Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Удосконалення методів боротьби з гельмінтозами собак.doc
Скачиваний:
47
Добавлен:
30.05.2014
Размер:
2.8 Mб
Скачать

2.7. Патологоанатомічні зміни

Патолого-анатомічні зміни при токсакарозі та токсаскаридіозі: геморагічний ентерит, виразки, атрофію слизової оболонки, іноді розрив кишок. У разі проникнення гельмінтів у жовчні ходи печінки спостерігається їх закупорювання, розвивається холангіт.

А. Я. Лисенко зі співавторами [ 26 ] описують множинний гранульоматоз при токсокарозі, який розвивається завдяки проникнення личинок другої стадії у внутрішні органи. У центрі гранульом спостерігається зона некрозу, по периферії – велика кількість еозинофілів, гістіоцитів, нейтрофілів, макрофагів. Множинні гранульоми при токсокарозі утворюються в печінці, легенях, підшлунковій залозі, міокарді, мезентеріальних лімфатичних вузлах, головному мозку. Експериментальне зараження токсокарозом призводить до враження печінки з вираженою еозінофілійною інфільтрацією інтерстіціальної тканини. При цьому в печінці утворюється багато гранульом з личинками та без них. Пізніше по периферії кліткового шару гранульоми з личинкою утворюється фіброзна капсула. Токсокарозний гранульоматоз в легенях провокує початок пневмонії. В селезінці спостерігаються проліферативні зміни в фолікулах. В корковому шарі нирок утворюються лейкоцитарні скупчення з наявністю великої кількості еозинофілів, паразитарні гранульоми. В міокарді утворюються кліткові інфільтрати і екстравазати.

При розтині трупу тварини враженої на унцинаріоз можна спостерігати запалення слизової оболонки кишечника, стінки потовщені, з крапковими крововиливами і виразками. Лімфатичні вузли збільшені, відмічають набряк скелетної мускулатури, жирове переродження печінки, нирок, серця.

При значному інвазуванні тварини на дипілідіоз при патолого-анатомічному розтині буде спостерігатися виснаження, блідість слизових оболонок. Відносно характерною ознакою хвороби є катарально-геморагічне запалення тонких кишок. Наявність великої кількості паразитів тонкому кишечнику дозволяє підтвердити діагноз [ 1, 30 ].

2.8. Лікування і профілактика гельмінтозів собак

Для лікувально-профілактичних обробок проти гельмінтозів собак застосовують препарати празиквантелу та його комбінацій, групи бензімідазолів (мебендазол, фенбендазол), левамізолу, нітроксанату, солі піперазину (адипінату, сульфату, фосфату). Останнім часом знаходять поширення комплексні препарати закордонного та вітчизняного виробництва (бровадазол-плюс, брованол-М, дронтал, поліверкан, тенавер тощо) [ 35, 37, 46, 55].

С. В. Павленко [ 31 ] вказує на ефективність бровадазолу (ДР - фенбендазол) в дозі 12,5% мг/кг при токсокарозі. Івермек (ДР - івермектин) у дозі 1 см³/30 кг маси тіла виявився ефективним проти анкілостом, токсокар, токсаскарісів, трихурисів та унцинарій. Аналогічну ефективність проявив аверсект (ДР - авермектин) у дозі 1 см³/25 кг маси тіла. Фенасал у дозі 150 мг/кг маси тіла при дворазовій дачі з інтервалом в 14 діб виявив 100% ефективність при дипілідіозі. Визначена терапевтична ефективність комплексного антигельмінтного препарату празіперину (ДР – празіквантел і пірантела памоат). В досліді на 12 собаках, уражених токсакарісами і теніями, встановлена 100% його ефективність в дозі 1 пігулка на 10 кг маси тіла.

