Данилевський. Захворювання СОПР

Одним Із найбільш ранніх і частих симптомів захворювання є цинготний стоматит, у перебігу якого розрізняють три стадії: І — цинготна стоматопатія (початкова стадія); ІІ — цинготний репаративний стоматит (розвинута стадія); ІІІ — цинготний виразковий стоматит (ускладнена стадія).

Початкова стадія цинготного стоматиту характеризується вираженим гінгівітом. На фоні блідої, анемічної СОПР ясна інфільтровані, ясенний край набуває темно-червоного кольору, легко кровоточить. Іноді відмічаються поодинокі, розсіяні в яснах і СОПР петехії. Водночас петехії можуть бути виявлені на кінцівках, в ділянці гомілок. Хворі скаржаться на загальне нездужання, сонливість, ревматоїдний біль у кінцівках, біль голови, швидку стомлюваність. Початкова стадія захворювання супроводиться залізодефіцитною анемією.

Розвинута стадія цинготного стоматиту характеризується значним запаленням ясен. Вони різко набрякають, розростаються, стають пухкими, вкривають значну частину коронок зубів. Особливо розростаються і напливають на коронки міжзубні сосочки. Ясенний край набуває ціанотичного відтінку, значно кровоточить при доторканні. По краю ясенних сосочків часто скупчуються згустки крові. На CO відмічаються численні петехії, екхімози. Язик обкладений, різко набрякає, по краях його видні відбитки зубів. Зуби розхитуються.

Петехії, екхімози І масивні крововиливи спостерігаються на CO щік, піднебіння І на різних ділянках тіла. Загальний стан хворих погіршується, вони стають адинамічними. Обличчя бліде, з землистим відтінком. У зв'язку з крововиливами у легені може з'явитися кровохаркання, розвитися пневмонія (мал. 147).

Третя, ускладнена, стадія захворювання виникає у зв'язку з приєднанням вторинної (фузоспірилярної) інфекції, внаслідок чого розвивається цинготний виразковий стоматит. Грануляції по ясенному краю, що розрослися, досягають ріжучого краю або жувальної поверхні, на яснах з'являються виразки.

Ясна інтенсивно кровоточать, вкриваються некротичним нальотом із смердючим запахом. Виразковий процес поширюється на язик, шоки, губи, тверде і м'яке піднебіння. Зуби розхитуються і випадають. Загальний стан хворих дуже тяжкий. За відсутності лікування може настати летальний кінець.

Діагностика. Проводять визначення вмісту аскорбінової кислоти в крові і її добового виділення з сечею після навантаження вітаміном. При С-гіповітамінозі вміст аскорбінової кислоти в сечі знижений, а додатково введена кислота затримується в тканинах і не виводиться з сечею до повного насичення організму (0,8—1 мг аскорбінової кислоти у крові).

Щоденна потреба організму людини у вітаміні С дорівнює 50—60 мг, а при вагітності, посиленому фізичному навантаженні, інфекційних захворюваннях, генералізованому пародонтиті вона збільшується в 2—3 рази.

308

Мал. 147. Гіповітаміноз С. Петехії на слизовій оболонці твердого і м'якого піднебіння

Лікування. Призначають вітамін С у вигляді фруктовоягідних соків або аскорбінової кислоти. Із соків найефективнішими є лимонний, апельсиновий, томатний, сік чорної смородини. Аскорбінову кислоту призначають у перші дні хвороби в ударних дозах (по 0,25—0,35 г 3 рази на день). Потім дози знижують (до 0,1 г 3 рази на день). Препарат слід приймати не лише у період виражених проявів захворювання, а й після зникнення геморагічних явищ. Видужання настає через 1—1,5 міс. У початковій стадії хвороби при правильному лікуванні в амбулаторних умовах цинготний гінгівіт минає за 5—7 днів. Хворі з розвинутою і ускладненою стадіями хвороби підлягають госпіталізації. У разі поєднання явиш гіповітамінозу з анемією вводять аскорбінаг заліза або фероаскорбінат.

Зметою посилення дії аскорбінової кислоти її призначають

зрутином. За наявності значної кровотечі показані кальцію хлорид, препарати вітаміну К, повноцінне харчування.

Важливо проводити активне місцеве лікування. Показані санація порожнини рота й старанний гігієнічний догляд за нею, видалення зубного каменя і нальотів на зубах, зрошення порожнини рота слабким розчином калію перманганату, 1% спиртовим розчином цитралю, 1% розчином галаскорбіну. Призначають фізіотерапевтичні методи впливу на ясна: зрошення їх водою, що насичена вуглекислотою, електрофорез аскорбінової кислоти і рутину, галаскорбіну. За наявності виразкового стоматиту здійснюють відповідне лікування.

У період розпалу хвороби протипоказані видалення грануляцій, екстракція зубів.

Гіповітаміноз А. Вітамін А (ретинол) має велике значення в 309

Мал. 148. Гіповітаміноз А. Сухість слизової оболонки і червоної кайми нижньої губи

процесах росту і розвитку організму. Він регулює процеси дозрівання епітелію і зроговіння, підвищує стійкість CO до дії на неї різних травмуючих і подразнювальних чинників, забезпечує нормальну функцію органа зору, сприяє нормальному функціонуванню слинних і потових залоз.

Клінічні прояви гіповітамінозу А зумовлені зниженням бар'єрних властивостей шкіри і CO, порушенням нормального диференціювання епітеліальної тканини. При гіповітамінозі А СОПР бліда, мутна, суха, втрачає характерний блиск. На CO щік, твердого і м'якого піднебіння з'являються білясті нашарування, які нагадують м'яку форму лейкоплакії. Відбувається зроговіння епітелію вивідних проток слинних залоз. Це призводить до зменшення секреції слини — гіпосалівації. Кератинізація виявляється і в секреторних клітинах великих слинних залоз, що спричинює затримку секрету в залозах, а відтак розвиток сіалоаденіту. Поряд із сухістю порожнини рота відзначається сухість зіва. CO губ стає синюватою; відбувається її підвищена епідермізація, особливо на межі червоної кайми (мал. 148).

За недостатності вітаміну А в організмі у період розвитку зубів виникають порушення в твердих тканинах зуба, зокрема емалі. Спостерігаються дефекти формування, а також зміни кольору емалі, яка втрачає свій блиск і прозорість. Зуби при цьому стають крейдоподібними, відбувається атрофія одонтобластів пульпи. Водночас відзначаються ураження очей (гемералопія, ксерофтальмія), зменшення маси тіла, блідість і лущення шкіри, крихкість нігтів. Волосся стає рідким, втрачає блиск. Процеси загоєння ран сповільнюються унаслідок пригнічення утворення грануляційної тканини.

