Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КРП2.Відповідальність.doc
Скачиваний:
42
Добавлен:
22.02.2015
Размер:
196.61 Кб
Скачать

Тема 2. Кримінальна відповідальність та її підстави

1. Поняття кримінальної відповідальності

2. Форми кримінальної відповідальності

3. Підстави кримінальної відповідальності

Рекомендована література до теми:

1. Конституція (Основний Закон) України : Закон України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР / Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141. – (Бібліотека офіційних видань).

2. Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ Верховна Рада України // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25-26. – Ст. 131.– (Бібліотека офіційних видань).

3. Кримінальний кодекс України:Науково-практичний коментар /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – вид. третє, переробл. та доповн. – Х.: ТОВ ”Одісей”, 2006.– 1184с.

4. Рішення Конституційного Суду України від 27.10.1999 № 9-рп/99 в справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст.80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість) /[електронний ресурс] // http: //www.ccu. gov.ua/ak

5. Вартилецька І.А., Плугатир В.С. Кримінальне право України. Альбом схем: навч. посібник/За заг. ред. В.Я. Горбачовського. – К.:Атіка,2003. – С..28-31

6. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник /Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-е вид.,переобл. і допов. – Х.:Право, 2010. – С.27–34.

7. Кримінальне право. Загальна частина:Підручник /за ред.А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.:Істина,2011. – С.700-729.

Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник /Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.. За ред. М.І. Мельника, В.А. Климента. – К.:Юридична думка, 2004. – С.58-63.

8. Науково-праткичний коментар Кримінального кодесу України. – 4-е вид., переробл. і доповн./За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.:Юридична думка, 2007. –1184с.

9. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – Київ: ”Центр навчальної літератури”, 2004. – С.53-56.

1. Поняття кримінальної відповідальності

Наявність відповідальності базується на суб'єктивній можливості кожної особи обрати лінію власної поведінки в об'єктивно визначених межах (свобода волі), приймати рішення, базуючись на власній системі цінностей, поглядів та установок. Через те, що існують різноманітні механізми регулювання суспільних відносин, існують і різноманітні види відповідальності: моральна; громадська; юридична.

Кримінальна відповідальність як вид юридичної відповідальності має всі ознаки, притаманні останній, а саме: забезпечується державним примусом; включає негативну оцінку (осуд) правопорушення та його суб’єкта; передбачає настання несприятливих наслідків для правопорушника.

Разом з тим, кримінальна відповідальність, будучи реакцією держави на вчинення особливого (найбільш небезпечного для суспільства) правопорушення, характеризується низкою властивих лише їй рис (ознак):

1, Застосовується лише щодо того, хто вчинив таке суспільно-небезпечне діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України. З цього прямо випливає неможливість кримінальної відповідальності юридичної особи, правонаступника юридичної або фізичної особи (особистий характер відповідальності).

2. Офіційна оцінка поведінки особи як злочинця (осуд) здійснюється у обвинувальному вироку суду виключно від імені держави.

3. Вид і міра обмежень особистого (позбавлення волі, арешт), майнового (штраф, конфіскація) або іншого характеру (позбавлення права обіймати певні посади) визначені тільки у кримінальному законі, передусім у санкції кримінально-правової норми.

4. Кримінальна відповідальність являє собою реальну взаємодію суду і спеціальних органів виконавчої влади держави та особи, визнаної винною у вчиненні злочину, внаслідок чого така особа зазнає певних обмежень.

5. Зазнавання таких обмежень завжди має вимушений, а не добровільний характер, оскільки їх застосування є обов’язком суду та спеціально на те уповноважених органів держави.

6. Несприятливі наслідки для правопорушника можуть зводитись до визнання особи винною у вчиненні злочину – фактично лише до осуду злочинця і вчиненного ним діяння з боку держави, що не притаманне для інших видів юридичної відповідальності.

У чинному КК України поняття ”кримінальна відповідальність” не розкривається, хоча й вживається в його тексті в різних аспектах дуже часто (понад 100разів). Так лише у загальній частині цей зворот використано у назвах 20 статей. Тому цілком природним є той факт, що відсутність чіткої законодавчої дефініції породжує численні дискусії серед науковців про суть, ознаки і межі цієї фундаментальної правової категорії. Треба зауважити, що майже єдиним виключенням на пострадянському просторі в цьому аспекті є КК Республіки Білорусь, де у ч.1 ст.44 зазначено, що кримінальна відповідальність дістає вияв у засудженні від імені Республіки Білорусь за вироком суду особи, яка вчинила злочин,, і застосування на підставі засудження покарання або інших заходів кримінальної відповідальності відповідно до цього кодексу.

Розглянемо основні погляди вчених на цей важливий інституту кримінального права.

