Газін В.П., Копилов С.А.Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки)

РоздІЛ ^

КАНАДА

Канада — федеративна держава. До її складу входять десять провінцій та дві території. Член британської Співдружності, формально глава держави — королева Великобританії, пред­

ставлена генерал-губернатором, який призначається нею за рекомендацією прем’єр-міністра Канади. Законодавчу владу здійснює парламент, що скла­ дається з палати громад і сенату. Виконавча влада - уряд на чолі з прем'єрміністром. Канада, таким чином, є конституційною монархією.

Економіка та політика в перші післявоєнні роки

Упродовж Другої світової війни, в якій Ка­ нада брала участь на боці антигітлерівської

коаліції, національний дохід країни виріс у два рази. Канада вийшла на третє місце у промисловому виробництві Західно­ го світу. Зростав вивіз канадських капіталів до Латинської Америки та США. Індекс промислового виробництва у 1953 р. збільшився майже у два з половиною рази порівняно з до­ воєнним періодом.

Найвпливовішими партіями Канади в повоєнний час бу­ ли Ліберальна і Прогресивно-консервативна. Обидві, не відмо­ вляючи державі в регулювальній функції, обстоювали прин­ ципи вільного підприємництва. Організаційні принципи обох партій — суто американського типу (відсутність фіксо­ ваного партійного членства, не збираються членські внески). До 1948 р. країною правили ліберали на чолі з У. Л. Мак-

170

Канада

кензі Кінгом. Не всі обіцянки, дані партією у 1945 р., були виконані. Проте пенсії значно збільшилися, а в промисло­ вості було взято курс на збільшення видобутку корисних ко­ палин, попит на які, особливо в сусідніх Сполучених Штатах Америки, зростав.

Водночас ліберали трималися курсу на зміцнення неза­ лежності країни, хоча варто зауважити, що залежність Кана­ ди від Великої Британії була суто номінальною. У 1947 р. було запроваджене канадське громадянство. У 1949 р. Англія втратила право вносити зміни до конституції країни. Острів Ньюфаундленд був приєднаний до Канади.

Зовнішня політика країни не виходила за рамки зовнішньо­ політичного курсу західних країн. У лютому 1947 р. США і Ка­ нада підписали угоду про військове співробітництво. Продов­ жувала функціонувати створена під час війни Об'єднана рада оборони США і Канади. 1949 р. Канада стала членом НАТО.

Канада в 50—60-ті роки

50—60-ті роки Канада остаточно утверди­ Улася в групі високорозвинутих країн світу.

За продуктивністю праці, розмірами національного доходу, обсягом промислової продукції на душу населення вона міцно зайняла друге місце у світі. Упродовж 50-х років виробництво промислової продукції у країні збільшилося на 56,6 %. У 60-х роках валовий національний продукт виріс на 61 %. Швид­ кими темпами розвивалася добувна промисловість. Канада посідає одне з перших місць у світі з видобутку нікелю, азбе­ сту, уранової та залізної руди, цинку, золота, платини, срібла, міді, свинцю, виробництва алюмінію, газетного па­ перу, деревини. Активно розвивалися такі галузі промисло­ вості, як нафтохімія, електроніка та авіабудування.

Індустріалізація сільського господарства вела до скоро­ чення кількості зайнятих у галузі, водночас Канада стала другим після США експортером зерна на світовому ринку.

На парламентських виборах 1957 р. ліберали поступилися місцем консерваторам. Уряд Д. Дифенбейкера знизив подат­ ки, удосконалив систему соціального забезпечення, надавав

171

РОЗДІЛ 9

допомогу фермерам тощо. З метою зменшення безробіття, було виділено 1 млрд дол. на розширення громадських робіт. Однак девальвація канадського долара на початку 60-х років, економічний спад сприяли поверненню у квітні 1963 р. до влади лібералів. Уряд Лестора Пірсона особливу увагу приділив поліпшенню соціального становища трудящих.

Певне місце в суспільному житті Канади 50—60-х років займала страйкова боротьба робітників, очолюваних Ка­ надським робітничим конгресом (КРК). Як правило, вимоги мали економічний характер.

