3. Музично-теоретичний аналіз
Форма даного хору – куплетно-варіаційна. Твір складається з 9-ти варіацій, що мають наскрізний розвиток, з елементами тричастинної репризної форми, яка має активно драматургічно розвинену середину.
I частина (1-18 такти) складається з 3-х варіацій:
Перша – 1-6 такти – сопрано заспівують сумну та ліричну народну мелодію, що і являється головною темою,а у альтовій партії знаходиться органний пункт на Т. Такий принцип викладу теми повторюються протягом усього твору.
Друга – 7-11 такти – повтор першої варіації, лише з більш виразним підголоском в альтовій партії.
Третя – 12-18 такти – додається партія тенорів, що продовжує разом з сопрано розвивати основну мелодію, при цьому ніби створюючи діалог.
II частина (19-36 такти) – має характер розробки.
Музичний матеріал побудований на імітаціях першого мотиву теми, що проходить по черзі в усіх партіях, починаючи з басів. Ця частина складається з чотирьох варіацій. Перші дві (19-23 та 24-28 такти) дуже схожі між собою, але в різних тональностях. Проте друга проводиться при збільшеній динаміці та на тон нижче ( с- moll).
Третя варіація починається ще на тон нижче попередньої, але надалі повністю змінюється. Протягом трьох тактів, як і в попередніх варіаціях,проводиться імітації у трьох партіях, що приводять до кульмінації (32 такт).
Четверта варіація (37-41 такти) – хоча і проводиться на динаміці Р, є психологічним продовженням кульмінації.
Цікавим є те, що початок кожної варіації співпадає з кінцем попередньої, що дає відчуття безперервності та хвилеподібності звучання.
III частина (42-52 такти) – є репризою.
Проте мелодію проводить альтова партія, коли сопрано та тенори слугують супроводом. Має у своєму складі дві варіації – 42-46 та 47-52 такти.
Даний поділ на частини є умовним, оскільки чіткого відділення частин одна від одної не має. Всі епізоди дуже логічно та послідовно переходить до наступного, розвивається поліфонічне полотно методом наскрізного руху.
Фактура цього хору є змінною.
I частина: у перших 2-х варіаціях ми бачимо поліфонічну підголоскову фактуру; третя ж варіація вже має поліфонічну імітаційну фактуру, де альтова партія слугує лише акомпанементом, а саме розвиток знаходиться у сопрано та тенорів.
II частина: у 4 та 5 варіаціях та на початку 6 – поліфонічна імітаційна фактура; тільки на кульмінації у 6 варіації відбувається перехід до гармонічної фактури. Саме таке викладення музичного матеріалу підкреслює кульмінаційний епізод. Остання варіація цієї частини – драматизм та найвища точка кульмінаційного розвитку - написана у гомофонно-гармонічній фактурі, де тема знаходиться у соло сопрано.
III частина: реприза повертає до фактури І частини.
Отже ми бачимо,що саме фактура та її зміни допомагають в розкритті драми.
Тематизм твору. Головна мелодія виникає майже одразу у сопрановій партії. Вона складається з стрибка на ч.5,який в повільному темпі звучить м’яко та поступових гамо образних рухів; неодноразово використовуються терцові ходи та низька фрігійська II ступінь, що є характерним саме в українському фольклорі.
В незмінному вигляді мелодія проходить лише у 1,2 та 7 варіаціях. У третій варіації тема проводиться одночасно у теноровій та сопрановій партіях; голоси сплітаються між собою та ніби являються продовженням одна одної.
Середня частина побудована на першому мотиві теми, що перевтілюється, проводячись в інших тональностях.
В репризі тема знову проводиться також в незмінному вигляді, змінюється лише підголосковий матеріал.
Характерним для мелодики даного твору є використання протягом твору органного пункту: у I частині в альтовій, а в III – в сопрановій та теноровій партіях.
У творі також часто зустрічаються зупинки на останній склад кожного мотиву, що надає характер ніби «риторичного запитання».
Головним в мелодиці твору є: використання руху по терціях, II фрігійська, витримані підголоски та імітації, переважає розмірений рух восьмими та чвертями.
Головна тональність твору – e-moll. Досить часто з`являється фрігійська II та VII натуральна ступені.
Тональний план першої частини: 1-11 такти – e-moll, 12-18 такти - політональність a-moll і e-moll. Друга частина: 19-21 такти – d-moll (тональність субдомінанти); у 22 такті через D2 відбувається відхилення до c-moll, що триває до 26 такту; 27-30 такти (через D2) відхилення до b-moll; з 31 по 36 такти (через D7) триває f-moll, але вже з кінця 36 такту береться D2 до b-moll, що триває по 38 такт; в 39 такті ми ніби приходимо до F-dur, де DD=D e-moll. Протягом всієї третьої частини залишається основна тональність.
