється. Отже, сила тону на відбитку залежатиме від глибини травлення, а також від щільності розміщення штрихів на поверхні платівки.

ТРАВЛЕННЯ — у заглибленій гравюрі та художній літографії обробка мета­левої платівки (дошки) і літографського каменю хімічними засобами з метою одержання у відбитку задуманого графічного твору. Т. залежить від технічних прийомів самої заглибленої гравюри (див. Офорт, Лавіс, Сірчаний колір), а також від тривалості Т. відповідно до глибини тону у відбитку. Гравер спрямовує процес Т. шляхом покривання достатньо опра­цьованих деталей кислотостійким лаком та перевіркою процесу Т. за допомогою пробних відтисків. На поверхні літографського каменю (на відміну від гравіювальної дошки) Т. не залишає помітних для ока змін. Див. Літографія.

ТРАГІЧНЕ — у мистецтві зображення гострих конфліктів героїв, які висту­пають носіями непримиренних сил, ідей, пристрастей. Відображення на­пруженої боротьби героїв, що закінчується загибеллю однієї із сторін (напр., «Ранок стрілецької страти» В.І. Сурікова). До Т. також належить зображення жахливого взагалі, приголомшливої події, катастроф, люд­ських страждань тощо (напр., «Раб» Мікеланджело).

ТРАДИЦІЯ — у мистецтві художнє надбання минулого, що засвоюється і використовується для виконання поставлених завдань перед сучасним мистецтвом. Збереження Т. може виражатись як в ідейній спадкоємнос­ті, так і в опануванні методом та рівнем художньої форми передових шкіл. Справжнє, прогресивне новаторство здійснюється тільки на основі глибокого та критичного засвоєння Т., бережливого ставлення до художньої спадщини.

ТРАКТУВАННЯ — образ та спосіб дії стосовно конкретного матеріалу та прийомів його оброблення. У Т. поєднуються елементи методики та техніки творчого процесу. Один і той же спосіб, залежно від матеріалу, можна трактувати по-різному.

ТРАНСПАРАНТ — в оформлювальних роботах натягнена на підрамок або закріплена між двома держаками тканина з будь-якими зображеннями чи текстом (переважно у вигляді гасла).

ТРАНСФОРМАЦІЯ — у мистецтві збірна назва різноманітних прийомів формотворення, художнього перевтілення форми (інверсія, геометризація, декупюр, пропорціювання, ритмізація, стилізація, врівноважування).

ТРАФАРЕТ — найпростіше технологічне пристосування для розмножуван­ня простих малюнків, орнаментів або текстів. На тонкому щільному ма­теріалі (картон, папір, фотоплівка тощо) роблять прорізи (з перемичка­ми), що точно відповідають малюнку або кольоровим площинам (пля­мам) оригіналу за місцем та абрисом. Відтворюють оригінал зафарбову­ванням цих прорізів, що накладаються на зображальну поверхню майбут­ньої копії.

ТРЕЛЬЯЖ, ТРЕЛЬЯЖНА СІТКА - у французькій парковій архітектурі XVII ст. спочатку сітчастий каркас для крученої зелені, потім назви пар­кових павільйонів, тип тристулкового дзеркала, орнамент у вигляді нав­скісної сітки, прикрашеної дрібними розетами, що часто використовува­лись у різьблених меблях, гобеленах, розписах стін та порцеляни. Т. разом з ламбрекеном — характерний орнамент стилю Людовіка XIV.

ТРЕФОЛЬ — елемент орнаменту трипелюсткової форми. У мистецтві готики — трифорій.

ТРЕЧЕНТО — назва XIV ст. італійською мовою. У спеціальному значенні — XIV ст. як період у розвитку італійського мистецтва (або італійської культури в цілому).

ТРИГЛІФ — в архітектурі деталі фриза у доричному ордері у вигляді виступа­ючого прямокутника, поділеного вертикальними борозенками на три смуги. Т. розміщують на деякій відстані один від одного. Проміжки між ними називають метопами.

