Управление Малым Бизнесом

51

України „Про засади державної політики у сфері науки та науково-технічної діяльності” (ст. 24) Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 18 лютого 1992 р. Кошти Держіннофонду формуються за рахунок бюджетних асигнувань, обов’язкових відрахувань підприємств, а також добровільних внесків юридичних та фізичних осіб. Фонд підтримується запровадженнями наукових розробок, на які є конструкторськотехнологічна документація, виготовлені дослідний зразок та невелика партія продукції.

Держіннофонд України здійснює підтримку інноваційної діяльності малого та середнього бізнесу за такими напрямами:

консультації та допомога у складанні бізнес-плану інноваційного проекту; проведення маркетингових досліджень за інноваційною продукцією, що планується; проведення науково-технічної та фінансової експертизи інноваційного проекту за

кошти Держіннофонду; оцінка ризиків виконання інноваційного проекту;

супроводження й управління інноваційним проектом.

Одержання підприємством пільгової позички на 1-1,5 року за інноваційним проектом дає змогу підприємству оновити основні фонди, провести технологічне переоснащення виробництва для випуску наукомісткої продукції, для заміни імпортної продукції.

Важливою формою державної фінансової підтримки малого бізнесу є пільгове оподаткування. Тому важливим кроком у стимулюванні розвитку малого бізнесу на першому етапі ринкових перетворень було ухвалення в лютому 1992 року Закону України „Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, яким було передбачено пільги підприємствам малого бізнесу у промисловості, сільському господарстві й будівництві. Так, протягом першого року такі підприємства сплачували податок з доходу в розмірі 25 %, другого - 50 % від загальної ставки за умови, що кошти було спрямовано на будівництво, оновлення й освоєння нової техніки, формування статутного фонду. Позитивним чинником у створенні умов для розвитку малого бізнесу стало також ухвалення в березні того самого року Закону України „Про іноземні інвестиції”, яким передбачалися значні пільги для підприємств із іноземними інвестиціями в оподаткуванні (50 % діючих на Україні податкових ставок), митному та валютному регулюванні тощо(у квітні 1997 року податкові пільги було скасовано, що завдало значної шкоди насамперед іміджу держави на світовій арені).

Внесені останнім часом деякі зміни до податкової системи дещо послаблюють податковий тиск на товаровиробників, розширюють їхні можливості для збільшення внутрішніх нагромаджень і оплати праці. Проте суттєвих зрушень у формуванні податкової системи в напрямі стимулювання підприємницької діяльності ще немає.

Треба зробити висновок, що реальна фінансова допомога малому бізнесу має бути спрямована на забезпечення його фінансової самостійності, на створення сприятливих умов розвитку та зміцнення конкурентоспроможності малого бізнесу на національному та світовому ринку, сприятиме не лише його становленню, зокрема появі нових суб’єктів господарювання.

Висновки

Державна політика підтримки малого бізнесу - це сукупність пріоритетних рішень, які визначають основні напрями і форми правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання. Державна підтримка малого бізнесу України визначається в таких урядових документах: Указ Президента України „Про державну підтримку малого підприємництва” (1998 р.), Закон України „Про державну підтримку малого підприємництва” (2000 р.) та Закон України „Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні” (2001 р.).

52

Світовий досвід свідчить про те, що особливо велику роль відіграє державна підтримка малого бізнесу у кризових умовах, коли економіка потребує докорінної структурної перебудови і вкрай необхідне зниження соціальної напруги. Досвід зарубіжних країн становить певний інтерес для України, і загальні риси, властиві багатьом країнам, мають враховуватися при формуванні державної політики підтримки малого бізнесу в Україні.

Можна виділити кілька етапів формування державної політики розвитку та підтримки малого бізнесу в Україні: початковий етап (1987-1990 рр.); Перший етап формування державної політики підтримки малого бізнесу (1991-1995 рр.); другий етап державної політики підтримки малого бізнесу (з 1996 року).