310

Діагностика. Діагноз гіповітамінозу А ставлять на підставі такої сукупності клінічних даних: сухість CO, поява «гусячої шкіри*, відсутність апетиту, загальна слабість, порушення функції травного каналу (пронос, ахілія).

Лікування. Рекомендують їжу, багату на вітамін А (вершкове масло, молоко, яєчний жовток, сметана, печінка) або каротин, який в організмі перетворюється на вітамін А (морква, абрикоси, персики, чорна смородина). Призначають риб'ячий жир (З столові ложки на день для дорослої людини, 3 чайні ложки — для дитини); усередину — препарати вітаміну А у вигляді олійного розчину або драже (3300 МО в 1 драже). При захворюваннях органів травної системи ретинол вводять парентерально.

Гіповітаміноз PP. Фізіологічне значення вітаміну РР (нікотинової кислоти) визначається його участю в окисновідновних процесах, обміні вуглеводів і білків. Установлено, що нікотинова кислота справляє вплив на функціональний стан судин, особливо виразною є її судинорозширювальна дія на периферичні судини. Під впливом нікотинової кислоти прискорюється кровообіг, підвищується венозний тиск.

При авітамінозі РР розвивається пелагра, яка супроводиться характерними змінами у порожнині рота. Нині яскравих проявів цього захворювання не спостерігається. Недостатність нікотинової кислоти супроводжується розвитком пелагроїдного стану. Його проявом є дефіцит не лише нікотинової кислоти, а й інших вітамінів групи В (тіаміну, рибофлавіну, фолієвої кислоти).

Для розвинутої стадії пелагри характерні чотири симптоми: 1) деменція (розвивається внаслідок ураження симпатичної нервової системи і кори великого мозку); 2) діарея (частий пронос спричинюється ураженням травного каналу); 3) дерматит (характеризується симетричною еритемою на відкритих ділянках тіла з наступним лущенням, пігментацією темного кольору і зроговінням); 4) дистрофія.

У ротовій порожнині клінічні прояви недостатності нікотинової кислоти перебігають у декілька стадій. Перша стадія пов'язана з виникненням еритеми, вона спостерігається уже в продромальний період. Хворий скаржиться на відчуття печіння в ділянці CO губ, щік і особливо язика. CO місцями гіперемійована, язик набряклий, ниткоподібні сосочки атрофовані. Погіршується загальний стан — з'являються слабість, біль голови, безсоння, втрата апетиту.

У II стадії виникає біль у роті типу невралгічного. Запальний процес поширюється на всю СОПР. Язик набуває яскравочервоного забарвлення з малиновим відтінком (нагадує колір кардинальської мантії — «кардинальський язик»), набрякає. Поверхневі шари його епітелію десквамуються, через що язик стає блискучим, гладеньким («дзеркальним»). Інколи на ньому з'являються тріщини — «шаховий язик». У цій стадії значно по-

31

Мал. 149. Гіповітаміноз PP. «Пелагроїдний язик»

гіршується загальний стан хворого, з'являються пронос, дерматит, депресія, дистрофія (мал. 149).

У III стадії порушення загального стану хворих значно посилюється, у зв'язку з приєднанням фузоспірилярного симбіозу розвивається виразковий стоматит.

Лікування специфічне: насичення організму нікотиновою кислотою (добова доза становить 150 мг, а в III стадії — до 300 мг). Призначення вітамінів групи В — тіаміну (20—50 мг), рибофлавіну (10—20 мг), піридоксину (50 мг). Препарати вітамінів краще вводити парентерально (внутрішньом'язово, внутрішньовенно), у разі тривалого застосування їх можна вводити per os.

Оскільки пелагра супроводиться гіпохромною анемією, призначають через день по 100 мкг ціанокобаламіну (у ті дні, коли не вводять тіамін, піридоксин). Показані переливання крові дробними дозами, а також аскорбінова кислота й ретинол, бо без вітаміну С вітаміни комплексу В погано засвоюються. Особливо важливі при лікуванні хворих на пелагру відповідний режим, спокій, харчування високої енергетичної цінності, з достатньою кількістю білків.

Велике значення має ретельна санація порожнини рота. Лікування уражень CO симптоматичне: гігієнічні полоскання (використовують 1% розчин цитралю, лізоцим, 2% розчин натрію гідрокарбонату, 0,02% розчин калію перманганату), усунення подразників. За наявності виразкових уражень показані аплікації на уражені ділянки мікроциду з новокаїном у комбінації з антибіотиками. При утворенні некротичних уражень застосовують ферменти протеолізу.

312

Гіповітаміноз В,. Нестача вітаміну В2 (тіаміну) викликає хворобу, відому під назвою бері-бері. Захворювання розвивається на фоні нестачі й інших вітамінів, зокрема PP.

Бері-бері спостерігається переважно в осіб, які вживають виключно вуглеводну їжу, наприклад рис. Найчастіше хвороба трапляється у деяких країнах Азії (в Індії, Індонезії та ін.). До нестачі вітаміну В, може також спричинитися неповноцінне всмоктування його в кишках або підвищена потреба у ньому (при вагітності й лактації, тиреотоксикозі).

У клінічній картині найхарактернішими проявами є ураження нервової і серцево-судинної систем, а також розвиток набряків (без ураження нирок). Хворі скаржаться на зниження апетиту і зменшення маси тіла, м'язові судоми, іноді пронос, біль у кінцівках. Поява таких симптомів свідчить про розвиток

поліневриту.

Зміни в порожнині рота не завжди є достатньо характерними. Нестача тіаміну іноді супроводиться невралгією трійчастого нерва, підвищеною больовою чутливістю СОПР. Деякі хворі скаржаться на біль у зубах, щелепах, язиці. Нерідко відзначаються гінгівіт, стоматит, переважно пухирцевий, подібний до герпетичного. Пухирці локалізуються на твердому піднебінні й язиці.

Лікування полягає в насиченні організму тіаміном. Його призначають per os або парентерально (добова доза 30—50 мг). Ще ефективнішим є комплекс витамінів групи В. При захворюваннях органів травлення доцільним є парентеральне введення вітамінів. Призначаючи вітаміни групи В, необхідно стежити за тим, щоб кількість білка у харчовому раціоні була достатньою, оскільки при безбілковій дієті вітаміни групи В можуть проявляти токсичну дію навіть у лікувальних дозах.