«ТРИ ГРАЦІЇ» — у давньоримській міфолога три богині краси, радості, жіночої привабливості: Аглая, Євфросинія та Талія. Т. г. — одна із най­улюбленіших тем митців класицизму.

ТРИКУТНИК — рівносторонній Т. — стародавній символ божественної гар­монії. Його гармонійні пропорції використовувалися в архітектурі Стародавнього світу та Середньовіччя (єгипетський Т.). Два рівносторонні Т., накладені один на одного верхівками вгору та вниз, утворюють ше­стикутну зірку — легендарну зірку царя Соломона. На сході — символ взаємодії двох протилежних основ світобудови: світлого й темного, духо­вного і матеріального, чоловічого та жіночого, активного й пасивного.

ТРИЛИСНИК - див. Трифорій.

ТРИПТИХ — твір малярства (інколи графіки або скульптури у вигляді ре­льєфу), що складається з трьох самостійних частин на спільну тему. Середня частина Т., зазвичай, значно виділяється за змістом та розміром. Як виняток, Т. може бути виконаним на одному суцільному полотні (пло­щині), але у цьому випадку його складові частини роз'єднуються обрамленням. Т. — у західноєвропейському мистецтві минулого: трьох-частинний складень з рельєфними чи мальованими зображеннями. Був поширений у XIV-XVI ст. й найчастіше зустрічався в якості надалтарної композиції значних розмірів.

ТРИТОН — у давньогрецькій міфології син бога морів Посейдона. Зображу­вався з риб'ячим хвостом замість ніг та із мушлею, сурмлячи у котру керував морською стихією. Згодом стало звичайним зображення Посей­дона в оточенні кількох Т. та нереїд, що становили його почет.

ТРИФОРІЙ — декоративний елемент мистецтва готики, побудований на основі кола та вписаних у нього трикутників. Т. — віконний отвір, орна­ментоване обрамлення, деталь різьблення (див. Масверк) або розпису у вигляді стилізованої трипелюсткової квітки.

«ТРІАДА ВІТРУВІЯ» — три закони архітектури, сформульовані давньорим­ським зодчим Вітрувієм у трактаті «Про архітектуру» (І ст.): «міцність, корисність, краса».

ТРОЯНКА — сталевий інструмент, який використовують скульптори для обробки різних порід каменю. Т. — круглий або гранований стержень, розширений до одного кінця у вигляді лопатки, нижній край котрої скла­дається з тупих, дуже широких зубців.

ТРУБОЧКА — назва однієї із карбівок, ударна частина якої схожа на ввігнуту напівсферу і при ударянні по поверхні металу залишає слід кулькоподібної форми.

ТРЮМО — в оформленні інтер'єру орнаментована композиція простінку між вікнами; назва великого високого дзеркала, що займає такий прості­нок.

ТУПЙЛКА — у технології ліплення спеціальний інструмент з вузькими, злегка заокругленими кінцями, що використовується для упорядження заглибин.

ТУФ — осадова гірська порода світлого забарвлення. Інколи має ледь пори­сту будову. Поклади рожевого Т. відомі на Закарпатті. Завдяки художнім і технологічним якостям Т. придатний для виготовлення декоративно-ужиткових виробів — ваз, свічників, підставок тощо.

ТУШ — у технології малюнка матеріал для малювання пензлем або пером, що складається зі спеціально приготовленої сажі та клеючих речовин; техніка малюнка, виконаного за допомогою пензля або пера відповідним матеріалом.

ТУШУВАННЯ — технічний прийом графічного мистецтва (графіка, малюнок), що полягає у розтиранні (втиранні) м'яких малювальних матеріалів у папір (штрихування). За допомогою Т. утворюються м'які, плавні тональні градації (див. Тон, Градація). Інша назва Т. — розтушовка (див. Ретуш); у цій техніці іноді використовується спеціальний інструмент — естомп.

ТІОБИК, ТУБА — вид упаковки для фарб у вигляді металевої або пластмасо­вої трубочки, один кінець котрої запаяний, а інший загвинчується ковпачком. Порожнина цієї упаковки заповнюється фарбою. Під час роботи фарба вичавлюється у необхідній кількості на палітру. Т. викори­стовується для збереження олійних, темперних, акварельних тощо фарб від висихання.

