рахманінов літургія

Міністерство культури і туризму України

Національна музична академія України ім. П. І. Чайковського

Кафедра хорового диригування          

Анотація

на твір С.В.Рахманінова,з «Літургії Іоанна Златоуста»

«Слава Отцу и Единородный»   

Виконала

Студентка ІІІ курсу

Диригентсько-хорового

факультету

Пацуля Ірина

Клас викладача

Шейко А.О.

Київ  – 2010

ПЛАН АНОТАЦІЇ:

1. Загальний аналіз:

• біографічні дані композитора;

• коротка характеристика циклу «Литургия Иоанна Златоуста»;

Музично – теоретичний аналіз:

• форма;

• фактура;

• ладотональність;

• гармонія;

• метро-ритм;

• мелодика;

Вокально – хоровий аналіз:

• тип та вид хору;

• діапазон та теситурні умови;

• стрій;

• динаміка;

• ансамбль;

• дикція;

Вокально – хоровий аналіз:

• тип та вид хору;

• діапазон та теситурні умови;

• стрій;

• динаміка;

• ансамбль;

• дикція;

5.Нотний додаток

Загальний аналіз

Сергій Васильович Рахманінов (1873-1943) – російський композитор,піаніст і диригент. Увійшов в історію музики як видатний виконавець, виступивши перед публікою близько 1700 разів за все життя. За походженням він із дворянської сім’ї, в котрій велику увагу приділяли домашньому музикуванню. Дід композитора, Аркадій Олександрович (1808-1881), був відомим піаністом-любителем середини ХІХ ст. та автором салонних романсів. Музичне обдарування Рахманінова проявилося досить рано. З чотирьох років він вчився грі на фортепіано під керуванням матері, а потім піаністки А.Орнатської. З 1882 р. вчився в Петербурзькій консерваторії (клас фортепіано В.Дем’янського). З 1885 р. по настоюванним переконанням О.Зілотті (двоюрідного брата Рахманінова) перейшов до Московської консерваторії, в клас М.Звєрєва (жив і виховувався в його домі до 1889 р.). на старшому відділені консерваторії (з 1888 р.) займався у Зілоті (фортепіано), О.Аренського (гармонія, канон і фуга,інструментовка, вільна композиція), С.Танєєва (контрапункт строгого письма). Великий вплив на розвиток Рахманінова здійснив П.Чайковський, розпізнавши сильне самобутнє дарування вже в перших учнівських творах юного композитора. Виступи Рахманінова як піаніста та його твори, виконані в консерваторських концертах, привернули увагу громадськості. Сергій Васильович закінчив Московську консерваторію по класам фортепіано (1891 р.) і композиції (1892 р.) з великою золотою медаллю. Дипломна робота Рахманінова – одноактна опера «Алеко» (за поемою С.Пушкіна «Цыгане»), написана за 17 днів, в якій, не дивлячись на видимість різних впливів, ясно відчувається творча індивідуальність автора.

В 1897 р. в одному із «Російських симфонічних концертів» під керуванням О.Глазунова була виконана 1-ша симфонія Рахманінова (1895 р.), котра викликала гостру критику більшості петербурзьких музикантів, що в значній мірі було пов’язано із невдалим виконанням твору. Композитор дуже хворобливо сприйняв провал симфонії. Переживши важкий душевний стрес, він декілька років майже не звертався до композиторської діяльності. Та разом з тим це були роки напруженої роботи і продумування творчих позицій. В сезоні 1897-98 рр. він працював другим диригентом Московської приватної російської опери, звернувши на себе увагу непересічним диригентським даруванням. Тут Рахманінов зблизився з новим для нього кругом передової художньої інтелігенції і поєднався творчою і власною дружбою з Ф.Шаляпіним (в 1898-1900 рр. обидва артиста неодноразово виступали разом на концертах).

Новий період високого творчого злету відкриває 2-й концерт для фортепіано з оркестром (1901 рік). Критика відмітила його поетичність, зрілу і закінчену майстерність втілення творчого задуму…

С.Рахманінов, не розуміючи значимості лютневих подій 1917 року, від’їжджає за кордон. Після кількох місяців проведених в Скандинавії він оселяється в Америці,де й проживав до кінця свого життя.

Рахманінов важко переживав розлуку з Батьківщиною, але і водночас не міг припустити повернення в тоталітарну державу. Під час Великої вітчизняної війни давав концерти у фонд оборони СССР, намагаючись допомогти російському народу. Помер композитор в Беверлі-Хілз, Каліфорнія, похований в Кенсіко біля Нью-Йорка.