Місцеве лікування симптоматичне.

Гіповітаміноз В2- У разі відсутності або нестачі в їжі рибофлавіну (вітаміну В2) розвивається арибофлавіноз — захворювання, яке проявляється запаленням губ, ангулярним хейлітом, глоситом та кон'юнктивітом. Ці ознаки утворюють симптомокомплекс, характерний для гіповітамінозу В2. Причиною гіповітамінозу В2 крім неповноцінного харчування можуть бути також захворювання шлунка, які супроводжуються зниженням кислотності шлункового соку, хвороби печінки і кишок, які зумовлюють утруднення всмоктування рибофлавіну.

Клініка. Ангулярний хейліт розпочинається з почервоніння в кутах рота, згодом у цих ділянках виникають болючі тріщини, які нагадують заїди. Губи стають червоними, набряклими, на їх поверхні з'являються тріщини й ерозії. Водночас розвивається глосит, який супроводжується різкою болючістю. Ниткоподібні сосочки атрофуються і по всій спинці язика виступають гіпертрофовані грибоподібні сосочки яскраво-червоного кольору. Унаслідок атрофії ниткоподібних сосочків язик стає гла-

313

Мал. 150. Гіповітаміноз В2. Ангулярний хейлІт

деньким, лискучим. Через знижену салівацію він сухий, вкритий борознами. Розміри його збільшені (мал. 150).

Крім глоситу, виникає кон'юнктивіт, іноді ірит. Повіки запалюються; відзначаються сльозотеча, відчуття печіння в очах, зниження зору.

Лікування комплексне. Загальне лікування зводиться до насичення організму вітамінами групи В (В1 В2, В12). Місцеве лікування симптоматичне.

КОЛАГЕНОЗИ

В основі колагенових захворювань лежить дифузне ураження сполучної тканини І судин, яке анатомічно характеризується генералізованою альтерацією неклітинних компонентів сполучної тканини, в першу чергу колагенових волокон і білка колагену, що входить до їх складу. До колагенових хвороб відносять системний червоний вовчак (СЧВ), системну склеродермію, ревматоїдний артрит і ревматизм, вузликовий періартеріїт, дерматоміозит. Переважна більшість цих захворювань супроводиться змінами СОПР. Вони носять різний характер: від фізіологічних порушень до значних ушкоджень її з вираженими клінічними і морфологічними проявами.

Найглибше вивчена картина змін у порожнині рота при склеродермії. Зміни шкіри і CO рота виявляються у всіх хворих і характеризуються трьома стадіями: набряком, ущільненням і атрофією. Набряк спостерігається переважно у ділянці CO шік, язика. У разі переходу патологічного процесу в стадію атрофії CO стає блідою, стоншеною, з виразним судинним малюнком.

Вона легко ранима, має сліди травм, виразки. Особливо характерні зміни язика. Він покритий білим нальотом, укорочений, зменшений в об'ємі, його рухомість обмежена. Відзначається виражена атрофія сосочків язика, він має вигляд лакованого. Інколи з'являються ерозії й виразки, які довго не загоюються. Внаслідок виражених явищ атрофії спостерігається різке стоншення губ, носа. Шкіра обличчя атрофована, лискуча. Відзначаються біль у скронево-нижньощелепному суглобі, обмежене відкривання рота.

При колагенових захворюваннях досить часто спостерігається десквамативний глосит. Припускають, що первинне ураження мікроциркуляторного русла, зумовлене імунопатологічними реакціями, призводить до генералізованої дезорганізації сполучної тканини і вторинних змін в язиці, як і в інших органах та тканинах. Для цих захворювань характерна сухість у роті різного ступеня. Інколи вона буває настільки значною, що утруднює мову, приймання їжі, створює умови для розвитку запальних змін СОПР.

Найбільшою мірою сухість у роті виражена при синдромі Шегрена (сухий кератокон'юнктивїт, хронічний паренхіматозний паротит, ксеростомія), який розвивається у хворих на СЧВ, системну склеродермію і ревматоїдний артрит, У початковій стадії захворювання СОПР яскраво-червона, легко травмується; слини мало, вона піниста, в'язка; язик сухий, губи покриті кірками, нерідко виникають заїди. У пізній стадії на CO спостерігаються явища зроговіння; язик складчастий, сосочки його атрофовані; губи сухі, в тріщинах.

Таким чином, ураження СОПР при колагенових захворюваннях, як і при інших захворюваннях внутрішніх органів і систем, являє собою місцевий прояв загальної патології організму з властивими йому клінічними і патоморфологічними змінами. Зважаючи на значне поширення різних уражень твердих тканин зуба, пародонта, CO і роль одонтогенних вогнищ інфекції в патогенезі колагенозів, слід проводити ретельну санацію порожнини рота в осіб з колагеновими захворюваннями.

314

РОЗДІЛ 15

Лікування захворювань слизової оболонки порожнини рота

ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ

Терапія будь-якого захворювання СОПР має грунтуватися на всебічному уявленні про біологічні й патофізіологічні процеси, які в ній відбуваються. На сьогодні успіх лікування захворювань СОПР забезпечується за умови проведення комплексної терапії, метою якої є поєднання впливу на причинний фактор, патогенетичні механізми розвитку захворювання та вжиття заходів щодо усунення його симптомів.

Оскільки значна частина уражень СОПР виникає на тлі різних соматичних захворювань, то необхідно поряд з

етіотропним, патогенетичним і симптоматичним лікуванням захворювань СОПР проводити оздоровлення організму в цілому. Для цього лікар-сто- матолог має спиратися на дані цілого комплексу клінічних і лабораторних досліджень та залежно від виявленої при обстеженні патології залучати до лікування лікарів іншого медичного фаху (терапевта, ендокринолога, дерматолога, оториноларинголога, алерголога тощо).

Слід наголосити на важливості ролі консиліуму при обстеженні, діагностиці, лікуванні захворювань СОПР з тяжким перебігом або навіть при легкому початку захворювання у разі приєднання й наростання нової небажаної симптоматики, а надто якщо у лікаря виникали сумніви щодо правильності розуміння розвитку хвороби або вибору

316

лікувальної тактики. Нехтуючи такою можливістю, лікар припускається професійної й деонтологічної помилки.