ТЬЯНТИНГ — спеціальний інструмент для наведення воском лінійного ма­люнка та крапок на тканину. Т. має вигляд мідного резервуарчика зі стічною трубочкою та держачком з бамбука. Застосовується при виготовленні батика.

ТЯГА — в архітектурних спорудах горизонтально розміщений профільований виступ на стіні у вигляді невеликого карнизу (інколи орнаментований). Т. використовуються для пластичного членування поверхонь стін, обра­млення декоративно-художніх елементів та архітектурних деталей.

- У -

УВРАЖ — розкішне, велике за розміром художнє видання. Зазвичай, скла­дається з гравюр.

УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО — див. Прикладне мистецтво.

УЗАГАЛЬНЕННЯ — один із засобів художнього мислення, суть котрого, на відміну від конкретизації, полягає у вираженні змісту в більш загальній формі, властивій не одному, а кільком явищам. У. — основа створення художнього образу. Різновиди У.: абстрагування, ідеалізація, типізація.

УКІЙО-Е — напрям у жанровому малярстві Японії XVI1-XIX ст., який об'єд­нав митців різних шкіл, манер та стилів. Портрети жінок, найпростіші пей­зажі, побутові замальовки з життя акторів та гейш, ремісників та селян, домашні сценки — усі ці образи повсякденного життя живили японську гравюру протягом трьох століть, принісши їй світову славу.

УМОВНІСТЬ — див. Символізм.

УНІКАЛЬНИЙ — особливо цінний, оригінальний, що не має аналогів. Над­звичайно рідкісний твір мистецтва, що існує в єдиному екземплярі.

УНЦІАЛ, УНЦІАЛЬНЕ ПИСЬМО — почерк латинського шрифту IV—VІІІ ст. У. п. притаманна округлість знаків. Розрізняють давній (ІV-VI ст.) та новий (VI—VIII ст.) У., що різняться кутом нахилу пера. У новому У. помітні засічки. Використовували для написання особливо цінних книг. У. став основою для утворення напівунціального шрифту.

УОСОБЛЕННЯ — один із засобів художнього формотворення; окремий різновид метафори, що полягає у перенесенні властивостей живих істот, напр., людини (див. Антропоморфізм) або тварини (див. Зооморфізм), на неживі предмети.

УРАНІЯ — у давньогрецькій міфології одна з дев'яти муз, покровителька астрономії.

УРНА — в архітектурі посудина округлої форми з невеликою основою (дінцем) та здутими боками. Виготовляється з гіпсу, бетону, металу, ке­раміки, чавуну, скла, пластмаси тощо. Використовують У. як прикрасу для парків, садів, терас, різних частин споруд тощо.

УСТАВ (УСТАВНЕ ПИСЬМО) — тип почерку стародавніх слов'янських руко­писів. Виник під впливом грецького унціального письма. Характеризується строгістю та каліграфічністю. Літери прямі, симетричні, писались широко, розміщувалися вільно. Розрізняють давній та пізній У. Для давнього У. хара­ктерна відсутність контрасту між штрихами літер, а для пізнього У. — наявність великого контрасту. Більшість кінцевих штрихів літер У. оформлялась у ви­гляді трикутних кінцівок. У. був замінений напівуставом у XV ст.

УТИЛІТАРНИЙ, УТИЛІТАРНА ФУНКЦІЯ - матеріально-практична цін­ність мистецького твору; якість, що показує можливість його викорис­тання для задоволення побутових, нехудожніх цілей (напр., кубок для пиття, стілець для сидіння, таріль для фруктів тощо). Поряд з У.ф., котра притаманна не всім, а лише деяким творам мистецтва, що об'єднуються поняттям «прикладні», існують й інші функції: естетичні, пізнавальні, комунікативні. Див. Функція.

