Довідник_2014
.pdfДіагностична функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії пов'язана із визначенням видів знань і вмінь, їх якісних характеристик, властивостей та рівнів оволодіння ними відповідно до поставлених цілей. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини і помилки в знаннях і вміннях, з'ясувати причини їх виникнення і відповідно коригувати навчальнопізнавальну діяльність школярів та способи управління нею. Отримані результати перевірки та оцінювання результатів навчання історії використовуються з метою прогнозування шляхів удосконалення методики навчання предмета в цілому, передбачення рівня її результативності у варіативних умовах, тобто забезпечують можливість корекції навчальних впливів учителя.
Навчальна функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії полягає насамперед у поліпшенні якостей знань та вмінь школярів. Так, організація перевірки в логічній послідовності, з одного боку, та вимога повноти й обґрунтованості відповідей – з іншого – забезпечують систематизацію й узагальнення учнями засвоєного змісту. Спонукання учнів до використання результатів спостережень, прикладів з власного життя поглиблює і розширює їхні знання та вміння. Усне або письмове виконання завдань на перевірку зумовлює осмислення, усвідомлення та закріплення матеріалу, практичне і теоретичне застосування знань за зразком у подібних та нових ситуаціях.
Перевірка та оцінювання результатів навчання сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності, тобто має розвивальну функцію. У процесі перевірки та оцінювання результатів навчання історії можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і самоконтролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і самооцінювання), взаємо- і самокоригування, а також розвивати розумову рефлексію, тобто вміння обмірковувати свої дії, критично оцінювати їх і свідомо ставитися до учіння.
Виховна функція перевірки та оцінювання результатів навчання історії, яка реалізується через правильну організацію цього процесу, розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливої праці, зумовлює формування важливих якостей особистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності. Адже результати індивідуальних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання.
Оцінка у процесі навчання школярів є й одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх навчально-пізнавальної діяльності. Цю функцію у поєднанні з іншими мотивами учіння вона виконує, якщо розкриває перед школярами перспективи успіху, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.
Здійснення контролю (перевірки й оцінювання) на уроках історії в основній школі визначається відповідними принципами. Найважливішими серед них є такі:
а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною доцільністю здійснення перевірки й оцінювання на всіх етапах процесу навчання; по-друге, необхідністю перевірки й оцінювання кожного учня на кожному уроці у зв'язку з психологічними особливостями розвитку пізнавальних процесів у школярів і оволодіння ними учінням як провідним видом діяльності;
б) всебічність, яка передбачає визначення рівня оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілей, поставлених у процесі навчання;
в) індивідуалізація, зумовлена різним рівнем розвитку дітей та особливостями контролю (перевірки й оцінювання).
Психологами доведено, що сам факт контролю як особливого виду діяльності, яка вимагає самостійності та оцінювання, порушує психологічну рівновагу учнів, збуджуючи або пригнічуючи їх. За таких обставин виявити справжній рівень навчальних досягнень досить важко. Тільки індивідуальний підхід дає змогу зняти у дітей психологічне напруження, створити в процесі перевірки умови для повної реалізації їх суб'єктивних можливостей і об'єктивного оцінювання вчителем. Важливо, щоб індивідуалізація ґрунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливостей кожного.
Найважливішими умовами перевірки знань учнів є такі:
–систематичність перевірки знань учнів;
–охоплення перевіркою всіх найважливіших елементів змісту історичної освіти;
–використання як поточної перевірки знань, так і підсумкової (тематичної, семестрової, річної, екзаменаційної);
–використання різноманітних форм, методів та засобів перевірки знань
учнів;
–аргументованість оцінок.
Вметодиці навчання історії існують досить чіткі вимоги до знань та умінь школярів.
Воснові перевірки знань учнів повинні бути ті знання, уміння та навички, які передбачені навчальною програмою та закладені в підручники.