С.Рахманінов – один з визначних російських композиторів кінця ХІХ – поч. ХХ ст. Характерним для його музики є яскравість та напруженість експресії, переважання в ній ліричного начала. Та ліризм Рахманінова далекий від замкнутої салонної суб’єктивно-вишуканої лірики. Його творчість характеризується «відкритістю» почуттів, вона завжди направлена до широкої аудиторії. Емоційний діапазон лірики Рахманінова надзвичайний, - від тихого споглядання до бурхливих вибухів протестуючого почуття. При цьому відображення того чи іншого стану, як правило, поєднується у нього із відображенням оточуючої дійсності, частіше за все – це картини рідної російської природи або історичного національного минулого.

Рахманінов є продовжувачем традицій П.Чайковського, від музики якого він запозичив глибокий ліричний психологізм, та І.Бородіна, від якого зв’язок музики з епосом. Композитор – чудовий методист. Його мелодії пісенні, темпераментні та глибокі. Для музики характерна багатопланова фактура, насичена підголосковістю. Для гармонії композитора характерне використання повнозвучних біфункціональних акордів. Оркестр – багато тембровий та яскравий.

Творчий доробок композитора значний: 3 опери – «Алеко», «Скупой рыцарь», «Франческа да Римини»; кантата «Весна» для солістів, хору і оркестру, поема «Колокола»; 3 симфонії; фантазія «Утес», симфонічна поема «Остров мертвых»; «Симфонічні танці»; 4 концерти для фортепіано з оркестром, Рапсодія на тему Паганіні, камерно-інструментальні ансамблі; 2 опуси Етюдів-картин для фортепіано; романси.

Серед його творів хори a capella: духовний концерт «В молитвах неусыпающую Богородицу», «Пантелей-целитель», «Чоботы», ( обр. укр. пісні). Визначні духовні твори Рахманінова – «Литургия Иоанна Златоуста» (1910) і особливо «Всенощное бдение» (1915) – геніальне творіння композитора, яке стало останнім визначним твором створений на Батьківщині.

В православній церкві існує декілька різновидів літургій, зокрема – літургія Іоанна Златоуста, літургія Василія Великого, та літургія Попередньоосвячених Дарів.

Літургія Іоанна Златоуста – чин літургії візантійського обряду, яка згідно до Уставу, служиться в більшу частину днів богослужного року в православній церкві. Авторство традиційно приписується святителю Іоанну Златоусту, Константинопольському архієпископу.

Літургія Іоанна Златоуста складається з трьох послідовних частин: проскомидії, літургії оголошених та літургії вірних.

Проскомидія – (від гр. «підношення») – підготовча частина літургії. На ній готується речовина для совершенія таїнства. Для проскомидії вживаються 5 просфор, але для самого причастя використовується лише одна, яка має назву Святий Агнець. Проскомидія совершается священником на жертовнику та розпадається на наступні моменти:

• виймання копієм Святого Агнця з першої просфори;

• поставлення Агнця на дискосі та наповнення потира вином з водою;

• виймання частин з інших чотирьох проспор та розміщення їх на дискосі;

• поставлення звєздіци над дискосом;

• покривання дискоса і потира покровами;

• кадіння приготованих Агнця та частин;

• читання молитви за прийняття святих дарів.

З’єднання всіх частин навколо Агнця на дискосі символізує Церкву, глава якої є Ісус Христос.

Літургія оголошених – друга частина літургії Іоанна Златоуста. Вона має на меті підготувати віруючих до достойної присутності при совершении таїнства євхаристії, нагадати їм про життя та страждання Христа, роз’яснити як і чому були та можуть бути, з точки зору церкви, спаситель ними життя та страждання Христові.

Свою назву літургія оголошених отримала від того, що в давнині при її совершении допускалась присутність в храмі оголошених (наставляємих) – тобто, людей, що тільки готуються до прийняття хрещення, а також люди кающиеся та відлучені від причастя. В давнині оголошені стояли в притворі та повинні були покинути храм після виголосу дияконом таких слів: «Елицы оглашеннии, изыдите; оглашеннии, изыдите; елицы оглашеннии, изыдите. Да никто от оглашенных, елицы верни, паки и паки миром Господу помолимся».