У 50—60-ті роки Канада зміцнювала “особливе партнерст­ во” зі СІЛА. У 1950 р. була підписана канадо-американська угода про принципи економічного співробітництва, в 1951 — про координацію цивільної оборони, у 1951— 1954 рр. — про будівництво в Канаді трьох ліній радарного попередження. У 1950—1953 рр. під прапором ООН канадські солдати (8 тис. чоловік) брали участь у відсічі агресії Корейської НародноДемократичної республіки проти Південної Кореї. За умов наростання конфронтації між Сходом і Заходом і загрози воєнного конфлікту Канада в 1958 р. уклала зі США угоду про створення Об’єднаного командування протиповітряної обо­ рони Північноамериканського континенту (НОРДЦ).

Квебекська проблема

ерйозною політичною проблемою Канади Сє відносини між двома найбільшими національними групами: англо-канадською (44 % всього на­ селення, 1981) і франко-канадською (27 %). Основна маса франкомовного населення мешкає у Квебеку (84 % всього 6,5-мільйонного населення провінції). Неабияке значення має також конфесійна приналежність: англо-канадці — про­ тестанти, а франко-канадці — католики. Розкол за національ­ ною та релігійною ознаками вносить серйозний дисонанс у суспільно-політичне життя країни. Квебекська проблема має не тільки національно-релігійний, а й, насамперед, соціаль­ но-економічний характер. Підтвердженням цьому є більш ви­ сокий життєвий рівень англо-канадського населення, значне

172

Канада

переважання англо-канадців над франко-канадцями стосовно обіймання престижних та високооплачуваних посад. У 70-х роках частка франко-канадців в економічній еліті країни становила лише 8,4 %, у той час як англо-канадців — 86,2 %. Щоб зупинити наростання сепаратизму у Квебеку, канадські уряди в 60—70-х роках здійснили низку заходів, спрямованих на поліпшення ситуації. Зокрема, 1968 р. федеральна влада здійснила значні капіталовкладення в економіку Квебеку. У 70-х роках з федеральної скарбниці Квебек отримував на ті чи інші потреби близько 1 млрд дол. на рік. Тоді ж у провінції бу­ ла створена мережа професійно-технічних закладів і зроблена спроба вирішити мовну проблему (згадаємо, що англо-ка- надці і франко-канадці не є корінними жителями Канади, ті й інші емігрували свого часу з Європи). Прийнятий 7 вересня 1969 р. “Закон про офіційні мови” проголошував, що

“англійська та французька мови є офіційними мовами Канади і в плані користування ними мають рівні статус і права ”. Однак, відповідно до урядового пояснення, виявилося, що термін “офіційний” має значення лише в розумінні визнання фран­ цузької мови “як засобу комунікації, а не як вираження якогось національного чи культурного начала ”. Закон передбачав вико­ нання державної служби мовою, якій віддають перевагу самі громадяни. Він був частковою поступкою франко-канадцям, певною мірою підвищував статус французької мови, маючи на меті зміцнення канадської федерації. Проте покінчити з квебекським сепаратизмом федеральній владі не вдалося. Ство­ рена у 1968 р. сепаратистами Квебекська партія відкрито взя­ ла курс на відокремлення Квебеку від Канади. Вона здобула чимало прихильників і в 70—80-х роках постійно формувала уряд франкомовної провінції.

70-ті роки.

Діяльність ліберального уряду П’єра Трюдо

70-ті роки за таким важливим показником, У як валовий національний продукт, Канада вийшла на шосте місце у світі. У 1974—1975 рр. Канаду, так

само як і інші західні високорозвинуті країни, спіткала

173

РОЗДІЛ 9

економічна криза. Друга половина 70-х років була періодом тривалого і затяжного виходу з неї. Уряд П’єра Елліота Трюдо (1968—1979), який проголосив метою своєї діяльності створення “справедливого суспільства”, змушений був вда­ тися до непопулярних заходів: обмежив надання допомоги безробітним, сподіваючись знизити рівень безробіття, ужорсточив імміграцію. Держава посилила регулювання еко­ номіки. Водночас уряд Трюдо прагнув обмежити експансію іноземного капіталу до Канади. Реагуючи на терористичні акти з боку квебекських сепаратистів, зокрема членів ор­ ганізації “Фронт звільнення Квебеку”, уряд у 1970 р. увів війська до франко-канадської провінції, що відповідало ідеї ліберала Трюдо: “одна країна — одна нація”.