Систематизація законодавства з питань підприємництва - це впорядкування чинних правових актів, що регулюють підприємницькі відносини, приведення їх до певної, внутрішньо узгодженої системи.

Державна фінансова підтримка малого бізнесу включає податкові та кредитні методи впливу на цей сектор економіки. Податкова та грошово-кредитна політика справляє вирішальний вплив на формування та подальший розвиток суб’єктів малого бізнесу. Найважливіші важелі державної фінансової підтримки малого бізнесу в Україні можна поділити на дві основні групи методів державної фінансової підтримки - прямі й непрямі.

Питання для самоперевірки

1.Що таке державна політика підтримки малого бізнесу?

2.Що означає забезпечуючий і управлінський елементи державної підтримки малого бізнесу?

3.Розкажіть про механізми і джерела світового досвіду підтримки малого бізнесу.

4.Які моделі господарського розвитку Ви знаєте?

5.Досвід державної підтримки малого бізнесу яких держав Ви знаєте? Розкажіть

про них.

6.Які етапи формування державної політики розвитку та підтримки малого підприємництва в Україні Ви знаєте?

7.Які Ви знаєте законодавчі і нормативно-правові акти України, які стосуються діяльності підприємств малого бізнесу?

8.Що таке систематизація законодавства з питань підприємництва?

9.Що таке інкорпорація та кодифікація?

10.Які прямі методи державної фінансової підтримки малого бізнесу Ви знаєте?

11.Які непрямі методи державної фінансової підтримки малого бізнесу Ви знаєте?

12.Які головні завдання держави у галузі фінансування підприємств малого

бізнесу?

13.Які існують джерела одержання фінансів для малого бізнесу в Україні?

14.Чим займається Український фонд підтримки підприємництва?

15.Чим займається Український державний фонд підтримки селянських (фермерських) господарств?

16.Чим займається Державний інноваційний фонд України?

ЛЕКЦІЯ 4

ТЕМА № УМБ-4 ІНТЕГРАЦІЙНА ПІДТРИМКА ТА САМООРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВ МАЛОГО БІЗНЕСУ

(2 години)

53

План

4.1.Основні форми інтеграційної підтримки підприємств малого бізнесу.

4.2.Необхідність та форми самоорганізації підприємств малого бізнесу.

4.3.Інфраструктура підтримки підприємств малого бізнесу.

Література: [11, 12, 13, 15, 19, 20, 32, 38].

4.1. Основні форми інтеграційної підтримки підприємств малого бізнесу

Інтеграція (от лат. Integer – цілий) – це об’єднання економічних суб’єктів, поглиблення їхньої взаємодії, розвиток зв’язків між ними.

В умовах ринкових відносин основними формами інтеграції великих та малих господарських структур є: субпідряд, франчайзинг, лізинг та венчурне фінансування. Розглянемо ці форми інтеграції великих та малих господарських структур більш детально.

Серед організаційних форм взаємодії (інтеграції) великих і малих фірм у галузі виробництва насамперед необхідно виділити субпідрядну систему. Вона являє собою довгострокові відносини у сфері постачання між великою (головною) компанією, яка виробляє значні обсяги масової продукції, та багатьма малими підприємствами, які працюють на основі подетальної, технологічної, модельної спеціалізації виробництва продукції, що виробляється відносно невеликими обсягами або за вузької номенклатури.

Суб’єктам малого підприємництва така форма кооперації дуже вигідна, оскільки шансів залишитися на самостійних ринках у них майже немає. Особливо це стосується технологічно складної продукції, організація виробництва й збуту якої потребує великих управлінських, фінансових і технічних можливостей, яких малі фірми не мають. Використовуючи виробничий потенціал малих фірм, великі головні компанії надають їм певні пільги: гарантують закупівлю значної частки виробленої продукції, доставляють або дають в оренду засоби виробництва, визначають пільгові умови придбання сировини та матеріалів тощо. Наприклад, корпорація „Форд мотор” купувала близько 75 % усіх комплектуючих виробів у зовнішніх фірм-постачальників, більшість з яких - малі фірми.