Виявивши прямі зв'язки змін у ротовій порожнині з соматичними захворюваннями (наприклад, ендокринними, хворобами крові тощо), в разі тяжкого стану хворого або погіршення його загального самопочуття в процесі лікування лікарстоматолог повинен домогтися негайної госпіталізації та подальшого обстеження і лікування хворого в стаціонарних умовах. Проте у більшості хворих патологія СОПР потребує амбулаторного лікування, і всі призначення, в тому числі й загальнотерапевтичні, виконує лікар-стоматолог.

Майже всі хворі з патологією СОПР, а передусім люди зрілого віку, мають явне чи приховане почуття тривоги, стурбованості своїм станом. Особливо це стосується хворих, обтяжених вегетосудинними розладами, для яких далеко не останнє значення має виважене, заспокійливе слово лікаря. Він має в зрозумілій формі розтлумачити хворому суть його захворювання, а за потреби призначити препарати транквілізуючої дії, загальнотонізуючі чи вегетотропні засоби, не забувши виписані в рецепті ліки підкріпити добрим словом.

Важливою ланкою лікування захворювань СОПР є харчування, їжа має бути не лише раціональною й збалансованою, а й приготованою з урахуванням необхідності механічного, хімічного й термічного захисту CO. При певних видах ураження хворим рекомендують низку обмежень у дієті. Так, наприклад, при кандидозах СОПР виключають або обмежують у раціоні харчування продукти, що містять велику кількість вуглеводів.

Проте найважливішим і найвідповідальнішим заходом є вибір методу фармакотерапії того чи іншого захворювання СОПР, що неможливо без широкої обізнаності лікаря з арсеналом сучасних лікарських засобів та їх фармакотерапевтичними спроможностями.

ЗАСОБИ ФАРМАКОТЕРАПІЇ

ЗАСОБИ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ

Антибіотики. У випадку, якщо ураження СОПР зумовлене або ускладнене мікрофлорою і набуває септичного характеру, що здебільшого спостерігається при тяжкому перебігу БЕЕ, ви- разково-некротичного, гострого афтозного, гострого герпетичного та гангренозного стоматиту, а також інших уражень, що супроводжуються значним порушенням загального стану хворого, показане парентеральне введення антибіотиків. Вибір антибіотиків зумовлюється характером патологічного процесу, ступенем його тяжкості, імунологічним станом макроорганізму, біологічними властивостями мікроорганізмів, що викликають чи

317

ускладнюють перебіг захворювання, та переносністю антибіотиків організмом хворого.

З метою запобігання розвиткові дисбактеріозу поряд з антибіотиками призначають протектори протигрибкової дії.

Ампіциліну натрієва сіль (флакони по 0,25 г (250 000 ОД) та 0,5 г (500 000 ОД). Має широкий спектр антимікробної дії. Ефективний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Бактерицидна дія пов'язана з порушенням процесу біосинтезу клітинної стінки бактерії. Максимально активний у кислому середовищі. Призначають по 250—500 мг кожні 4—6 год внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Для внутрішньом'язового введення дозу препарату розчиняють в 1,5—2 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду, вводять одразу після розчинення. Для внутрішньовенного введення вміст флакона розчиняють у 10—20 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Вводять краплинно або струменем. Курс лікування — 5—7 діб.

Ампіциліну тригідрат (таблетки по 0,25 г). За фармакологічними властивостями подібний до ампіциліну натрієвої солі. Не руйнується в кислому середовищі шлунка, добре всмоктується при введенні всередину. Призначають усередину по 0,5 г (2 таблетки) 4—6 разів на добу протягом 6—10 діб.

Ампіокс (капсули по 0,25 г і флакони по 0,1, 0,2, 0,5 г) — комбінований препарат, що містить ампіцилін і оксацилін. Призначають по 0,5—1 г 3—4 рази на добу. Для внутрішньом'язового введення вміст флакона (100, 200, 500 мг) розчиняють у 1,25 мл води для ін'єкцій і вводять одразу після розчинення. Добова доза становить 2—4 г. Вводять за 3—4 прийоми.

Бензилпеніциліну калієва сіль	(флакони	по	250 000, 500 000 і
1 000 000 ОД). Призначають	по 500 000	ОД	внутрішньом'язово

через кожні 4 год протягом 5—6 діб при гострих запальних процесах щелепно-лицевої ділянки І порожнини рота, які викликані коковими мікроорганізмами, а також при спірохетозі та хворобі Філатова.

З метою запобігання анафілактичному шоку, зумовленому застосуванням препаратів пеніциліну, треба з'ясувати, як пацієнт переносить лікарські засоби цієї групи, а перед початком лікування поставити внутрішньошкірну пробу.

Бензилпеніциліну натрієва сіль (флакони по 250 000, 500 000 і І 000 000 ОД). Показання ті самі, що й для бензилпеніциліну калієвої солі. Вводять ex tempore внутрішньом'язово або підшкірно через кожні 4 год по 500 000 ОД препарату, розчиненого в 1—2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну. Курс лікування — 5—6 діб.

Бензилпеніциліну новокаїнова сіль (флакони по 600 000 ОД). Має пролонговану дію. Вводять внутрішньом'язово по 300 000 ОД 2 рази на добу. Вміст флакона розчиняють у 2—4 мл стерильної дистильованої води.

318

Гентаміцину сульфат (флакони по 0,08 г). Має широкий спектр антимікробної дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів та пеніциліночутливих штамів стафілокока при гострих одонтогенних септичних станах, опіках та виразково-некротичних ураженнях. Призначають по 0,04—

0,08 г внутрішньом'язово через кожні 8		год. Курс лікування			—
7-Ю діб.
Канаміцину	сульфат (флакони по 0,5 і 1		г —	500 000	і
1 000 000 ОД).	Антибіотик широкого	спектра	дії.	Активний

відносно кислотостійких бактерій, більшості грампозитивних і грамнегативних бактерій. Діє на мікроррганізми, які резистентні до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну, левоміцетину, еритроміцину. В крові зберігається в необхідній концентрації протягом 8 год. Призначають при туберкульозному та виразково-некротичному ураженні СОПР внутрішньом'язово по 0,5 г через 12 год протягом 5—6 діб.

Олеандоміцину фосфат (таблетки по 0,125 г, флакони по 0,1, 0,25, 0,5 г). Належить до групи макролідних антибіотиків. За спектром і механізмом протимікробної дії близький до еритроміцину. Активний щодо стафіло-, стрепто- і пневмококів, при різних вогнищевих та гнійно-септичних інфекціях, особливо тих, які викликані пеніциліностійкими штамами стафілокока. Діє переважно бактеріостатично, максимально проявляючи активність у лужному середовищі. Курс лікування — 5—7 діб. Призначають усередину при виразково-некротичних ураженнях СОПР по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу після їди.

