Живі та історичні фонетичні процеси. Спонтанні зміни звуків

Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Так, скажімо, колись у нашій мові діяв процес переходу [ґ], [к], [х] в [ж], [ч], [ш] перед голосними переднього ряду (друг - друже, рука - заручення, птах - пташина). Нині він не діє, і тому в словах, що з'явилися після призупинення дії цього процесу, задньоязикові вільно поєднуються з голосними переднього ряду: герб, гени, кептар, кілограм, хекати, хіхікати, Херсон тощо. Нині в українській мові діють інші процеси: відсутність оглушення дзвінких приголосних в кінці слова, твердість кінцевих губних (голуб, вісім тощо; nop. рос. голубь, восемь, де кінцеві губні є м'якими). Тому потрібно розрізняти живі та історичні фонетичні зміни (в деяких підручниках їх називають відповідно фонетичними і нефонетичними, що некоректно, бо в обох випадках йдеться про зміну звуків, тобто фонетичні процеси).

Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові (Касіу Ясь канюшину, паглядау на дзярчину), редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові ([мьллкб], [дуп], [друк] тощо).

Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків перед [і], [е] та іншими голосними переднього ряду, і внаслідок пристосування (акомодації) задньоязикові змінювалися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування (нога - ніженька - нозі, мука - мучний - муці, муха - мушка - мусі). Історичними є чергування [о], [е] з [і] в закритому складі (стола - стіл, село - сіл), чергування [о], [е] з нулем звука (сон - сну, день - дня), перехід [е] в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. До V ст. в німецькій мові живим було чергування [а] з [е] (останній звук на письмі передається буквою ä: tragen "нести" - trägt "несе" - Träger "носій", backen "пекти" - bäckt "пече" - Bäcker "пекар"). У XV ст. в англійській мові довгі голосні стали короткими ([е:] -" [і], [о:] -> [и] тощо, а короткі дифтонгізувалися ([і] -"[аі]). Через те тепер на письмі зберігається стара орфографія, а звучать інші звуки: child [t/arid] "дитина", bind [baind] "зв'язувати". Прикладом історичних змін звуків є так зване друге пересунення приголосних у німецькій мові. Глухі проривні [р], [t], [k ] після голосних перейшли в щілинні [f], [s], [х], а після приголосних та на початку слова - в африкати [pf], [ts], [ch]. Дзвінкі [b], [d], [g] трансформувалися в глухі [р], [t], [k). Пор. нім. schlafen "спати", laufen "бігти" і готськ. slepan, hlaupan, англ. sleep, leap; нім. essen "їсти", Wasser "вода" і готськ. itan, wato, англ. eat, water; нім. machen "робити" й англ. make; нім. Apfel "яблуко" й англ. apple; нім. zwei "два" і англ. two; нім. Tochter "доня" й англ. daughter; нім. alt "старий" і англ. old.

Усі такі чергування зберігаються в сучасних мовах, однак у словах, які виникли після припинення дії цих процесів, такого переходу немає (кепка, гіркий, хімія, хмарочос, бутерброд, нім. trappen "тупати" - trapt "тупає", Trapper "мисливець").

Часто історичні чергування використовуються у мові для розрізнення граматичних форм. Так, у германських мовах чергування голосних заднього ряду з голосними переднього ряду (умлаут) залежали від позиції цих голосних, тобто були живими. Тепер вони є одним із важливих граматичних засобів: розрізняють форми однини і множини: нім. Vater "батько" - Väter "батьки", Bruder "брат" - Brüder "брати"; англ. tooth [tu:0] "зуб" - teeth [ti:9] "зуби", man [тззп]"чоловік, людина" - men [men] "чоловіки, люди".

Крім фонетичних змін, причини яких можна пояснити, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові зміни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони позиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни називають спонтанними (від лат. spontaneus - "довільний"). Наприклад, звук, який колись позначався буквою Ь (ять) в українській мові перейшов в [і], а в російській - в [е] (л%сь -> укр. ліс, рос. лес; дЬдъ -> укр. дід, рос. дед; бЬлый -> укр. білий, рос. белый). Ніхто не знайшов пояснення й такому факту, чому носові голосні [о] й [ej зникли в усіх слов'янських мовах, але збереглися в польській (meisiqc "місяць", miesi^cy "місяців").

До спонтанних відносять також чергування типу носити - нести, рос. бреду - брод, лат. саріо "беру" - сері "взяв", нім. binden "в'язати" - band "зв'язав" - gebunden "зв'язаний", geben "давати" - gibt "дає" - gab "дав".

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції.

Конвергенція (від лат. convergentio "сходження, наближення") - збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному.

Так, у давньоруській мові носові звуки [о] й [ej, які на письмі позначалися буквами ж (юс великий) і а (юс малий), трансформувалися відповідно в [у] й [а], тобто збіглися з іншими звуками, що вже існували в мові. Подібне сталося зі звуками [ъ] і [ь], які в слабкій позиції зникли, а в сильній змінилися відповідно на [о] й [е], тобто збіглися з наявними в мові звуками. Як бачимо, внаслідок конвергенції кількість звуків у мові скорочується.

Протилежним конвергенції е процес дивергенції.

Дивергенція (від лат. divergentio "розходження") - розщеплення звука на два різні звуки.

Іншими словами, в одній позиції звук може залишитися, а в іншій - перейти в інший звук. Так, наприклад, звуки [о] і [е] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому - перейшли в [і]: вола - віл, семи -і сім.