- •Гражданское право
- •2.Цивільне право як галузь права. Предмет, метод та функції цивільного права
- •3.Поняття приватного права. Право приватне та публічне. Співвідношення понять приватного та публічного права. Системи приватного права.
- •4.Поняття цивільного законодавства України. Акти цивільного законодавства. Загальна характеристика Цивільного кодексу України. Дія цивільних законів у часі, у просторі та за колом осіб
- •5.Система джерел цивільного права України
- •6.Поняття, ознаки та види правочину. Недійсні правочини. Види недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності правочинів.
- •§ 7. Правові наслідки недійсності правочнну
- •§ 8. Окремі види недійсних нравочинів
- •7.Представництво та його види. Повноваження представника. Представництво з перевищенням повноважень та без повноважень. Довіреність
- •8. Поняття та види цивільних правовідносин. Зміст цивільного правовідношення. Поняття суб’єктивного цивільного права і цивільного обов’язку
- •9.Поняття та види строків та термінів. Строки позовної давності. Наслідки спливу позовної давності
- •10.Поняття цивільного права. Юридичний склад. Види юридичних фактів
- •11.Поняття цивільного права. Предмет, метод, функції цивільного права. Цивільне право як наука (цивілістика)
- •12.Право спільної власності. Поняття та юридичний статус. Види права спільної власності. Порядок здійснення права спільної власності.
- •28.Спадкування за заповітом. Поняття та зміст заповіту. Особливі форми заповідальних розпоряджень. Обов’язкова частка у спадщині. Спільний заповіт. Форма заповіту
- •29.Загальні положення про особисті немайнові права. Види особистих немайнових прав. Зміст та здійснення особистих немайнових прав.
- •30. Спадкування за законом. Черги спадкування за законом. Спадкування за правом представлення
- •31.Загальна характеристика та види речових прав
- •32. Поняття права інтелектуальної власності. Суб’єкт, об’єкт права інтелектуальної власності. Види права інтелектуальної власності
- •§ 3. Суб'єкти, об'єкти та підстави виникнення права інтелектуальної власності
- •34. Поняття та ознаки шлюбу. Умови укладення шлюбу. Види недійсного шлюбу
- •36. Правовий режим майна подружжя. Особиста приватна власність дружини, чоловіка. Право спільної сумісної власності подружжя
- •38. Шлюбний договір: загальна положення про шлюбний договір, укладення та зміст, зміна та розірвання шлюбного договору
- •39. Поняття та підстави цивільно-правової відповідальності. Види цивільно-правової відповідальності. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності. Випадок та не переробна сила.
- •§ 2. Підстава цивільно-правової відповідальності
- •40. Поняття зобов’язання, його характерні риси. Підстави виникнення та види цивільно-правових зобов’язань. Суб’єкти зобов’язання
- •§ 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права
- •42. Поняття та види забезпечення виконання зобов’язань. Характеристика окремих способів забезпечення зобов’язань.
- •§ 2. Класифікація засобів забезпечення виконання зобов'язань
- •41. Договір поставки та його значення
- •62. Поняття та види припинення шлюбу. Правові наслідки припинення шлюбу. Підстави та порядок розірвання шлюбу в органах рацСу та в судовому порядку.
42. Поняття та види забезпечення виконання зобов’язань. Характеристика окремих способів забезпечення зобов’язань.
Насамперед зазначимо, що хоча глава 49 ЦК називається "Забезпечення виконання зобов'язання", однак передбачені нею засоби розраховані, головним чином, на забезпечення виконання договорів.
Звичайно, немає перешкод до того, щоб, наприклад, виконання зобов'язань із відшкодування шкоди було забезпечене неустойкою, але все ж досить складно уявити таку ситуацію, коли санкції первинні, пов'язані з відшкодуванням завданої шкоди, було б доцільно ще й забезпечувати санкціями другого порядку (неустойкою).
По-друге, необхідно звернути увагу на співвідношення понять "забезпечення виконання зобов'язань" і "відповідальність за порушення зобов'язань".
У ЦК 2003 р. цим питанням присвячені глави 49 та 51. Таким чином, у загальних рисах збережено підхід, який мав місце у ЦК 1963 р., де існували глави 16 ("Забезпечення виконання зобов'язань") і 18 ("Відповідальність за порушення зобов'язань"). Здавалося б, позиція законодавця зводиться до того, що він достатньо чітко розрізняє ці 2 інститути.
