І. Вступ

Сьогодні Україна є однією з найбільш неблагополучних країн зі сказу в Європі. Та­кий напружений епізоотичний стан створює загрозу погіршен­ня епідемічної ситуації з цього особливо небезпечного леталь­ного захворювання. Так, у 1994-2000рр. в країні від сказу по­мерло 6 осіб, а в 2001-2007 рр. - 22 особи. Щорічно у нас виму­шеним антирабічним щеплен­ням підлягають більше 23 тис. людей.

Сказ є економічним тягарем для країни у зв'язку з високою вартістю лікування потерпілих, діагностики, епідеміологічного, епізоотологічного нагляду, профілактичної та постекспозиційної обробки людей, імунізації тварин.

Полтава є зоною з високою напруженістю епізоотичної ситуації. На даний час планова вакцинація собак і котів в місті є основним методом контролю сказу незалежно від його типу. Це дає можливість впливати на третю ланку епізоотичного процесу – сприйнятливих тварин

Іі. Огляд літератури

1. Визначення хвороби

Сказ (Rаbіеs) — це зооантропонозна хвороба з переважно гост­рим перебігом, що супроводжується тяжким ураженням централь­ної нервової системи, виявляється агресивністю, збудженням, салі­вацією, парезами, паралічами; закінчується, як правило, загибеллю тварин і людини. Чутливі усі види теплокровних, особливо лисиці, вовки, шакали, коти й велика рогата худоба.

Хвороба відома людству протягом декількох тисячоліть. Вперше описана К. Цельсом в I ст. н.е. В 1885 р. Л. Пастер одержав і з успіхом використав вакцину для порятунку людей, вкушених скаженими тваринами. Вірусна природа хвороби доведена в 1903 р. П. Ремленже.

Хвороба надзвичайно розповсюджена. Реєструється у більшості країн світу на всіх континентах. Благополучними щодо сказу вважаються лише Австралія, Великобританія та Японія. У різних регіонах клініко-епізоотична (епідеміологічна) характеристика цього зоонозу неоднакова. Залежності від резервуара збудника, перебігу хвороби умовно розрізняють кілька ареалів. До полярного ареалу відносять арктичну територію Російської Федерації, Гренландію та Аляску. Тут переважає хвороба “дикування” серед песців, котрі зрідка можуть заражати людину. Ареал, до якого відносять Західну і Центральну Європу, азіатську територію колишнього СРСР, США, Мексику, характеризується наявністю багатьох резервуарів збудника (лисиці, вовки, куниці, гризуни та ін.). До цього ж ареалу належить і територія України. Для африканського ареалу характерним є те, що основним резервуаром збудника сказу є мангусти. Територія країн Південної та Центральної Америки характеризується своєрідним типом природної вогнищевості збудника сказу: основними його резервуаром є летючі миші. Проте цей поділ є досить відносним і можуть спостерігатися нетипові для того чи іншого регіону випадки резервації та розповсюдження вірусу сказу.