Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

tema_6

.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
22.02.2015
Размер:
88.58 Кб
Скачать

Тема 6

Спілкування та міжособистісні стосунки.

Педагогічне спілкування.

6.1. Психологія спілкування

6.2. Психологія міжособистісних стосунків

6.1. Психологія спілкування

Перш за все спілкування – самостійна і специфічна форма активності особистості. Його мета – взаємини з іншими людьми, досягнення певного взаєморозуміння, вирішення ділових проблем. Сфера, способи і динаміка спілкування визначаються соціальними функціями його учасників, їх становищем в системі суспільних відносин. Вони регулюються характером виробництва, обміном і потребами, писаними і неписаними правилами у суспільному житті, моральними і правовими нормами, соціальними інститутами і службами. В індивідуальному плані вони обумовлюють:

  • рівнем свідомості особистості;

  • психічним типом та характером психічного розвитку індивіда;

  • засвоєним особистістю культурним рівнем спілкування.

Спілкування – одна із сторін способу життя людини, не менш суттєва, ніж діяльність. А спосіб життя – це не тільки те, що і як робить людина, але і з ким, і як вона спілкується.

У спілкуванні розкривається суб’єктивний світ однієї людини для іншої. Потреба у спілкуванні є однією з основних (базових) потреб людини.

Форми ділового спілкування. Історично склалися дві форми спілкування: безпосереднє і опосередковане.

Безпосереднє спілкування – це мовне спілкування у найбільш розвиненому виді. Воно підкріплюється мімікою, жестами, інтонацією тощо. По суті, в цьому виді спілкування вся людська сутність стає своєрідним його “знаряддям”. Спілкування суттєво впливає на розвиток усіх потреб людини; в ньому завжди наявний комунікативний момент.

На основі безпосереднього спілкування виникло опосередковане: письмо, масові засоби інформування: газета, радіо, телебачення, книги, відео, комп’ютер, музичний запис тощо.

Функції (сторони) спілкування. У спілкуванні проявляються такі основні його функції: інформаційно-комунікативну, інтерактивну і перцептивну.

Комунікативна сторона спілкування проявляється перш за все в обміні інформацією – передача різноманітних відомостей, наказів, ідей, планів. В умовах людського спілкування інформація не тільки передається але змінюється кількісно і якісно, приймається і інтерпретується різними людьми по різному у відповідності з їх мотивами, досвідом і іншими якостями психіки.

В умовах людської комунікації можуть виникати специфічні комунікативні бар’єри. Вони носять соціальний чи психологічний характер. Це може бути не тільки відсутність спільної мови і загального розуміння ситуації, але і соціальні, політичні, релігійні та інші відмінності, що народжують принципово іншу інтерпретацію одних і тих самих подій, а також різне світобачення, світорозуміння. Такі бар’єри, що народжені об’єктивними соціальними причинами, належністю партнерів по комунікації до різних соціальних груп, а при їх виявленні особливо чітко виступає включення спілкування у більш широкий контекст суспільних відносин.

Комунікативні бар’єри можуть носити і чисто психологічний характер. Вони можуть виникати в силу індивідуально-психологічних особливостей партнерів (сором’язливість, прихованість, некомунікабельність і т.і.), чи в силу того, що між партнерами склалися неприязні відносини. Саме у таких випадках особливо яскраво виступає складний зв’язок, що існує між спілкуванням та відносинами.

Засоби комунікації. Передача інформації здійснюється за допомогою знакових систем. У відповідності з тим, які знаки використовуються виділяють вербальну та невербальну комунікацію.

Вербальна комунікація спирається на використання людьми звукової та письмової мови, за допомогою яких найбільш повно передається семантична сторона інформації – зміст повідомлення. Однак взаємне розуміння партнерів досягається при умові, що вони користуються однією мовою і однаково оцінюють ситуацію спілкування. У процесі мовного спілкування відбувається кодування, яке здійснює комунікатор, що повідомляє інформацію, і декодування, яке здійснює реципієнт – той, хто слухає. В умовах діалогу відбувається послідовна зміна цих двох комунікативних ролей. Успішність вербальної комунікації в діалозі визначається тим, наскільки ті, що ведуть розмову забезпечують тематичну спільність розмови та її двосторонній характер.

У мовному спілкуванні велике значення мають виразні засоби мови, а саме – інтонація, голосність, темп, логічні наголоси, паузи. Все це слугує додатковою інформацією, що виражає ставлення до співрозмовника і тієї інформації, що повідомляється.