Останніми десятиліттями в країнах із розвиненою ринковою економікою значного поширення набула система договірних відносин щодо кооперації господарської діяльності великих і малих фірм у галузі розподілу продукції та послуг, яка стала широко відомою в світі під назвою франчайзинг. Автори „Зовнішньоекономічного толкового словника” зазначають, що франчайзинг (franchising) – контракт між корпорацією і дилером, який надає виключне право діяльності останнього на певній території, включаючи експлуатацію підприємств торгівлі, що належать корпорації, використання її товарного знаку й фірмового найменування, одержання маркетингового ноу-хау й інших послуг за погоджені регулярні платежі (премії).

Яскравим прикладом використання франчайзингової системи є компанії „КокаКола”, „Пепсі”, „Севен-Ап”, „Мак-Дональдс”, тольяттинська науково-виробнича фірма „Дока” в Росії.

Слід підкреслити, що нематеріальні активи (тобто інтелектуальна власність) є причиною, заради якої сотні тисяч підприємців - франчайзі - погоджуються платити за право користування системою франчайзера навіть у тих небагатьох випадках, коли вони знають її у всіх деталях. Інтелектуальна власність охоплює широке коло об’єктів: товарні знаки і знаки обслуговування, винаходи, промислові знаки, фірмові найменування, авторські права тощо. Усі ці об’єкти при всьому їхньому різноманітті захищені патентами, свідоцтвами або сертифікатами виключних прав, які видано державними органами влади. Саме тому, що вони захищені й у разі неправомірного запозичення права власності на ці суб’єкти його можна захищати в судовому порядку, потенційні франчайзі змушені укладати угоди й отримувати право використання відповідними об'єктами інтелектуальної власності за плату.

Правові та ділові взаємовідносини між суб’єктами франчайзингу визначаються франчайзинговою угодою, за якою одна особа (франчайзер), яка має розроблену систему

54

ведення певної діяльності, дає дозвіл іншій особі (франчайзі) використовувати цю систему відповідно до вимог франчайзера в обмін на винагороду (компенсацію). Ця система має назву франшизна система, або франшиза.

Також в укладеній франчайзинговій угоді мають бути чітко визначені всі платежі франчайзі франчайзеру: вступний внесок, сервісна плата (роялті), платежі за рекламу тощо. Вони можуть здійснюватися різними способами, наприклад, у формі монетарних платежів чи продажу товарів, послуг франчайзі за погодженою твердою ціною, в яку включаються прибуток франчайзера.

Роялті визначається як поточні(періодичні) відрахування за фіксованими ставками від обсягу реалізації продукції (послуг) через певні проміжки часу. Зазвичай у договорі фіксуються ставки роялті, а сама сума роялті визначається дохідним або витратним методами.

Сутність дохідного методу полягає в тому, що франчайзер не повинен укладати угоду без упевненості, що ліцензія принесе йому додатковий прибуток.

Розглянемо різні варіанти обчислення суми роялті дохідним методом. В якості бази визначення суми роялті можуть бути обсяги виробництва (продаж), тоді розрахункова формула матиме вигляд:

СРі = Оі х Ці х Рі,

де СРі - сума роялті (ціна ліцензії) в і-му році; Оі - очікуваний обсяг виробництва (реалізації) продукції в і-му році в натуральних

одиницях виміру; Ці - ціна одиниці продукції;

Рі - ставка роялті в і-му році.

Коли в якості бази роялті приймаються фіксовані відрахування з одиниці продукції по ліцензії, то розрахунок доцільно проводити за формулою:

СРі = Оі х Р,

Оі - очікуваний обсяг виробництва (реалізації) продукції в і-му році; Р - сума роялті з одиниці продукції.