Олететрин (таблетки по 0,125 г і капсули по 0,25 г) — комбінований препарат, який складається з олеандоміцину фосфату і тетрацикліну у співвідношенні 1:2. Призначають при виразко- во-некротичних ураженнях СОПР, катаральному, ерозивному, гонорейному стоматиті по 0,25 г 4—6 разів на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс — 5—14 діб.

Тетрацикліну гідрохлорид (таблетки по 0,05, 0,1, 0,25 г). Антибіотик широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір, рикетсій, мікоплазм, крупних вірусів і деяких найпростіших. Бактеріостатична дія пов'язана з порушенням біосинтезу білка мікроорганізмами. Сумісний в розчинах з канаміцином, лінкоміцином, ізотонічним розчином натрію хлориду та 5% розчином глюкози.

Карбеніциліну динатрієва сіль (флакони по 1 г) — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії, ефективний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій. Не впливає на стафілококів, шо утворюють пеніциліназу. Швидко всмоктується, ефективна концентрація в крові зберігається протягом 6—8 год. Стійкість мікрофлори розвивається повільно. Призначають для внутрішньом'язового введення при тяжких виразко- во-некротичних ураженнях, зумовлених протеєм та іншими

319

грамнегативними мікроорганізмами, інфікованих опіках щелеп- но-лицевої ділянки: 1 г препарату розчиняють у 2 мл води для ін'єкцій і вводять через 4—6 год. У тяжких випадках препарат вводять внутрішньовенно краплинно (1 г препарату розчиняють у 20 мл 5% розчину глюкози). Вводять по 4—5 г препарату 5—6 разів на добу. Курс лікування — 4—5 діб.

Левоміцетин (порошок, таблетки по 0,5 г, капсули по 0,25 г, таблетки пролонгованої дії, покриті оболонкою, по 0,25 г). Синтетичний аналог антибіотика хлорамфеніколу. Широкого спектра дії. Активний щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, рикетсій, великих вірусів. Впливає на штами бактерій, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідних засобів. Призначають при виразковонекротичних ураженнях, опіках СОПР, гонорейному стоматиті, ерозивній та виразковій формі ЧПЛ по 0,25-0,5 г 3—4 рази на добу за ЗО хв до вживання їжі. Курс лікування — 8—10 діб.

Можливі алергічний висип, подразнення СОПР, лейкопенія, агранулоцитоз, анемія, кандидамікоз.

Лінкоміцину гідрохлорид (30% розчин в ампулах по 1 та 2 мл; желатинові капсули по 0,25 г). Активний щодо грамнегативних мікроорганізмів (стафіло-, стрепто- і пневмококів) і деяких анаеробів (збудників газової гангрени, правця). Впливає на мікроорганізми, стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну. Ефективна концентрація досягається через 2—4 год після введення і підтримується 6—8 год. Добре проникає в різні органи та тканини. Призначають при виразко- во-некротичних ураженнях, бешисі, інфікованих ранах обличчя і СОПР внутрішньом'язово по 0,3—0,6 г 2—3 рази на добу через 2—3 год або по 2 капсули 3—4 рази на добу після приймання їжі. Усередину призначають по 0,2—0,25 г 4 рази на добу протягом 5—6 діб.

Фузидин-натрій (таблетки по 0,125 і 0,25 г). Має відносно вузький спектр антимікробної дії. Активний відносно стафілокока, коринебактерій дифтерії, менінгокока, клостридій, лістерій. Діє на мікроорганізми, які стійкі до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину, еритроміцину, левоміцетину. Менш активний щодо стрепто- й пневмокока. Неактивний до більшості грамнегативних мікроорганізмів, грибів, найпростіших. Призначають при тяжких одонтогенних септичних станах, вираз- ково-некротичному ураженні, інфікованих ранах, опіках СОПР і шкіри обличчя, гонорейному стоматиті по 0,5 г 3 рази на добу з різними стравами чи молоком. Курс лікування — 7—14 діб.

Поліміксину М сульфат (таблетки по 500 000 ОД, флакони по 500 000 і 1 000 000 ОД). Активний щодо грамнегативних мікроорганізмів. Діє на синьогнійну паличку, яка резистентна майже до всіх антибіотиків. Призначають при виразково-некротичних ураженнях, опіках СОПР і шкіри обличчя по 500 000 ОД у таблетках 4—6 разів на добу. Курс лікування — 5—10 діб.

Цефалоридин — напівсинтетичний антибіотик широкого спектра дії. Активний відносно грампозитивних і грамнегативних коків, клостридій, коринебактерій, деяких грамнегативних бактерій, спірохет, лептоспір. Неактивний щодо мікобактерій туберкульозу, рикетсій, вірусів, найпростіших. Призначають з розрахунку 0,03—0,06 г на 1 кг маси тіла внутрішньовенно чи внутрішньом'язово 2—3 рази на добу.

Еритроміцин (таблетки по 0,1 і 0,25 г — 200 000 і 250 000 ОД). Активний щодо грампозитивних І грамнегативних коків, збудників коклюшу, трахоми, сифілісу, а також бруцел, рикетсій, актиноміцетів, мікоплазм, деяких найпростіших, великих вірусів. Неактивний відносно грамнегативних мікроорганізмів родини кишкових бактерій, мікобактерій туберкульозу, грибів і дрібних вірусів. Синергічно діє з антибіотиками тетрациклінової групи, левоміцетином, препаратами нітрофуранового ряду. Застосовують при виразково-некротичних та сифілітичних ураженнях, інфікованих ранах, опіках, бешиховому запаленні шкіри обличчя та СОПР. Призначають по 0,25—0,5 г 4—6 разів на добу протягом 5—6 діб за 1 год до вживання їжі.

Ерициклін (капсули по 0,25 г). Впливає на грампозитивні і грамнегативні мікроорганізми. Ефективний щодо мікрофлори, чутливої до препаратів групи пеніциліну, стрептоміцину. Призначають при гнійно-запальних процесах обличчя (піодермія, інфіковані рани) по 1 капсулі через 30 хв після споживання їжі

4—6 разів на добу.

Далацин Ц (кліндаміцин) — капсули по 0,15 г (16 капсул в упаковці) і ампули по 2 мл 15% розчину («Золотий стандарт»), для лікування змішаних інфекційних уражень, викликаних анаеробними і грампозитивними аеробними мікро-

організмами.