Невербальне спілкування.

Це виразні рухи (міміка, пантоміміка), жести, використання предметів. Людьми вироблені також система спеціальних знаків-символів: знаки управління рухом транспорту, одяг по формі, знаки відмінностей тощо. Засоби комунікації значно поширюють можливості спілкування, дуже часто вони є лаконічними та виразними.

Слід підкреслити практичну важливість вміння “читати” невербальну інформацію. Ми вже акцентували те, що у мові виділяються виразні особливості, тобто лінгвістичні та паралінгвістичні засоби. Саме темп мови, голосність, переходи голосності і темпу, зміни висоти та забарвлення голосу, - все це засоби передачі емоційного стану людини, його ставлення до повідомлення, що йому передається. Людина не може свідомо контролювати всю сферу засобів свого спілкування, тому часто те, що вона намагається приховати, проявляється через рухи рук, вираз очей, положення ніг і т.і. Коротко вербальне спілкування характеризується тим, що говориться, ким говориться, як, з якою метою і при яких обставинах. Тільки врахувавши ці моменти і ще весь невербальний “акомпанемент”, можна вірно зрозуміти і сприйняти що-небудь. Саме тому люди дійсно не розуміють один одного, хоча їм здається, що розуміють. Дуже часто недооцінюється значення обставин. Є таке поняття “безмовна мова”. Тут йдеться про прийняті норми поведінки, відносно яких "відраховується” зміст повідомлення.

З дитинства люди, що оточують, предмети, події, що належать до певної культури вкладають в людину цілу низку того, що людина розуміє як таке, якими мають бути певні стандартні обставини із стандартним змістом. Тобто існує певний зміст та специфічні ефекти міжособистісного сприйняття.

Перцептивна функція спілкування

Процес спілкування обов’язково включає у себе формування суб’єктом спілкування образу іншої людини. При цьому мається на увазі не тільки сприйняття зовнішніх фізичних особливостей людини, але і розуміння його психологічних рис, особливостей поведінки. Перцептивна функція спілкування включає у себе низку когнітивних процесів: розумові операції, пам’ять, емоції. Намагаючись пізнати іншу людину, суб’єкт спілкування намагається скласти уявлення про його думки, наміри, здібності, переживання, настанови, а також про ті відносини, що пов’язують їх з партнером. У цей процес також включаються властивості особистості суб’єкта спілкування: досвід його минулого, мета спілкування, настанови, у зв’язку із чим образ, що формується проходить певну селекцію.

Характеризуючи узагальнене визначення феномену міжособистісного сприйняття, можна сказати, що сприйняття іншої людини є процесом, в якому відбувається відображення його зовнішніх ознак, співставлення їх з особистісними властивостями індивіда, що сприймається і здійснення на цій основі розуміння його внутрішнього світу та поведінки.

Взаєморозуміння людей у процесі спілкування відбувається за рахунок особливих механізмів. Бо процес спілкування включає у себе, як мінімум взаємодію двох активних суб’єктів, кожен з яких є особистістю і кожен уподібнює себе іншому. Під час вироблення стратегії взаємодії кожному необхідно приймати до відома не тільки мотиви та настановлення іншого, але і те, як цей інший сприймає ці мотиви та настановлення. У свою чергу усвідомлення себе через іншого включає дві сторони: ідентифікацію та рефлексію.

Ідентифікація (уподібнення) – один з механізмів взаєморозуміння. Найбільш простий спосіб розуміння іншої людини – уподібнення себе йому. Люди користуються цим прийомом, коли припущення про внутрішній стан партнера по спілкуванню будується на спробі поставити себе на його місце. Існує також близький зв’язок ідентифікації з близьким йому по змісту явищем – емпатії, здатність до співпереживання. З поняттям емпатії пов’язують переважно емоційну реакцію на проблеми іншої людини, ніж раціональне їх усвідомлення.

Рефлексія в соціально-психологічному плані є механізмом усвідомлення індивідом, що діє того як він сприймається партнером по спілкуванню. Це складний процес взаємозвернення і побудови стратегій поведінки, виходячи з того як кожний з партнером сприймається іншим. Прикладом може слугувати ситуація, коли керівник має невірне уявлення про себе, про своїх слухачів в також про те, як вони його сприймають. У такому випадку взаєморозуміння та взаємодія із слухачами буде виключеною. Таким чином взаєморозуміння та можливість взаємодії буде виключеною.