У зовнішній політиці Канади 70-х років простежуються кроки, спрямовані на посилення самостійності зовнішньо­ політичного курсу, що проявилося у зміцненні стосунків з країнами Західної Європи, із соціалістичними країнами та країнами “третього світу”. Канада активно підтримувала політику розрядки першої половини 70-х років, брала участь у роботі Наради з безпеки та співробітництва в Європі.

Канада у 80-ті роки: прийняття нової конституції,

реформи консервативного уряду Брайана Малруні

а парламентських виборах 1979 р. ліберали

Нзазнали поразки. Новий уряд сформував

лідер консерваторів Джозеф Кларк. Однак економічна кри­ за, що вибухнула 1980 р., спричинила повернення лібералів до влади. У березні 1980 р. Трюдо знову сформував уряд, який багато уваги приділив економічній політиці та зміцнен­ ню єдності країни через конституційну реформу.

Акт про Канаду, прийнятий 1982 р., містить Хартію прав і свобод, судові гарантії, статтю про офіційні мови, розділ, присвячений правам корінних народів і Конституційному Актові 1867 р. Оформлений як доповнення до Акта про бри­ танську Північну Америку 1867 р., він завершив тривалий

174

Канада

період становлення канадської незалежності. Ці документи склали Основний закон Канади — конституцію. Дія законо­ давчих повноважень Великої Британії щодо Канади повністю припинилася. Проте англійська королева й надалі залишалася главою держави, в провінціях її представляли ге­ нерал-губернатор Канади і лейтенант-губернатори. Канада і далі залишалась у Співдружності націй.

У 1984 р. лібералів змінили консерватори на чолі з Б. Малруні. Уряд Малруні, намагаючись заручитися підтримкою США в боротьбі з економічною кризою, вдався до політики “відкритих дверей” для американських інвес­ тицій. При цьому політика “канадизації” економіки, що проводилася попередніми урядами, відійшла на задній план.

Економічна криза 1980—1982 рр. супроводжувалася роз­ гортанням страйкової боротьби. Особливо значними були страйки у Квебеку, що мали не тільки економічний, а й національний характер.

З 1983 р. розпочалося економічне піднесення, що харак­ теризувалося високими темпами розвитку виробництва (у 1984 р. приріст продукції становив 6,3 %). І хоча у другій половині 80-х років темпи зростання виробництва зменши­ лися, в цілому вони залишалися досить високими (4,2 % у 1988 р.). Його стимулами були великий споживчий попит та посилення приватних інвестицій у різних сферах економіки. Закономірним наслідком цього процесу стала поява нових робочих місць, зниження рівня безробіття.

Значною мірою економічні успіхи забезпечило й те, що уряд Малруні вдався до політики приватизації державної власності. У 1986 р. було продано дві державні корпорації, у 1987 р. — сім. Темпи цього процесу зростали. У наступні ро­ ки десятки державних компаній стали приватними, що сприяло поліпшенню економічної кон’юнктури.

Водночас уряд Малруні серією спеціальних договорів за­ початкував реалізацію планів економічної інтеграції зі США, яка де-факто давно формувалася через систему “особливого партнерства”. 4 жовтня 1987 р. прем’єр-міністр повідомив про досягнення принципової угоди з основних положень канадсько-американської зони вільної торгівлі. Було знято останні бар’єри, що перешкоджали вільному переливу капіталу, торгівлі та обміну послугами. Американо-канадська угода 1988 р. про вільну торгівлю, що набула чинності на

175

РОЗДІЛ 9

початку 1989 р., змушувала канадський бізнес до конкуренції з американськими компаніями, які часто виявлялися більш ефективними. Важливим урядовим заходом, спрямованим на підтримку національного капіталу в умовах вільної торгівлі, стала започаткована в 1987 р. податкова реформа. Її метою було створення конкурентоспроможних, порівняно з амери­ канськими, умов оподаткування, щоб запобігти відпливу капіталів з Канади, а також стимулів для внутрішнього еко­ номічного зростання. Двостороння канадсько-американська угода стала основою укладеного наприкінці 1993 р. Договору про вільну торгівлю між Мексикою, США та Канадою (НАФТА), що набув чинності з 1 січня 1994 р.

