Свято «Україна – батьківщина. Я – її мала частина»

Для учнів 1-4 класів

Автор:

Боровик Тетяна Василівна,

вчитель початкових класів

Лукашівського навчально-виховного комплексу

Баришівського району

Мета. Узагальнити та систематизувати знання учнів про Україну, народні символи; розвивати знання про красу і багатство української мови; виховувати любов до рідної мови, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Наочне оформлення: вишиті рушники, букети квітів, хліб-сіль, інтер’єр старовинної хати.

Музичне оформлення: українські народні мемодії, пісні: "Будем козаками" муз. і сл. А. Загрудного, "Немає України без калини" муз . М. Ведмедері, сл. Г.Клока, "На калині мене мати колихала" муз. В. Верменича, сл. Н.Сингаєвського,

Технічні засоби: музичний центр.

Хід свята

Сцена святково прикрашена рушниками, квітами, висловами про Україну. На сцену виходять ведучі хлопчик і дівчинка в українських костюмах з хлібом і сіллю на вишиваному рушнику

Хлопчик. Добрий день вам, добрі люди!

Хай вам щастя-доля буде, Не на день і не на рік,

А на довгий-довгий вік.

Дівчинка. Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо з хлібом, любов'ю і миром. Для людей відкрита хата наша біла, Тільки б жодна кривда в неї не забігла.

Під музику в зал заходять учні, одягнені в український національний одяг

Учитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо до на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру Вітчизну «Батьківщина – Україна. Я – її мала частина".

1 -й учень: Україна – рідний край.

Поле, річка, зелен-гай. Любо стежкою іти, Тут живемо я і ти.

Учитель. А чи знаєте ви, звідки пішла назва "Україна"? Послухайте легенду.

Легенда про україну

"Колись давно-давно в одному селі жила бідна вдова. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки важка робота. І ось настав радісний день. В неї народилась дівчинка – маленька, крихітна, гарненька. І мати стала думати, яке ім'я дати донечці. Тут невідомо звідки, осяяна маревом, з'явилась чарівниця. Вона з тривогою і жалістю подивилася на немовля і сказала: "Не давай дитині імені, вона сама його знайде, а якщо даси, то вона помре",

Дівчинка росла-підростала, була розумною, слухняною, але невеселою, часто журилася тим, що у неї не було імені, І ось їй виповнилося шістнадцять років. Задумала вона вирушити в білий світ, щоб знайти своє ім'я. Мати не хотіла розлучатися зі своєю донькою, але та була невідступною і потайки вирушила в дорогу.

Бідна вдова почекала день, почекала другий, і пішла свою дочку шукати. Ішла вона день, ішла другий, і вийшла в чисте поле, жовте-жовте, що пшеницею колосилося. У блакитному небі ластівки кружляють, світить ясне сонечко, і бачить мати – спить дівчина, її дочка. Та така гарна, що вона мимоволі замилувалася нею.

Раптом потемніло синє небо, здійняв вітер куряву, полягла до землі колосиста пшениця, а з-за обрію посунула чорна хмара. Почувся тупіт та іржання коней, брязкання зброї, вигуки чужої мови. Це були війська пана Батия.

Попереду їхав сам хан. Раптом він зупинився, побачив красуню-дівчину й вигукнув: "Укра-уина", що його мовою означало: "Дівчина молода".

Дівчина прокинулась, хан схопив її і забрав з собою. Мати, побачивши це, опустилась на коліна і стала благати Господа Бога захисту для своєї рідної дочки.

Раптом все стало чорне-чорне, загримів грім, здригнулась земля. А потому все стихло. По небу пропливали ніжні рожеві хмарки. Лише курява здіймалася навкруги і на полі стояла самотня вдова.

Пішла вона плачучи по землі шукати свою дитину. А в пам'яті у неї лишилося одне – Україна. Йшла... з очей лилися сльози. І там, де на землю падали сльозинки, проростала квітка волошка. Мати йшла боса, збивала, колола ноги, і де на землю падала крапля крові – виростали маки. Де пройшла мати по землі, так і стала та земля зватися Україною".

Чи сподобалась вам ця легенда? Україна, як сказав Степан Васильченко, "це розкішний вінок з рути та барвінку, що над ним світять заплакані зорі...".

Україна – це наша земля, наша країна з багатовіковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими співучими людьми.

2-й учень: Чудовий край мій – Україна.

Це рідна серцю сторона.

Цвіте духмяно тут калина

І рута-м'ята край вікна.

3-й учень: Лелеки весело клекочуть,

Співають дзвінко солов'ї.

Сади вишневі ваблять очі,

І колосяться пшениці.

4-й учень: В моїм серці Україна –

Гарна, рідна і єдина. Дух в ній прадідів живе, Скарб землі він береже.

5-й учень: Вишиванки прабабусь,

Колисаночки матусь, Думи кобзарів старих, Запальні серця малих.

6-й учень: Українське слово й пісня,

Що звучить ласкаво й грізно...

Ось така моя країна,

Мила серцю Україна.