УТИЛЬНЕ ВИПАЛЕННЯ, УТИЛЬНИЙ ВИПАЛ - перше, грубе випален­ня керамічних виробів (див. Кераміка), під час котрого відбувається спі­кання черепка — він стає водонепроникним. У. в. проводиться при тем­пературі від 900° до 1300 °С, за ним йде друге випалення — глазуроване, або «полите» випалення.

У-ЦАЙ — китайська порцеляна у стилі «зеленого сімейства», оскільки, крім зеленої глазурі, в ній застосовувалась червона, бузкова, жовта, синя та чорна фарби. П'ятиколірний стиль розпису з'явився у XVI ст. (див. Мін) і став класичним у XVIII ст.

УШЕБТІ — у Стародавньому Єгипті магічні фігурки з дерева або глини, покриті емаллю.

УЯВЛЕННЯ — уявний образ, що узагальнює окремі відчуття й сприйняття зовнішнього світу. У практичній діяльності митця матеріалізується у зображуваних образах за допомогою відповідних засобів, прийомів та матеріалів {ідея, уява, пам'ять, фантазія).

- Ф -

ФАБЕРЖЕ — вироби славнозвісної ювелірної фірми Карла Фаберже в Пе­тербурзі у 1842 р. Фірма прославилась високою якістю художнього обро­блювання матеріалів: різьбленням по твердому каменю, технікою гільйоше, гравіюванням по золоту та сріблу, а також виготовленням з дорого­цінних матеріалів пасхальних яєць для імператорської сім'ї.

ФАВН — див. Пан.

ФАКСИМІЛЕ — досконале відтворення будь-яким способом рукопису, кар­тини, малюнка за допомогою фотомеханічного репродукування.

ФАКТУРА — в образотворчому мистецтві сукупність різних технічних при­йомів оброблювання поверхонь, що використовуються як засоби худож­ньої виразності: почерк лінії та мазка, рух пензля, пера або олівця, удари різця. Особливості оброблювання або будова поверхні будь-якого матері­алу; у малярстві та скульптурі — матеріальні, відчутні на дотик власти­вості поверхні художнього твору, що використовуються як засіб точно­го відображення дійсності. Фактурні відмінності визначаються, насам­перед, особливостями самої натури. У малярстві, напр., прозорі глибокі тіні, зазвичай, передаються тонким та рівним фарбовим шаром на противагу пастозному, рельєфному письму яскраво освітлених місць та відблисків; у скульптурі — обличчя людини (у порівнянні з одягом або волоссям) виконується гладше тощо. Властивості Ф. залежать також від технічних можливостей матеріалу, характеру завдання, масштабів зо­браження, індивідуальних особливостей митця. Термін часто вказує на властивість поверхні реального предмета. У такому випадку про Ф. в ми­стецтві говорять з точки зору суто зображального ефекту, не порівнюю­чи з властивостями поверхні художнього твору. Найчастіше таке поняття Ф. зустрічається у творах графіки (поверхня котрих завжди зостається гладкою). З поняттям Ф. тісно пов'язане також уявлення про «почерк митця», що визначається своєрідним ритмом та характером руху його руки.

ФАЛЕРЙСТИКА — наука, що вивчає історію орденів, медалей, значків тощо, колекціонування цих предметів.

ФАЛЬСИФІКАЦІЯ - див. Підробка. ФАЛЬТВЕРК — див. Льняні зборки. ФАЛЬШИВКА - див. Підробка.

ФАНТАЗІЯ — творча здібність до створення вищої форми уявлення — уяв­них образів, що не мають аналогів у дійсності; компонування реальних форм у нових, незвичних і не властивих природі поєднаннях. У мис­тецтві XIX ст. романтики надавали Ф. надзвичайно великої уваги. Див. Романтизм.