Насиченість гармонії твору відбувається саме за рахунок частих відхилень. Оскільки переважає поліфонічно-імітаційний виклад матеріалу, то чітко виділену гармонію ми можемо почути лише в кульмінаційній 6 варіації.
Темп даного твору повільний, що сприяє розкриттю образу. Агогічні відхилення є у середній частині, з авторською вказівкою «трохи швидше»; повернення до початкового темпу відбувається у останній варіації II частини.
Агогічних відхилень майже немає; лише два рази протягом твору зустрічається ritenuto (між 6 та 7 варіаціями,та на останньому мотиві, що проходить у теноровій партії.
Розмір твору – перемінний, що дає можливість вільного розташування теми в часі.
I частина: 1-11 такти – це змішаний розмір 5/4; викладена тема у тенорів проводить в розмірі 4/4, а от відповідь сопрано знов проходить в розмірі 5/4. Протягом всієї частини повторюється одна й та сама ритмічна формула:
Очевидно, що даний оберт взятий саме з фольклору, що дозволяє нам не дотримуватися співу «під метроном», підкорюючись логічному руху кожного мотиву.
II частина має перемінний розмір. Цікавим є те,що розмір змінюється з кожним новим вступом партії. Окрім ритмічної фігури даної в I частині з`являється нова постійно повторювана:
В даній частині необхідною умовою вибудованості форми є саме дотримання пульсу чіткої метроритмічої організації хору, яка допоможе об`єднати всі вступи та мотиви в єдиний цільний музичний зміст.
III частина цілком написана у розмірі 5/4. Вони звучить по принципу I частини.
Динамічний план твору дуже розвинений; він простягається від pp до ff. Усі контрасти мають в собі глибоке осмислення та філософське підґрунтя; тому всі контрасти повинні бути визначеними. Статична динаміка використовується в І і ІІІ частинах, рухлива – у ІІ частині, а контрастна динаміка є у кульмінації - різкий перехід від ff до p.
Значну увагу потрібно звернути на фразування. По суті кожен мотив має своє динамічне життя та агогічний рух, але важливим є об`єднати усі мотиви у цілісні фрази. Тож мислити потрібно реченнями. Кожна варіація у своєму складі має одне речення як закінчену думку, і проводити її треба цілісно, на ланцюговому диханні. Треба також прослідкувати за зупинкою на двох останніх нотах, що часто зустрічається. Щоб музика рухалася, потрібно не зупинятися на цих нотах,а розвивати та підводити до наступного мотиву:
Тембр є якісною стороною озвучення матеріалу. Щоб видобути від виконавців тембрового злиття необхідна єдина для всіх манера звукоутворення. В даному випадку, відштовхуючись від характеру, змісту і витоків самої мелодії, можна вважати, що звук повинен бути насиченим; округленим, але близьким. Під єдиною манерою формування звуку мається на увазі правильне звукоутворення з однаковою мірою округленості голосних. Єдиному формуванню допомагає злиття до кожної з них однієї і тієї ж голосної; в даному випадку «о», але наближеної до верхнього піднебіння та зубів. Варто використовувати грудні резонатори і мікст, що зробило б звук насиченим та наповненим.
Як і в будь-якому творі значним є донесення до слухача саме змісту твору, тому дуже важливим елементом є дикція. В основі формування вірної дикції в хорі лежить правильно організована робота над вимовою голосних та приголосних звуків. Слід контролювати швидке і чітке формування приголосних та максимальну протяжність голосних. Це, в першу чергу, забезпечується активною роботою мускулатури артикуляційного апарату (губних мускулів, кінчика язика). Для цього необхідна свобода нижньої щелепи, кінчика язика та м`якого піднебіння.
Особливо коротко повинні вимовлятися шиплячі, свистячі та дзвенячі приголосні(світлиця, чорним шовком, приїзжає, чи підеш), а також коли зустрічається декілька приголосних підряд (зілля, весілля). Голосні ж повинні формуватися чітко, але в єдиний манері.
Дуже важливим відображенням змісту твору є форма. Вона дуже чітко підкреслює тонкості драматургії, де: I частина є епілог, спокійна розповідь; розвинутий характер середньої частини зображує вже дію – приїзд та освідчення козаків; і III частина – це заключення, що підводить підсумки та розкриває усю драму твору за допомогою тихої кульмінації.