Якщо за базу роялті приймається додатковий прибуток, то для розрахунку використовується така формула:

СРі = Оі х Пх Рі,

Оі - очікуваний обсяг виробництва (реалізації) продукції в і-му році; П - прибуток франчайзера з одиниці продукції; Рі - ставка роялті як частка від прибутку франчайзера в і-му році.

Витратний метод розрахунку суми роялті базується на історичній вартості інтелектуальної власності для франчайзера. Визначаючи мінімальну власну винагороду від надання ліцензії, франчайзер може включити до її складу власні витрати на науковотехнічні розробки та дослідження, а також витрати на реєстрацію прав на інтелектуальну власність. Якщо згідно з укладеним договором франчайзер зобов'язаний надати франчайзі додаткову технічну інформацію чи допомогу, бажано зафіксувати вартісну оцінку цих послуг у договорі з використанням терміна „технічне ноу-хау”.

Одним із методів оновлення матеріальної бази й основних фондів малих підприємств різних форм власності є лізинг як ефективний спосіб стимулювання інвестиційної активності, залучення додаткових вкладень, у тому числі іноземних, у розвиток економіки, в першу чергу її виробничої сфери. Автори „Економічного довідника керівника підприємства” зазначають, що лізинг - це користування юридичною особою не належними йому засобами праці замість придбання їх у свою власність; одна з форм кредитування товарів тривалого користування.

Лізинг - як зазначається в статті 1 Закону України „Про лізинг”, - це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається

55

ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Сьогодні в Україні більшість суб’єктів малого підприємництва не можуть ні виділити кошти для інвестицій, ні взяти кредит, бо, по-перше, не в змозі забезпечити його заставою, а по-друге, комерційні банки таких кредитів не дають. Для розв’язання цих суперечностей застосовується лізинг.

Лізинг для суб’єктів малого підприємництва забезпечує такі переваги: стовідсоткове кредитування, яке не вимагає негайного початку платежів. Договір

підписується на повну вартість, а лізингові платежі є поточними і, як правило, починаються після постачання майна або пізніше;

набагато простіше отримати контракт за лізингом, ніж позику; до лізингових операцій залучаються великі кошти банківських установ, страхових,

акціонерних та інших товариств; лізинг привабливий і можливістю, яка надається суб’єктам малого підприємництва,

які не мають достатнього капіталу для купівлі обладнання, отримати його шляхом оренди, крім того, на вигідніших умовах, ніж за контрактами купівлі-продажу;

можливість через лізинг сучасних і високопродуктивних технічних засобів не тільки оперативно реконструювати виробництво, а й спрямовувати зекономлені кошти на інші потреби;

лізинг дає можливість отримати додаткові інвестиції від іноземних партнерів, причому не в грошовому вираженні, що викликає певні складнощі, а в машинах та устаткуванні, які потрібні для виробничої діяльності.

Лізинг здійснюється за договором лізингу, який регламентує правовідносини між суб’єктами лізингу і, залежно від особливостей здійснення лізингових операцій, може бути двох видів - фінансовий або оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним або іншим.

Об’єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, яке може бути віднесено до основних фондів, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Суб’єктами лізингу можуть бути: лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування майно за договором лізингу; лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового майна – суб’єкт підприємницької діяльності, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, що є об’єктом лізингу.

Фінансовий лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, близький до його повної амортизації. В Україні для фінансового лізингу встановлено строк користування об’єктом лізингу, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об’єкта лізингу, а сума лізингових платежів за період договору фінансового лізингу має включати не менше 60 % вартості об’єкта лізингу в цінах на день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об’єкт лізингу, переданий лізингоодержувачу згідні з договором, переходить у власність лізинноодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Оперативний лізинг - це договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення одержує у платне користування від лізингодавця об’єкт лізингу на строк, менший строку, за який амортизується 90 % вартості об’єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору оперативного лізингу його може бути продовжено, або об’єкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю і може бути повторно переданий іншому лізингоодержувачу за договором лізингу.