ФАРБИ — у технології образотворчого мистецтва спеціально приготовлені рідкі, тістоподібні або тверді речовини та сполуки, що мають підвищену кольорову якість, гарну забарвлюючу спроможність та достатню трив­кість. Кольорова основа (пігмент) будь-якого барвникового матеріалу у малярстві — порошкоподібні сухі Ф. Від особливостей доданої до них сполучної речовини залежать усі прикметні особливості Ф. в окремих видах техніки малярства (див. Олійне малярство, Акварель, Темпера, Гуаш, Клейове малярство, Пастель, Енкаустика тощо). За хімічним складом усі Ф. поділяються на мінеральні (неорганічні солі або окисли металів) та органічні (складні сполуки, в основному тваринного та рослинного походження). І ті, й інші можуть бути натуральними і штучними. До криючих, або корпусних, належать напівпрозорі Ф. зі значною спро­можністю віддзеркалення. Ф., що пропускають світло у порівняно тонкому шарі, називаються прозорими та напівпрозорими, а також лесувальними. Водяними Ф. називають акварельні.

ФАРФОР — див. Порцеляна.

ФАС, У ФАС — в образотворчому мистецтві під час зображення людини фронтальне положення голови (або фігури в цілому), при котрому модель сприймається спереду без перспективних скорочень.

ФАСАД — в архітектурі вид зовнішніх стін споруди під прямим кутом зору — точно спереду (передній або головний фасад), збоку (бічний фасад), зза­ду (задній фасад); те саме, що й центральна проекція (ортогональ). У проектній практиці доповнюється планом, плафоном, перетином; в окремих випадках — частина екстер'єру.

ФАСЕТКА — у техніці офорту зазубрини по краях металевих (офсетних) дощок, що утворилися внаслідок обрізування. Ф. — це і зрізаний скіс на площині платівки уздовж її периметра.

ФАСКА — див. Підрамок.

«ФАІОМСЬКИЙ ПОРТРЕТ» — (за ім'ям оазису Фаюм у Єгипті) — назва пор­третів релігійно-культового призначення, знайдених у похованнях І-ІП ст. н. є. на території Середнього Єгипту. Ф. п. виконувались на дереві (або тканині) технікою енкаустики. Переймаючи у ранню епоху традиції елліністичного малярства, вони відзначалися великою правдивістю зображен­ня. УII ст. у них починає переважати умовне, площинне зображення людини.

ФАЯНС — у декоративному мистецтві вироби з білої випаленої глини (дрібно-пористої будови зі спеціальними сумішами), покриті прозорою глазур'ю. За зовнішнім виглядом фаянсові вироби високої якості схожі на порцеляну і різняться від неї (окрім наявності шпаристості) відсутністю прозорості та питомою вагою. Галузі застосування Ф. дуже широкі, вони охоплюють разом із посудом або дрібними статуетками і великі вироби (напр., настінні деко­ративні панно). В Європі Ф. з'явився у середині XVIII ст. і швидко витиснув майоліку. Вироби із матеріалів низької якості (як перехідні до гончарних виробів) називаються напівфаянсом (див. Кераміка).

ФЕБ — див. Аполлон.

ФЕНІКС — у міфології стародавніх народів (фінікійців, єгиптян та ін.) птах, який кожних 500 років спалював себе на вогнищі і знов відроджувався з попелу. Це символ вічності, часу та постійного оновлення. У Стародавньому Римі — символ вічного міста, у християнському мистецтві — воскресіння Христа.

ФЕРМУАР — у технології декоративно-прикладного мистецтва долото, що застосовується під час різьблення по каменю, дереву та для тиснення по шкірі. Застібки, пряжки та подібні художні вироби до книг, альбомів, намист, кошиків також мають узагальнену назву Ф.

ФЕСТОН — у прикладному мистецтві обробка країв у виробах вишивки, в'язанні тощо у вигляді зубчастого або хвилястого візерунка; в архітек­турі: мальована або ліплена прикраса у вигляді зубчастого або хвилястого візерунка, гірлянди тощо, що виконується на поверхні стель або стін уздовж їх периметру або тільки по верхній горизонталі стіни.

ФІГУРА — в образотворчому мистецтві постать, а також зовнішні абриси людського тіла; людське або тваринне зображення у скульптурі або ма­лярстві (напр., воскова фігура, фігура вершника на п'єдесталі), предмет, що слугує моделлю митцю або його зображення у художньому творі.