Зміст і специфічні ефекти міжособистісного сприйняття.

Зміст міжособистісного сприйняття залежить від властивості суб’єкта і об’єкта сприйняття, оскільки воно включає у себе взаємодію двох учасників, пов’язане з оцінюванням один одного і взаємною зміною яких то особистісних характеристик завдяки факту своєї присутності. В такому випадку кожен з учасників спілкування оцінює іншого і будує певну систему інтерпретацій його поведінки та її причини. Ефект інтерпретації поведінки іншої людини будується на основі знання причин цієї поведінки. Однак у буденному житті люди мало знають про дійсну поведінку іншої людини. В таких умовах при дефіциті інформації вони починають приписувати один одному як причини поведінки, так і її зразки. Приписування здійснюється чи на основі подібності поведінки тієї особи, що сприймається з яким то раніше відомим досвідом суб’єкта сприйняття, чи на основі аналізу особистих мотивів, що можливі в аналогічних ситуаціях. У зв’язку із цим виникає система способів такого приписування – каузальна атрибуція.

При сприйнятті людьми один одного виникають також і специфічні ефекти цього явища. Серед них “ефект ореола”, “ефект першості” “ефект новизни”.

Ефект ореола” (галоефект). Сутність його пояснюється через формування специфічної настанови на того, кого сприймають і спрямоване приписування йому на основі цієї настанови певних якостей. “Ефект ореола” призводить до того, що інформація про певну людину категоризується певним образом, а саме – накладається на той образ в пам’яті, що був збережений і склався раніше.

Цей образ і виконує роль “ореола”, що заважає бачити дійсні риси особистості, що сприймається. При чому “ефект ореола” може впливати як у позитивний бік, так і у бік негативних оцінок.

З “ефектом ореола” тісно пов’язаний “ефект першості” та “ефект новизни”. Вони стосуються значущості певного порядку пред’явлення інформації про людину для формування уявлень про неї. Зазвичай пред’явлена раніше інформація переважає при сприйнятті незнайомої людини. В ситуаціях, коли сприймається раніше знайома людина діє “ефект новизни”, при якому остання, тобто більш нова інформація стає більш значущою.

В більш широкому плані всі вказані ефекти можна розглядати як виявлення особливого процесу, що супроводжує сприйняття партнерами один одного -– явище стереотипізації, тобто формування стійкого образу – стереотипу, яким користуються як шаблоном при взаємодії з певним типом людей на основі обмеженого досвіду спілкування і намаганні будувати висновки на підставі обмеженої інформації. Часто стереотип виникає при сприйняті людей певної професії. При цьому певні професійні риси, що сприймаються у процесі спілкування з представниками певної професії, переносяться на всіх її представників (“всі артисти легковажні” тощо).

Стереотипізація у певних випадках призводить до певного спрощення процесу пізнання однією людиною іншої. В інших випадках стереотипізація призводить до виникнення упередження. Якщо сприйняття людини будується на основі минулого досвіду, а досвід був негативним, то будь-яка наступна спроба сприйняття представників цієї ж групи людей може бути негативно забарвленою, що буде мати і негативні наслідки для їх взаємодії. Особливо поширеними є етнічні стереотипи.

Інтерактивна функція спілкування пов’язана з організацією сумісної діяльності людей, їх взаємодії (інтеракції). Вона пов’язана з комунікативною функцією, але має і свою специфіку. В умовах групової діяльності тим, хто беруть у ній участь важливо не тільки обмінятися інформацією, але і організувати сумісну діяльність, в яку кожен член групи вносить свій особистий внесок. В той самий час відбувається і “обмін діями”, планування сумісної діяльності. Саме при такому плануванні, коли стає можлива регуляція дій одного індивіда “планами” іншого, діяльність стає колективною, її носієм буде виступати не окремий індивід, а ціла група. Саме цей процес складає сутність інтерактивної функції спілкування.

У процесі групової діяльності люди вступають нескінченну кількість разів у різноманітні взаємодії, тому існують і різноманітні спроби створення їх класифікацій. Найбільш розповсюдженою є дихотомічна класифікація, у межах якої можливі види взаємодії розподіляються на кооперацію та конкуренцію.

Кооперація означає також види взаємодії, які сприяють організації сумісної діяльності. Тут психологічний механізм діяльності спирається на взаємодопомогу людей, на їх співпрацю.