Сульфаніламідні препарати блокують включення параамінобензойної кислоти в синтез фолієвої кислоти мікробних клітин, що зумовлює пригнічення росту і розмноження мікроорганізмів. Призначаючи ці лікарські засоби, слід пам'ятати, що для досягнення бактеріостатичного ефекту необхідно застосовувати ударні дози на початку курсу лікування з подальшим постійним підтриманням високих концентрацій сульфаніламідних засобів у крові. Приймають їх натще, запиваючи лужним розчином. Курс лікування сульфаніламідними засобами, як правило,

становить 6—7 діб.

Крім бактеріостатичної дії сульфаніламідні препарати мають і протизапальний ефект, що пов'язаний з їх властивістю зменшувати міграцію лейкоцитів та загальну кількість клітинних елементів і частково стимулювати вироблення глюкокортикоїдів. Сульфаніламідні засоби дають І жарознижувальний ефект за рахунок їх впливу на процес теплоутворення в тканинах. Вони здатні знижувати інтоксикацію, яка спричинюється продуктами тканинного розпаду.

321

320

Етазол (таблетки по 0,25—0,5 г). Призначають при рановій інфекції, бешисі, ангіні по 1 г кожні 4 год протягом 6 діб.

Бактрим (бісептол) — комбінований препарат, що містить 0,4 г сульфамегоксазолу та 0,08 г триметоприму (для дорослих). Забезпечує бактерицидний ефект відносно грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі бактерій, не чутливих до сульфаніламідних препаратів. Призначають по 2 таблетки 2 рази на добу (вранці й увечері) після вживання їжі. Курс лікування — 5—14 діб.

Препарати сульфонового ряду (діафенілсульфон, солюсульфон) пригнічують розвиток мікобактерій лепри і туберкульозу шляхом порушення ферментативних процесів у них.

Діафенілсульфон (порошок і таблетки по 0,025 і 0,05 г). При лепрі лікування проводять циклами по 4—5 тиж з однодобовою перервою через кожні 6 діб. Перші 2 тиж призначають по 0,05 г 2 рази на добу, потім З тиж — по 0,1 г 2 рази на добу. Після перерви протягом 2 тиж лікування повторюють. Курс лікування складається з 4 циклів. Через 1 — 1,5 міс лікування повторюють. При герпєтиформному дерматиті Дюрінга призначають по 0,05 г 2 рази на добу до одужання.

Солюсульфон (порошок). При лепрі призначають внутрішньом'язово у вигляді 50% свіжолриготованого розчину 2 рази на тиждень за схемою: 1-ша ін'єкція — 0,5 мл, потім дозу поступово збільшують на 0,5 мл, доводячи до кінця 6-го тижня до 3 мл; починаючи з 7-го тижня і до кінця курсу лікування вводять по 3,5 мл. Курс лікування становить 6 міс (50 ін'єкцій).

Призначаючи антибактеріальні препарати, особливо хворим з обтяженим загальним станом, алергічними захворюваннями, треба ретельно зважити доцільність їх застосування, щоб не викликати нових, серйозніших ускладнень. Керуючись правилами раціонального призначення антибіотиків та сульфаніламідних засобів, необхідно враховувати їх фармакокінетику в тканинах і середовищах організму, рН тканин та секретів (впливає на активність лікарських засобів), спектр та характер антимікробної дії.

Противірусні препарати. Ремантадин (таблетки по 0,05 г) володіє противірусною активністю, ефективний щодо вірусів групи А, справляє антитоксичний вплив при грипі, спричиненому вірусом В. Застосовують при герпетичному та гострому афтозному стоматиті, простому пухирцевому та оперізувальному лишаї, рецидивному герпесі. У 1-шу добу захворювання призначають по 0,1 г 3 рази на добу, у 2-гу й 3-тю — по 0,1 г 2 рази на добу, на 4-ту — 0,1 г 1 раз на добу. Для профілактики грипу приймають по 0,05 г (1 таблетці) 1 раз на добу протягом 10—15 діб. Протипоказаний при вагітності, тиреотоксикозі, гострих захворюваннях печінки та нирок.

Бонафтон (таблетки по 0,1 г, вкриті оболонкою). Нейтралізує віруси герпесу й аденовіруси. Застосовують при гострому

322

герпетичному та грипозному стоматиті, простому і оперізувальному лишаї, кору, коклюші, ящурі, інфекційному мононуклеозі. Призначають по 0,1 г 3—4 рази на добу протягом З — 20 діб (можливі біль голови, пронос).

Арбідол (таблетки по 10 шт. в упаковці) — препарат з широким спектром противірусної активності. Включений у реєстр життєво необхідних противірусних препаратів. Арбідол активно впливає на віруси різних ГРВІ та грипу А і В. Його молекула проникає в клітину і руйнує вірус у ранній стадії його репродукції: далі він уже не поширюється. Арбідол активує захисні сили організму, стимулює вироблення ним власного інтерферону, «запускає» механізми імунітету, підвищує стійкість не тільки до вірусу грипу, а й до збудників інших ГРВІ, володіє імунокоригуючими властивостями, запобігає розвиткові постгрипозних ускладнень та загострень різних хронічних захворювань. Показаний для екстреної профілактики (особам, що знаходились у контакті з хворими) й лікування грипу А і В та інших ГРВІ у дорослих; як імунокоректор застосовується у комплексному лікуванні хронічного рецидивного герпесу і низки бактеріальних інфекцій у пацієнтів зі зниженим імунним статусом. Профілактичний курс — 10—20 таблеток, лікувальний — до 30 таблеток.

Протикандидозні препарати. Ністатин (таблетки по 250 000 і 500 000 ОД). При прийманні всередину погано всмоктується і в травному каналі створюється висока концентрація препарату, яка достатня для досягнення лікувального ефекту при кандидозі CO органів травлення. Фунгістатичні концентрації ністатину в крові та тканинах внутрішніх органів досягаються лише при прийманні великих доз — 6 000 000 — 8 000 000 ОД і більше. Натомість при місцевому використанні (погано всмоктується CO) утворюються високі концентрації в осередках ураження. Ністатин активний відносно дріжджоподібних грибів, аспергіл, грибів роду Geotrichum, деяких найпростіших (амеб, лейшманій). Призначають усередину по 500 000 ОД 3—4 рази на добу протягом 10—14 діб. У разі необхідності курс повторюють через 2—3 тиж. При генералізованих кандидозах дозу ністатину збільшують до 8 000 000 ОД.