Нова спроба врегулювання квебексько! проблеми

айважливішим завданням своєї внутріш­ Нньої політики уряд Малруні вважав зміцнення канадської федерації шляхом умиротворення

Квебеку. Наслідком такої політики було підписання у травні 1987 р. на зустрічі з прем’єрами десяти канадських провінцій у Міч-Лейку угоди про приєднання Квебеку до конституції 1982 р., що означало завершення конституційної реформи. Одним із її наслідків було розширення прав провінцій. Зок­ рема, запроваджувалося право вето при зміні положень кон­ ституції, що стосувалося, насамперед, питань мови, культу­ ри та імміграції. Провінції дістали можливість брати участь у призначенні членів Верховного суду та сенаторів, що раніше було виключно прерогативою Оттави.

Угода визнавала Квебек як “особливе суспільство”, пе­ редбачала деякі пільги для провінції у сфері фінансів та ав­ тономії. Проте виявилося, що угоду 1987 р. реалізувати не­ просто. Перші кроки у цьому напрямі призвели до загост­ рення міжнаціональних конфліктів. Англомовна провінція Онтаріо відмовилася надавати муніципальні послуги фран­ цузькою мовою, а Квебек протестував проти міграції у провінцію осіб, які не розмовляли французькою. Знову роз­ горнулися дискусії про майбутнє канадської нації з Квебе­ ком у складі Канади. До того ж спроба ратифікувати угоду в

176

Канада

парламенті у 1990 р. провалилася. Англо-канадці відреклися від неї, вважаючи, що протягом 25 років Квебеку й так було зроблено надто багато поступок з боку федерального уряду і провінція фактично домоглася особливого статусу. Проте самі квебекці вважали, що цього не досить. Боротьба між Оттавою і Квебеком щодо поділу повноважень та фінансів розгорілася з новою силою. Квебекська партія, яка з 1990 р. перебувала в опозиції, почала вимагати негайного проведення референдуму про незалежність Квебеку. Квебекці знову підняли проблему “особливого суспільства”, вимагали надан­ ня провінції більшої автономії в питаннях мови та культури, імміграції, а також контролю над федеральними програмами розвитку і фінансування професійного навчання.

Вибори 1993 р.

Повернення лібералів до влади

пад в економіці, що розпочався у квітні С1990 р., збігся із загостренням внутріполі­ тичної ситуації (виступ індійського племені моухок, яке

відстоює свій суверенітет, загострення суперечностей між англота франко-канадцями). Погіршення економічної кон’юнктури змусило уряд Малруні вдатися до непопуляр­ них заходів. Зменшувалися статті федерального бюджету, спрямовані на фінансування охорони здоров’я і вищої освіти, реформувалася система страхування з безробіття, суть якої звелася до урізування федеральних витрат на допо­ могу безробітним. Наслідком цих заходів було падіння попу­ лярності консерваторів та їхнього лідера. Торі змушені були маневрувати. У червні 1993 р. прем’єр-міністром стала Кім Кемпбелл, перша жінка-прем’єр в історії Канади.

Ліберали на чолі з Жаном Кретьєном, скориставшись складним становищем торі, розробили програму виведення країни з економічного застою. Запропонована ними програ­ ма вирішення економічних і соціальних проблем здобула підтримку широких верств населення. На виборах, що відбу­ лися 25 жовтня 1993 р., канадці проголосували проти високо­ го рівня безробіття, економічного спаду, непомірного дефіци­ ту бюджету, неспроможності консерваторів примирити дві

177

РОЗДІЛ 9

мовні громади — англофонів та франкофонів — і тим самим зміцнити федерацію. Консерватори зазнали нищівної пораз­ ки. Із 152 мандатів, які вони мали в палаті громад, залиши­ лося лише два. Ліберальна партія на чолі з Жаном Кретьєном здобула блискучу перемогу — 178 місць із 295. 59-річний лідер лібералів став двадцятим прем’єр-міністром Канади. Однак завойовані квебекськими сепаратистами (Квебекський блок) 54 мандати свідчили про наростання за­ грози для єдності канадської федерації. Вибори 1993 р. відо­ бразили, таким чином, і відцентрові тенденції.

Програма дій ліберального уряду Жана Кретьєна

апарламентських виборах 1997 р. впевне­

Нну перемогу знову здобули ліберали, що

свідчило про підтримку виборцями дій уряду Жана Кретьєна в галузі економіки, політики, соціальної сфери у попередні чотири роки. Уряд знову очолив Жан Кретьєн. У лютому 1998 р. було затверджено програму дій у сфері економічної та соціальної політики до 2001 р. Її основними постулатами бу­ ли “стратегія однакових можливостей” і “створення безпеч­ ного суспільства”. Під першим малося на увазі сприяння розвиткові вищої освіти і наукових досліджень, під другим — удосконалення і поліпшення сфери соціальної політики.

Витрати, передбачені на реалізацію ініціатив уряду в соціально-економічній політиці, згруповані у дві великі про­ грами, наближалися до 80 % федеральних видатків.

Економічний розвиток Канади

у 90-ті роки XX — на початку XXI ст.

арактерною ознакою 90-х років став процес Хприватизації державної власності, що су­ проводжувався глибокими змінами у канадській економіці. Спад і стагнація початку 90-х років змінилися пожвавленням уже в 1992—1995 рр. Особливо активним було зростання ви­

178

Канада

робництва у 1997 р., що стало наслідком здешевлення креди­ ту. Темпи росту ВВП у 1998 р. перевищували 4 %. З 10 % (1995) до 8,5 % (1998) зменшився рівень безробіття.

На економічний розвиток Канади впливали чинники, які повсюдно створювали сприятливий клімат для активізації бізнесу. По-перше, канадська економіка “відкритого типу” зазнавала сильного впливу процесів глобалізації світового господарства. По-друге, канадські фірми після підписання угоди між США і Канадою про вільну торгівлю і приєднан­ ня до неї Мексики (1994) дістали ширший доступ на ринки. По-третє, раціонально і вміло використовувався механізм державного регулювання економіки для здійснення струк­ турних перетворень в обробній галузі промисловості і прове­ денні “політики канадизації”. Разом з тим, держава залиша­ лася великим власником у таких галузях, як енергетика, транспорт, зв’язок. Зростав обсяг приватних капіталовкла­ день. Заданими 1996 р. зріс потік іноземних інвестицій. Об­ сяг вкладень у канадську економіку становив 180 млрд ка­ надських доларів, причому майже 120 млрд інвестиційних надходжень належали фірмам США. Основна маса націо­ нальних і зарубіжних капіталів вкладалася в такі галузі, як електроніка, фармацевтична промисловість, нові конст­ рукційні матеріали. Прямі канадські інвестиції за рубежем перевищили 170 млрд дол. Замикаючи “сімку” за обсягом виробництва ВВП і посідаючи сьоме місце за загальним об­ сягом витрат на технологічні нововведення, Канада займає четверте місце у світі за такими важливими показниками, як наукоємність виробництва і конкурентоспроможність еко­ номіки. Починаючи з 1997 р. знижувався рівень безробіття.

Наприкінці XX ст. у країні зберігався високий рівень при­ росту ВВП: у 1999 р. він становив 4,5 %, а в 2000 р. — 4,4 %. На початку XXI ст. темпи економічного зростання дещо уповільнились. Однак за прогнозами спеціалістів у 2003 р. приріст ВВП сягатиме 3 %.

179