ФІГУРНІ КАРБІВКИ — у технології карбування сталеві інструменти для карбування, що мають різні за конфігурацією ударні частини, за допо­могою котрих можна отримати форму кільця, хрестика, зірочки та інших елементів геометричного орнаменту. їх застосовують тоді, коли чисте тло навколо зображення не підходить до композиції твору.

ФІКСАТИВ, ФІКСАЖ — розчин безбарвної речовини в ефірі, спирті або бензині. Слугує для покриття малюнків, виконаних матеріалами (вуглем, олівцем, пастеллю тощо), що легко обсипаються, з метою збереження їх від руйнації.

ФІКСАЦІЯ — див. Закріплення.

ФІЛЕ — у прикладному мистецтві вишивка на сітці із ниток, зазвичай вико­наної шляхом висмикування їх із основи тканини.

ФІЛІГРАНЬ — техніка ювелірної обробки металу, що полягає у напаюванні тонкої нитки (дротика) та дрібненьких зерняток (кульок), зазвичай з дорогоцінних металів — срібла, золота, котрі утворюють складний ві­зерунок. Ф. була відома на Сході вже у стародавні часи і широко розпо­всюдилась в Античності та Середньовіччі. З XVI ст. центром виробниц­тва філігранних виробів стали Рим та Флоренція, з 1790 р. — Відень. Техніка філігранного малюнка часто доповнюється кольоровою емаллю, перлами, коштовними каменями. Російська назва — скань (для візерунка з дротиків) та зернь (із кульок-зернят).

ФІЛЬОНКА — внутрішній простір, зазвичай, площина прямокутної форми дверей, стіни або пілястри, що обмежена декоративною рамкою.

ФІНІФТЬ — у давньоруському декоративно-прикладному мистецтві неве­личкі, переважно мідні вироби, покриті зображеннями або орнаменто­вані різнокольоровою та непрозорою емаллю. У найпоширеніших фініфтяних виробах XVIII ст. емаллю заповнювались візерунки, що були викладені зі сканевих ниток (див. Скань); техніка виготовлення та спеці­альний матеріал відповідних емалевих виробів.

ФІРМОВИЙ ЗНАК, ФІРМОВА НАЗВА - див. Товарний знак.

ФЛАМБЕ — назва особливого барвникового ефекту глазурі «бичача кров», що має вигляд переливу червоного кольору та блакитно-фіолетового серпанку, котрий утворюється в процесі відновлювання окису міді у цій глазурі.

ФЛАНКУВАННЯ — в архітектурі, особливо у мистецтві інтер'єру, декора­тивне оформлювання бічних частин стіни віконного або дверного отво­ру, каміна, декоративного панно тощо.

ФЛЕЙЦ — у малярстві пензель із м'якого волосся, з тупим кінцем, що при­значається для виконання непомітних переходів від одного тону до іншого, а також для лесування.

ФЛЕМИ, ФЛЕМОВАНІ ДОРІЖКИ — вигнуті, хвилясті рамки, що схожі на язики полум'я у рамочно-фільончастих конструкціях меблів пізньої готики та бароко.

ФЛЕМСЬКЕ РІЗЬБЛЕННЯ — золочене різьблення у російському мистецтві XVII ст., що поширилося під впливом західноєвропейського стилю бароко у вигляді орнаменту, утвореного шляхом переплетення між собою стрі­чок з низкою перлин.

ФЛЕХТВЕРК — див. Стрічковий орнамент.

ФЛОМАСТЕР — приладдя для письма та малювання, що має насичений спеціальним барвником стрижень з фетру або повсті. Поширений, пере­важно, в оформлювальних роботах.

ФЛОРА — у давньоримській міфології богиня квітів, весни та юності. У ми­стецтві античності, Ренесансу, класицизму була символом весни, тому зображувалася у вигляді юної дівчини, прикрашеної квітами.

ФЛОРАЛЇЗМ — домінування рослинних мотивів у декоративному мистецтві модерну, окремих течіях Ренесансу, готики, рококо та інших стилів.

ФЛОРЕНТІЙСЬКА МОЗАЇКА — різновид мозаїки, що викладається з тон­ких платівок кольорового каменю — шляхом підбору відповідно до заду­маного композиційного вирішення художнього твору.