Всередині кооперації може виникнути змагання як взаємодія, яке не носить антагоністичного характеру і включає у себе елемент взаємодопомоги.

Конкуренція – тип поведінки, який охоплює взаємодії, що так чи інакше поширює сумісну діяльність. В умовах ринкової економіки конкуренція має ефект стимулювання.

Кооперація і конкуренція – це різні форми взаємодії людей в соціальних організаціях, їх зміст у кожному випадку задається більш широкою системою діяльності, в яку кооперація і конкуренція включені. Тому обидві форми взаємодії людей заслуговують уваги, однак їх не можна вивчати поза межами соціального контексту цілеспрямованої діяльності і поза уваги групових відносин учасників, що включені в цю діяльність.

Перепони у спілкуванні. На шляху до людей, до їх розуміння, ми стикаємося з трьома своєрідними перепонами і можемо розраховувати на успіх, лише подолавши їх.

Перша – це зовнішність людини (її естетичні якості). Слід враховувати, що красивим людям приписуються кращі якості, вони вище оцінюються викладачами, їм приділяють більшу увагу.

Менш вродливі люди оцінюються більш вимогливо при зайнятті вакантних посад, встановленні заробітної плати, наданні пільг.

Фізична врода, за спостереженнями психологів, може підняти самооцінку, рівень вимог і взагалі дати людині позитивне бачення світу, що сприяє успіху у різноманітніших галузях.

Однак не слід надавати зовнішності надмірне значення. Бо людина, перш за все біосоціальна і в своїй життєдіяльності підпорядковується як біологічним, так і соціальним законам, дію яких не можливо протиставити один одному.

Вродлива зовнішність мало що скаже про розум, талант, порядність людини. Важливим, у цьому випадку, є вираз очей і обличчя. Свого часу філософ А.Шопенгауер зауважив, що уста висловлюють думку людини, а обличчя – думку природи. Це і є друга перепона.

Вираз очей, скоріш, віддзеркалює розум, набутий людський досвід. Саме тому існують вислови – “мудрий погляд”, “сумні очі”, “пустий погляд” тощо.

Третьою перепоною спілкування є інтелект. Він не є вродженою якістю, а дається наполегливою працею (навчанням, життєвим досвідом) протягом усього життя. Саме тому інтелект не є якоюсь сталою величиною і, напевне, люди, які чимало бідкаються, що їм не вистачає того чи іншого у житті, ніколи не бідкаються про нестачу розуму.

Поряд з названими, існують мотиваційний, моральний та емоційний бар’єри. Кожен з них можу стати на перешкоді в процесі соціального управління.

Мотиваційний бар’єр. Знаменний тим, що висловлювана мотивація має бути прийнятною для інших і переконливою для них. При негативному її розумінні вона втрачає своє мобілізуюче значення і сприймається як кон’юнктурна реальність. (“віддамо всі сили…”, “виконаємо і перевиконаємо…”

Моральний бар’єр обумовлюється тим, що при спілкуванні в дію вступають чимало життєво-побутових факторів. Тут може проявлятися відмінність статі, віку, соціального становища, належності до службової та державно-посадової ієрархії тощо. Спрацьовують також чисто психологічні якості і властивості людини: соромливість, психічний склад, надмірна скромність і т.п.

Емоційний бар’єр найчастіше пов’язаний з концепціями тих чи інших “малих” або “великих” соціальних груп, до яких належить людина.

Зрозуміло, що людина змінюється протягом життя в своїх знаннях, поглядах, життєвих установках, а, також, і в діях, вчинках, поведінці.

6.2. Міжособистісні стосунки – суб’єктивне переживання взаємозв’язків і взаємовпливів людей.

Приблизно 70% інформації про партнера по спілкуванню людина отримує за зовнішнім, безпосереднім спостереженням особливостей їхньої поведінки: за мімічним, пантомімічним, темпоритмічним, вокально-інтонаційним характеристикам. І далеко не всі досягають успіху у розумінні інших людей.

Багато із зовнішніх поведінкових проявів людини є умовними, вони можуть бути зрозумілими лише у тих випадках, коли відомими є коди етикету, що використовується, етно-культурні норми даної спільності. Але інформаційно закритий тип людини із обличчям, яке не виражає емоцій, зазвичай здійснює неприємне враження.