Перевіряти треба такі якості знань учнів, як усвідомленість, глибина, оперативність та міцність.
ПРОФЕСІЙНИЙ ПОРТРЕТ ВЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ
Повне і глибоке засвоєння учителем історії є необхідною умовою викладання предмета в школі на сучасному науковому рівні. Щоб одержані знання успішно передавалися школярам відповідного віку, слід добре засвоїти закономірності процесу навчання і виховання.
Необхідно знати, за яких умов, які методи навчання найбільш ефективні. Слід навчитися правильно будувати уроки, застосовувати наочні посібники, використовувати прилади, технічні засоби навчання і багато іншого. Для
цього потрібні знання основ педагогіки, психології та методики викладання історії.
Учителя історії повинно характеризувати уміння здобувати знання самостійними дослідженнями. А це потребує вільного володіння і загальними законами пізнання, і методами наукового дослідження, типовими для відповідної науки, зокрема наук педагогічного циклу.
Необхідні знання для роботи з класним колективом, з окремими школярами накопичуються під час вивчення курсів педагогіки і психології, основ педагогічної майстерності, а практичний досвід педагогічних досліджень і застосування одержаних знань у процесі проходження різних видів педагогічної практики.
При визначенні рівня професіоналізму користуються різними поняттями: професіограмою і професійним портретом. Професіограма –
опис техніко-технологічних, економічних, правових характеристик конкретної діяльності й професіонально-значущих медичних, психологічних і педагогічних показників і протипоказань до роботи. У стандарті вищої педагогічної освіти визначена кваліфікаційна характеристика, що містить опис готовності до здійснення навчання й виховання учнів з обліком специфіки досліджуваного предмета, а також перелік професійних знань, необхідних для вирішення педагогічних, науково-методичних й організаційно-управлінських завдань. Професійний портрет враховує особливості методичного досвіду, індивідуальності й особистості вчителя історії. Із цього погляду професійний портрет учителя історії скоріше відбиває його індивідуальні здатності до вирішення педагогічних завдань на професійному рівні. Професіонал, насамперед, усвідомлює зміст своєї діяльності, розуміє роль навчального предмета історії в розвитку індивідуальності учня, усвідомлює цінності історичного досвіду для пізнання сьогодення й прогнозування майбутнього. Зміст історії як навчального предмета полягає в тому, що дитина повинна навчитися оцінювати сьогодення під кутом зору минулого й робити усвідомлений вибір між добром і злом, честю й безчестям. Без персональної відповіді на ці питання професійний портрет буде неповним.
Першим елементом професіоналізму є ціннісно-смисловий, котрий відбиває систему цінностей, установок і змістів професійної поведінки.
Мотиваційний компонент складається в наявності мотивів досягнень, реалізації творчого потенціалу й індивідуальної успішності як професійної, так й особистісної. Учитель історії повинен уміти ідентифікувати себе й переборювати кризу ідентичності.
Когнітивний компонент професіоналізму може бути представлений індивідуальною системою знань історичного, методичного, методологічного, психологічного і технологічного характеру. Ці знання є орієнтовною основою для проектування навчального процесу відповідно до соціокультурних і регіональних умов і типу освітньої програми, реалізованої даною установою. Ці знання є комплексними, системними й забезпечують єдність змістовної й процесуальної сторін діяльності вчителі історії.
Процесуально-методичний компонент професіоналізму передбачає наявність розвинених здатностей, що забезпечують моделювання, проектування, конструювання й реалізацію проектів методичної діяльності. За закритими дверима класної кімнати діяльність учителя історії завжди носить індивідуальний характер: на ньому лежить найбільша відповідальність за введення дитини у світ культури. Більшість учнів буде знати й уміти те, чого навчив його вчитель історії.
Уміння виявляти індивідуальні особливості методичної діяльності, аналізувати результати своєї навчальної діяльності, визначати проблеми в організації процесу навчання історії становить змістрефлексивного компонента професійної діяльності.