Насамперед необхідно відзначити існування наукової концепції позитивної (перспективної) кримінальної відповідальності. Під останньою її прибічники розуміють зазвичай усвідомлення особою необхідності дотримання кримінально-правових заборон, закріплену у кримінальному законі міру належної поведінки індивіда, правомірну (таку, що відповідає інтересам суспільства) поведінку особи як результат виконання нею обов’язку не вчиняти заборонених кримінальним законом діянь. За такого підходу кримінальна відповідальність, враховуючи морально-етичне навантаження цієї категорії, фактично ототожнюється із внутрішнім регулятором майбутньої поведінки людини. Виходячи з того, що кримінально-правові норми зобов’язують особу поводити певним чином, позитивною (перспективною – спрямованою у майбутнє) кримінальною відповідальністю є підстави вважати обов’язок особи, покладений на неї кримінальним законом, не вчиняти злочинів, а реалізацією такої відповідальності – бажану (суспільно-корисну та правомірну) поведінку особи у вигляді не вчинення нею злочинів. Ця концепція була піддана жорсткій критиці, оскільки більшість вчених вважає, що правомірна поведінка особи (у тому числі у формі дотримання кримінально-правових заборон) є самодостатньою як у суспільстві, так і в кримінальному праві, реалізується поза межами кримінальної відповідальності і не потребує обґрунтування у вигляді подібних надуманих конструкцій.

Наступна концепція – це концепція потенційної кримінальної відповідальності, під якою розуміється загроза покарання, яка міститься у кримінальному законі і яка може бути реалізована у майбутньому щодо кожного, хто вчинить злочин. Зокрема вживання у КК поняття ”закон про кримінальну відповідальність” свідчить про те, що кримінальна відповідальність у такому розумінні породжується саме кримінальним законом, який набрав чинності і встановив кримінально-правові заборони, звернені до невизначеного кола осіб – потенційних злочинців. У розглядуваному аспекті кримінальна відповідальність носить неперсоніфікований характер і розуміється як заборона-попередження, яка не має конкретного адресату та яка інформує про те, що кожний, хто порушить заборону, опиниться у сфері дії кримінального закону.

Наведені вищі концепції є безумовно теоретично значущими для розвитку науки кримінального права, проте в традиційному аспекті кримінальна відповідальність розглядається як ретроспективна (негативна) відповідальність – відповідальність особи за вчинений у минулому злочин, як правовий наслідок останнього, особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Саме таке розуміння кримінальної відповідальності запропонував Конституційний Суд України у своєму рішенні від 27.10.1999 № 9-рп/99 в справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст.80 Конституції України (справа про депутатську недоторканість), назвавши цей вид юридичної відповідальності особливим елементом механізму кримінально-правового реагування держави щодо особи, яка вчинила злочин, формою реалізації державою правоохоронних норм, що як правило, полягає у застосуванні до того, хто вчинив злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.

Як вже зазначалося вище, відсутність єдиного нормативного визначення поняття ”кримінальна відповідальність” призводить до численних дискусій науковців з цього приводу. Наведемо основні з них.

1. Кримінальною відповідальність визнається обов’язок особи, яка вчинила злочин, відповісти за його вчинення на підставі кримінального закону, дати звіт перед державою за порушення кримінально-правової заборони і зазнати заходів державного примусу – обмежень (втрат) особистого, майнового або іншого характеру, передбачених як покарання.

2. Кримінальна відповідальність ототожнюється з покаранням і зводиться до застосування санкції кримінально-правової норми.

3. Кримінальна відповідальність тлумачиться як: реальне покладення на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу.

4. Кримінальна відповідальність – це несприятливі наслідки, що настають у зв’язку із засудженням особи, винної у вчиненні злочину, і призначення їй покарання, погіршення (зміна) правового статусу особи, що полягає в позбавлення або обмеженні прав і свобод.

Найбільш поширеним є наступне визначення цього інституту.

Кримінальна відповідальністьце спосіб державно-правового впливу на особу, яка вчинила злочин, що проявляється в державному осуді протиправної поведінки, а також покладанні на особу певних позбавлень та обмежень, які застосовуються за обвинувальним вироком суду в межах, передбачених кримінальним законом.

Дещо інше визначення пропонують вчені-криміналісти харківської школи кримінального права.

Кримінальна відповідальністьце передбачене КК обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин,, що індивідуалізується в обвинувальному вироку суду і здійснюється спеціальними органами виконавчої влади держави.

Кримінальна відповідальність реалізується в межах кримінальних правовідносин, що виникають внаслідок вчинення злочину між державою (в особі уповноважених органів) та особою, яка злочин вчинила.

Суб'єктами кримінальних правовідносин виступають, з одного боку – держава в особі правоохоронних органів та суду, з іншого, – особа, яка порушила кримінально-правовий припис.

