третя камерна Станковича

Cтанкович

Камерні симфонії, складають значну частку творчого доробку Станковича. Ним створено 9 камерних симфоній. В них розкривається талант комопозитора-симфоніста, кожен камерний симфонічний опус по-суті є виявом розвитку та становлення думки Художника.

Для С. симфонії є сферою творчих пошуків, експериментів, новаторських відкриттів. Всі симфонії різняться за виконавським складом, за жанровим рішенням. Індивідуальність кожної сим­фонії підкреслена програмними назвами (за винятком Третьої), що носять узагальнений, асоці­ативний характер Химерно-Ігрова атмосфера «інструментального театру» панує в Першій ка­мерній симфонії. Зачаровують барвисті квазі-імпресіоністичні картини П'ятої «Потаємні поклики», Шостої «Тривоги осінніх днів». Восьмої «Мов бризки піни з зір».

Ось, напиклад, 4 камерна симфонія поєднує в собі ознаки жанру симфонії і вокальної музики, 5 – симфонії і інструментального концерту на тсрсні мовних, жанрово-сти­льових та композиційних форм.

В симфонії ознаки ознаки симфонічного і концертного жанрів

Симфонія пронизана драматичною емоцією в якої боротьба Людини з самою собою доведена до масштабу трагедії, до тонкої смислової грані між житгям та смертю.

Основна увага композитора спрямована на розкриття вічної теми мистецтва, пов'язаної з внутрішнім світом людини.

Внутрішня напруга лірико-романтичної драми, обаразність якої розкриває найпотаємніші глибини людської душі, занурює у світ глибоко особистісних переживань, пошуків, страждань, надій та розчарувань, якими живе Художник.

Симфонія належить до ліричного типу з притаманними йому суб'єктивним тоном оповіді та зосередженням уваги на емоційних відтінках психологічного стану людини.

Композитор в цій симфонії по-своєму втілює надідею - Людина та Світ,

Однак основну увагу компо­зитора спрямовано на розкрит­тя вічної теми мистецтва, пов'я­заної з внутрішнім світом люди­ни. Більшість з симфоній нале­жить до ліричного типу симфо­нізму з притаманними йому суб­'єктивним тоном оповіді та зо­середженням уваги на емоцій­них відтінках психологічного стану. Сюди можна віднести Другу («Медитація»), Третю, Четверту («Пам'яті поста»), а також Сьому («Шляхи і кроки») та Дев'яту («О,иіо! рго оло»). Кож­на з симфоній по-своєму втілює надідею - Людина та Світ, і саме в цих ліричних композиціях як­найповніше виражається лірико-романтична сутність стилю Станковича, його портрет ком-позитора-психолога.

“Ця симфонія містить у собі світ настільки складний, з такими перепадами емоційного рельєфу (від найтихішого..., прихованого зітхання до гучної патетики), з таким грандіозним динамічним розгортанням “сюжету”, що назва “камерна” сприймається як суто умовна, яка стосується насамперед виконавського складу. Але сутність цього твору насправді від великої симфонії-драми. Час тут спресовано (точніше, те, що відбувається у музиці, спресовано у часі), і тому (аналогічно до матеріального світу) “емоційна речовина” симфонії гранично згущується, збільшується її “питома вага”, через що колосально зростає її вибухова сила”

Грань між камерними і великими симфоніями у С. дуже розмита. Авторське позначення камерна не повязана з камернізацією задуму.

Цей твір належить до тих, котрі одразу полонили серця слухачів і отримали стийку і заслужену популярність

Для композитора солюючий інструмент – це зворушливий голос душі самотньї людини, що загубилась у вирі юрби.

Два музичні образи весь час стикаються – ніжний жалібний наспів флейти( в її мелодії часто вчуваються інтонації українських народних пісень) і неспокійне, тривожне пульсування струнних інструментів.

Усі розділи пронизані розробковістю

Час у симфонії наче стиснутий – те, що на початку виникає у вигляді жанровості, танцювальності ( перші фрази струнних0, надалі має колосальний трагічний потенціал, а найніжніший подих флейти ( її початкова фраза) виявиться паростком майбутніх реквіємних монологів, сповнених глибокої філософської зосередженісті.

Стиснений до краю час розгортання нагадує чергування кінокадрів з їх стрімким перебігом подій, раптові спалахи гучності, гості акценти відображають напружений подих сучасності . Поступово Станкович додає до основного, драматичного ще один образ – лагідний, просвітлений, котрий переводить дію в зовсім іншу площину: це світ лагідних мрій, спокійного спостереження. Крім того туту помітні певні звукозображальні ефекти, що можливо нагадують звуки природи

Проте стан спокою і гармонії не довго триває. Раптово вривається тривожний ритм початкової теми т і розпочинається наступний етап розвитку – етап зіткнення двох світів: енергійно –агресивного, що належить до реальності, яким розпочинався твір і теми у флейти, котра відображає недосяжний ідеал душевного спокою, врівноваженості і досконалості. Та перший персонаж інстументальої драми неухильно і поступово витісняє мрійливий і делікатний образ, він наче зникає, розчиняється в потоці ... Катастрофам симфонії протистоять оазиси чистої лірики

Наприкінці музична тема не зявляється такою як раніше. Жалобний голос флейти на тлі токатного ритму сприймається як запитання без відповіді, зітхання, викликане глибоким сердечним болем.

Вступ складається з двох елементів: активної токатної фігурації 16-тими в оркестрі і низхідної секундової інтонації у флейти. Конфліктна за своєю природою

Г.п. – динамічна Більш розгорнутий варіант того, що було у вступі.в її основі токатний матеріал зі вступу( фон) і найграш флейти. Варійований розвиток мелодії у флейти призводить до загострення механістичного руху теми. Остинатність, механістичність руху теми надалі проявить себе як негативна сутність у розвиваючих розділах.

П.п. – лірико-філософська лірико-драматичного висловлення

Розробка Г.п. з демонічними рисами Імітація флейтою токатного супроводу, субєктивно-психологічні моменти, ламентозні інтонації набувають рис патетичної декламаційності

Композиційна специфіка твору полягає після модуляції в сферу драматизму не відбувається реального зіткненння образно тематичних комплексів, композитор використовує принцип монтажу Реприза – активно-дієвий розділ

Останній розділ – поступове згасання токатної сфери.