МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра загальної економічної теорії та економічної політики
РЕФЕРАТ
Закони царя Хаммураппі — основа соціального устрою та економічних відносин рабовласницького Сходу
Виконала студентка
II курсу 3 группы ФМЕ
Бойко Надія Олександрівна
Керівник
к.е.н.,доцент
Бакланова Олена Григоріївна
Одеса, ОНЕУ 2021
Зміст
Вступ…………………………………………………………......3
Розбудова Вавилону та його історичний розвиток...................5
Закони Хаммурапі як джерело древневавилонского права......7
Висновок.......................................................................................14
Джерела........................................................................................15
Вступ
Найвидатнішим пам'ятником давньосхідної правової думки є Закони Хаммурапі, увічнені на чорному базальтовому стовпі. Крім того, збереглася велика кількість копій окремих частин цього судебника на глиняних табличках. Судебник починається з розлогого введення, де йдеться про те, що боги передали Хаммурапі царську владу, щоб він захищав слабких, сиріт і вдів від образ і утисків з боку сильних. Далі йдуть 282 статті законів, що охоплюють чи не всі аспекти життя вавилонського суспільства того часу (цивільне, карне і адміністративне право). Кодекс завершується докладним висновком.
Вивчення древніх судебників, одним з яких і є судебник Хаммурапі, на сьогоднішній день не втратило своєї актуальності. Судебники є найпершими законами, їх укладачі першими спробували встановити деякі соціальні норми поведінки, щоб якось управляти людьми, адже єдина сила відокремлює державу від хаосу - це закон.
Закони Хаммурапі, як за змістом, так і за рівнем розвитку юридичної думки представляли собою великий крок вперед в порівнянні з попередніми їм шумерським і аккадским правовим пам'яткам. У кодексі Хаммурапі приймається, хоча і не завжди послідовно, принцип провини і злої волі. Наприклад, встановлюється відмінність в покаранні за навмисне і ненавмисне вбивство. Але тілесні ушкодження каралися по висхідному до глибокої давнини принципом "око за око, зуб за зуб". У деяких статтях законів у визначенні покарання чітко виражений класовий підхід. Зокрема, передбачалися суворі кари для непокірних рабів, які відмовлялися підкорятися господарям. Людина, який вкрав або вкрив чужого раба, карався смертною карою.
Хаммурапі не був першим законодавцем. Вже на протязі століть люди регулювали своє життя певними нормами. Однак Кодекс Хаммурапі зважаючи на його просторості став для нас найважливішим джерелом відомостей про стародавньому праві. За словами І.М. Дьяконова, «закони Хаммурапі являють продуману і своєрідну систему права, що виходить не з механічного з'єднання першоджерел, а з реальних потреб вавилонського держави того часу». В основі цієї системи законів лежала конкретна правова практика. Деякі параграфи законів настільки детально описують якісь побутові випадки, що справляють враження коротких оповідань.
В цей звід законів включені норми, що охоплюють чи не всі аспекти життя вавилонського суспільства того часу (цивільне, карне і адміністративне право). Вони, зокрема, присвячені охороні власності царя, храмів, общинників і царських людей; статуси майна, отриманого від царя за службу, операціями з нерухомістю та пов'язаними з ними правопорушеннями; торговим і комерційними операціями; сімейного права; умисним і ненавмисним тілесних ушкоджень; операціями з рухомим майном, зокрема, з його наймом. Залишається, правда, відкритим питання, чи дійсно судді керувалися цими законами при винесенні вироків? Ймовірно, суворі покарання за багато, в тому числі дрібні злочини насправді не застосовувалися і служили лише для залякування.
При написанні своєї роботи я розділив її на дві голови. У першій, вирішив показати Вавилон в період правління царя Хаммурапі. А в другій детально розглянути сам звід законів Хаммурапі.
Розбудова Вавилону та його історичний розвиток
Вавилон - примітивно-рабовласницька держава Стародавнього Сходу, що розташовувалося по середньому і нижньому плині рік Євфрату та Тигру. Назву свою отримала від міста Вавилона, колишнього найбільшого політичного і культурного центра держави, досягав свого розквіту двічі - у XVIII і VII століттях до нашої ери. Власне Вавилон займала лише середню частину Дворіччя, від гирла нижнього Заба (притока Тигру) на півночі до міста Ніппур на півдні, тобто країну Аккад, яка в стародавніх написах часто протиставлялася країні Шумер, розташованої в Південній Месопотамії. На схід від Вавилонії простиралися гірські області, населені еламітами та іншими племенами, а до заходу простягався великий пустельний степ, в якій кочували в 3-2му тисячоліттях до нашої ери племена Ammoret.
Древньовавилонська держава досягла розквіту за царювання Хаммурапі (1792-50 до нашої ери). Головним пам'ятником цього періоду є кодекс Хаммурапі. Різкий розподіл суспільства на класи рабовласників і рабів, виділення з загальної маси вільних людей великих багатіїв, що володіли рабами, худобою і землею, поява проміжних верств населення у вигляді неповноправних жителів завойованих територій (мушкену), нарешті, масове руйнування общинників характеризують більш складну, ніж раніше , структуру вавілонського суспільства, в якому розгорталася гостра класова боротьба. Це в свою чергу призводило до централізації і зміцнення державного апарату, необхідного рабовласникам для придушення й експлуатації трудових мас рабів і бідняків. Так, за царювання Хаммурапі оформляється типова для Стародавнього Сходу деспотія.
Хаммурапі зійшов на трон дуже молодим. Як і багато царів Дворіччя, він почав своє царювання з традиційного заходу - встано-влення "справедливості", тобто скасування боргів і прощення недоїмок. Наступні шість років він присвятив храмовому будівництву. Весь цей час Хаммурапі, вочевидь, таємно готував війну проти Ларс, царя Рим-Сін був у той час наймогутнішим правителем Месо-потамії. У 1787 р. до н. е. вавилоняни, раптом напавши, захопили Иссин і Урук. Але в наступні роки Рим-Сіну вдалося повернути втрачені міста, після чого між двома державами на чверть століття вдалося встановити мир. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту.
Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Для Вавилонії це були роки бурхливого розквіту. Під управлінням Хаммурапі країна швидко міцніла і багатіла. У 1768 р. до н. е. він провів важливу адміністративну реформу, в результаті якої було урізано самоврядування місцевих громад і значно зміцнилася царська влада. Всі храми в адміністративному і господарському відношенні виявилися підпорядковані цареві, а країна була розділена на області, керовані царськими чиновниками. Хаммурапі упорядкував збір податків, заборонив продаж землі (щоб не допустити розорення хліборобів, наділі яких переходили в руки лихварів[4]) і обмежив приватну торгівлю (була введено державна монополія на багато видів товарів, а всі купці зараховані до розряду державних чиновників). Дуже багато сил віддав Хаммурапі на вдосконалення законодавства. Справою всього його життя стало створення знаменитого збірника законів, який складався і редагувався до самої його смерті. Це зведення вважається найбільшим і найважливішим пам'ятником права стародавньої Месопотамії і являє собою результат ретельного узагальнення та систематизації різночасових написаних і неписаних норм права. За своєю продуманості, логічністю й послідовністю Кодекс Хаммурапі впродовж багатьох століть не мав собі рівних у законодавчій практиці Стародавньому Сході.