Р.Вагнер. Тангейзер. Лекція

Р.Вагнер. Увертюра до опери «Тангейзер» (1843 - 1845)

З тринадцяти опер Вагнера «Тангейзер» є п’ятою, входить до другої тріади (разом з «Летючим голландцем» та «Лоенгріном»), безпосередньо пов’язаної з реформаторськими ідеями композитора.

- міфічна сюжетна основа (середньовічні легенди)

- традиційна для Вагнера-романтика автобіографічність (ототожнення себе з героєм, який є символом внутрішньої роздвоєності, полярних прагнень до духовних висот і водночас до земних радощів). Як і в «Летючому голландці», Вагнер акцентує в легендарному сюжеті тему спокути – жертовного подвигу заради подолання егоїзму та себелюбства.

- органічний синтез мистецтв – зокрема, драми (лібрето, як і у всіх інших випадках, належить самому Вагнеру), музики, сценічних ефектів. Оркестр бере на себе функцію коментатора, пояснюючи глибинний психологічний сенс подій, що розгортаються на сцені – в подальших операх стає «головною дійовою особою».

- концентрація всього ідейно-образного змісту у лейтмотивах-символах; утворюється розгалужена лейтмотивна система (в німецьких виданнях клавіру опери наводиться до п’ятдесяти тем (motiv) з символічною назвою).

- Лейтмотиви стають основою увертюри-конспекту (в подальших операх відмовляється від традиційної форми, замінюючи увертюру вступом (Vorspiel) і повертається до неї тільки у «Мейстерзінгерах»).

Сюжетна основа опери поєднує три середньовічні легенди:

• легенда ХІІІ століття про лицаря-міннезінгера Тенхузера, що провів сім років у гроті Венери, язичницької богині кохання та краси. В подальшому прагнення покаяння змусило просити папу Римського про спокутування гріхів, але суворий вирок понтіфіка не залишив йому надії.

• Легенда ХІІІ століття про змагання міннезінгерів у замку Вартбург (стала основою однієї з новел Е.Т.А. Гофмана у збірці «Серапіонові браття»), на якому один з них (за однією з версій, сам Вольфрам фон Ешенбах) протиставив ідеалу піднесеного платонічного кохання земну пристрасть – за що був вигнаний зі змагання.

• Легенда ХІІІ століття про угорську принцесу Єлизавету, що була змушена взяти шлюб з суворим та жорстоким тюрингським ландграфом. В легенді розповідається, як їжа у кошику, що принцеса несла до бідних, перетворилася на троянди, коли вона спробувала приховати від чоловіка правду. Після загибелі графа у хрестовому поході принцесу з дітьми вигнали з замку, і незабаром вона померла серед бідних у селі неподалік від замку. Через триста років принцесу Єлизавету було канонізовано католицькою церквою.

Драматургія опери сконцентрована на протиставленні «двох світів» Тангейзера, що приваблюють його в однаковій мірі – світ Єлизавети (духовних чеснот та подвигів), рицарів та пілігримів, якому протиставлений світ Венери та її свити (вакханки, наяди, пари закоханих). Всі музичні засоби автор спрямовує на посилення ідейної основи.

Для максимальної виразності він використовує сонатну форму з обрамленням самостійними розгорнутими розділами, протиставляючи таким чином контрастні побудови:

А	В	А1
Світ Єлизавети	Світ Венери
Andante maestoso Три-пятичастинна форма E-dur	Allegro Сонатна форма зі вступом, дзеркальною репризою та епізодом в розробці	Andante Скорочена динамічна реприза E-dur
а b a1 b1 a2	Яскравий, багатотемний видовищний епізод, різко контрастує з А ГП – 2 теми: 1 – тема сирен (фанф. Звороти, пунктирний ритм, legni), 2 – тема гроту(по звуках Зм.7, viole+cl) СП – на закличній інтонації перехід доH-dur ПП – гімн Тангейзера Венері (урочистий рицарський марш) Розробка з двох розділів: І – на темі гроту ІІ – епізод (solo cl – solo violino) Реприза дзеркальна, СП та ПП в E-dur, ГП – tutti+piatti. Відображає жахливе руйнування гроту та всього гріховного світу	а b a1 4/4 3/4
а – хорал пілігримів. Образ віри, суворої величі. (Е-dur, середній регістр, діатоніка, кларнети, фаготи, валторни. Маршова чеканна ритміка). b – тема покаяння Тангейзера, його сумнівів та страждань (хроматика, транспонуючи секвенція, celli, violini) а1 – трансформований хорал (tr-ni, archi)		Втілює тріумф доброчесності, морального обов’язку, суворої аскетичної духовності