Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
17
Добавлен:
13.02.2015
Размер:
22.91 Кб
Скачать

Пилип Омелянович Козицький

(1893-1960)

«Ой у полі, полі»

  1. Загально-історичний

  • Творчий портрет автора

Народився 24 жовтня1893 року в селі Летичівка на Київщині (тепер Вінниччина) в родині священника. Музичні здібності хлопця проявилися рано. Першим вчителем майбутнього композитора була його мати, яка познайомила його з творами класиків і вчила грати на фортепіано.

У 1902 році Козицького віддають до Київського початкового духовного училища. Перебуваючи там, композитор познайомився з молодим, але вже відомим на той час українським композитором Кирилом Стеценко. Ця зустріч дуже вагомо вплинула на музичний розвиток хлопця.

У 1905 році, по закінченню бурси, Козицький вступає до Київської духовної семінарії. Семінаристи одержували музично-теоретичну підготовку, набували практики у хоровому співі та навиків у диригуванні. Тут він починає складати оперу на власне лібрето «Про біляночку і троянду». Бере участь у самодіяльному оркестрі семінарії. А у 1912 році з учасників оркестру організувався струнний квартет,в якому взяв участь і майбутній композитор.

У 1911 – 1913 роках Козицький пробує свої сили в симфонічній та камерній музиці: пише «Пісню» для симфонічного оркестру і починає працювати над струнним квартетом. У ті ж роки він створює фортепіанну сюїту «Сторінка дитинства». Порівняно з попередніми спробами сюїта була першим серйозним кроком на творчому шляху композитора.

Закінчивши у 1913 році семінарію, Козицький вступає до щойно організованої Київської консерваторії. Через деякий час його вчителем з композиції стає видатний теоретик професор Б.Л.Яворський.

Одночасно він вступає в Київську духовну академію (закінчив у 1917 році). В академії знаходився непоганий хор, керівником якого згодом став П.Козицький. Тут він починає працювати в галузі історії української музики, написавши розвідку «Музика і співи в Київській академії за 300 років її існування». Після Жовтневої революції Козицького запрошують викладачем співу до однієї з київських трудових шкіл, де він з учнів організовує дитячий хор. Через нестачу дитячого репертуару композитор робить розкладки для дитячого хору існуючих хорових композицій («Гамалія», Іван Гус», «У Туркені по тім боці» і т.д.).

Поряд з працею в загальноосвітній школі Козицький майже одночасно починає працювати в першому українському вищому мистецькому навчальному закладі. З 1918 року він – викладач історії української музики та декан диригентського відділу музично-драматичного інституту ім. М.Лисенка. Крім цього він продовжує заняття в консерваторії, яку й закінчує в 1920 році.

Великий вплив на формування естетичних поглядів і творчого стилю композитора мало його особисте знайомство з видатним композитором М.Д.Леонтовичем. Вплив творчості Леонтовича проявився в одному з кращих творів Козицького тих років – цикл хорових мініатюр «Вісім прелюдів-пісень».

У 1921 році, після трагічної загибелі Леонтовича, в Києві створюється комітет пам’яті небіжчика; до його складу входить і Козицький. А згодом, у 1922 році, комітет реорганізувався в Товариство ім. Леонтовича, де композитор стає одним з найкращих діячів цього об’єднання і заступником редактора його друкованого журналу «Музика».

У той час виникає значна кількість професіональних та самодіяльних хорових колективів, що вимагали нового радянського репертуару. Перед композиторами Радянської України постале невідкладне завдання – написати хорові та інші твори на актуальні теми з життя нашої Країни. Включившись разом з іншими композиторами у здійсненні цього завдання, П.Козицький зосереджує свою увагу на текстах кращих українських радянських поетів: В.Чумака, П.Тичини, В.Сосюри. Рисами справжнього новаторства позначені два його хорових прелюди: «Риємо, риємо» та «На зелені килими» на слова В.Чумака.

З 1938 по 1941 роки Пилип Омелянович працював художнім керівником Української державної філармонії.

У дні Великої Вітчизняної війни, проживаючи в Уфі, Козицький почав вивчати національний музичний фольклор, написав статтю «Збірка башкирських народних пісень». У 1941 році він пише одноактну оперу «За Батьківщину».