А. В. Пригодін [ 35, 36 ] визначив антгельмінтну дію атазолу, панакуру та вермітану-20 в умовах експерименту на собаках спонтанно уражених токсокарами, токсаскарісами, унцинаріямі, дипілідіями. Дослідним тваринам згодовували антгельмінтні препарати в дозах рекомедованих фірмами-виробниками. Результати випробувань на собаках свідчать, що 100% терапевтичну ефективність проявили атазол, панакур і вермітан-20 при дипілідіозі собак, атазол – при токсаскарозі, а панакур і вермітан-20 при унцинаріозі. При токсоскарозі вермітан-20 був ефективним на 94,7%, а панакур і атазол – 90%; при унцинаріозі атазол ефективний на 85%. Панакур проявив 100% ефективність при всіх гельмінтозах собак, при токсокарозі та токсаскарозі – 92%.

Згідно досліджень Ю. О. Приходька [ 37 ] терапевтична доза альбендазолу за спонтанних кишкових гельмінтозах у собак, а саме токсокарозу і токсаскарозу, становила 10 мг/кг, одноразово; унциноріозу – 25 мг/кг, одноразово; трихуріозу – 30 мг/кг, дворазово, протягом двох діб; теніїдозів і дипілідіоз – 30 мг/кг одноразово.

Найефективнішим при дипілідіозі вважається використання препаратів, що містять празиквантел, та його комбінації (брованол-плюс, дронтал-плюс, празімек, прател тощо). Вітчізняний аналог празіквантела – азінокс плюс, що містить у своєму складі діючи речовини празіквантел і тетрамізол. Ефективність препарату при цестодозах та нематодозах собак складає 98,2 – 99,1%. Препарат призначають собакам з кормом в дозі 5мг/кг [ 31, 45 ].

А. М. Пономаренко та В. Я. Пономаренко [ 34 ] вказують, що екстенсефективність триантелму (1 таблетка містить 145 мг пірантела памоата, 560 оксантала паомата, 50 мг празіквантела) при лікуванні цестодозів і змішаній цестодозно-нематодозній інвазії, при одноразовому застосуванні, склала 100%. У той же час, одноразове застосування бровальзену (1 таблетка містить 75 мг альбендазола) не призвело до повного одужання хворих на цестодози собак – ЕЕ склала ліше 77,8%. Більш ефективним виявився бровальзен при токсокарозі – ЕЕ=100%.

Згідно досліджень Павленко С. В. [ 31 ] більшість препаратів, навіть у терапевтичних дозах є імуносупрессорами і хоча всі сучасні антигельмінтні препарати мають високий лікувальний ефект, профілактичний ефект низький. Це, на думку дослідниці, пов’язано з імуносупрессивною дією препаратів. Застосування антигельмінтних препаратів в асоціації з імунокорегуючими препаратами зводить до мінімуму супрессивну дію антигельмінтиків, активізує захисні механізми організму і це подовжує терміни нереінвазування тварин. Зокрема автор рекомендує тканинний стимулятор ТБСС в дозі 0,2 см³ підшкірно, дворазово – у день дегельмінтизації та через 7 діб.

Спеціальна профілактика включає проведення лікувально-профілактичних дегельмінтизацій та дезінвазії приміщень. У розплідниках службового собаківництва цуценят дегельмінтизують відповідно у віці 22—25 та 70—80 днів, самок — за один місяць до пологів і через місяць після них [ 30, 43 ].

Розробки Павленко С. В. [ 31 ] вказують на дезінвазійну ефективність 1,5% водним розчином препарату бровадез-20 із розрахунку 1 л/м2 площі вольєра.

Приміщення дезінвазують 5%-м гарячим (70—80°С) розчином їдкого натру або калі чи карболовою кислотою з розрахунку 1 л/м2 поверхні (експозиція - 3 год), в умовах міських квартир 1,5 – 2% розчин [ 1 ].

Фекалії, що виділяються впродовж трьох діб після дегельмінтизації, спалюють або закопують глибоко у землю. Металеві клітки знезаражують відкритим полум'ям чи окропом [ 14 ].

В умовах міста необхідно суворо вести боротьбу з безпритульними тваринами. Необхідно обмежити доступ тварин до приміщень, що можуть стати місцем розпліднення бліх.