Після цього закінчується літургія оголошених. В її склад входить:

• велика ектенія;

• изобразительни та святкові антифони;

• гімн «Единородный Сыне»;

• мала ектенія;

• спів Євангельських блаженств;

• малий вхід з Євангелієм;

• читання Апостола (після прокимену) та Євангелія (після алілуіарія);

• сугуба ектенія;

• ектенії по померлих та по оголошеним;

• ектенія по виходу оголошених.

Літургія вірних – третя частина літургії на якій бути присутніми мали право лише особи, які прийняли хрещення. В цій частині літургії совершаются всі важливі священнодійства, приготуванням до яких були попередні частини літургії. За церковним вченням на літургії вірних благодаттю Святого Духа відбувається перетворення хліба та вина в істине Тіло і Кров Спасителя – Святі Дари. Затим віруючі заради виконання слів Христа: «Ядущий Мою Плоть и пиющий Мою Кровь пребывает во Мне, и Я в нем» (Ин. 6:56) приобщаются Святих Дарів, входячи в єднання зі Спасителем.

У склад літургії вірних входить:

• скорочена велика ектенія;

• херувимська пісня;

• великий вхід (перенесення приготованих Святих Дарів з жертовника на престол);

• просительна ектенія;

• виношення дияконом миру та любові;

• сповідання Символу Віри;

• анафора;

• читання «Отче наш»;

• піднесення Святих Дарів;

• причастя священнослужителів в алтарі;

• винос Святих Дарів і причастя мирян.

• Перенесення Дарів на жертовник.

• Благодарственная ектенія.

• Відпуста та многоліття.

Отже, піснеспів «Слава Отцу и Единородный» відноситься до другої частини літургії – літургії оголошених. Зазвичай він виконується в швидкому темпі, що ми й бачимо в Рахманіновській версії.Він складається з таких строф:

Слава Отцу и Сыну

и Святому Духу,

И ныне и присно

и во веки веков. Аминь.

Единородный Сыне и Слове Божий,

бессмертен сый,

И изволивый спасения нашего ради

Воплотитися от Святыя Богородицы

и Приснодевы Марии,

Непреложно вочеловечивыйся,

Распныйся же, Христе Боже,

смертию смерть поправый,

Един сый Святыя Троицы,

срославляемый Отцу и Святому Духу,

Спаси нас.

Музично-теоретичний аналіз

Музична форма. У даному творі можна виявити тричастинну композицію, до певної міри умовну, оскільки вона зумовлена «куплетним» варіюванням (разом шість варіацій (варіюються 2 музичних матеріали): 1-3-5,та 2-4-6) яке притаманне багатьом піснеспівам циклу. Якщо розглянути детальніше, то побачимо таку структуру побудови: «Слава…» відіграє роль невеличкого вступу (мислиться композитором як невід’ємна частина композиції), написане у формі речення, яке складається з двох контрастних фраз – славильного та ліричного характерів: 1 фраза 1-5 тт.,2 фраза 6-11 тт. Перша частина складає 11 тактів (розширений період за рахунок повторення мотиву «бессмертен сый» у першому реченні) і є найкоротшою порівняно з двома іншими (12-22 тт.), яку композитор розділяє також на дві контрастні частини (за таким самим принципом): 1 речення 12-18 тт., 2 речення 19-22 тт. Друга частина так само: 1 речення 23-29 тт., 2 речення 30-34 тт. Третя частина твору складає 11 тт, є кульмінацією твору; період неквадратної будови – 35-37 тт. перша фраза, 38-45 тт. – друга. Останні 5 тактів відіграють роль коди.

Фактура. Розглянемо фактурний план кожної частини твору. На початку вступного епізоду, у перших семи тактах, ми бачимо акордовий виклад, мелодія не прослуховується в жодних з партій, що є ознакою гармонічної фактури . Починаючи з 8 такту відчувається гомофонно-гармонічна побудова, з’являється чітка виразна мелодія в партії сопрано, та акордовий виклад не припиняється. Перша частина - як і у вступі – притаманна акордовість з виразною темою в жіночих партіях ( в малу терцію), що дублюється з divisi в теноровій партії (12-14 тт.). На словах «бессмертен сый» вперше зустрічається імітаційна поліфонія: парно, спочатку в партіях сопрано-тенор (15 т.), далі альт-бас (16 т.), які разом «сходяться» в останніх двох тактах першого речення (17-18 тт.). В другому реченні першого періоду знов повертається гомофонно-гармонічний виклад. Перше речення другої частини - це варіація першого речення першої частини. Отже, фактура не змінна ( 23-24 тт. – гомофонно-гармонічна, 25-29 тт. – імітаційна, та 30-34 тт. – акордова). Третя частина повністю побудована на акордовому викладі. Лише у коді поліпластова фактура: октавний унісон на квінтовому тоні в партіях сопрано та тенора, тема у збільшенні в альтовій партії та в басовій партії ( divisi) колокольний передзвін, що є характерною рисою в творчості С.Рахманінова.