Леворин (таблетки і капсули по 500 000 ОД, суха суспензія у флаконах для приймання всередину по 2 000 000 і 4 000 000 ОД). Активний відносно дріжджоподібних грибів, у тому числі грибів роду Candida, та деяких найпростіших. Призначають по 1 таблетці або капсулі 2—4 рази на добу протягом 10—12 діб. Після перерви 4—7 діб курс повторюють.

Амфоглюкамін (таблетки по 100 000 ОД). Має протигрибковий ефект, активний щодо дріжджоподібних грибів та збудників глибоких і системних мікозів. Призначають по 200 000 ОД 2 рази на добу після їди. Курс лікування — 2—4 тиж. У разі потреби повторний курс проводять через 5—7 діб. Можливі нудота, блю-

323

вання, пронос, підвищення температури тіла, зміни в формулі крові, гіпокаліємія, анемія, нефротоксичний ефект.

Амфотерицин В — антибіотик, що виділяється актиноміцетом Streptomyces nodosus. Випускається у флаконах по 50 000 ОД для внутрішньовенних ін'єкцій у комплекті з 5% розчином глюкози (розчинник), а також у вигляді порошку для інгаляцій та мазі в тубах по 15 і ЗО г. Має широкий спектр протигрибкової дії. Ефективний при хронічних і гранулематозних дисемінованих формах кандидозу, плісеневих мікозах, бластомікозі. Перед застосуванням вміст флакона розчиняють у 5% розчині глюкози, вводять внутрішньовенно при хронічних дисемінованих формах кандидозу, що не піддається іншим видам протифибкової терапії.

Мікогептин (таблетки по 50 000 ОД) — полієновий антибіотик, близький до амфотерицину В, активний проти збудників глибоких і системних мікозів та дріжджеподібних грибів. Застосовується при лікуванні вісцеральних мікозів. Призначають по 250 000 ОД (250 мг) 2 рази на добу протягом 10—14 діб.

Протизапальні засоби. Значна частина захворювань СОПР у своєму патогенезі має запальну реакцію. У разі розвитку дуже гострого запалення СОПР (особливо при тяжких формах вираз- ково-некротичного, герпетичного, афгозного стоматитів, БЕЕ, деяких симптоматичних ураженнях СОПР при грипі, кору та ін.) лікар вдається до застосування протизапальних засобів. 3- поміж цих засобів найширше використовують препарати стероїдної та нестероїдної природи, вибір яких проводять диференційовано, з урахуванням клінічних проявів та патоморфоло- РІЧНОЇ суті захворювання.

До н е с т е р о ї д н и х п р о т и з а п а л ь н и х з а с о б і в (НПЗ) належать похідні саліцилової кислоти, піразолону та антранілової кислоти.

Похідні саліцилової кислоти здатні знижувати су-

динну проникність і зменшувати ексудативну фазу запальної реакції за рахунок роз'єднання окисного фосфорилування, гальмування синтезу простагландинів, блокади рецепторів медіаторів запалення. Меншою мірою (в звичайних дозах) вони впливають на проліферативну фазу, а у високих дозах пригнічують біосинтез сульфатів і глікозаміногліканів, прискорюють дозрівання колагену, виявляють слабкі імунодепресивні властивості. Крім протизапального справляють болезаспокійливий і жарознижувальний вплив.

У процесі гідролізу саліцилати ацетилюють білки, перетворюючи їх на антигени. У зв'язку з цим можуть виникати алергічні й анафілактичні реакції (висип на шкірі, набряк повік, язика, губ, обличчя, гортані, тромбоцитопенічна пурпура). Крім того, можливі нудота, блювання, біль у животі, анорексія, інколи пронос, шум у вухах, послаблення слуху та зору, диплопія, підвищена пітливість, загальна слабкість, неспокій, незв'язна мова, зрідка — галюцинації, судоми).

Призначаючи саліцилати, слід враховувати протипоказання до їх застосування: захворювання з повільним згортанням крові, особливо гемофілія; легеневі, шлункові, маткові кровотечі, захворювання травного каналу (гастрит, виразкова хвороба), хвороби печінки, що супроводжуються портальною гіпертензією, ідіосинкразія. З осторогою їх призначають хворим на бронхіальну астму.

Саліцилатам притаманний антагонізм з індометацином. Протизапальний ефект їх посилюється гексаметилентетраміном та кортикостероїдами. Болезаспокійливий ефект саліцилатів потенціюється наркотичними аналгетиками, амідопірином, фенацетином.

Кислота ацетилсаліцилова (таблетки по 0,25 і 0,5 г) є потужним інгібітором синтезу простагландинів, інгібує активність медіаторів запалення (гістаміну, серотоніну). Зменшує енергетичне забезпечення осередку запалення, стабілізує мембрани лізосом, посилює виділення ендогенних кортикостероїдів. Порівняно з натрію саліцилатом має більшою мірою виявлену болезаспокійливу та жарознижувальну активність і меншою — протизапальну. Має протизгортальні властивості за рахунок стримання адгезивності та агрегації тромбоцитів. Призначають по 1 таблетці 3—4 рази на добу.

Саліциламід (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Його болезаспокійлива, протизапальна та жарознижувальна активність у 1,5 разу менша, ніж ацетилсаліцилової кислоти, проте він рідше викликає побічні явища порівняно з іншими саліцилатами. Призначають по 1 таблетці 2—3 рази на добу.

Натрію саліцилат (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Пригнічує запалення в організмі людини і тварин, впливаючи на різні його елементи, знижує судинну проникність і зменшує ексудативну фазу запалення. Призначають по 0,25-0,5 г 2—5 разів на добу.

Седалгін — таблетки з вмістом кислоти ацетилсаліцилової та фенацетину по 0,2 г, фенобарбіталу 0,025 г, кофеїну 0,05 г, кодеїну фосфату 0,01 г (по 10 таблеток в упаковці). Призначають по 1—2 таблетки 2—3 рази на добу як болезаспокійливий засіб при невралгії, невриті, болю голови та ін.

Цитрамон — таблетки із вмістом кислоти ацетилсаліцилової 0,24 г, фенацетину 0,18 г, кофеїну 0,03 г, какао 0,03 г, кислоти лимонної 0,02 г, цукру 0,5 г. Призначають по І таблетці 2—3

рази на добу.

Похідні піразолону. Антипірин (таблетки по 0,25 г).