Кожна особистість схильна визнавати свої особливості нормою, а особливості інших людей – відхиленням від норми. Між тим зовнішні сторони поведінки часто лише маскують істинні мотиви і цілі поведінки. Тільки спеціальні методи діагностики (контент-аналіз, факторний аналіз, особистісні тести, метод групової оцінки особистості та ін.) дозволяють виявити об’єктивну сутність суб’єктивних поведінкових проявів.

Певні враження формуються на основі зовнішнього виразу людиною своїх емоцій (пози, міміки, експресивні рухи), проте і тут слід не поспішати із судженнями. Зрозуміти іншу людину можна лише аналізуючи її поведінку у різних умовах, коли скидаються ситуативні маски.

Часто спілкування між близькими людьми є більш складним, ніж спілкування із людьми маловідомими. Це пояснюється тим, що чим краще ми знаємо людину, тим більше ми знаємо те, що є неприємним для неї. Краще розуміють один одного люди, які мають спільні ціннісні орієнтації. Тільки духовна спільність є основою довготривалого єднання.

Кожна людина має свої масштаби вимірів інших людей. Пізнаючи іншу людину у процесі спілкування, індивід визначає можливу стратегію її поведінки і прагне до адекватної побудови власної поведінкової стратегії. При цьому враховується і те, як дана стратегія буде оцінюватися партнером по спілкуванню – виникає явище соціальної рефлексії. Люди турбуються про те, щоб їхній образ зайняв достойне місце у внутрішньому світі тих, з ким вони активно взаємодіють.

Нерідко ефективність спілкування різко знижується із-за нерозуміння мотивів поведінки партнера, а частіше – із-за неправильної інтерпретації мотивів. Виникають взаємні претензії і образи, висловлюються несправедливі оцінки. Характеристики, що приписуються (атрибуції) часто залежать від упереджених оцінок, що сформувалися раніше.

У процесі спілкування люди прагнуть до ствердження своїх достоїнств, до «поглажування» - за виразом Е.Берна, який вважає це «поглажування» одиницею соціальної дії. При цьому вони використовують типові для них схеми спілкування: приймаючи позицію «батька», «дорослого» чи «дитини».

Займаючи позицію «батька», люди імітують схеми поведінки, які вони засвоїли від своїх батьків. Але у кожній людини проявляється у певній мірі дитячість.

Адекватна поведінка – поведінка по типу «дорослого». В ситуаціях підвищеної відповідальності «дорослий» має контролювати і «батька», і «дитину».

Продуктивне ділове спілкування відбувається у тих випадках, коли спілкування відбувається у однотипній поведінковій схемі (наприклад, «дорослий» - «дорослий»). Реалізація міжособистісних відносин передбачає реакцію, що очікується. Вона стає, у свою чергу, стимулом для подальшого спілкування. У різних індивідів спостерігається схильність до улюблених тем спілкування. Це і створює підґрунтя встановлення з ними психологічного контакту.

У міжособистісних стосунках можуть, безперечно, виникати і справжня довіра, і дружба, і любов. Дружба виникає на основі ціннісно-орієнтаційної єдності – співпадіння позицій та оцінок, спільного світорозуміння. У ній задовольняється потреба людини у близьких відносинах, визнанні її самоцінності.

В юнацтві і ранній дорослості дружба емоційно є більш насиченою, а у наступні вікові періоди – залишається фактором соціальної стабільності та захищеності. У дружніх відносинах люди як би формують еталон міжособистісних відносин, переводяться їх на високоморальну основу.

Кохання – вищий ступінь емоційно-позитивного ставлення до особи на основі надзвичайно високої оцінки її соціальних та фізіологічних достоїнств, потягу до неї, прагнення стати для неї особистісно найбільш важливою.

Кохання характеризується пристрасністю – сильним та стійким почуттям, яке домінує у психіці людини, об’єднує усі її думки та спонуки. Раціонально-вольова діяльність індивіда при цьому нерідко поглинається підсвідомо-емоційною домінантою.

Кохання є глибоко інтимним почуттям і вимагає відповідного почуття, яке часто супроводжується почуттям ревнощів. Соціальне начало у коханні інтегрується із біологічною потребою.

Відносини кохання і дружби, які не склалися можуть переходити у свій антипод – почуття ненависті і ворожнечу.

