Тема 5

Афективна сторона особистості. Емоції, почуття, стани

5.1. Види емоцій

5.2. Характеристика емоційних станів, що виникають у процесі діяльності. Стан стресу.

5.2.1. Стан моногонії, стан психічного пересичення, феномен «емоційного вигоряння».

5.3. Первинні і вторинні емоційні реакції

5.1. Види емоцій

Афективний простір – то її потяги, емоції й почуття, її прагнення й бажання, її переживання, пов’язані з пізнанням і самопізнанням, то її воля, що виникає завдяки потягам та емоціям і визначає дії, вчинки та й усе життя особистості.

Термін «афект» у перекладі з латині означає хвилювання, пристрасть. Уважаючи, що наймогутнішим збудником душі є пристрасті, Декарт запропонував для визначення порухів душі термін «емоції».

Історично домінувала традиція відособлення емоційних процесів в окрему сферу – афективну, протиставлення її сфері пізнання, оскільки логіка спостереження і самоспостереження фіксувала наявність таких почуттів, як радість, горе, сум, які спонукають або гальмують пені дії людини, засвідчуючи цим свою реальність.

Під емоціями зазвичай розуміють різноманітні реакції людини – від бурхливих вибухів пристрасті до тонких відтінків настрою.

Емоції – це психічні процеси, які відображають особисту значущість та оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживання.

Найбільш суттєвою рисою емоцій є їх суб’єктивність. Якщо такі психічні процеси, як сприймання і мислення, дозволяють людині у більшій або меншій мірі відображати оточуючий і незалежний від неї світ, то емоції служать для суб’єктивного відношення людини до самої себе і оточуючому світу.

Емоції представляють людині її потреби. Без них вона б не змогла усвідомити свої потреби і предмети, на які вони спрямовані. Інша загальна для всіх емоцій риса – це їх сприяння у досягненні цих потреб. Знак емоції у контексті її оцінки визначається досягненням (позитивна емоція) чи не досягненням (негативна) результату цілі, що очікується. Так, особистісну значущість пізнання емоції відображають через натхнення, одержимість, пристрасність та інтерес, які направляють і підтримують процес осягнення світу.

Всі емоційні явища розподіляються на афекти, власне емоції, почуття, настрій, стресовий стан.

Афект – найсильніша емоційна реакція. Афект повністю захоплює людину і підкоряє її думки і рухи, він завжди ситуативний, інтенсивний і водночас короткочасний. Афект повністю захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію (часом ця реакція і подразники, що діють усвідомлюються недостатньо – і це є однією з причин практично неможливістю управління цим станом).

Розвиток афекту підкорюється наступному закону: чим більш сильним є висхідний мотиваційний стимул поведінки, і чим більше зусиль прийшлося витратити на те, щоб його реалізувати, тим меншим є результат усього цього, тим сильнішим є афект, що виникає. На відміну від емоцій і почуттів афекти протікають бурхливо, швидко, супроводжуються різко вираженими органічними змінами і руховими реакціями.

Афект постає як внаслідок якогось сильного потрясіння. В афекті змінюється увага: знижується можливість переключення, сприймаються лише явища, які стосуються ситуації, що склалася. Як правило, забувається все, що відбувалося до події, яка викликала афективну реакцію.

В афекті людині важко зосередитися і передбачити результати своїх вчинків. Змінюється мислення, погіршуються операції прогнозування, і стає неможливою доцільна поведінка. Разом із тим, крім переходу до дій, що не управляються, може мати місце і повне заціпеніння.

Типовими афективними реакціями можуть бути: стан ейфорії після звільнення від небезпеки; ступор при повідомленні про смерть; гнів як реакція на глузування та знущання.

Прикладом відмови від дій у стані афекту можуть бути відмови від будь-якої дії.

Регулююча, пристосувальна функція афектів полягає у формуванні специфічної відповіді (жаху, ярості) і відповідного відбитку у пам’яті, що визначає у подальшому вибірковість по відношенню до ситуацій, які раніше викликали афект.

Власне емоції – це більш тривалі реакції і ті, що виникають не тільки внаслідок події, яка сталася, а й ті, що передбачаються або згадуються. Емоції відображають подію у формі узагальненої суб’єктивної оцінки.

Якщо роздратування сприймається як загроза чи виклик, то за ними слідує емоційне збудження. Феномен емоційного переживання – сигнал для переходу від автоматизмів підтримання фізіологічної рівноваги організму до активної орієнтовної діяльності, пошуку умов для адаптації. Наприклад, переживання голоду – сигнал, що ресурси внутрішнього забезпечення вже вичерпані і їх треба шукати зовні.

Якщо афекти виникають наприкінці дії і відображають сумарну, кінцеву оцінку ситуації, то емоції зміщуються до начала дій і передбачають результат. Вони носять випереджаючий характер, відображаючи події у формі узагальненої суб’єктивної оцінки особистістю певної ситуації, яка пов’язана із задоволенням потреб людини.

Почуття – вищий продукт культурно-емоційного розвитку людини. Вони пов’язані з певними предметами, видами діяльності і людьми, які оточують людину і входять у сферу культури.

Почуття – стійкі емоційні стани, які мають чітко означений предметний характер і висловлюють ставлення як до конкретних подій або людей, так і до уявних.

Почуття ще у більшій мірі, ніж емоції, є стійкими психічними станами, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до певних об’єктів (реальний чи уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, не відносно, а тільки до когось чи до чогось. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо у неї немає об’єкту прив’язаності. В залежності від направленості почуття діляться на моральні (переживання людиною його ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття пов’язані із пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття краси при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов’язані з діяльністю людини).

Почуття виконують у житті і діяльності людини, в її спілкуванні з оточуючими людьми мотивуючу роль. По відношенню до оточуючого світу людина прагне діяти так, щоб підкріпити і посилити свої позитивні почуття. Вони завжди пов’язані із роботою свідомості, можуть довільно регулюватися. Прояв сильного чи стійкого почуття до чогось чи до когось визначають як пристрасть. Стійкі почуття помірної або слабкої сили, що діють на протязі тривалого часу, називають настроями.

Настрій – самий тривалий чи «хронічний» емоційний стан, що забарвлює всю поведінку. Настрій відрізняється від емоцій меншою інтенсивністю, меншою стійкістю, меншим когнітивним змістом. Він відображає неусвідомлену узагальнену оцінку того, як на даний момент складаються обставини. Це фон, на якому реалізуються всі інші психічні процеси. Настрій відображає загальне ставлення щодо сприйняття або несприйняття людиною світу. Переважаючий у конкретної людини стан може бути похідним від її темпераменту.

Відомо, що одна і та сама робота при різних настроях може виявитися то легкою і приємною, а то тяжкою і гнітючою. У осіб з високою самооцінкою частіше спостерігається підвищений настрій. З іншого боку, у осіб із заниженою самооцінкою вираженою є схильність до пасивно-негативних, пов’язаних із очікуванням несприятливих закінчень. Він може стати причиною відмови від дій і подальшого зниження домагань, які призводять до відмови від задоволення даної потреби. Важливо підкреслити: емоції не тільки усвідомлюються і осмислюються, але й переживаються. Проте джерело, яке визначає той чи інший настрій, далеко не завжди усвідомлюється.

Таким чином, афект переживається із максимальною інтенсивністю і є короткочасним. Його тривалість вимірюється у секундах чи мінутах (гнів, захоплення). Емоції переживаються із середньою напруженістю і є вже більш тривалими, вони продовжуються години і дні. Почуття переживаються на слабкому рівні інтенсивності, але можуть продовжуватися місяцями і роками (тривога, байдужість).