Інтегративним показником професіоналізму вчителя історії є індивідуальний стиль методичної діяльності. Оптимальне поєднання індивідуального стилю, помножене на почуття особистої відповідальності за результати своєї діяльності з духовного розвитку молоді за допомогою навчального предмета історії, є умовою професійної компетентності вчителя історії.
Слід зазначити, що розвиток професійної майстерності можливий тільки через розвиток індивідуального стилю. Збагачення й розвиток стилю викладання приводить до зміни професійних якостей, які забезпечують зміщення акцентів у діяльності вчителя історії із процесу засвоєння історичних фактів на процес створення умов для розвитку в учня особистого способу орієнтації в історичному минулому.
Методисти виділяють важливі професійно-педагогічні вміння вчителя історії:
–визначати рівень особистісного розвитку учнів (сформованості їхніх особистісних функцій);
–ставити педагогічні цілі різної масштабності з урахуванням гуманітарних можливостей досліджуваної теми;
–видозмінювати форми проведення уроку, навчальні завдання й види діяльності учнів з обліком поставлених перед уроком особистіснорозвиваючих завдань;
–створювати педагогічні ситуації з методологічним, моральноестетичним змістом;
–застосовувати дискусійні форми навчання, проявляти високу культуру, особисту чарівність, ерудицію при викладі матеріалу, підтримуючи тим найвищий авторитет історичних знань, ідей, принципів;
–планувати й проводити систему уроків, протягом яких послідовно розгортається значима для учнів колізія, ставиться проблема, що вимагає колективних зусиль для її рішення;
–застосовувати гуманітарно-орієнтовані освітні технології, при яких затребувалися б особистісні (гуманітарні) якості учня – прагнення усвідомити зміст вивчення історії, виявити самостійність і внутрішню мотивацію її засвоєння, спробувати особисто витлумачити історичні явища;
– ускладнювати форми роботи, пізнавально-проблемні завдання й вимоги до учнів у міру розвитку їхньої самостійності, креативності при вивченні історії.
У професіограмі відбиті морально-психологічні риси, необхідні для майбутньої навчальної і виховної роботи з дітьми, які слід розвивати в процесі самовиховання і виховання у стінах вузу, та різноманітні компетентності.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«ІСТОРІЇ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ»
1.Утворення Давньоєгипетської держави.
2.Вавилонська держава у ІІ тис. до н. е. Закони Хаммурапі.
3.Держава Ахеменідів. Правління Дарія І.
4.Система варн і каст в індійському суспільстві.
5.Історія Греції в ХІ – ІХ ст. Особливості розвитку гомерівського суспільства.
6.Становлення демократії в Аттиці. Реформи Солона.
7.Формування полісної системи. Давня Спарта.
8.Греко-перські війни та їх наслідки.
9.Держава А. Македонського.
10.Завоювання Римом Італії та утворення римсько-італійської конфедерації.
11.Боротьба Риму з Карфагеном за панування у Західному Середземномор’ї.
12.Загострення протиріч в римському суспільстві. Реформи Ю. Цезаря.
13.Римська імперія при Северах.
14.Пізня Римська імперія. Встановлення домінату.
15.Падіння Західної Римської імперії.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«ІСТОРІЇ СЕРЕДНІХ ВІКІВ»
1.Суть феодалізму та проблема його походження в історичній науці.
2.Еволюція франкської держави за Меровінгів і Каролінгів.
3.Аграрна реформа Сима Яня 280 р. і формування державної надільної системи в ранньосередньовічному Китаї.
4.Візантійська імперія за Юстиніана І.
5.Виникнення арабської ранньосередньовічної держави. Роль ісламу.
6.Середньовічне місто. Розвиток ремесел і торгівлі. Цехи. Гільдії.
7.Причини, хід і наслідки Хрестових походів.
8.Централізація державної влади у Франції у ХІ – ХV ст.
9.Священна Римська імперія в ХІ – ХV ст.