Зміст кримінальних правовідносин складає сукупність прав та обов’язків суб’єктів цих відносин і полягає в праві уповноважених органів держави здійснювати кримінальне переслідування осіб, винних у порушенні кримінально-правових приписів, призначати їм адекватне покарання, а також в обов'язку осіб, що порушили кримінальний закон, відповідати за вчинене, підкоритися законному обмеженню своїх прав і свобод, відбути покарання та перенести інші негативні наслідки, пов'язані із застосуванням кримінального закону. Разом з тим, певні права виникають і в особи, яка піддається кримінальному переслідуванню. Зокрема така особа має право вимагати від правоохоронних органів держави дотримання законності як під час розслідування, так і під час відбування нею покарання; правильної кваліфікації свого діяння, призначення адекватного покарання у відповідності до норм КК України тощо. Цьому праву особи кореспондує відповідний обов’язок суду та правоохоронних органів виконати вказані вимоги.

Об’єктом цих правовідносин є ті особисті, майнові або інші блага та свободи особи, зменшення яких передбачається відповідною нормою кримінального закону, за якою особа визнається винною у вчиненні злочину в обвинувальному вироку.

Кримінальні правовідносини реалізуються в діяльності відповідних органів держави в процесі розкриття злочину, притягненні винного до кримінальної відповідальності, постановленні вироку та застосуванні кримінального покарання. Вони виникають із моменту вчинення особою злочину і за загальним правилом існують протягом всього часу відбування засудженим покарання та ще певний час після його відбуття – до моменту погашення або зняття судимості. Проте кримінальні правовідносини можуть бути припинені і на більш ранньому етапі, і підстави для такого припинення можуть бути різними: смерть особи, закінчення строків давності (ст. 49,80 КК), звільнення особи від кримінальної відповідальності (ст. 45-48 КК), видання акту амністії або помилування (ст. ст. 85-87 КК) та інші.

Як вже зазначалося, кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин, але їх часові межі є різними. Кримінальна відповідальність виникає з моменту набрання вироком суду законної сили і закінчується, за загальним правилом, моментом припинення відбування покарання або погашення (зняття) судимості. Такий погляд науковців на момент виникнення кримінальної відповідальності не є єдиним та безспірним. Окремі науковці вважають, що кримінальна відповідальність виникає раніше – з моменту вчинення злочину, порушення кримінальної справи, притягнення особи як обвинуваченого тощо. Проте відповідно до згадуваного вище рішення КСУ від 27 жовтня 1999р., яким дано офіційне тлумачення ч.3 ст. 80 Конституції (справа про депутатську недоторканність) кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду.

По різному визначається і момент закінчення кримінальної відповідальності: момент припинення кримінально-правових відносин, відбування покарання, погашення або зняття судимості. Проте якщо виходити з сутності кримінальної відповідальності і розуміти під нею обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, то вочевидь вона має місце протягом усього часу відбування злочинцем покарання, призначеного за вироком суду, а також в окремих випадках і протягом певного часу до моменту погашення або зняття судимості. Кримінальна відповідальність може припинятися і раніше цього моменту: закінчення іспитового строку, встановленого судом для засудженої особи; смерть засудженої особи; декриміналізація вчиненого особою діяння; набрання чинності обвинувальним вироком суду, яким засудженому не призначається покарання (у такому випадку початок і кінець кримінальної відповідальності збігаються і вона є ”одномоментною”). Кінцева межа кримінальної відповідальності відсутня за умови призначення особі кримінального покарання у виді довічного позбавлення волі (якщо за актом помилування воно не було замінено позбавленням волі на певний строк).

Кримінальна відповідальність реалізується не тільки в рамках кримінально-правових, а й кримінально-процесуальних та кримінально-виконавчих правовідносин. Адже кримінально-правові відносини породжені вчиненням злочину викликають до життя кримінально-процесуальні правовідносини, які регулюються Кримінально-процесуальним кодексом України і пов’язані з діяльністю уповноважених органів (дізнання, досудового слідства та суду) з порушення, розслідування кримінальної справи та її розгляду по суті. Саме з моменту набрання чинності обвинувальним вироком суду пов’язаний момент виникнення кримінальної відповідальності, оскільки виникають законні підстави для накладення на злочинця певних позбавлень і обмежень його прав і свобод. Після звернення вироку до виконання реалізація кримінальної відповідальності відбувається в рамках кримінально-виконавчих правовідносин, які виникають з приводу відбування (виконання) покарання засудженою особою. Порядок відбування покарання регламентується нормами Кримінально-виконавчого кодексу України. Після відбуття засудженою особою покарання, кримінальна відповідальність реалізується в рамках кримінально-правових відносин за умови, що ця особа перебуває в стані судимості. І тільки після її погашення або зняття кримінальна відповідальність себе вичерпує.