4. Хорознавчий аналiз
Твір написаний для мішаного 4-х-голосного складу хору.
Загальний діапазон всього хору дорівнює трьом октавам – від F до f².
Діапазон партій:
Сопрано – d¹-f² Альти – a-h¹
Тенори – e-f¹ Баси – F-des¹
Діапазон усіх партій добре вписується в рамки робочого. Для басів буде трохи висока нота des¹, але оскільки вони співають її на ff, це полегшує завдання. Хоча необхідно попрацювати зі стрибком на м.6, що передує цій ноті.
За теситурними умовами твір дуже зручний: при тихій динаміці використовується лише середня та низька теситура, що є природнім. І також на кульмінації зручним є спів у високій та середній теситурах. Складністю є тільки виконання соло, що проходить не у зручній для р теситурі.
Щоб більш детально проаналізувати мелодичний стрій слід розглянути мелодичну лінію кожної партії окремо.
Сопрано. В I частині потрібно звернути увагу на інтонування фрігійської II ступені:
Вона інтонується низько, з тяжінням до основного тону. У цьому прикладі потрібно також розглянути ритмічний малюнок у кінці 9 такту; треба чітко переводити заліговану ноту, щоб 16-ті не були проспівані поспіхом.
У наступному прикладі всім партіям уважно треба проспівати усі альтеровані ноти :
Перша складність, що зустрічається в альтовій партії – це витриманий звук, що триває протягом трьох тактів. Ця нота повинна братися на диханні та звучати рівно та інтонаційно стійко.
Також декілька разів в середній частині у альтів проходить стрибок на зм.5:
М.3 інтонується низько;хід на зм.5 слід співати дуже гостро,з тенденцією до звуження. У 23 такті також широко інтонується es,а півтон після нього високо.
Тенорова партія так само дуже розвинена. В першій частині уважно потрібно заспівати хід у 18 такті:
Хід на велику терцію потрібно проспівати низько, а діатонічний півтон після неї з тенденцією до звуження.
Інтонаційні складності часто зустрічаються у середній частині:
Особливої уваги потребує cis – він інтонується гостро та високо, а розв`язання у d з тенденцією до звуження. У останній частині уважно потрібно проспівати октавний хід, тому e береться вже у високій позиції.
Спів басової партії також потребує уважного інтонування.
У даному прикладі складності можуть зустрітися з інтонуванням f бекару, тож його слід заспівати низько,а наступний півтон «підтягнуто».
У гармонійному строї слід розглянути наступний акорд, де через DD по F-Dur відбувається модуляція до основної тональності – e-moll:
У цьому акорді так само основний тон співає партія басів – стійко та впевнено; сопрано співають високу мажорну терцію; рівно та стійко співають альти свій квінтовий тон; тенори інтонують низько, з тенденцією до звуження м.7.
В ансамблевому відношенні дуже важливо попрацювати над частковим ансамблем – чисто вистроїти мелодичну лінію кожної партії. Складність може виникнути в унісонному ансамблі на витриманих нотах: ці звуки необхідно вирівнювати темброво та динамічно. Треба також прослідкувати за злиттям усіх голосів партії в один «хоровий» тембр, а тільки потім переходити до загального ансамблю.
Особливу увагу потрібно приділити поліфонічним та імітаційним викладам. Тут буде використовуватися штучний ансамбль. У перших двох варіаціях потрібно слідкувати, щоб альтовий підголосок (6, 11 такти) проходив тихіше за основну тему. У третій варіації імітаційні переклички між тенором та сопрано мають ніби продовжувати та доповнювати одна одну, тому після проспіваної теми кожна з партій повинна динамічно «відходити».
За такимо ж принципом проходить і середня частина, де мелодія повинна ніби «переливатися» з однієї партії в іншу; лише в момент кульмінації з`являється гомофонно - гармонічна фактура та злиття усього хору у загальному ансамблі. У 7 варіації солістка перебуває на нюанс гучніше від усього хору, який служить лише акомпанементом. І заключна частина, так само як і перша, виділяє лише партію, що проводить тему.
У ритмічному ансамблі потрібно попрацювати над чіткими переходами, особливо там, де в одній із партій проходять заліговані ноти, пунктирний ритм. Усі зняття повинні так само бути чіткими та одночасними.
Доволі значне місце посідає дикційний ансамбль. Особливо на кульмінації, де всі партії одночасно співають один і той самий текст. Він потребує єдиної чіткої та правильної вимови кожним співаком. Хоч приголосні і повинні бути чіткими, все ж їх звучання скорочується; голосні ж навпаки формуються максимально протягуючись. Специфіка вимови голосних в їх єдиній округлій манері формування. З метою забезпечення безперервності звучання не можна замикати склади посеред фраз, а переносити останні приголосні слова до початку наступного: «в ті-йсві-тли-ці», «чо-рни-мшо-вко-мго-ло-вку» і т.д. Важливо зазначити, що під час тихої динаміки вимова хористів повинна залишатися так само активною та чіткою.
Теситура хору дуже зручна, то ж переважає використання природного ансамблю.
В даному творі автор звертається до прийому поступового введення голосів у ІІ частині. Цим самим він намагається зробити плавний перехід від оповіді – до активних дій та саме розкриття драми сюжету. І лише один раз у хорі проходить спів tutti – це момент драматичного освідчення хлопця коханій.
Для досягнення глибини звучання необхідне використання повного кост-абдомінального дихання з м`якою атакою. Уся перша частина повинна проходити зв’язно, на ланцюговому диханні; між вступами партій не повинно з`являтися пауз. Характер звуку має бути зібраним, розспіваним та вільним, але в межах даної динаміки. У середній частині слід перейти на більш концентрований та твердий звук, проте легатний характер звуковедення лишається; кульмінація повинна вирізнятися більшою платністю звучання. У заключній частині, на мою думку, слід перейти на спів sotto voce, що допоможе підкреслити драматизм твору.
Твір може бути виконаний професійними та аматорькими хоровими колективами з будь-яким кількісним складом.