Після звільнення Києва композитор повертається до рідного міста і очолює в консерваторії кафедру історії української музики. Один з найпривабливіших творів цих років є кантата «Пам’яті більшовика» для хору без супроводу.

На початку 50-х років Козицький знову звернувся до жанру народних обробок. На цей раз композитор переклав для хору кілька слов’янських пісень народної демократії (чеських, моравських, словацьких, польських). В 1953 році з’явився великий хор П.Козицького «Олександру Пушкіну» на слова П.Тичини.

Творчість композитора є яскравим свідченням відданості культурі українського народу. Нажаль 27 квітня 1960 року Пилип Омелянович помер.

  • Список основних творів П.О.Козицького:

опери – «Невідомі солдати» (1937), «За Батьківщину» (1941);

симфонічні твори – сюїти «Козак Голота», «П’ять новелет»,

симфонічна поема «Партизанська донька»;

хори та пісні – «Десять шкільних творів», «Вісім прелюдів-пісень»,

диптих «Дивний флот»,

4 шкільних хори «Волошки», «Чотири народні пісні», «вісім українських народних новел»,

кантати «Пам’яті більшовика» та «Наше майбутнє»,

для мішаного твору без супроводу «Олександру Пушкіну»;

Основні музикознавчі праці:

статті «Творчість Леонтовича», «К.Стеценко», «Тарас Шевченко і музична культура»; Історія української музики. Київ, 1922; Масовий спів. Посібник для хорової самодіяльності. Харків, 1927; Бедржих Сметана. Київ, 1949; Методичні пояснення до плакату "Українські композитори-класики". Київ, 1952; Тарас Шевченко і музична культура. Київ, 1959; Спів і музика в Київській академії за 300 років її існування. Київ, 1971.

Творчий доробок композитора відзначається жанровою багатогранністю. Козицький пробує сили у багатьох видах і формах музичної творчості. Велику цінність для української музичної культури становлять його хорові обробки народних пісень, одну з яких ми проаналізуємо.

Козицький першим узявся за вивчення й теоретичне осмислення спадщини Леонтовича, опублікував у журналі «Музика» присвячену їй ґрунтовну статтю, розкрив самобутній метод композитора щодо художнього опрацювання народних пісень. Як і Леонтович, Козицький прагнув у самій пісні шукати засоби її професіонального мистецького опрацювання. Специфічні стильові закономірності музичного фольклору – особливості мелодики, ладу, ритму,фактури, багатоголосся композитор підпорядкував завданням розкриття і художнього збагачення ідей, образів і настроїв першоджерела.

Усе це проявилося у кращому творі Пилипа Омеляновича того періоду – циклі хорових мініатюр «Вісім прелюдів-пісень». Цю праці Козицький присвятив ясній пам’яті Миколи Леонтовича. Цикл одразу ж посів почесне місце в репертуарі багатьох хорових колективів. Автор уважно підібрав пісні, логічно розташувавши їх. Цінним виявилося і те, що композитор зосередився на художньо-довершених, але тоді ще мало відомих широкому загалові зразках, що й визначило мистецьку свіжість звучання кожного твору:

  • «Ой, до того жита» (зі збірника П.Тичини);

  • «Ой високо сонце сходить» (зі збірника Биченка «Сквирщина»);

  • «Ой у полі, полі»;

  • «Через синечки в вишневий сад» ( збірник Остаповича);

  • «Болить, болить голівонька» (Зап. Л.Руденківни, с.Гусакова на Уманщині);

  • «Ой пила, пила»

  • «Ой коляда, колядниця» (Від Я.Курені, с.Шандра на Шевченківщині);

  • «Ой, дуба дуба» (збірник Арсеня).

Цикл вимальовує слухачеві дуже різні і цікаві долі українських дівчат та хлопців, які базуються на народному фольклорі.

Ми зробимо аналіз саме пісні «Ой у полі, полі».

Цей твір написаний для мішаного 4-х-голосного складу, без супроводу (a capella), і представляє собою народну баладу – сюжетний жанр з гострим динамічним розвитком, в основі якого завжди особиста драма героїв.

Соседние файлы в папке Б. Лятошинський - По небу крадется луна