10.Католицька церква в ХІ – ХІІІ ст.
11.Реформація в Західній Європі.
12.Англія за правління Тюдорів.
13.Османська імперія в ХІV – ХVІІ ст.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«ІСТОРІЇ СЛОВʼЯНСЬКИХ НАРОДІВ»
1.Проблеми походження та стародавньої історії словʼян.
2.Болгарська середньовічна держава: виникнення, розвиток, занепад.
3.Утворення та занепад Сербської середньовічної держави.
4.Завоювання турками-османами слов'ʼнських держав Балканського півострова.
5.Гуситський рух та гуситські війни в Чехії.
6.Формування станово-представницької монархії в Польській державі.
7.Утворення Московської держави.
8.Становлення самодержавства в Московській державі в період правління Івана ІV Грозного.
9.Національна криза 1604 – 1612 рр. в Московській державі: причини, хід, наслідки.
10.Поділи Речі Посполитої: причини, хід та наслідки.
11.Слов’янські народи в епоху Національного Відродження.
12.Південнослов’янські землі наприкінці XIХ – на початку XX ст.
13.Балканські війни: причини, хід, наслідки.
14.Перетворення Росії на імперію.
15.Російська імперія в XIX ст.
16.Росія на початку ХХ ст.
17.Південні і західні словʼяни у міжвоєнний період.
18.Встановлення тоталітарних політичних режимів в словʼянських країнах Центральної і Південно-Східної Європи після Другої світової війни.
19.Демократичні революції та повалення комуністичних режимів в країнах Центральної та Південно-Східної Європи наприкінці ХХ ст.
20.Розпад Югославії: причини, хід, наслідки.
21.Революція і громадянська війна в Росії (1917 – 1921 рр.).
22.Утворення СРСР.
23.СРСР в 1920 – 1930 рр.
24.Соціально-економічний та політичний розвиток СРСР в період «Відлиги»
(1956 – 1964 рр.).
25.Період «Застою» (1964 – 1985 рр.) в СРСР.
26.«Перебудова» та розпад СРСР (1985 – 1991).
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«НОВОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН ЄВРОПИ І АМЕРИКИ»
1.Політична карта Європи та міжнародна обстановка на середину XVII ст. Ерозія вестфальської системи міжнародних відносин.
2.Історичні передумови процесу модернізації європейського суспільства.
3.Епоха мануфактурного капіталізму в Європі.
4.Промисловий переворот і формування індустріальної економічної системи.
5.Епоха Просвітництва.
6.Англійська революція XVII століття.
7.Англія у XVIII ст. Промислова революція.
8.Війна Північноамериканських колоній Англії за незалежність і утворення США.
9.Французька революція XVIII століття.
10.Міжнародні відносини і колоніальна політика в другій половині XVII – XVIII ст.
11.Франція в роки Консульства та Першої імперії.
12.Революції 1848 – 1849 рр. в країнах Європи.
13.Епоха Рісорджименто в Італії.
14.Процес об'єднання Німеччини в XIX ст.
15.Громадянська війна в США і Реконструкція Півдня.
16.Індустріально розвинені країни світу в кінці XIX – початку XX ст.: загальна характеристика.
17.Міжнародні відносини в кінці XIX – на початку XX ст.
18.Перша світова війна.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«НОВОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ»
1.Основні методи, етапи та наслідки колоніальної політики європейських держав в країнах Азії та Африки.
2.«Відкриття» Японії, «Ансейські договори» та «Реставрація Мейджі».
3.Китай наприкінці XIX – на початку XX ст. Синьхайська революція.
4.Індонезія на початку нового часу, встановлення голландського панування.
5.Корея в період нового часу, Канхваський договір та його наслідки.
6.Завоювання Індії англійською Ост-Індською компанією.
7.Молодотурецька революція в Османській імперії.
8.Колоніальне поневолення В’єтнаму Францією.
9.Африка на рубежі середньовіччя і нового часу.
