- •Кочерган м.П.
- •Місце мовознавства в системі наук
- •Методи дослідження мови
- •1.2. Природа, сутність, функції та будова мови Природа і сутність мови
- •Функції мови
- •Мова і суспільство
- •Мова і мислення
- •Мова як знакова система
- •Мова і мовлення
- •Структура мови
- •Синхронія і діахронія
- •1.3. Походження і розвиток мови Проблема походження мови
- •Закономірності розвитку мов
- •Специфіка розвитку різних рівнів мовної структури
- •Розвиток і функціонування мов у різні історичні епохи
- •1.4. Мови світу, їх вивчення та генеалогічна класифікація Загальна характеристика мов світу
- •Порівняльне вивчення мов
- •Генеалогічна класифікація мов
- •Родовідне дерево а. Шлейхера
- •Індоєвропейські мови
- •Індійська група
- •Іранська група
- •Слов'янська група
- •Балтійська група
- •Германська група
- •Романська група
- •Кельтська група
- •Грецька група
- •Албанська група
- •Вірменська група
- •Анатолійська (хето-лувійська) група
- •Тохарська група
- •Семіто-хамітські мови
- •Семітська група
- •Хамітська група
- •Кавказькі мови
- •Фіно-угорські мови
- •Угорська група
- •Фінська група
- •Самодійські мови
- •Тюркські мови
- •Булгарська група
- •Кипчацька група
- •Огузька група
- •Карлуцька група
- •Уйгурська (східна) група
- •Монгольські мови
- •Тунгусо-маньчжурські мови
- •Сибірська група
- •Амурська група
- •Південна група
- •Китайсько-тибетські мови
- •Тан-китайська група
- •Тибето-бірманська група
- •Тайські мови
- •Аустронезійські мови
- •Аустроазіатські мови
- •Австралійські мови
- •Палеоазіатські мови
- •Папуаські мови
- •Африканські мови
- •Дравідські мови
- •Мови далекого сходу
- •Індіанські (америндські) мови
- •2. Фонетика і графіка
- •2.1. Звуки мови, їх вивчення і класифікація Фонетика як лінгвістична дисципліна. Три аспекти вивчення звуків
- •Фізичний аспект у характеристиці звуків
- •Фізіологічний аспект у вивченні звуків
- •Класифікація звуків
- •Голосні звуки
- •Приголосні звуки
- •2.2. Фонетичні одиниці та засоби Фонетичне членування мовленнєвого потоку
- •Наголос
- •Інтонація
- •2.3. Фонетичні процеси
- •Позиційні зміни
- •Комбінаторні зміни звуків
- •Орфоепія. Транскрипція і транслітерація
- •Живі та історичні фонетичні процеси. Спонтанні зміни звуків
- •Фонетичні закони
- •2.4. Лінгвістичний (функціональний) аспект у вивченні звуків Поняття фонеми
- •Диференційні та інтегральні ознаки фонем
- •Позиції фонем. Варіанти і варіації фонем
- •Фонологічна система
- •2.5. Письмо Значення письма в історії суспільства. Передумови виникнення письма
- •Етапи і форми розвитку графічного письма
- •Графіка
- •Орфографія. Принципи орфографії
- •3. Лексика і фразеологія
- •3.1. Слово та його значення Лексикологія. Розділи лексикології
- •Слово як одиниця мови. Слово і лексема
- •Значення слова
- •3.2. Лексико-семантичні категорії Полісемія
- •Омонімія
- •Синонімія
- •Антонімія
- •Гіперо-гіпонімія і лексична конверсія
- •3.3. Лексико-семантична система мови Поняття лексико-семантичної системи
- •Словниковий склад мови
- •3.4. Історичні зміни словникового складу мови Причини історичних змін у лексиці
- •Архаїзми
- •Неологізми
- •Запозичення
- •Історична лексикологія та етимологія
- •3.5. Фразеологія Поняття фразеології
- •Класифікація фразеологізмів
- •3.6. Лексикографія Поняття лексикографії
- •Типи словників
- •Одномовні словники
- •Багатомовні словники
- •4. Граматика
- •4.1. Граматика. Граматичне значення. Граматичні категорії Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови
- •Граматичне значення
- •Граматичні категорії
- •4.2. Морфема і словоформа Поняття морфеми
- •Види морфем
- •Морфеміка
- •Граматична форма слова
- •4.3. Способи вираження граматичних значень
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень
- •Історична змінність способів і засобів вираження граматичних значень
- •4.4. Частини мови Поняття частин мови. Критерії виділення частин мови
- •4. Граматика
- •4.1. Граматика. Граматичне значення. Граматичні категорії Предмет граматики. Розділи граматики. Основні одиниці граматичної будови мови
- •Граматичне значення
- •Граматичні категорії
- •4.2. Морфема і словоформа Поняття морфеми
- •Види морфем
- •Морфеміка
- •Граматична форма слова
- •4.3. Способи вираження граматичних значень
- •Синтетичні способи вираження граматичних значень
- •Аналітичні способи вираження граматичних значень
- •Історична змінність способів і засобів вираження граматичних значень
- •4.4. Частини мови Поняття частин мови. Критерії виділення частин мови
- •З історії питання про частини мови
- •Частини мови в різних мовах
- •Характеристика основних частин мови
- •4.5. Словосполучення і речення Поняття словосполучення. Типи словосполучень
- •Синтаксичні зв'язки слів
- •Речення та його ознаки
- •Актуальне членування речення
- •5. Мовна типологія
- •5.1. Типологічна класифікація мов Поняття типологічної класифікації мов
- •Ізолятивні (кореневі) мови
- •Аглютинативні мови
- •Інкорпоративні (полісинтетичні) мови
- •Флективні мови
- •Інші спроби типологічної класифікації мов
- •5. Мовна типологія
- •5.1. Типологічна класифікація мов Поняття типологічної класифікації мов
- •Ізолятивні (кореневі) мови
- •Аглютинативні мови
- •Інкорпоративні (полісинтетичні) мови
- •Флективні мови
- •Інші спроби типологічної класифікації мов
Характеристика основних частин мови
Кожна частина мови характеризується специфічними ознаками.
Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками хто або що. Первинна синтаксична функція іменника - бути в реченні підметом і додатком.
Прикметнику властиве граматичне значення ознаки (якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Залежність прикметника від іменника реалізується у формі узгодження з іменником або, як то маємо в англійській мові, позиційно. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а залежать від поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну підпорядкованість прикметника іменнику. Прикметник має супутні ознаки якісності/відносності і ступенів порівняння. У деяких мовах прикметник формально мало відрізняється від іменника. Пор.: англ. damp "волога" і damp "вологий", dark "темнота" і dark "темний", dead "смерть" і dead "мертвий"; нім. Licht "світло" і lieht "світлий", Laut "звук" і laut "звучний, голосний". Первинна синтаксична функція прикметника - виконувати функцію означення або іменної частини присудка.
Дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова - виступати в реченні присудком.
Крім власне дієслів, існують ще вербоїди - гібридні слова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійської мови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, а також дієприкметник, який має властивості дієслова (стан, вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник, в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії).
Гібридними є й недієслівні предикативи (категорія стану як частина мови), які омонімічні з прислівниками (весело, холодно, незручно, лячно), іменниками (пора, час, лінь, гріх), прикметниками (радий,рада,раде,раді), але на відміну від них виражають стан людини (мають граматичне значення стану), характеризуються категоріями часу та способу, поєднуються з іменниками та займенниками у формі давального відмінка і виконують у реченні роль присудків. Наприклад: Йому було (є, буде) радісно. Йому було б весело. Мені час додому. Жаль серцю буде. Гріх було б скаржитися на погоду. Вона рада йому, як рідній дитині.
В англійській мові до категорії стану (предикатнвів) відносять такі слова, як awake "в бадьорому стані", alive "у живих (живим) бути", afloat "на плаву", asleep "в стані сну" тощо.
Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки" (дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсім дитина), не змінюється і не має граматичних категорій, крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Від прислівника може залежати лише прислівник (дуже холодно, надто цікаво, страшно лячно).
Числівнику притаманне граматичне значення кількості або порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються з іменниками і співвідносяться з іменниками (два, п'ять, сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька), прикметниками (другий, двадцятий).
Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі:
1) не називають предмет безпосередньо, а вказують на нього, тобто виконують дейктичну функцію;
2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом (я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви - зі слухачем, інші займенники відсилають до певних об'єктів);
3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення, тобто завжди мають контекстуально зумовлений зміст. Як точно зауважив філософ С.М. Булгаков, "займенник ... нічого не означає, не містить жодного забарвлення буття, і однак все може означати в своїй безликій, безбарвній глибині".
Займенники утворюють особливу систему, паралельну системі називних частин мови, і по-своєму дублюють її: я, ти, він, хто, що, ніхто, щось - вживаються замість іменників; мій, твій, такий, який, якийсь, чий - замість прикметників; стільки, скільки - замість числівників.
У деяких мовах є слова, які заступають дієслова. Так, англ. do і болг. сі"м можуть указувати на будь-яку дію: - Do you speak English? - Yes, J do; He reads better than you do; She walks along the street, doesn't she?; болг. - Купи ли тетрадка? - Не сгм.
До службових частин мови належать прийменники (в деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники.
Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні слова (безперечно, можливо, здається, нібито, може бути, мабуть, навряд, ледве чи, кажуть, чувати, мовляв тощо). Вони виражають відношення мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцінку достовірності факту). У реченні використовуються як вставні слова.
Осібне місце посідають вигуки - слова, які служать для вираження емоцій (ай, ой, о, ба, тьфу, гай-гай), і сигнали вольових спонукань (ей, алло, циць, брись, стоп). Для них характерна синтаксична відокремленість: можуть функціонувати як еквіваленти речень або вводитися в речення як свого роду посторонні вкраплення.
Як бачимо, система частин мови не жорстка. По-перше, є гібридні слова, які поєднують ознаки декількох частин мови; по-друге, має місце перехід слів із однієї частини мови до іншої. Крім того, треба враховувати й історичну змінність частин мови. Так, скажімо, іменники й прикметники виділились із однієї частини мови - імен. Не було колись і числівників. Для позначення кількості використовували імена-еталони. Число п'ять, наприклад, у багатьох мовах позначалося словом, яке називало руку (малося на увазі п'ять пальців). Ще й тепер чукотське мангыткен "десять" буквально означає "дві руки", а ескімоське юги пак "двадцять" - "вся людина" (дві руки і дві ноги, тобто двадцять пальців).