Фіксація тварин при операціях

Головне при фіксації тварин застосувати потрібний прийом, що заспокоює й знерухомлює їх, створити умови для безпечного дослідження й операції.

Для тварини кожного виду застосовують особливі прийоми фіксації, розмаїтість яких залежить ще й від стану хворого й від характеру оперативного втручання. Особливі труднощі представляє фіксація великих тварин.

Звичайно тварин фіксують у стоячому (ременями й мотузками) або лежачому положенні (повал на операційному столі).

Оскільки фіксація тварин лежачи представляє насильницьке й часом дуже грубу дію, те, будучи застосована на великих тваринах, вона сполучена з ризиком заподіяти тварині різні ушкодження: переломи кінцівок, розриви внутрішніх органів, перегрівання організму, переродження серцевого м'яза й ін. Тому при повалух варто застосовувати такі дії, від яких тварини, у силу виникаючої необхідності, приймали б лежаче положення без особливого опору.

При фіксації необхідно враховувати звички тварини, його характер і т.п. Ніколи не слід підходити до коня позаду, а до великої рогатої худоби збоку через особливості першої бити ногою назад, а другого - убік. Окликаючи тварина, підходять до йому завжди попереду. Бажано, щоб тварина супроводжувала працівник, що доглядає за ним; йому ж доручають найбільш прості прийоми фіксації: накладення закручення, підняття кінцівок, накладення пута й інших засобів.

Перед фіксацією, особливо при повалі у тварин звільняють від умісту кишечник і сечовий міхур. Іноді фізично сильних, злих і буйних тварин довгостроково витримують на голодній дієті.

Фіксація коня стоячи. При деяких дослідженнях і невеликих операціях, як правило, прибігають до фіксації грудної кінцівки, що помічник піднімає й утримує руками або мотузкою, укріпленої в області пута. Для цього застосовують спеціальні або імпровізовані путові ремені (мал. 1)'.

Тазову кінцівку фіксують при підковуванні тварини, дослідженні й розчищенні копит. Помічник відтягає кінцівку назад, піднімає її й фіксує між своїми ногами або на коліні (мал. 2).

Перекірливим коням до хвоста прикріплюють подвійну мотузку, пропускають її через кільце путового ременя й вільні її кінці розтягують у сторони (мал. 3, а). При дослідженні й операціях, що вимагають підходу до задніх частин тіла, тазові кінцівки зміцнюють мотузками, які прив'язують до кілець путових ременів; інші кінці мотузок пропускають між грудними кінцівками, обвивають передпліччя й закріплюють на спині (мал. 3,6).

Надійне зміцнення тварин можливо в спеціальних верстатах, які бувають переносними або нерухомими. Перші з них для зручності переносу роблять розбірними. Найпоширенішими вважають верстати системи Китаева, виготовлені в декількох моделях (мал. 4), і верстат Виноградова (мал. 5).

Нерухомі верстати являють собою головним чином імпровізовані пристосування, що складаються із чотирьох дерев'яних або металевих стовпів із глухими поздовжніми й зі знімними поперечними поперечинами. Деякі верстати мають вигляд стінки (мал. 6).

Рис. 6. Зміцнення коня до верстата-стінки.

Способи повалу коней. Повали застосовують для фіксації тварин лежачи, при якому можна додати йому належну позицію. До повалу прибігають при відсутності операційного стола й при наданні допомоги в умовах господарства (колгоспі, радгоспі).

Спочатку перед повалом необхідно підготувати площадку, покривши її м'якою солом'яною або трав'янистою підстилкою, щоб уникнути пилу й ушкоджень тварини. Крім того для цієї мети можна використати також спеціальні матраци. Підготовлене місце покривають брезентом.

Існують найрізноманітніші способи повалов коней. Найбільш популярними в нас у СРСР є наступні.

Російський спосіб повалу здійснюють тільки одним ременем; він може бути виконаний навіть однією особою. Для цього вживають довгий шкіряний або бавовняний ремінь (довжина 7-10 м) з металевим кільцем (діаметром 8-10 див) на кінці. Просмикнувши двічі вільний кінець ременя через кільце, утворять петлю, що накидають на шию коня так, щоб кільце довелося приблизно на рівні плечового суглоба, протилежного тій стороні, на яку валять тварина. Потім ремінь обводять зсередини назовні навколо путового згину протилежної тазової кінцівки й кінець його знову пропускають через кільце; вільний кінець ременя перекидають через спину й круп тварини на іншу сторону (мал. 7). Помічник стає у крупу коня на тій стороні, куди передбачається неї звалити, і швидким рухом, не кидаючи вільного кінця ременя, підтягує тазову кінцівку до живота коня. Потім помічник лівою рукою тягне привід від недоуздка, а правої - повальний ремінь, натискає ліктями на круп коня й своїм зусиллям тварина валиться.