10.Ефіопія в період нового часу.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН ЄВРОПИ І АМЕРИКИ»
1.Головні риси світового розвитку в 1914 – 1939 рр.
2.Німеччина 1918 – 1939 рр.
3.Велика Британія 1918 – 1939 рр.
4.Франція 1918 – 1939 рр.
5.Іспанія 1918 – 1939 рр.
6.Австрія 1918 – 1938 рр.
7.Італія 1918 – 1939 рр.
8.Сполучені Штати Америки 1918 – 1939 рр.
9.Міжнародні відносини в міжвоєнний період.
10.Друга світова війна.
11.Велика Британія 1945 – 2013 рр.
12.Франція 1945 – 2013 рр.
13.США 1945 – 2013 рр.
14.Німеччина 1945 – 2013 рр.
15.Сучасний світ і міжнародні відносини.
16.Європейський Союз: витоки, становлення та перспективи.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«НОВІТНЬОЇ ІСТОРІЇ КРАЇН АЗІЇ І АФРИКИ»
1.Японія та Китай в міжвоєнний період.
2.Національно-визвольний рух в Індії в міжвоєнний період (1918 – 1939
рр.).
3.Країни Південної та Південно-Східної Азії в міжвоєнний період.
4.Країни Середнього Сходу в міжвоєнний період.
5.Особливості політичного та економічного розвитку арабських країн у
1918 – 1939 рр.
6.Особливості політичного та економічного розвитку країн Тропічної та Південної Африки у 1918 – 1939 рр.
7.Особливості політичного та економічного розвитку Японії та Китаю у другій половині ХХ ст.
8.Поділ Кореї та його наслідки.
9.Індія в другій половині XX – на початку XXI ст.
10.Країни Індокитаю в другій половині XX – на початку XXI ст. 11.Афганістан в другій половині XX – на початку XXI ст. 12.Ісламська революція в Ірані (1978 – 1979): причини, хід, наслідки. 13.Ірак в другій половині XX – на початку XXI ст.
14.Особливості політичного та економічного розвитку арабських країн в другій половині ХХ – на початку XXI ст.
15.Особливості політичного та економічного розвитку країн Африки в другій половині ХХ ст.
16.Арабо-ізраїльський конфлікт.
КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ
З«ТЕОРІЇ ТА МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ ІСТОРІЇ»
1.Роль і місце методики у шкільному навчанні історії.
2.Сучасні цілі, завдання шкільної історичної освіти.
3.Загальні підходи у формуванні змісту шкільної історичної освіти.
4.Основні компоненти процесу навчання історії.
5.Пізнавальні процеси у навчанні історії.
6.Історичні факти і їх класифікація.
7.Структура теоретичного матеріалу на уроках історії.
8.Методи навчання історії.
9.Прийоми навчання історії.
10.Функції та значення словесного викладу історичного матеріалу.
11.Методика використання на уроках історії художньої літератури.
12.Методика використання художньо-історичної літератури в позаурочний час.
13.Методика роботи з історичними документами.
14.Функції, значення і види наочного навчання історії. 15.Аудіовізуальні засоби навчання.
16.Структура та функції підручників з історії.
17.Методика роботи з текстом підручника з історії та навчання розумових дій.
18.Основні структурні елементи уроку.
19.Основні етапи підготовки вчителя до уроків історії.
20.Форми уроків історії.
21.Інноваційні технології навчання історії.
22.Методика проведення уроку-лекції з історії.
23.Методика підготовки і проведення уроку-семінару з історії. 24.Методика підготовки і проведення лабораторно-практичних занять на
уроках історії.
25.Види та форми проведення ігор на уроках історії. 26.Особливості самостійної роботи учнів з історії.
27.Методика використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії. 28.Технології оцінювання рівнів навчальних досягнень учнів з історії в
основній школі на сучасному етапі.
29.Завдання та функції перевірки результатів навчання історії.
30.Професійний портрет вчителя історії.