Водночас, у главі 51 ЦК йдеться про існування відповідальності у формі припинення зобов'язання, зміни умов зобов'язання, сплати неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди тощо (ст. 611 ЦК). Отже, сплата неустойки розглядається в одній площині з іншими видами відповідальності, зокрема, стягненням збитків (ст. 624 ЦК).
У свою чергу, при характеристиці засобів забезпечення зобов'язань у главі 49 ЦК йдеться про "відповідальність". Наприклад, у ст. 554 ЦК згадується "відповідальність поручителя перед кредитором".
У зв'язку з цим виникає необхідність встановлення характеру взаємозв'язку між цими категоріями.
Засоби забезпечення зобов'язань, встановлені нормами глави 49, і заходи відповідальності, передбачені главою 51 ЦК, переслідують одну мету — (стимулювати боржника до виконання зобов'язання і захистити інтереси кредитора. Тому ті й інші можуть бути віднесені до засобів забезпечення належного виконання зобов'язань.
Разом з тим, серед засобів забезпечення зобов'язань слід розрізняти спеціальні засоби забезпечення, передбачені главою 49 ЦК (засоби забезпечення у вузькому значенні слова), і заходи відповідальності.
Однак цим співвідношення категорій "відповідальність" і "спеціальні засоби забезпечення" не вичерпується.
Хоч традиційно однією з форм відповідальності розглядається тільки неустойка (ст. 611 ЦК), але якщо виходити з визначення відповідальності як реалізації санкції у вигляді негативних наслідків, що покладаються на особу, винну в учиненні правопорушення, то можна помітити, що під поняття відповідальності попадають і застава, і завдаток.
Окремо знаходяться порука і гарантія, де негативні наслідки для іншої особи настають незалежно від її вини і протиправності дій. Однак, враховуючи те, що ЦК називає покладання на цих осіб санкцій за невиконання зобов'язання "відповідальністю" (ст. 554, 566 ЦК), очевидно, слід і поруку, і гарантію розглядати як відповідальність.
Таким чином, спеціальні засоби забезпечення одночасно є заходами відповідальності. Винятком є притримання (ст.ст. 594—597 ЦК), котре за своєю суттю є засобом захисту прав кредитора, але не мірою відповідальності боржника, оскільки не супроводжується настанням негативних майнових наслідків для останнього (щоправда, власник притриманої речі втрачає можливість користуватися нею, однак це не можна вважати санкцією за порушення, оскільки так само не користується своїми речами орендодавець або особа, яка передала річ у заставу кредитору).
Таким чином, засоби забезпечення договірних зобов'язані, можуть виступати у різних формах: неустойки (штрафу), завдатку, застави, поруки, відшкодування збитків та моральної шкоди, застосування інших заходів відповідальності тощо.
Усі спеціальні засоби забезпечення мають додатковий (акцесорний) характер і залежать від основного зобов'язання: за недійсності або у разі припинення основного зобов'язання вони також припиняють свою дію.
Обраний сторонами спеціальний засіб забезпечення виконання зобов'язань має бути письмово зафіксований або у самому зобов'язанні, на забезпечення якого він спрямований, або додатковою угодою між ними.
Згідно з нормами ст. 547 ЦК правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання має вчинятися у письмовій формі, недодержання якої тягне нікчемність правочину.
Деякі із засобів мають бути не лише оформлені письмово, але потребують ще й нотаріального посвідчення, а в окремих випадках — також державної реєстрації.
Так, для забезпечення інтересів заставодержателя, уникнення несанкціонованих повторних застав закон встановлює жорсткіші вимоги до оформлення застави у тих випадках, коли майно залишається у боржника-заставодавця. Якщо за загальним пр.ічилом достатньо простої письмової форми договору застави, то пкиека, застава товарів у обігу і переробці вимагають нотаріального посвідчення з наступною державною реєстрацією застави в Державному реєстрі застав рухомого майна.
Загальні умови забезпечення виконання зобов'язань встановлені ст. 548 ЦК, що полягають у такому:
-
виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується додатковим (акцесорним) зобов'язанням, якщо це передбачено договором або законом;
-
недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню;
-
визнання недійсним основного зобов'язання (вимоги) тягне недійсність додаткового (забезпечувального) зобов'язання, якщо інше не встановлено ЦК;
-
недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання.