Педагогіка № 16 - 18

Ребятушки, 16 вопрос – коротенький конспект того, о чем рассказывал Коростылёв на паре. 17 вопрос – просто типология, в которую вставите аспект музыкального воспитания, как и в вопросе 18.

16. ОСОБИСТІСНИЙ АСПЕКТ МУЗИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ.

Виховання –цілеспрямований процес формування особистості.

За Татаркевичем («Історія 5 понять естетики») таке поняття як «ФОРМА» має три складові частини:

1. Оболонка

2. Гештальт – відбиток у свідомості

3. Структура (суть).

ОСОБИСТІСТЬ: головний аспект – психологія особистості.

Відмінне поняття – ІНДИВІДУУМ – сукупність природних задатків особистості у неповторній конфігурації. Основа формування особистості.

Трикутник, в якому всі поняття взаємодіють між собою:

ОСОБИСТІСТЬ – КРЕАТИВНИЙ ФАКТОР – КОМУНІКАТИВНИЙ ФАКТОР

Аристотель казав про дві якості:

1. ПОТЕНЦІЙНІСТЬ = МОЖЛИВІСТЬ – «ді’наміс»

2. АКТУАЛЬНІСТЬ = ДІЙСНІСТЬ – «енергія»

Кожна людина є від народження особистістю ПОТЕНЦІЙНО. Процес АКТУАЛІЗАЦІЇ потенції особистості – ВИХОВАННЯ.

Отже, особистість – ЗАМКНЕНО-РОЗІМКНЕНА СИСТЕМА. Тип процесу виховання залежить від психологічного типу та індивідуальних якостей кожної з особистостей.

17. ТИПОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОСТЕЙ ТА ЇХ РОЛЬ У ФОРМУВАННІ МУЗИКАНТІВ У ВНЗ.

Найбільш дієвою у вихованні особистостей музикантів є саме типологія Юнга - система типології особистості , заснована на понятті психологічної установки , яка може бути екстравертною або інтровертною і на переважанні тієї чи іншої психічної функції - мислення , почуття , відчуття або інтуїції.

Ця типологія була розроблена швейцарським психіатром К. Г. Юнгом у його роботі «Психологічні типи» , опублікованій в 1921 році.

Метою психологічної типології , за Юнгом , не є проста класифікація людей на категорії. Типологія , на його думку , являє собою по-перше, інструмент дослідника для упорядкування нескінченно різноманітного психологічного досвіду в якійсь подобі координатної шкали ( « тригонометричної сітки » - пише Юнг) . По-друге , типологія - інструмент практичного психолога , який дозволяє на основі класифікації пацієнта і самого психолога вибирати найбільш дієві методи і уникати помилок.

Класифікація за «психологічною установкою»

Юнг вважав , що всяка людина прагне або до сприйняття об'єктів зовнішнього світу , або прагне від них абстрагуватися . Ця відмінність він назвав загальним типом установки і поділив на екстравертну ( спрямовану на сприйняття зовнішнього світу ) і інтровертну ( спрямовану переважно « всередину себе »). Вважаючи, що не існує ні чистих екстравертів , ні чистих інтровертів , він вважав , що кожен індивідуум більш схильний до однієї з цих установок і діє переважно в її рамках. « Кожній людині притаманні обидва механізми, екстраверсії і інтроверсії , і лише відносна перевага одного чи іншого визначає тип » , - пише Юнг. Проте , це розходження в установках , за Юнгом , « кидається в очі » і «очевидно навіть для профана в психологічних питаннях»

Класифікація за переважаючою функцією

Юнг наступним чином визначав психічні функції:

Мислення - та функція, яка , слідуючи своїм власним законам , наводить дані змісту уявлень в понятійний зв'язок .

Почуття - функція , що надає змісту відому цінність в сенсі прийняття або відхилення його .

Почуття засноване на оціночних судженнях : добре - погано , красиво - некрасиво.

Відчуття - це сприйняття , що відбувається за допомогою органів почуттів .

Інтуїція - функція , яка передає суб'єкту сприйняття несвідомим шляхом. Предметом такого сприйняття може бути все - і зовнішні , і внутрішні об'єкти або їх поєднання.

Особливість інтуїції полягає в тому , що вона не є ні чуттєве відчуття , ні відчуття , ні інтелектуальний висновок , хоча вона може проявлятися і в цих формах. При інтуїції будь-який зміст представляється нам як готове ціле , без того , щоб ми спочатку були в змозі вказати або розкрити , яким чином це зміст склалося .

Відповідно з переважною функцією Юнг виділяє розумовий, почуттєвий , відчуває і інтуїтивний типи особистості . З урахуванням « типу установки» кожен з них може бути як екстравертний , так і інтровертним , що в сумі дає «вісім наочних психологічних типів».

Для більш точного опису людської психіки Юнг ввів поняття « допоміжної » або « додаткової » функції .

Всі функції він розділив на два класи: «раціональні », тобто лежать в сфері розуму - мислення і відчуття , - і « ірраціональні », тобто лежать «за межами розуму » - відчуття і інтуїція. Домінування будь-якої функції вимагає придушення протилежної функції (мислення виключає почуття, відчуття - інтуїцію і навпаки).

На додаток до домінуючої функції може бути розвинена допоміжна функція іншого класу. Так , наприклад , при домінуванні раціональної чуттєвої функції додатково до неї може бути розвинена ірраціональна функція відчуття або інтуїції , а при домінуванні ірраціональної інтуїції може бути розвинена раціональна функція мислення чи почуття.

Істотну складність у визначенні типу створює те, що домінуюча установка виявляється скомпенсованою впливом несвідомого. Те ж відноситься і до переважаючої функції, пригнічувана протилежність якої витісняється в область несвідомого.

18. ЗАСОБИ ВПЛИВУ НА ОСОБИСТІСТЬ МУЗИКАНТА У ВНЗ

Реалізація мети й завдань виховання у ВНЗ значною мірою залежить від доцільності, виваженості методів виховання як педагогічного інструмента взаємодії зі студентами.

Метод - шлях досягнення мети.

Стосовно студентської практики методи виховання -конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, волю, поведінку школярів з метою розв'язання педагогічних завдань у процесі спільної діяльності науково-педагогічних працівників і студентів.

Проблема вибору методів виховання надзвичайно складна. Не існує універсального чи універсальних методів виховання. Але їх удосконалення - необхідна умова будь-якого процесу виховання, і кожен науково-педагогічний працівник, у міру своїх сил і можливостей, вносить у розроблення загальних методів свої доповнення і зміни, що відповідають конкретним умовам виховного процесу. Такі часткові удосконалення методів називають прийомами виховання.

Прийом виховання - частина загального методу, окрема дія (вплив), конкретне поліпшення.

У педагогіці не існує єдиного визначення поняття "метод виховання". Відомі науковці, педагоги (В. О. Сухомлинсь-кий, Ю. К. Бабанський, Е. Ш. Натанзон, С. Г. Карпенчук та ін.) окреслюють різні особливості використання цього інструмента виховання.

Оскільки мета виховання може бути загальною й частковою, методи є оптимальними підходами до її здійснення. Метод виховання не існує ізольовано, а впливає на особистість разом з іншими методами, що відображає цілісність і системність процесу виховання.

А. С. Макаренко підкреслював, що не можна розглядати "ніякий засіб з погляду корисності або шкідливості, якщо його брати відокремлено від усієї системи засобів, і, нареиггі, ніяка система засобів не може бути рекомендована як система постійна".

Отже, метод (чи методи) виховання вихователь виводить у процесі усвідомлення суті мети, багатовимірносгі людини, суперечливого характеру її взаємовідносин із навколишнім світом.

Зміст методів виховання у ВНЗ визначають через:

■ безпосередній вплив вихователя на вихованця;

■ створення спеціальних умов, ситуацій, обставин, які спонукають вихованця змінити власне ставлення, визначити свою позицію, здійснити вчинок;

■ суспільну думку референтної групи, яка є особистісно значущою для вихованця;

■ суспільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;

■ процеси навчання, самоосвіти та передачі інформації, соціального досвіду в сім'ї, у процесі дружнього й професійного спілкування;

■ засвоєння народних традицій, фольклорної творчості, читання художньої літератури тощо.

■ Пошук оптимальних шляхів впливу на особистість завжди був актуальним для психолого-педагогічної науки, існували й існують різні підходи до класифікації методів виховання.

Зокрема, для М. І. Болдирєва, М. К Гончарова це переконання, вправляння, заохочення і покарання; для Т.О. Ільїної, І.Т. Огороднікова - переконання, організація діяльності, стимулювання поведінки; для М. Д. Ярмаченка -пояснювально-репродуктивний метод, проблемло-ситуаційю методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням; для Г. Щукіна - методи формування суспільної свідомості, поведінки, стимулювання діяльності та самовиховання.

Проблема класифікації методів виховання та самовиховання.

Традиційно вважають, що знання методів і прийомів виховання, належне володіння ними визначають рівень педагогічної майстерності науково-педагогічного працівника. З огляду на це, важливе значення для оволодіння цією майстерністю має класифікація методів виховання та самовиховання. У процесі розвитку педагогічної науки використовували різні підходи до неї та ЇЇ упорядкування. Однією з найпоширеніших є класифікація методів виховання В. О. Сластьоніна, згідно з якою розрізняють такі групи методів:

■ методи формування свідомості особистості: бесіди, лекції, дискусії, переконання, навіювання, приклад;

■ методи організації діяльності, спілкування, формування позитивного досвіду суспільної поведінки: привчання, педагогічна вимога, громадська думка, довір'я, тренування, створення виховних позицій, прогнозування;

■ методи стимулювання діяльності й поведінки: гра, змагання, заохочення, покарання;

■ методи самовиховання: самопізнання, самооцінка, саморегуляція.

Досить поширеною у педагогічній літературі є класифікація методів виховання за ознакою спрямованості на поведінково-діяльнісну, інтелектуальну та емоційно-вольову сфери виховання. За цією ознакою, серед методів виховання виокремлюють:

■ переконання, тренування, заохочення і покарання (М. І. Болдирев, М. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов та ін.);

■ методи переконання, організації діяльності, стимулювання поведінки учнів (Т. О. Ільїна, І. Т. Огородников);

■ методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю студентів;

■ методи організації діяльності й досвіду суспільної поведінки і діяльності вихованців;

■ методи усвідомлення цінностей суспільства, організації діяльності та формування досвіду суспільної поведінки, стимуляції діяльності й поведінки, педагогічної підтримки (Н. Є. Мойсеюк).

В інших класифікаціях, окрім переконання, тренування, заохочення та покарання, йдеться також про навіювання. Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на: і) методи формування свідомості, 2) методи формування суспільне" поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, з) методи контролю й аналізу ефективності виховання (Ю. К. Бабанський).