Швидко і повністю всмоктується із травного каналу. Має слабку болезаспокійливу та протизапальну І значну жарознижувальну активність. На відміну від саліцилатів, не впливає на гіпофіз-адреналову систему. Знижує проникність клітинних, субклітинних мембран і капілярів, підвищує їх резистентність і гальмує запальну реакцію, діє гемостатично. Призначають по 0,25—0,5 г 2—3 рази на добу. Як кровоспинний засіб локально

324	325

використовують 10—20% розчин. Протипоказаний при захворюваннях крові та схильності до алергічних захворювань.

Амідопірин (таблетки по 0,25 г). Призначають 3 рази на добу. Анальгін (таблетки по 0,25 і 0,5 г). Призначають 3—4 рази на

добу.

Пенталгін — таблетки, до складу яких входять амідопірин і анальгін — по 0,3 г, кофеїн-бензоат натрію — 0,05 г, кодеїн — 0,015 г, фенобарбітал — 0,01 г. Призначають тто 1 таблетці як болезаспокійливий засіб.

Бутадіон (капсули і таблетки по 0,05 і 0,15 г та 5% мазь). За механізмом дії нагадує амідопірин, але більшою мірою пригнічує проліферативні процеси. Затримує виділення з організму іонів натрію та хлору, зменшує діурез та збільшує об'єм циркулюючої плазми. Зменшує засвоєння щитоподібною залозою йоду і пригнічує її функцію, знижує активність ензимів циклу Кребса, розділяє окисне фосфорилування і тим самим гальмує біоенергетичні процеси в осередку запалення. Протипоказаний при патології травного каналу, крові, нервової системи та схильності до алергічних реакцій. Призначають по 0,1 г 4—6 разів на добу після вживання їжі.

Ортофен (таблетки по 0,025 г). Призначають при дифузних захворюваннях сполучної тканини по 0,025—0,05 г 2—3 рази на добу одразу після іди. Курс лікування — 5—6 тиж.

Похідні антранілової кислоти. Препарати цієї групи мають полівалентний вплив на перебіг запальної реакції:

—гальмують утворення та вивільнення із тканинних депо медіаторів запалення;

—інактивують протеази (в тому числі й протеази лізосом), які активують ферменти калікреїн-кінінової системи;

—стабілізують клітинні й субклітинні мембрани, знижують судинно-тканинну проникність;

—гальмують проліферацію клітин в осередку запалення та перебіг алергічних реакцій;

—підвищують резистентність клітин щодо ушкоджуючої дії БАР і стимулюють загоєння ран. За аналізуючим ефектом вони перевершують кислоту ацетилсаліцилову;

—діють жарознижувально;

—на відміну від саліцилатів, не справляють ульцерогенного впливу;

—стимулюють інтерфероноутворення в організмі і є ефективним патогенетичним засобом при лікуванні вірусних захворювань.

Мефенамова кислота (таблетки по 0,25 та 0,5 г).

Мефенамінат натрію. Призначають по 0,25—0,5 г 3—4 рази на добу. Курс лікування (1—2 міс) складається із 7-денних циклів, що чергуються з 3—4-денними перервами.

Піримідант (таблетки по 0,5 г). Має виражену протизапальну, знеболювальну, жарознижувальну активність, стабілізує клітинні й субклітинні мембрани, Інгібує активність медіаторів

запалення, знижує проникність судинної стінки. Призначають по 0,5 г 3—4 рази на добу.

С т е р о ї д н і п р о т и з а п а л ь н і з а с о б и — це потужні сучасні засоби фармакотерапії різноманітних захворювань. Широкий діапазон лікарських форм, шляхів уведення та доз кортикостероїдів забезпечує успіх у наданні невідкладної допомоги при тяжких алергічних захворюваннях (анафілактичний шок, синдром Стівенса — Джонсона, Лайєлла) та лікуванні пухирчатки, хвороби Дюрінга, деяких форм ЧПЛ та червоного вовчака, інфекційного мононуклеозу, Аддісонової хвороби, синдрому Мелькерсона — Розенталя тощо.

Призначають глюкокортикоїди з урахуванням тяжкості стану хворого по 30—80 мг на добу всередину, причому 1/3—1/2 добової дози — в ранковий час. Зниження дози (після одержання клінічного ефекту) спочатку можливе на 1/3, потім її повільно зменшують на 0,5 таблетки кожні 3 доби до підтримуючої дози (5—10 мг) або відміни препарату.

Останнім часом виробилась позиція застосовувати глюкокортикоїди в надзвичайно високих дозах короткими курсами (1—2 доби): у першу добу вводять 120—150 мг (в розрахунку на преднізолон), у наступну — половинну дозу.

Лікування кортикостероїдами слід проводити під контролем артеріального тиску, ЕКГ, клінічного й біохімічного аналізу крові, електролітного балансу, згортання крові, діурезу та маси тіла. Тривале застосування кортикостероїдів може зумовити утворення виразок травного каналу, розвиток синдрому Іценка

— Кушінга, ожиріння, стероїдного діабету, геморагічного панкреатиту, а також порушення менструального циклу, затримку солей натрію й води в організмі, остеопороз кісткової тканини, шлункові та кишкові кровотечі, ускладнення перебігу інфекційних хвороб тощо. З огляду на зазначене кортикостероїдна терапія протипоказана при інфаркті міокарда, виразковій хворобі шлунка, гіпертонічній хворобі, цукровому діабеті, вірусних захворюваннях, туберкульозі, сифілісі, вагітності.

Преднізолон — таблетки по 0,005 г, ампули 3% розчину по І мл (0,03 г). В екстремальних випадках (алергічний стан, шок. непритомність) преднізолон уводять внутрішньовенно краплинно або внутрішньом'язово. Одноразова доза становить 15—30 мг. При пухирчатці призначають ударні дози (50 мг) до припинення висипання. Надалі дозу зменшують до 15 мг і приймають протягом кількох місяців. При тяжкому перебігу БЕЕ щодня протягом тижня вводять по 20—30 мг. Потім дозу зменшують через кожні 3 доби на 5 мг. Хворим на пемфігоїдну форму ЧПЛ призначають по 5 мг преднізолону 4 рази на добу до епітелізації ерозій. При дерматиті Дюрінга, червоному вовчаку, синдромі Мелькерсона — Розенталя вводять 20—30 мг на добу протягом 10—12 діб, потім через кожні 5—7 діб дозу зменшують на 5 мг.

326

327