2.6. Діагностика. Диференційна діагностика

Діагноз на кишкові гельмінтози собак встановлюють комплексно, враховуючи епізоотологічні дані, вікову динамику захворювань, клінічні прояви захворювання але підтвердженням можуть бути тільки спеціальні дослідження.

Згідно даних багатьох дослідників найбільш сприйнятливи до зараження токсокарозом цуценята у віці до 6 місяців, у тварин старших за цей вік інтенсівність інвазії знижується. Сприйнятливою умовою до зараження дипілідіозом є враження тварини блохами та власоїдами. У зв’язку з цим собаки, які мають довгий волосяний покрів інвазовані сильніше за короткошорстних.

И. Г. Гламаздин [ 11 ] в своїх роботах вказує, що клінічні ознаки більшості кишкових гельмінтозів собак неспецифічні та залежать від інтенсивності інвазії. Тому діагностика гельмінтозів за клінічним оглядом має випадковий характер і нерідко симптоми захворювань залишаються без уваги ветеринарних спеціалістів. Найчастіше гельмінтози зустрічаються у вигляді змішаних інвазій, тому диференціювати їх за симптомами важко і недоцільно. У разі слабкої інвазії хвороба може мати безсимптомний перебіг. Всі кишкові гельмінтози собак об’єднують симптоми інтоксикації організму та враження органів травного каналу: пригнічення, виснаження, пронос, блювання, спотворений апетит, порушення коордінациї рухів, судоми. За клінічними ознаками кишкові гельмінтози диференціюють від:

• внутрішніх незаразних патологій, що супроводжуються враженням шлунково-кишкового тракту, печінки, порушенням обміну речовин;

• інфекційних захворювань собак: парвовірусного ентериту, аденовірусного ентериту, вірусного гепатиту, чуми собак;

• онкологічних захворювань.

Зажиттєвий діагноз, при обстеженні собак діагноз на кишкові нематодози, ставлять на підставі дослідження фекалій за методом Фюллеборна, Дарлінга та виявлення яєць збудників. Яйця токсакар середніх розмірів (0,068—0,075 мм), круглі, темно-коричневого кольору, з комірчастою зовнішньою оболонкою, незрілі. Яйця токсаскарисів круглі, світло-сірого кольору, середніх розмірів (0,075—0,085 мм), з товстою й гладенькою оболонкою, незрілі. Яйця унцинарій овальної форми, середніх розмірів (0,078—0,083 мм завдовжки), стронгілідного типу.

Зажиттєвий діагноз на дипілідіоз установлюють на підставі виявлення у фекаліях члеників, які нагадують насіння огірка. Статеві органи подвійні, відкриваються по краях тіла. В них матка розпадається на округлі капсули (кокони). В коконі налічується близько 20 дрібних яєць сірого кольору. Для знаходження окремих коконів фекалії досліджують за флотаційними методами Фюллеборна або Котельникова – Хренова [ 11 ]. Для діагностиці цестодозів деякі дослідники використовують метод І. А. Щербовича [ 2, 3, 17, 55 ]. Рекомендується проводити діагностичну дегельмінтизацію.

Точний діагноз установлюють при розтині трупів. Посмертно для виявлення токсокар, токсаскарисів, унцинарій проводять повний або частковий розтин кишечника та жовчних протоків печінки. Звертають увагу на патолого-анатомічні зміни та наявність у тонких кишках збудників хвороби.

При встановленні діагнозу на дипілідіоз можуть бути застосовані додаткові методи дослідження. Ряд авторів рекомендують проводити дослідження імаго бліх та волосоїдів, знятих з хворих тварин з метою виявлення цистицеркоїдів компресорним методом [ 30, 49 ]. Інвазійні личинки мають мікроскопічні розміри. Передня частина їхнього тіла розширена, задня - витягнута.