- •1. Поняття світогляду та його суспільно-історичний характер.
- •2. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, філософський.
- •3. Специфіка філософського світогляду. Основне питання філософії.
- •4. Філософія в системі культури. Функції філософії.
- •5. Загальна характеристика античної філософії. Основні філософські школи античності.
- •6. Загальна характеристика релігійної філософії Середньовіччя.
- •7. Натурфілософські та гуманістичні ідеї філософії епохи Відродження.
- •8. Загальна характеристика філософії Нового часу. Емпіризм та раціоналізм.
- •9. Основні риси класичної німецької філософії
- •10. "Докритичний" та "критичний" періоди у творчості і. Канта.
- •11. Філософська система г. Гегеля і його діалектичний метод.
- •12. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
- •13. Основні ідеї марксистської філософії. Проблема відчуження людини.
- •14. Екзистенціалізм як течія в сучасній західній філософії: релігійний та атеїстичний напрямки.
- •15. Сутність позитивізму, його основні історичні форми.
- •16. Основні етапи розвитку філософської думки в Україні.
- •18. Філософська герменевтика як теорія розуміння.
- •19. Основні ідеї неотомізму, його відмінність від середньовічного томізму.
- •20. Історичні форми діалектики як вчення про універсальні зв'язки, зміни та розвиток. Діалектика й метафізика.
- •21. Взасмоперехід кількості та якості в процесі розвитку. Сутність категорії "міра".
- •22. Поняття й сутність діалектичного заперечення. Категорія "зняття".
- •23. Взаємозв'язок категорій "одиничне", "особливе" й "загальне".
- •24. Взаємозв'язок категорій "явище" й "сутність". Категорія "видимість" (позірність).
- •25. Взаємозв'язок категорій "причина" і "наслідок". Детермінізм та індетермінізм.
- •26. Взаємозв'язок категорій "форма" і "зміст". Співвідношення зовнішньої та внутрішньої форми в процесі розвитку.
- •27. Взаємозв'язок категорій "можливість" і "дійсність". Реальні й формальні можливості. Роль імовірності в реалізації можливості.
- •28. Категорії "необхідність" і "випадковість", "свобода" й "необхідність".
- •30. "Буття" як філософська категорія. Форми буття та їх діалектична єдність.
- •31. Категорія "матерія" у філософії. Сучасна наука про основні форми й структурність матерії.
- •32. Рух як спосіб існування матерії та його основні форми. Рух і розвиток. Специфіка соціального руху.
- •33. Простір і час — форми існування матерії. Соціальний простір і соціальний час як буття людини в культурі.
- •34. Поняття і сутність антропосоціогенезу. Філософія й наука про походження людини.
- •36. Постановка проблеми свідомості в історії філософії.
- •37. Роль праці, спілкування й мовлення у формуванні та розвитку свідомості.
- •38. Взаємозв'язок діяльності, мислення та мови.
- •39. Структура свідомості. Свідомість і несвідоме. Самосвідомість.
- •40. Розуміння пізнання як діалектичного й культурно-історичного процесу взаємодії людини і світу. Об'єкт і суб'єкт пізнання.
- •41. Проблема істини у філософії. Діалектична єдність абсолютної й відносної істини. Істина й омана. Істина та правда.
- •42. Буденне та наукове пізнання. Форми і методи наукового пізнання.
- •43. Специфіка буття суспільства як співбуття людей. Суспільне буття та суспільна свідомість.
- •44. Структурованість соціальної системи. Основні елементи соціальної структури суспільства та їх історичний характер.
- •45. Історична періодизація суспільного розвитку: формаційний та цивілізаційннй, осьовий і хвильовий підходи.
- •46. Матеріальні фактори функціонування суспільства. Єдність продуктивних сил та виробничих відносин.
- •47. Сутнісні риси інформаційного суспільства. Роль інформаційних і комп'ютерних технологій у сучасному суспільному прогресі.
- •48. Поняття політики та політичної системи суспільства. Основні елементи політичної системи.
- •49. Держава як основний політичний інститут. Громадянське суспільство й держава.
- •50. Поняття духовного життя суспільства. Специфіка духовних відносин і духовної культури.
- •51. Суспільна свідомість та її структура: буденна й наукова свідомість, суспільна психологія та ідеологія, форми суспільної свідомості.
- •53. Особистість як міра соціальності в людині. Особистість та особа. Роль індивідуальних якостей у процесі формування особистості.
- •55. Культура як символічний світ людського життя. Співвідношення культури й цивілізації.
- •56. Діалектика об'єктивного й суб'єктивного в історичному процесі, його рушійні сили. Співвідношення еволюційного та революційного моментів у розвитку людської цивілізації.
- •57. Історичні форми відношення суспільства до природи. Причини виникнення та шляхи розв'язання сучасних екологічних проблем.
- •58. Опозиція "модерн-постмодерн" у культурному та цивілізаційному поступі людства.
- •59. Глобальні проблеми сучасності та майбутнє людства.
- •60. Поняття та сутність глобалізації, її позитивні тенденції й проблеми.
12. Антропологічна філософія л. Фейєрбаха.
Людвіг Андреас Фейєрбах (1804-1872) — видатний німецький філософ, спочатку один з послідовників Гегеля, пізніше — творець самобутньої філософської концепції матеріалістичного спрямування, яка отримала назву "антропологічний матеріалізм". Упродовж деякого часу — професор Ерлангенського університету, з якого був звільнений після розкриття його авторства анонімної атеїстичної праці "Думки про смерть та безсмертя" (1830). Основні праці: "До критики філософії Гегеля" (1839), "Сутність християнства" (1841), "Основні положення філософії майбутнього" (1843), "Сутність релігії" (1845), "Історія філософії Нового часу від Бекона Веруламського до Бенедикта Спінози" (1833) та ін.
Антропологічна філософія Л.Фейєрбаха
Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейєрбахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії". Інакше кажучи, повинна бути якась нова синтетична форма свідомості і знання. Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до "серця" людини, Фейєрбах вважає мораль. Тому природно, що "нова філософія" повинна знайти якусь нову форму морально-етичної свідомості. Фейєрбах здійснив спробу її виробити. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. При цьому слід говорити не про окремих людей, а про їх сутність, тобто про родовий початок. Окрема людина зовсім не є вмістилищем усіх людських чеснот, але Людина як така є нескінченно мудрою, доброю, всемогутньою її властивості — це вона сама, а без них (тобто без моральних якостей мудрості, доброти, могутності) Людини зовсім немає. Також вельми важливо, що людина живе в прямому контакті з природою, бо зовнішня природа є близькою природі самої людини. За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.
Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями ("предикатами"), зовнішньою та внутрішньою природою. Запозичена в християнстві заповідь любові до Бога і ближнього перетворюється у Фейєрбаха на основний моральний закон. Саме Любов (як домінуюче в людському ставленні до Бога) наділяється в Фейєрбаха родовим смислом—це любов статева, родоутворююча, що включає в себе і любов до дітей, тобто до продовження самих себе, свого Я. За Фейєрбахом, відносини між людьми повинні включити в себе закон Любові як деяку над цінність, дати йому увійти в "серце" людей, змінюючи вплив релігії.
Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії. Але недостатньо лише розуміти природу релігії, вважає Фейєрбах, — критикувати її означає зводити, або редукувати, релігійні образи та цінності до їх земних прообразів. Фейєрбахівська філософія виявила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема — на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки.