- •1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •4. Філософія в системі культури. Функції філософії.
- •5. Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.
- •6. Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7. Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. Основні риси класичної німецької філософії
- •10. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •11. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •12. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •13. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •14. Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •16. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •18. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •19. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •20. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •30. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •31. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •32. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •33. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •34. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •36. Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •37. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
- •38. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.
- •39. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •40. Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •41. Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •42. Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43. Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •44. Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер.
- •45. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •46. Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •48. Поняття політики та політичної системи суспільства. Основні елементи політичної системи.
- •49. Держава як основний політичний інститут. Громадянське суспільство й держава.
- •50. Поняття духовного життя суспільства. Специфіка духовних відносин і духовної культури.
- •51. Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •53. Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості.
- •55. Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
- •56. Діалектика об'єктивного й суб'єктивного в історичному процесі, його рушійні сили. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації.
- •57. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •58. Опозиція "модерн-постмодерн" у культурному та цивілізаційному поступі людства.
- •59. Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60. Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
11. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) готувався до кар'єри пастора. Магістр філософії, кандидат теології під впливом французької революції приділив велику увагу соціальній філософії. Разом з Шеллінгом вивчав Платона і Канта. У 1818 р. Гегеля запрошують до Берлінського університету, де він працював професором, ректором до своєї смерті
Філософська система Гегеля
Одним з найважливіших спрямувань дослідницької діяльності Гегеля було створення "системи філософії", яка б охоплювала усю сукупність людських знань його епохи в систематизованому вигляді. Для нього дуже важливим було вирішення питання засад здійснюваної систематизації знань, а також питання розчленування створюваної системи. Так, першим варіантом було розчленування, що подано в "Феноменології Духа". А саме: Дух як система явищ людської свідомості, самоусвідомлення та пізнання; історія інтелектуального розвитку людства від примітивних форм чуттєвості до початку філософських знань; логіка — як система діалектичних категорій, фундамент, на якому виникає наукова філософія природи. Більш зрілий варіант розчленування Гегель подає в "Енциклопедії": 1. Логіка. 2. Філософія природи. 3. Філософія Духа. Характеристики окремих елементів системи і самої системи несли в собі діалектичний зміст розвитку (саморозвитку). Поняття "тотожність" пусте без протиставлення йому поняття "відмінність": розглядаючи якусь тотожність, ми одночасно фіксуємо і відмінність. Згідно з позицією Гегеля "істинною філософією є не філософія тотожності, а філософія, головним принципом якої є певна єдність протилежного, ця єдність завжди діяльна (рух, зіткнення), а тому під час вирізнення її протилежних моментів завжди тотожна сама із собою". Гегель вбачав можливість кількох варіантів розвитку системи філософського знання. А саме три члени філософського знання, якими Гегель вважає логіку, природу і дух, він з'єднує в таких порядках: 1. Логіка (як всезагальне) — природа (як одиничне) — дух (як особливе). 2. Природа (одиничне) — дух (особливе) — логіка (всезагальне). 3. Дух (особливе) — логічна ідея (всезагальне) — природа (одиничне). Абсолютна ідея Гегеля розглядається як всезагальне родове начало. Зі створених засад Гегель піддав критиці своїх попередників — Канта, Фіхте, Шеллінга. Позицію Канта він критикував за припущення "речі в собі", незалежної від мислення.
Діалектична логіка
До Гегеля логіка, як правило, розглядалась як наука про суб'єктивні форми мислення. Гегель поділяє свою логіку на об'єктивну, в яку включає вчення про буття і сутність, та на суб'єктивну логіку — вчення про поняття (зовні схожу на традиційну формальну логіку, хоч цей поділ і носить умовний характер). Вся логіка, за його думкою, має об'єктивне значення. Кожний предмет складається із двох головних властивостей: бути внутрішньо диференційованим, складовим з різних частин, властивостей і бути цілим, єдиним, неподільним під час взаємодії з іншим предметом. Усвідомлення факту, що предмети внутрішньо диференційовані, а разом з цим — єдині, дає змогу використовувати їх, враховуючи чуттєво надані властивості для чуттєво даних змін і, навпаки, істина полягає у тому, щоб розуміти предмет як ціле. Гегель розвиває діалектичну думку про те, що будь-яке начало є нерозвинений результат, а результат є розвиненим началом. Мислення починається з відчуття. Думки, поняття, категорії, що досліджуються Гегелем, утворюють щаблі мислення, що само себе визначає. Логіка Гегеля є системою, логічна конструкція і зміст її розвиваються шляхом руху від абстрактного (буття) до конкретного (ідея). Гегелівська ідея розвиває сама себе за правилами діалектичної тріади: теза — антитеза — синтез. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення. моральності як праві суб'єктивної волі.
Суттєвим здобутком гегелівської філософії був також висновок про розвиток людської культури, який розумівся досить широко як формування власне людського життя, що суттєво відрізняється від "природного стану", в якому перебували давні люди. Розвиток культури Гегель вважав спрямованим "метою Розуму", яка полягала в тому, щоб наполегливою працею була усунена природна простота. Розвиток культури, в розумінні Гегеля, нерозривно пов'язаний з трудовою діяльністю та її прогресом. Сучасна, для Гегеля, людина перетворюється на істоту з різноманітними інтересами, обов'язками, видами діяльності, що має свою основу в поглибленні структурної диференціації соціальної організації. Лише вченням про абсолютний дух люди здатні подолати обмеженість своєї свідомості, перетворитися на творців істинного, дійсного буття, а не виконувати роль засобу воління іншої людини, жити неістинно, бути за межами дійсності, бути духовно обмеженим лише знанням минулого. Для цього слід вивчати саме філософію як єдиний засіб подолання обмеженості, яку накладає суспільна диференціація праці.
Вплив філософії Гегеля на духовне життя Німеччини
Філософія Гегеля ще за часи його життя була сприйнята значною кількістю прибічників та послідовників, що сприяло формуванню філософської школи "гегельянства". Вплив ідей Гегеля особливо сильним був у 30-і — 40-і роки XIX ст., коли вони захопили духовне життя Німеччини в різних його сферах—від науки до преси. Авторитетність філософської системи Гегеля спричинила й необхідність її критики тими, хто негативно ставився до соціально-політичного устрою Німеччини. Зростання передумов буржуазно-демократичних перетворень сприяло увазі до тих моментів гегелівської філософії, які були оцінені як приховані революційні потенції. Так була закладена так звана молодо гегельянська течія (Г. Гейне). Оскільки для духовного життя Німеччини важливим було питання про відношення філософії до релігії, то серед послідовників виникло дві течії, залежно від того, як тлумачилася позиція в цьому питанні Гегеля. Ті, хто вважав, що його філософія цілком співвідноситься з християнською ортодоксією, — утворили праве крило, або течію старогегельянства. Протилежне тлумачення породило ліве крило, або молодогегельянство.