56

Фінансовий та оперативний лізинг можуть здійснюватись у формі зворотного, пайового або міжнародного лізингу. Зворотний лізинг - це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому в лізинг. Пайовий лізинг передбачає укладення багатостороннього договору лізингу за участю суб’єктів лізингу та одного або кількох кредиторів, які беруть участь у договорі лізингу своїми коштами. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може становити понад 80 % вартості набутого для лізингу майна. Міжнародний лізинг - це договір лізингу, що здійснюється суб’єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Лізинг має великий потенціал розвитку малого підприємництва, раціонального використання ресурсів, велику гнучкість у відносинах між виробниками і споживачами. Тому лізинг - одна з найцікавіших та найперспективніших форм інвестування, здатна значно пожвавити процес оновлення виробництва.

Велике значення для підтримки малого підприємництва, підвищення його життєздатності має система організації доступу малих фірм до механізму передачі технологій та результатів наукових розробок у виробництво на основі їхньої кооперації з великими компаніями. Термін „венчурне (ризикове) фінансування” використовували в широкому й вузькому значеннях. У широкому значенні - це весь вклад у ризикові, з погляду фінансових результатів, проекти, перш за все в галузі високих технологій. У вузькому значенні венчурне фінансування - це довгоабо середньострокові інвестиції у вигляді кредитів або вкладень в акції, які здійснюються венчурними фондами з метою створення й розвитку малих швидкозростаючих компаній.

Як правило, малі венчурні (ризикові) підприємства пов’язані зі сферою НДЕКР (науково-дослідних і експериментально-конструкторських розробок), тому для означення їх часто використовують поняття „малі інноваційні підприємства”. Венчурні фонди утворюються в кількох організаційних формах, головною з яких є спеціалізована незалежна фірма венчурного капіталу. Інші форми: венчурні фонди великих корпорацій, інвестиційні компанії малого бізнесу, науково-дослідні товариства з обмеженою відповідальністю тощо.

Саме через свої венчурні фонди корпорації здійснюють ринкове фінансування малих фірм. Ось чому перспективи розвитку в Україні венчурного фінансування як форми інтеграції великих та малих структур, думається, пов’язані перш за все з реалізацією потенціалу промислово-фінансових груп. Взаємодія останніх з малими інноваційними фірмами ефективно сприяла б усуненню суперечності між творчими можливостями українських учених, які незатребувані, й необхідністю керованого оновлення технічної основи фактично всіх галузей народного господарства. Це певною мірою розв’язало б і проблему „відпливу умів”.

4.2. Необхідність та форми самоорганізації підприємств малого бізнесу

Формами самоорганізації підприємств малого бізнесу є об’єднання громадян, політичні партії, громадські організації, союзи, асоціації, фонди, спілки тощо.

Об’єднання громадян - це добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод. Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо) відповідно до Закону України „Про об’єднання громадян” визнається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією є об’єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого та регіонального самоврядування і представництво в їх складі.

57

Громадська організація - це об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Асоціація (от лат. Associatio – з’єднання) – об’єднання організацій або осіб для досягнення загальної господарської, політичної, наукової, культурної або якої-небудь іншої мети.

Об’єднання громадян мають право на добровільних засадах засновувати або вступати між собою в спілки (союзи, асоціації тощо), утворювати блоки та коаліції, укладати між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об’єднання громадян користуються правом:

представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об’єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

створювати установи та організації; одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого

самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань; вносити пропозиції до органів влади і управління; розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі; засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

Кошти та майно громадських організацій утворюються за рахунок вступних та членських внесків, абонентських та цільових внесків, добровільних внесків, пожертвувань, передачі інтелектуальної та іншої власності від вітчизняних та іноземних держав, громадських, комерційних організацій та приватних осіб, грантів, в тому числі міжнародних, інших надходжень, що не суперечать чинному законодавству України. Громадські організації також мають право на майно та кошти, придбані в результаті господарської та іншої комерційної діяльності створених ними госпрозрахункових установ та організацій, заснованих підприємств.