Ладотональність. Основна тональність твору «Слава Отцу и Единородный» - d-moll, хоча вступний епізод відкривається мажорною, паралельною від основної, тональністю, все ж модулює в основну (а саме, через домінантовий тризвук в 10 такті першої долі, який прирівнюється до сьомого натурального тризвуку, що розв’язується в тоніку ре-мінору), таким чином даючи змогу для логічного продовження композиції. У першій варіації, так би мовити, виконавцю важко уловити переважаючу тональність. Тобто, цьому епізоду властива функційна нестійкість. Це зумовлено, насамперед, поперемінністю тонічного, домінантового тризвуків з квартсекстакордом шостої альтерованою ступінню,що відноситься до субдомінантової сфери. На початку другого речення відчувається стійкість основної тональності, але ненадовго, бо вже в третьому такті розглядаємого епізоду композитор повертає нас до попереднього стану за допомогою секвенції, яка рухається через F-Dur, G-Dur, та A-Dur, яка являється домінантовою тональністю до основної. Таким чином думка не переривається, а знаходить своє продовження у другій частині. Як згадувалося вище, оскільки третє речення це варіація першого, доречно і те, що ладо тональність залишається незмінною. Лише у кінці 26-го, початку 27-го тт. спостерігається невеличке відхилення в паралельну до основної тональності. Це риторичний прийом, який можна пояснити змістом канонічного тексту на словах «и Приснодевы». Четверте речення має схожість з другим, але воно має величний характер («непреложно вочеловечивыйся»), звучить у паралельному мажорі (F-Dur), та в 39 такті приводить нас до перфектного співзвуччя (тризвук без терцієвого тону), що свідчить про нерозривність мислення композитора. Щодо останньої частини, треба сказати, що вона повністю побудована на секвенційному русі, який отримує свій розв’язок в кінці частини. В останніх п’яти тактах композиції, тобто в коді, стверджується основна тональність твору.

З цього можна сказати, що при такій простоті ладотональної структури твір не втрачає своєї цікавості та насиченого драматизму.

Гармонія. Характерною рисою є використання акордів змішаної терцово-квартової структури, паралелізми. В даному номері яскраво показаний стиль «рахманіновської» гармонізації: використовуються повнозвучні акорди із дублюванням всіх ступеней. Загалом, через гармонію Рахманінов яскраво виражає зв’язок з народною пісенністю, відображає риси багатоголосної культури XVII-XVIII століть.

Метро-ритм. Ритмічно твір не є складним. Переважає рух рівними тривалостями, також характерна риса цього твору майже остинатний пунктирний ритм у вигляді чверті з крапкою та восьмою, який в швидкому темпі прослуховується як восьма з крапкою та шістнадцята. Тут добре відчутна пульсація композиції, на відміну від інших духовних творів Рахманінова, таких як номерів із «Всенічної». На початковій стадії розучування твору труднощі виконання можуть виникнути у зв`язку зі змінним розміром, якщо це аматорський виконавський склад. Але через певний час ці труднощі зникають.

Темпова агогіка композиції дуже гнучка – цього вимагає сам автор: на початку твору автором вказаний темп «Оживленно (Allegretto)». Перед початком першої частини Рахманінов виставляє «замедляя (ritardando)», після чого відкривається перша частина у темпі «Бодрым и живым темпом (Allegro)». Лише в першій частині виставлені темпові визначення «задерживая (ritard.)», «медленнее (piu lento)», «ускоряя и усиливая звук (accel. e cresc.)». Друга частина починається темповою вказівкою «Прежний темп (a tempo)», яке діє на протязі і останньої частини. Але,оскільки виконання духовної музики це допускає, в моїй інтерпретації, кода виконується в більш стриманому темпі.

Мелодія. Хоча «Літургія Іоана Златоуста» стала першою фундаментальною роботою композитора в області духовної музики і вона відрізняється простотою композиторської мови на відміну від його робіт в області оркестрового, фортепіанного письма, мелодія не втрачає свою виразність та пісенність, а навпаки її отримує. Зокрема в цьому номері мелодія несе в собі яскравість та напруженість експресії, переважання в ній ліричного начала.

