ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ №8

Тема: Сучасні орфоепічні норми української літературної мови.

1. Орфоепія і культура мовлення

Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.

Предметом вивчення орфоепії є:

• звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);

• правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);

• правильна вимова звукосполучень;

• правильна вимова окремих слів та їхніх форм.

Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.

2.Суспільне значення орфоепічних норм.

Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.

Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.

Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:

вимова [с] замість [з]

ве[з]ти - ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка

вимова [т] замість [д]

ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - приві[т]

Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно - Неправильно

плутати - путати; плутаю - путаю; плутають - путають

Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф];

Правильно Неправильно

факт - хвакт; фарба - хварба; фахівець - хвахівець; феномен - хвеномен; форматний - хворматний; функціонувати - хвункцюнувати; хвала - фала; хвороба - фороба

Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л] лекція - лекція телеграма - телеграма

вимова [і] замість [ш] у словах іншомовного походження

д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - с[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний

3. Вимова голосних звуків

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова; план; гарантійний; витяг; видавець; мудрість

В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно:

[знати] - знати; [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність; [зв'ітувіти] - звітувати.

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]:

[то^м^] - том$; [зо^узул'а] - зозуля; [го^улубка] - голубка.

3. Звуки [е], [и] в нснаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е] - з наближенням до [и] [ме"та] - мета; [ре"агувати] - реагувати; [вантаже^ин': а] - вантаження.

[и]-з наближенням до [е] [ви^сдаток] - видаток; [обви^енуваче^ин': а] - обвинувачення; [си*сте"матичний] - систематичний.

Пам'ятайте! Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголошеного [о]: [мажоритарна] -мажоритарна.

1. Голосні під наголосом, на початку (за винятком [і]) і в кінці слова вимовляються чітко: [вéлич], [сúд′ачи], [пóле];

2. Наголошений голосний [і] на початку слова наближається у вимові до [и]: [íиншиj], [íинод′і];

3. Голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляються чітко, ніколи не наближається у вимові до [а]: [кóротко], [монтáж];

4. Голосний [а] завжди вимовляються чітко, ніколи не наближається у вимові до [е]: [л′áл′ка], [д′áд′ко];

5. Голосні в ненаголошеній позиції можуть наближатися у вимові один до одного:

6. Голосний [о] у позиції перед складом з наголошеним [у], [і] наближається у вимові до [у] → [оу]: [гоулỳбка], [коужỳх], [тоуб’í], [соуб’í];

7. Голосний [е] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [и] → [еи]: [веилúкиj], [веиснá], [сеистрá];

8. Голосний [и] в ненаголошеній позиції вимовляється з наближенням до [е] → [ие]: [жиевỳт′], [диевỳjус′].