Процес виникнення та становлення громадських об’єднань підприємців в Україні розпочався з 1989 р. Так, восени 1989 року виникла Спілка кооперативів та підприємців України, яку було засновано та затверджено 20 травня 1989 р. першим з’їздом Спілки об’єднаних кооперативів УРСР. Спілка кооперативів та підприємців України спрямовувала свою громадську діяльність на розв’язання головних завдань, виголошених у статуті, а саме: разом з органами державного управління брати участь у розробці основних напрямів розвитку кооперативного руху, сприяти наданню підприємцям і кооперативам податкових та інших пільг; здійснювати соціальний захист підприємців.

У липні 1990 року було створено дві спілки підприємців: Спілку малих підприємств України та Спілку орендарів і підприємців України.

Спілку малих підприємств України було створено за ініціативою малих підприємств з метою всебічної комплексної підтримки малого підприємництва. Спілка на добровільних засадах об'єднала громадян-підприємців, підприємства різних форм власності: приватні і колективні, кооперативні, змішані і державні, господарські товариства, банки, компанії, інші формування. Спілкою створені й працюють регіональні центри, представництва, асоціації, фонди. На III з’їзді Спілки (жовтень 1994 р.) її було перетворено на Спілку малих та середніх підприємств, а у травні 1996 року її перейменовано на Спілку підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України.

58

Згідно зі статутом Спілка підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України надає різноманітну підтримку підприємцям:

правова підтримка і захист економічних, професійних, соціальних інтересів членів Спілки на всіх рівнях державного й господарського управління, консолідація зусиль підприємств, координація їхньої діяльності;

консультаційно-юридична допомога в розвитку підприємницької діяльності, економічні консультації та аудиторське обслуговування членів Спілки, централізоване забезпечення необхідною інформацією з коментарями до законів, декретів, постанов, інструкцій;

навчання і підвищення кваліфікації, професіоналізму членів Спілки, проведення конгресів, конференцій, семінарів, симпозіумів, ділових зустрічей, шкіл підприємництва, а також безплатно для членів Спілки двічі на місяць консультацій із правових питань, бухгалтерського обліку, оподаткування (за „круглим столом”);

надання інформаційно-правової допомоги членам Спілки в приватизації підприємств, основних фондів, землі, приміщень, іншого майна;

сприяння в інвестуванні виробництва, промислової кооперації, розвитку торговельної діяльності через різноманітні фонди, банки;

встановлення прямих зв’язків між фірмами й малими підприємствами, діловими колами України та іноземних держав, розвиток співробітництва з підприємницькими спілками, асоціаціями, фондами в Україні й за кордоном, активне сприяння економічному та науково-технічному співробітництву з країнами світу.

Тісна співпраця виконавчої дирекції з торгово-економічними представництвами посольств зарубіжних країн в Україні дає можливість членам Спілки - малим і середнім підприємствам - встановити ділові зв’язки з підприємцями і фірмами з-за кордону, постійно отримувати необхідну інформацію про їхню діяльність. Цій меті підпорядковані й щоквартальні Міжнародні форуми „Пошук партнерів”.

Спілка орендарів і підприємців України - добровільна громадська організація, створена в липні 1990 року і перереєстрована Міністерством юстиції України в лютому 1993 року (свідоцтво № 382). Головна мета Спілки - захист економічних, правових, соціальних та інших інтересів її членів, а також сприяння їхній підприємницької діяльності.

Основні завдання Спілки орендарів і підприємців України такі:

надання консультативно-правової допомоги і практичне сприяння її членам у розвитку підприємницької діяльності;

інформаційне забезпечення членів Спілки, створення банку даних про їхню діяльність;

сприяння членам Спілки в пошуку партнерів для створення спільних цільових виробництв, у тому числі й за кордоном;

сприяння створенню передумов для розвитку підприємницької діяльності; пропаганда і популяризація орендних відносин і підприємництва.