Вокально-хоровий аналіз

Піснеспів «Слава Отцу и Единородный» написаний для мішаного чотириголосного складу із divisi всіх партій в різний час: сопранова партія – 2т., 3т., 12-14 тт., 23-24 тт.; альтова партія – 4 т., 19-20 тт., 26-28 тт., 35-36 тт., 38-41 тт.; тенорова партія – 5-7 тт., 12-18 тт., 22-25 тт., 27-29 тт., 35-37 тт., 41-45 тт.; басова партія – 10-11 тт., 12 т., 14 т., 23-24 тт., 30-34 тт., 39-40 тт., 46 -50 тт.

Діапазон хорових партій :

Загально-хоровий : D~ g2 ( три з половиною октави);

Діапазони окремих партій:

S: fis1~ g2 ;

A: a ~ d2 ;

T: d ~ g1 ;

B: D ~ d1 ;

Виходячи з цього з впевненістю можна сказати, що теситурні умови зручні, тому і міра вокальної завантаженості хору знаходиться в рамках можливого. Діапазон жіночих партій трохи перевищує октаву,в чоловічих вся широта діапазону використовується доволі рідко, та ще слід враховувати і той факт, що в тесситурно насичених місцях партії діляться на перші і другі голоси. Практично всюди розвиток динаміки співпадає з висотним положенням голосів, хіба що у деяких випадках в партії другого баса звучить ре великої октави в динаміці піано (в кінці епізоду).

Стрій. Крім зазначених вище труднощів, пов’язаних з теситурними умовами, треба сказати про труднощі інтонування в загально-хоровому звучанні. Зокрема, слід пам’ятати про умовні правила інтонування різних інтервалів і вміти користуватися ними. Так, найскладнішими в вокально-хоровій практиці є виконання унісону (27-28 тт між партіями 2 альтів та 1 тенора), особливо октавного (17-18 тт. між партіями сопрано та 1 тенора; 12-14 тт.,23-24 тт. – між парами 1 сопр-1 тенор та 2 сопр-2 тенор; 30-34 тт. – сопр та тенор партії; кода – октавний унісон «ля»). Тому, оскільки вони зустрічаються в цьому творі, необхідно буде при роботі з колективом спершу відпрацювати виконання простого унісону, а потім вистроювати октавний унісон. Правильне його виконання неможливе без гострого слуху та інтонаційного ансамблю. Особливо важкий епізод в цьому плані – третя частина, де чергується розгалуження та повернення партій в унісон «ля» на словах «Распныйся же, Христе Боже, смертию смерть поправый». При цьому варто пам’ятати, що в момент унісону кількісно партія буде переважати у порівнянні з попереднім divisi, тому треба буде урівноважити це з’єднання динамічно.

Також слід знати про інтонування чистих інтервалів, які інтонуються гостро. Всі великі інтервали слід виконувати широко, а малі – вузько; збільшені з тенденцією до підвищення і зменшені навпаки. Чим ширший інтервал –тим складніше його виконання: враховуються теситурні та динамічні умови.Тож, враховуючи вищенаведені побажання, можна значно підвищити рівень виконавської майстерності в колективі.

Якщо розглядати проблему інтонування в загально-хоровому строї, то виконавцеві слід знати яку акорд має будову, з яких інтервалів він складається і яке місце той чи інший звук займає в акорді. Тут, звичайно ж,такий спосіб підходу до роботи як попередній не підійде, бо він допомагає в поліфонічних або унісонних епізодах. Тому необхідно знати і вміти виконувати подібні задачі, бо, оскільки це характерно для гармонічних епізодів, вони у більшості творів зустрічаються значно частіше. Отже, в загальному скажемо, що складними для виконання є септакорди. В усіх септакордах опора іде на сталі звуки – це пріма та квінта, а далі все залежатиме від того, який це різновид септакорду. Якщо це Вел.маж.7, то тут однаково співатиметься терція та септіма з тенденцією до підвищення; якщо це М.маж.7 – він інтонуватиметься як і всі септакорди домінантової групи, а саме: терція як мажорна константа з тенденцією до підвищення, мала септіма – до пониження; Вел.мін.7 – навпаки: терція як мінорна константа співається з тенденцією до пониження; М.мін7, - і терція і септіма співатимуться з тенденцією до пониження; Зм.7 - будується на малих терціях, тому його треба виконувати з тенденцією до звуження.

