Добавил:
Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Сказ.doc
Скачиваний:
44
Добавлен:
30.05.2014
Размер:
367.1 Кб
Скачать
  1. Епізоотична ситуація зі сказу в Україні

В Україні проблема сказу завжди була ак­туальною. В довоєнний та післявоєнний час минулого століття спостерігалося поширен­ня «міського» сказу.

За даними В.П. Краснокутського (1938), з 1922 по 1926 рік відбувався підйом захворюва­ності з піком у 1926 р., потім до 1936р. крива захворюваності знову підвищувалась.

Головним джерелом збудника сказу були собаки. Заходи спрямовувались на боротьбу з безпритульними тваринами, ізоляцію со­бак, які покусали людей або тварин, на об­стеження та оздоровлення господарств, де були випадки сказу.

У повоєнні часи поширення сказу набуло характеру епізоотії. Так, у 1951 р. було за­реєстровано 3721 випадок захворювання, в т. ч. серед собак 2092 (56,2%), котів - 86 (2,3%), сільськогосподарських тварин — 1543 (41,5%).

Завдяки впровадженню починаючи з 1956р. широкомасштабної імунізації собак і здійсненню суворих ветеринарно-санітарних заходів «міський» сказ до середини 60-х років було ліквідовано як епізоотію. В 1965 р. за­реєстровано всього 88 неблагополучних пунктів, де захворіло 140 тварин. Проте з кінця 60-х років в Україні розпочинається епізоотія лисячого сказу. Відмічалось нерівномірне поширення інфекції по роках, циклічність спадів і підйомів епізоотії. При цьому відмічалось переміщення центру епізоотії в сільську місцевість, ріст захворюваності котів і сільсь­когосподарських тварин, а також диких тва­рин, головним чином лисиць, створення зон стійкого неблагополуччя, весняно-осіння се­зонність захворювання, 3—4-річна циклічність спадів та підйомів епізоотії.

В Україні з 1994 по 2003 рік спостерігався підйом епізоотії. Особливо нап­ружену епізоотичну ситуацію зафіксова­но в 2003 р., коли було зареєстровано 2009 випадків захворювання. У 2004 р. відбувся спад епізоотії, а в 2005 р. — новий підйом. Досить серйозною проблемою залишається сказ тва­рин. Протягом 2008 року в Україні зареєстровано 1797 не-благополучних пунктів, в яких захворіло 2171 голів тва­рин, що порівняно з 2007 роком менше відповідно на 596 (2393) пункти і 805 (2976) голів. Станом на 01.01.2009 р. залишилось 329 неблагополучних пунктів по сказу, що на 639 менше, ніж на 01.01.2008 р. (968).

Вивчення поширеності сказу в облас­тях за 1966—2005 рр. свідчить, що його нозоареал в Україні має дифузний харак­тер. Вогнища інфекції є в усіх областях і природно-географічних зонах. Проте напру­женість епізоотичної ситуації в різних регіонах має свої відмінності. Найнижчі по­казники поширеності хвороби постійно відмічаються в західному регіоні — Во­линській, Львівській, Рівненській областях, а зоною найбільш інтенсивного епізоотич­ного процесу стабільно є території Лугансь­кої, Черкаської, Чернігівської, Сумської та Полтавської областей, які можна вважати центром епізоотії.

Найбільша кількість стійких вогнищ виявлена в Лісостеповій зоні - 0,4 на 1 тис. км2 території, або 20 % загальної кількості виявлених вогнищ. На Поліссі їх було в два рази менше (0,2 на 1 тис. км2, або 12,6 % від загальної кількості виявлених вогнищ). В степових, а також в районах Передгір'я і Гір кількість стійких вогнищна 1 тис, км-була однакова І складала 0,1, а у відсотках до загальної кількості виявлених вогнищ-відповідно 9,5 % і 13,9 %.

Вогнища сказу в лісостепових і степових районах адаптовані до відповідної місцевості з благодатними умовами для життя: невеликі лісові урочища розміщені біля населених пунктів. В цих місцевостях захворювання реєструється регулярно протягом декількох років.