Спілка орендарів і підприємців України спрямовує свою роботу на прискорення радикальних економічних реформ соціального спрямування та пошук механізмів роздержавлення, які б забезпечили „м’який” перехід до ринку та побудову соціально збалансованої економіки. Спілка брала безпосередню участь у розробці 6 проектів законів, які стосуються інтересів підприємців. За її участю розроблено закони України з питань приватизації, оренди майна державних підприємств, демонополізації тощо.

15 лютого 1992 року засновано Український союз промисловців та підприємців (далі

- УСПП), який є правонаступником заснованої в 1990 році Асоціації підприємств промисловості, будівництва, транспорту, зв’язку та наукових організацій „Україна”. Статут УСПП зареєстровано Міністерством юстиції України 31 березня 1992 р. як статут громадської організації, яка має загальнодержавний статус і діє на всій території України. Головна мета УСПП - захист економічних, соціальних та інших спільних інтересів

59

вітчизняних виробників товарів і послуг, сприяння формуванню в Україні соціально орієнтованої економіки, розв’язання питань соціального партнерства на засадах трипартизму. УСПП разом зі своїми регіональними відділеннями у період перехідної економіки відіграє провідну роль у справах захисту прав вітчизняних товаровиробників. Його діяльність спрямовано на підвищення соціального добробуту України; сприяння становлення рівноправності всіх форм власності; розвиток науково-технічного прогресу; впровадження ефективних форм організації праці на виробництві; розвиток трудових ресурсів; сприяння створенню галузевих (корпоративних) об’єднань товаровиробників та роботодавців; сприяння налагодженню взаємовигідних зв’язків між регіонами України і закордонними партнерами, консолідація зусиль роботодавців у сфері трудових відносин і соціального партнерства.

До структури УСПП входять 29 регіональних відділень, 8 галузевих об’єднань та 9 громадських організацій, які мають Всеукраїнський або міжнародний статус. Загалом до структури УСПП входять близько 16 000 асоційованих членів. УСПП є засновником та членом Міжнародного Конгресу промисловців та підприємців, представляє роботодавців у Національній Раді соціального партнерства України.

Найпотужнішим та найвпливовішим регіональним відділенням Українського союзу промисловців і підприємців є Донецьке, яке було утворено 26 квітня 1996 року. Організація об’єднала близько 200 колективних та індивідуальних членів, серед яких вугільні об’єднання, підприємства чорної металургії, машинобудування, енергетики, транспорту, легкої та харчової промисловості, представники середнього та малого бізнесу, спільних підприємств, які діють у регіоні. Очолює Донецьке регіональне відділення Голова правління Олег Петрович Рогоза.

Донецьким регіональним відділенням УСПП відкрито чотири філії: Маріупольська, Краматорська, Харцизька і Донецька. У майбутньому до цього списку увійдуть такі економічно розвинені міста, як Макіївка, Горлівка та інші.

В 2005-2006 рр. представники Донецького регіонального відділення (ДРВ) УСПП стали ініціаторами та організаторами багатьох заходів, серед яких: третя регіональна конференція „Стратегія розвитку малого підприємництва Донбасу”, ділова нарада „Москва-Донбас”, перше засідання Ради по інвестиціях Українського союзу промисловців і підприємців та Російського союзу промисловців і підприємців, засідання круглого столу „Стабільність газопостачання як основа енергетичної безпеки України”.

Представники ДРВ УСПП входять до складу комітету з питань малого бізнесу при Донецькій ТПП, координаційних рад з питань підприємництва Донецької ОДА та Донецької ДПА, робочої групи з перегляду регуляторних актів облдержадміністрації.

Результатами їхньої діяльності сьогодні є розроблення та внесення пропозицій щодо симетричного порядку сплати ПДВ, амортизаційних відрахувань, оподаткування. Фахівці регіонального відділення брали участь у розробленні пропозицій до Кабінету Міністрів України зі встановлення тарифів на транспортування природного газу.