Це теорія, а на практиці одних таких знань буде недостатньо. Все це не можливо буде виконати без ансамблю, перш за все інтонаційного, а потім динамічного,темпового, тембрового – будь-якого. Ансамбль буває частковий та загально- хоровий. В цій композиції задіяні два види ансамблю: частковий – в поліфонічних епізодах та імітаціях та загальний у всіх інших епізодах.

Динаміка. Динамічна шкала твору – від pp до ff. Причому, композиція побудована на динамічних контрастах – а саме, тихих епізодах наступає різка зміна форте. В цьому полягає складність виконання – майже протягом всього твору не втрачати енергію коли з’являється поступове дімінуендо, яке провокує виконавців втратити тонус. Це зумовлено загальним настроєм і характером піснеспіву. Бачимо також, що наприкінці твору, у коді, нюанс партій по вертикалі не співпадає. Таким чином композитор вирізняє музичну тему від другого та третього планів, підкреслюючи не стільки динамічне виділення конкретного голосу, скільки його виразність в даний момент.

У творі багато рухливої динаміки (crescendo i diminuendo), за допомогою якої композитор дуже тонко передає фразування, відтворюючи в нотному записі найтонші рухи в мелодії, щоб якомога детальніше донести це до виконавців.

При роботі над твором варто звернути увагу на виконання вказаних штрихів. Періодично зустрічаємо tenuto, допомогою якого робляться певні смислові наголоси. Цей штрих доречно буде виконувати за принципом «взяти – відпустити». Також зустрічаються акценти, які також підкреслюють смисловий характер.

Зважаючи на динамічний план твору, для виконавців не буде складністю втримати темп, заданий композитором в перших тактах твору. Оскільки тиха динаміка зазвичай спонукає співаків до розслаблення, виконавцям легко буде робити заповільнення, яке виписане в партитурі і навпаки, надолужувати темп у сильній динаміці, де темп за авторською вказівкою пришвидшується. Головне відчувати зміну темпів та чітку пульсацію протягом твору в повільних та швидких темпах, при цьому зберігаючи плавність та «безперервність» мелодичного руху.

Дикція. В даному піснеспіві, як і в інших номерах циклу, композитор використав тексти на слов`янській мові, тобто вимова та написання співпадають.

Початковий тутійний вступ досить зручний для виконання завдяки першому звукосполученню «сл». Це допомагає зробити правильний посил дихання і сформувати вокальний округлий звук, оскільки голосна «а» легко «підстроюється» під «о» з гарною подачею на форте. Але голосні «я», «і» вимагають певної роботи над округлістю звучання. Також треба звернути увагу на одночасну вимову звуку «с». Взагалі, цей звук зустрічається досить часто, тому потрібно слідкувати за синхронною вимовою цього звуку по вертикалі в усіх партіях. Варто при цьому пам`ятати, що приголосні, які починають склад, повинні звучати на тій же висоті, що і наступна голосна.

Кілька разів зустрічається збіг приголосних: «бессмертен», «Единородный». Тому для зручності вимови варто говорити одну «с» в першому випадку і «д» в другому. Так само не зручне для вимови слово «Отцу». При співі доречно буде упустити звук «т».

Також варто пам`ятати, що при звуковеденні legato приголосний, що закриває склад, відноситься до наступного складу. Він вимовляється в останній момент дуже швидко, щоб зберегти плавність звуковедення та уникнути розриву в єдиній мелодичній лінії:

«Е– ди – но – ро – дны – йСы – не – и – Сло – ве – Бо – жи – йбе – сме – рте – нсы - й»

Певну складність будуть становити розспіви одного складу. Вцілому у творі переважає м’яка артикуляція, що пов`язано з принципом звуковедення, динамікою та характером піснеспіву. Виключення становить кульмінація твору, якій притаманна тверда артикуляція, що дуже доречна та зручна для відтворення образу в даному епізоді.

Виконавський аналіз

Музика піснеспіву наповнена тонкощами музично-поетичного образного змісту і несе в собі певні звукозображальні моменти. Фактура твору то напружена, драматично насичена, емоційно наповнена, то навпаки – спокійна, лірична створює відчуття психологічної розрядки. Музична тканина твору то ущільнюється ,то в своєму розвитку «виливається» ясну та прозору фактуру. Таким чином створюється враження хвилеподібності емоційного наповнення, яке то розгорається, то вщухає і в кульмінаційний момент піснеспіву на словах: «Распныйся же, Христе Боже,смертию смерть поправый…», досягає найвищої точки не лише емоційного, а й психологічного напруження і однією наскрізною лінією швидко спадає і припиняє своє звучання вже в кінці твору.