ГОЛОВНИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСПЕКТОР ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ УКРАЇНИ
І Н С Т Р У К Ц І Я
|
N 47 від 10.10.2000 м. Київ |
|
Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 жовтня 2000 р. за N 743/4964 |
|
|
|
|
|
|
|
Затверджено |
|
|
|
Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини України10 жовтня 2000 р. N 47( z0741-00 ) |
Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з емфізематозним карбункулом
1. Загальні положення
1.1. Емфізематозний карбункул (емкар) - гостре неконтагіозне інфекційне захворювання, переважно великої рогатої худоби та овець, яке характеризується утворенням крепітувальних набряків у м'язовій тканині різних ділянок тіла.
Хворіють, головним чином, молоді вгодовані тварини віком від 3 місяців до 4 років. Виявляється спорадично. Реєструється протягом усього року, але частіше в літній та осінній періоди. Летальність сягає 80%.
1.2. Збудник емфізематозного карбункула - Clostridium chauvoei - анаеробний, поліморфний, спороутворюючий, рухомий мікроорганізм. У мазках-відбитках із молодих культур фарбується грампозитивно, а в старих культурах - грамнегативно. Збудник продукує складний екзотоксин, який виявляє летальні й некротичні властивості та володіє гемолітичною, дезоксирибонуклеазною і гіалуронідазною активністю.
1.3. Емфізематозний карбункул - типова грунтова інфекція. Джерело інфекції - хворі тварини. Фактори передачі - грунт, пасовища, корми, вода, інфіковані збудником. Зараження тварин є аліментарне або відбувається через пошкоджені шкіру, слизові оболонки. Певну роль у розповсюдженні хвороби відіграють кровосисні комахи.
1.4. Система заходів, спрямованих проти емфізематозного карбункула, грунтується на:
1.4.1. Своєчасній діагностиці хвороби.
1.4.2. Ефективній ліквідації вогнища хвороби (утилізація трупів, знезараження приміщень, інвентарю, території).
1.4.3. Охороні тварин від зараження в неблагополучних пунктах.
1.5. Неблагополучним за емфізематозним карбункулом пунктом уважають населений пункт, колективне або приватне господарство, ферму і суміжні з ними пасовища та водойми, де мали місце випадки хвороби протягом останніх 5 років.
2. Діагностика хвороби
2.1. Діагноз - емфізематозний карбункул установлюють на підставі клінічних ознак, патолого-анатомічних змін, епізоотологічних даних і результатів лабораторних досліджень.
2.2. Лабораторна діагностика емфізематозного карбункула включає мікроскопічне, бактеріологічне та біологічне дослідження патологічного матеріалу. Термін лабораторних досліджень до 8 діб.
2.3. У лабораторію направляють ексудат із крепітувального набряку, шматочки уражених м'язів (3 х 3 х 3 см). У разі розтину трупа відбирають шматочки печінки, селезінки і нирок, а також кров із серця. Матеріал для дослідження відбирають не пізніше 4-х годин після загибелі тварини. У теплу пору року його консервують 30%-ним стерильним водним розчином гліцерину.
2.4. Діагноз - емфізематозний карбункул уважають установленим при отриманні одного з таких показників:
2.4.1. Виділення з патологічного матеріалу культури, типової для Cl. chauvoei і загибелі хоча б однієї зараженої морської свинки з типовою для цієї хвороби патолого-анатомічною картиною і виділення з її органів культури збудника.
2.4.2. Загибель хоча б однієї морської свинки з двох заражених патологічним матеріалом за наявності в неї типових для цієї хвороби патолого-анатомічних змін і виділення з її органів культури Cl. chauvoei, якщо навіть при посіві з досліджуваного матеріалу культура збудника не була виділена.
2.5. Емфізематозний карбункул необхідно диференціювати від злоякісного набряку і сибірки.
2.5.1. Злоякісний набряк, як правило, розвивається, як післяранова інфекція. Остаточна диференціація цього захворювання грунтується на результатах бактеріологічного та біологічного досліджень.
2.5.2. Сибірку диференціюють за клінічними ознаками (постійне та значне підвищення температури, відсутність крепітації набряків), патолого-анатомічними змінами (сильне здуття трупів, відсутність заклякання основних груп м'язів, витікання кров'янистої рідини з природних отворів) та результатами лабораторних досліджень.