Основні функції УСПП:

представництво інтересів членів УСПП в органах законодавчої, виконавчої і судової влади, у взаємовідносинах з іншими фізичними та юридичними особами;

сприяння формуванню правових умов ринкової економіки; сприяння зростанню споживання та формування стабільної структури доходів; формування соціального партнерства в суспільстві; підтримка сумлінної економічної конкуренції;

сприяння ефективному використанню ресурсів промисловців та підприємців; підтримка ефективних технологій та індустрії; сприяння надходженню інвестицій в Україну; консультативно-експертні послуги.

60

На засіданні правління УСПП 15 листопада 1996 р. було прийнято постанову „Про роботу організацій промисловців та підприємців щодо сприяння розвитку малого і середнього підприємства”:

Подібні механізми підтримки малого підприємництва та впровадження ідей соціального партнерства опрацьовуються Асоціацією сприяння розвитку приватного підприємництва в Україні „Єднання”.

Асоціація „Єднання” ставить собі за мету сприяння підтримці та розвитку приватного малого і середнього підприємництва шляхом активного впливу на реформування суспільно-економічних відносин в Україні у напрямі ринкових перетворень, розробку моделі ефективної системи соціального партнерства в Україні на засадах трипартизму. У найближчий час завданнями Асоціації є: створення ефективної інфраструктури організаційної взаємодії підприємств малого підприємництва шляхом координації господарської, комерційної та іншої діяльності своїх членів, організація економічного навчання спеціалістів, розвиток системи інформаційного, організаційного, юридичного забезпечення діяльності малих приватних підприємств - членів Асоціації. Основні види діяльності організації: аналітична, інформаційна, інноваційна, менеджмент персоналу, розробка та супроводження баз даних, навчальних програм і посібників, менеджмент соціальних відносин.

Асоціація „Єднання” - недержавна та некомерційна організація, заснована 8 липня 1994 року як всеукраїнське добровільне об’єднання підприємств малого і середнього підприємництва з метою захисту їхніх прав та сприяння їхній діяльності. Засновниками Асоціації виступили: Асоціація консультаційних фірм України „Укрконсалтинг”, Спілка підприємців малих, середніх та приватизованих підприємств України, комерційні акціонерні банки „Градобанк”, „ВА-Банк”, „Київський народний банк”, Українськофінський інститут менеджменту та підприємництва, комерційний інститут менеджменту „Континент”, Аудиторська фірма „Аудитконсульт”, обласні ради профспілок кооперації та інших форм вільного підприємництва (за висновком МОТ після інспекції - комбіновані, асоціаційні об’єднання, які працюють у недержавному секторі економіки).

Зараз в Україні створено чимало корпоративних організацій, які об’єднують різні групи підприємців за різноманітними ознаками. Однак з часом багато цих організацій виявилися нежиттєздатними, перетворилися на чисто формальні структури або зовсім припинили існування, інші, навпаки, активізують свою діяльність щодо захисту інтересів підприємців. Проходить постійне оновлення та створення нових організацій.

4.3. Інфраструктура підтримки підприємств малого бізнесу

Що ж таке взагалі інфраструктура? Інфраструктура – це сукупність галузей, підприємств й організацій, що входять у ці галузі, видів їхньої діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей.

Ринкова інфраструктура - це сукупність елементів, які забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв’язків, взаємодію суб’єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків.

Інфраструктура підприємництва - це сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ і об’єднань), які обслуговують інтереси суб’єктів підприємницької діяльності й забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності. Складність інфраструктури як системи зумовлена різноманітністю функцій, які виконують її складові елементи. Виділяють організаційнотехнічну, фінансово-кредитну та інформаційно-аналітичну інфраструктури.

Фінансово-кредитну інфраструктуру утворюють установи, які займаються акумуляцією тимчасово вільних грошових ресурсів і перетворюють їх у кредити, а саме: банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, кредитні, страхові й гарантійні установи, кредитні спілки, фонди громадських об’єднань.