8

ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСПЕКТОР ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ УКРАЇНИ

І Н С Т Р У К Ц І Я

N 47 від 10.10.2000 м. Київ		Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2000 р. за N 742/4963
		Затверджено Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України 10 жовтня 2000 р. N 47 (z0741-00 )

Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з хворобою Ауєскі сільськогосподарських тварин і хутрових звірів

1. Загальні положення

Хвороба Ауєскі (псевдосказ) - вірусне захворювання з характерними ознаками енцефаломієліту, ураженням верхніх дихальних шляхів і легень, що супроводжується в деяких видів тварин сильним свербінням та розчісуванням. Збудник - альфагерпесвірус, представник сімейства Herpesviridae, інфікує свиней, травоїдних і м'ясоїдних, може вражати всі види ссавців, крім людини та більшості видів приматів.

У поросят перебіг хвороби супроводжується високою летальністю. Дорослі свині, що перехворіли, залишаються латентно інфікованими вірусоносіями. Вірус хвороби Ауєскі може зберігатися в латентному стані в центральній нервовій системі, у лейкоцитах й інших органах і тканинах інфікованих свиней. У результаті імуносупресії, під дією ультрафіолетового опромінювання, коливання температури, під час родів, транспортування, ослаблення організму будь-якими чинниками вірус може реактивуватися з латентного стану, й тварина-вірусоносій знову стає джерелом інфекції. Кількість вірусу, що виділяється після його реактивації, менша, а період екскреції - коротший, ніж у фазі гострого захворювання, але цього може бути достатньо для інфікування вакцинованих і невакцинованих тварин. Свині, на відміну від інших тварин, є природним постійним резервуаром вірусу хвороби Ауєскі й основним джерелом збудника цієї інфекції.

Свині, як правило, інфікуються аерогенно. Через повітря вірус може переноситись на відстань кількох тисяч метрів. Оральне інфікування можливе при використанні контамінованих кормів. Вірус може передаватися під час парування, штучного осіменіння, пересадження ембріонів, а також через знаряддя праці, транспортні засоби, нутрощі, що переробляють на корм, шприци, голки. Одним із шляхів зараження може бути поїдання інфікованих щурів.

Виникнення хвороби Ауєскі у великої рогатої худоби, овець та кіз майже завжди провокується зараженням від свиней. Шляхи передачі вірусу в них і в свиней подібні. У більшості випадків після інфікування вірусом вищевказані тварини гинуть, залишаючись кінцевою ланкою в епізоотичному ланцюзі, оскільки кількість вірусу, що виділяється в навколишнє середовище, недостатня для зараження інших тварин.

Передача вірусу собакам, кішкам, єнотам і іншим хижакам, а також щурам відбувається через контаміноване м'ясо, відходи або трупи.

Кінцевою метою боротьби з хворобою Ауєскі є її викорінення. Цього можна досягти шляхом забою всіх серопозитивних тварин і суворого контролю за переміщенням тварин. Однак така програма викорінення хвороби Ауєскі дорого коштує й може здійснюватися лише в регіонах із низьким рівнем захворюваності.

Вакцинопрофілактика істотно зменшує клінічний прояв захворювання й утримує розповсюдження інфекції, зменшуючи кількість виділень вірусу, а також зменшує вірогідність переходу інфекції в латентний стан. Однак вакцинація повністю не запобігає інфікуванню тварин. Таким чином, розв'язати проблему викорінення хвороби Ауєскі, застосовуючи виключно вакцинопрофілактику, не можна. Крім того, у регіонах, де використовуються традиційні вакцини, виявлення інфікованих тварин лабораторними методами діагностики неможливе. Отже, основним засобом розв'язання проблеми викорінення хвороби Ауєскі є виявлення й вибракування інфікованих тварин, не припиняючи вакцинації (мається на увазі наявність засобів, що дають змогу диференціювати інфікованих і вакцинованих тварин за показниками поствакцинального та постінфекційного імунітету). Такими засобами є так звані марковані вакцини та відповідні дискримінуючі діагностичні тести, а також інактивована культуральна вакцина УНДІЕВ проти хвороби Ауєскі й шкірна проба з аулергіном.

Таким чином, для викорінення захворювання потрібен такий комплекс заходів: специфічна профілактика; виявлення, вибракування й заміна інфікованих тварин (включаючи латентно інфікованих) на неінфікованих; обов'язкова реєстрація захворювання; реалізація інших протиепізоотичних заходів.