ФЛОРИСТИКА — у прикладному мистецтві техніка та технологія викла­дання зображуваної композиції за допомогою засушених квітів, трав, ро­слин та кори дерев.

ФЛЮОРЕСЦЕНТНІ ФАРБИ — фарби, до складу котрих уведено мінерал флюорит, що має властивість за певних умов світитися. Використовуються переважно при оформлювальних роботах.

ФЛЮС, ПЛАВЕНЬ — у мистецтві кераміки легкоплавкі компоненти, що додаються до складу глазурі для її швидшого спікання з черепком. Ф. також вибілюється глазур.

ФЛЯНДРІВКА — специфічна система орнаментування в українській на­родній майоліці, яку отримують певним способом при нанесенні фарб на сирий гончарний виріб.

ФОЛІАНТ — книга або рукопис (див. Манускрипт) великого розміру.

ФОЛЬГА — паперова калька або целофан, на поверхню котрого нанесений порошок бронзи, алюмінію або будь-яка інша суха, різна за кольором фарба. Застосовується при виконанні оформлювальних робіт, а також для тиснення зображень або орнаментів (текстів) на книжкових палітурках, листівках тощо.

ФОЛЬКЛОР — твори народної творчості, що яскраво виражені у декорати­вно-прикладному мистецтві, казках, піснях, легендах, лубках тощо.

ФОРЕСКЇЗ, ФОРПРОЕКТ — концептуальне вирішення творчого задуму майбутнього художнього твору у вигляді ескізу (проекту).

ФОРЗАЦ — у книжковій графіці та поліграфії аркуш паперу за розміром ширини розвороту книги, що з'єднує книжковий блок палітуркою. Ор­наментований Ф. виконується, зазвичай, за ескізом митця. За Ф. йде ху­дожньо оформлений фронтиспис і титул.

ФОРМА — (див. Зміст та форма); у технології скульптури пластичний від­тиск зі скульптурного оригіналу, що призначається для відливання ко­пій з гіпсу, бронзи тощо; у галузі дизайну просторова будова виробу як система матеріальних відношень точок, рисок, ліній, граней, кутів, поверхонь, фігур, об'ємів тощо, котрі мають визначений розмір. Загаль­на вимога до Ф. промислового виробу —' узгодженість усіх її елементів на основі композиційних закономірностей.

ФОРМА АРХІТЕКТУРНА — конкретизований у матеріалі (шляхом пласти­чної обробки геометричної форми) задум архітектора. Розрізняють об'єм­ну, що характеризується яскравою об'ємною побудовою, коли пластика поверхонь, котрі обіймають форму, підпорядкована єдності вирішення об'єму і всебічному огляду форми; площинну, що характеризується са­мостійністю вирішення фасадної поверхні (ламаної, пластичної, криволінійної тощо) при незначному об'ємі або у випадку неможли­вості його зорового сприйняття; просторову, що відзначається просто­ровою організацією поверхонь, об'ємів, які взаємопроникають і взаємо­пов'язані єдністю задуму та рішення.

ФОРМАЛІЗМ — напрям у мистецтві та естетиці початку XX ст. Елементи формалізму були вже у декадентських та імпресіоністських течіях кінця XIX ст. Поняття Ф. вживається як загальне позначення діяльності багатьох шкіл та «напрямів», що мало різняться за суттю — таких, як кубізм, футуризм, конструктивізм, сюрреалізм, супрематизм, пуризм, дадаїзм тощо. Усі ці різновиди Ф. грунтуються на протиприродному ві­докремленні форми мистецтва від змісту і претендують на визнання не­залежності та самостійності форми. Довільне викривлення та схемати­зація форми, зневажання ідейної інтелектуальної сторони мистецтва є першим проявом Ф. Логічне його продовження — цілковите ігнорування художнього образу, хаотичне нагромадження ліній та кольорових плям. Започаткував Ф. у малярстві французький митець П. Сезан своїм прин­ципом «геометризації» видимого світу.