Ворожнеча і ненависть – явища, у значній мірі заглиблені у підсвідоме, проявляються у прагненні нанести шкоду іншій особі. Ці негативні почуття у значній мірі генерують злочинну поведінку.

Ворожість на рівні особистісної установки – нещастя яке важко здолати. Відновити позитивні почуття вже майже неможливо.

Соціально небезпечною є байдужість людей один до одного. Дефіцит спілкування, розірваність соціальних контактів, поодинокість – страшна небезпека для людства. Проте поодинокою людина може бути і в постійному оточенні. Благом для людини є радість від соціальної взаємодії.

Форми міжособистісної психічної взаємодії. У процесі спілкування люди постійно психічно взаємодіють один з одним. Ця взаємодія може бути цілеспрямованою, спонтанною, свідомою і підсвідомою.

Усвідомлений вплив партнера по спілкуванню формується цілеспрямованим переконанням. Переконання – відбір фактів і узагальнень у відповідності з певним завданням психічного впливу, впливу на розум партнера.

Об’єктивною основою переконання є істинність постулатів, а психологічною передумовою – мотиваційна схильність суб’єкта до сприйняття та засвоєння відповідної інформації, наявність у нього необхідної інформаційної бази.

Механізм переконання має у основі активізацію розумової діяльності людини, звернення до раціональної сторони свідомості. Припускається, що той, кого переконують, має здійснити свідомий вибір шляхів і засобів досягнення мети, тобто для того, щоб переконати, необхідно привернути увагу об’єкта впливу, викласти і роз’яснити нову інформацію, навести аргументи, які складуть враження.

Психологічним бар’єром, який є перепоною формуванню переконань, - упередження. Індивід може і не усвідомлювати своєї упередженості і розцінювати інтуїтивне неприйняття нового спілкування як прояв його об’єктивної неспроможності. Переконанню перешкоджають і забобони – некритичне засвоєння розповсюджений у даному соціальному середовищі шаблонних суджень, стереотипів.

Умовою ефективного переконання є високий моральний та інтелектуальний авторитет особи, що впливає. При цьому у процес переконання обов’язково включаються і механізми наслідування.

Форма дифузної, підсвідомої психічної взаємодії людей - зараження: процес передачі підвищеного емоційного стану від одного індивіда до іншого у психічно напруженій обстановці. Масове психічне зараження веде до розпаду соціально-нормативної організації поведінки, різкому зниженню соціальної відповідальності, домінуванню соціально-дифузної поведінки.

Так, стан масового страху чи агресії блокує здатність індивідів раціонально оцінювати ситуацію, паралізує індивідуально-вольову регуляцію. При цьому виникає ригідність, негнучкість регуляційних систем, психічна регресія, яка знецінює раніше прийняті цінності.

Емоціогенна подія, що виникає раптово, зачіпає раніше актуалізовані інтереси неорганізованої маси людей, викликає імпульсивні масові реакції, що погано контролюються і служать пусковим механізмом зростання масового психічного самозбудження.

Серед причин, що викликають емоційне зараження:

1) Розвиток певної спільності оцінок, установок, що притаманні масі людей. Наприклад, в умовах масових заходів стимулом, який передує емоційному зараженню спільності оцінок, є аплодисменти при появі популярного артиста. Спеціально розроблені прийоми масових впливів (хода, музика, співи, заклики тощо) у комплексі служать засобом утягування маси людей у стан емоційного ентузіазму. Емоційне зараження може служити додатковим фактором сплачування, поки він не перевищить певної оптимальної інтенсивності. Проте, коли він виходить із під контролю, зараження може призвести до розпаду нормальних і неформально-рольових структур і перетворити організаційно-взаємодіючі групи у різновид натовпу.

2) Загальний рівень інтелектуального і морального розвитку особистостей, які складають дану групу. Чим вищим є рівень розвитку суспільства, тим більш критично люди ставляться до сил, які автоматично прагнуть утягнути їх на шлях тих, чи інших переживань, тим більш слабо вираженим є механізм зараження.

Феномен зараження переважно розглядається в умовах стихійної антисоціальної поведінки. Проте цей механізм діє і в умовах масових соціально усвідомлених дій – суспільних рухів. Роль зараження є очевидною і в організованій соціально позитивній поведінці (наприклад, роль особистісного прикладу у напружених виробничих ситуаціях, у військовій обстановці). Можливо, у цих ситуаціях проявляється компенсаторна функція зараження в умовах недостатності організації людських об’єднань.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]