71. Помаранчева революція. Причин, хід, наслідки.

Наприкінці 2004 р. весь світ став свідком масового протестного руху в Україні, який отримав назву "помаранчевої революції". Тоді (22 листопада – 8 грудня) сотні тисяч громадян України усіх регіонів держави вийшли на вулиці, вимагаючи відставки діючої влади. Дана подія мала вплив не лише на політичну ситуацію в нашій державі, але вплинула на політичну ситуацію всієї Східної Європи. Хоча наслідки "помаранчевої революції" стануть повністю очевидними лише через деякий час.

Під політичною революцією розуміють „суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади і здійснення докорінних змін політичного життя суспільства [5, с.293]. Тому термін "помаранчева революція" є до певної міри умовним, оскільки в Україні зміна правлячої політичної еліти відбулася мирним шляхом, без застосування сили. Крім того, політичний режим України, не зважаючи на ряд важливих змін у напрямку демократизації, не набув кардинально іншого характеру. І хоча „без крові сучасні революції, в принципі, можуть і обійтися, то без фундаментальних – тобто системних – змін всього політичного і соціального устрою революцій не буває” [4, с.30].

Однією з головних причин "помаранчевої революції" була спроба влади сфальсифікувати волевиялення виборців шляхом застосування адміністративного ресурсу під час виборчого процесу.

Під адміністративним ресурсом розуміють наявність у суб’єкта виборчого процесу з уваги на його приналежність до влади, додаткових ресурсів, які дозволяють йому здійснювати законний чи незаконний вплив на виборчий процес і волевиявлення виборців, щоб досягнути особистих чи групових цілей.

Під час президентських виборів 2004 р. адміністративний ресурс застосовувався у найрізноманітніших формах. Загалом можна виділити такі найпоширеніші форми прояву адміністративного ресурсу під час виборів президента у 2004 р.:

1. Адміністративний тиск на опозиційні ЗМІ.

2. Використання адміністративного ресурсу при формування виборчих комісій, складанні списків виборців та зборі підписів за В.Януковича.

3. Адміністративний тиск на виборців та опозиційні структури і організації.

4. Використання службового становища на користь В.Януковича.

5. Використання владою кримінальних елементів проти опозиційних кандидатів, а також проти політичних сил і виборців, що їх підтримували.

6. Незаконний збір під тиском відкріпних талонів у населення і масове незаконне голосування за ними.

7. Використання коштів державного бюджету для агітації за провладного кандидата В.Януковича.

8. Застосування адміністративного ресурсу під час голосування і підрахунку голосів, а також під час передачі реультатів голосування з ДВК у ОВК, і з ОВК до ЦВК.

9. Участь ЦВК у масовій фальсифікації результатів голосування 2 туру президентських виборів.

Загалом можна виділити такі особливості президентської виборчої кампанії 2004 р. щодо використання адміністративного ресурсу у порівнянні з усіма попередніми виборчими перегонами доби незалежності України:

1. Масштабність. Дана виборча кампанія була наймасштабнішою за рівнем використання адміністративного ресурсу за всю історію незалежної української держави. Вперше практично вся державна машина, вся виконавча вертикаль активно і злагоджено працювала для забезпечення перемоги кандидата від влади.

2. Акумулятивність. Влада використовувала адміністративний ресурс спочатку у невеликих масштабах, акумулюючи свій потенціал для завершального етапу і поступово нарощуючи владний тиск. Виборча кампанія почалася відносно спокійно, а завершилася потужним використанням адміністратвного ресурсу.

3. Регіональність. Рівень використання адміністративного ресурсу був різним у залежності від регіонів. Він наймасштабніше застосовувався на Сході і Півдні України і був найменшим за рівнем застосування на Заході.

4. Криміналізація. У даній виборчій кампанії влада потужно залучала кримінальні структури для забзпечення перемоги кандидата від влади.

5. Інноваційність. Влада на президентських виборах 2004 р. застосувала ряд нових способів використання адміністративного ресурсу чи зробила системним явищем вже раніше використовувані види адміністративного ресурсу (масштабне використання відкріпних талонів та ін.).

6. Поєднання адміністративного ресурсу і новітніх виборчих технологій для перемоги владного кандидата.

7. Інформаційна блокада. Як правило, більшість ЗМІ працювала на провладного кандидата, даючи позитивну інформацію про нього, в той час як більшість інформації про опозиційних кандидатів була негативного (чи у кращому випадку нейтрального) змісту. Обсяг інформації про владного кандидата у ЗМІ був на порядок вищий, ніж у решти кандидатів.

Наслідком застосування адміністративного ресурсу став масовий вихід на вулиці громадян України, які домоглися того, що результати 2 туру, який відбувся 21 листопада 2004 р., були скасовані Верховним Судом України через неможливість встановлення реальних результатів голосування. Вперше в історії пост-радянського простору вищий судовий орган країни визнав наявність значного втручання органів державної влади на виборчий процес: „Судом... встановлено, що при проведенні... голосування... не дотримувалися вимоги щодо заборони участі у передвиборній агітації органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, мало місце їх незаконне втручання у виборчий процес...”[7].

У результаті даного рішення було призначено 3 тур голосування за вдосконаленим законодавством, яке дозволило значно обмежити рівень застосування адміністративного ресурсу. У даному турі з відривом майже у 8% переміг опозиційний кандидат В.Ющенко. Характерною ознакою 3 туру голосування стало зниження рівня застосування адміністративного ресурсу на кілька порядків.

Як ми бачимо, "помаранчева революція" виявилася єдиним способом, за допомогою якого вдалося зупинити непереможну ходу адміністративного ресурсу. І курс нової української влади на євроінтеграцію, а також неодноразові висловлювання В.Ющенка про те, що чинна влада не буде застосовувати адміністративний ресурс, дає нам підстави сподіватися, що з таким негативним явищем сучасного політичного життя України як адміністративний ресурс в нашій державі буде покінчено раз і назавжди.

В результаті реалізації політичної реформи відбудеться дрейф політичної системи України в бік парламентарної форми правління. Однак самі по собі такі зміни не гарантуватимуть підвищення ефективності державної влади. Вона вдосконалюється при наявності професійно підготовленого і патріотично налаштованого кадрового потенціалу, подолання корупції як наслідку порушень демократичних принципів і пріоритету закону.

Отже, можна констатувати, що постреволюційне українське суспільство стало якісно іншим. В першу чергу, відбулися радикальні трансформації у суспільній свідомості, докорінно змінилися ментально-ціннісні настановлення громадян. Те, що вважалося декларативними символами, - ідеї свободи й соціальної справедливості, ринку й демократії наповнилося новими змістом, відтіснивши на другий план ціннісної ієрархії насущні матеріальні потреби. Події листопада - грудня 2004 року каталізували процес становлення громадянського суспільства. В безпрецедентних політичних баталіях українці обрали нового Президента. І як актуально сприймаються нині слова теоретика українського консерватизму В. Липинського: „Перший раз в історії України джерело Влади виведено з традиції, а не з бунту: з моральної, а не фізичної сили – з чогось старшого, ніж сама Влада” [8, с. 70 - 71]. Вставши з колін, наш народ змусив поважати себе, зруйнував стереотипні міфи про соціальну пасивність і громадянську апатію українців. Люди повірили, що можуть власними силами змінити своє життя, реально впливати на державну політику, забезпечити перемогу демократії. Мистецтво сучасного політичного менеджменту полягає в тому, щоб залучити конструктивний потенціал українців до активного громадянського, державотворчого процесу.