Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Франція.doc
Скачиваний:
13
Добавлен:
22.02.2015
Размер:
93.7 Кб
Скачать

Франція - країна "раціоналізованого" парламентаризму

Парламент французької республіки складається з двох палат: нижньої - Національних зборів (фр. Assamblee nationale - "Національна асамблея") та верхньої - Сенату (фр. Senat). Бікамералізм є давньою традицією французького парламентаризму, історичні корені якого сягають у ХІV ст., коли, одим із перших у Європі, у Франції виникає представницький орган - "Генеральні штати" до складу якого входило духовенство, дворянство (представники перших двох станів, які запрошувалися королем) і городяни - "третій стан" (обиралися населенням або призначалися міською владою).

Історія Франції нараховує п'ять республік. Перша республіка була проголошена у вересні 1792 року і проіснувала менше 12 років. Період Другої республіки приходить на хвилі буржуазних революцій, що прокотилися по Європі, але був ще коротшим, оскільки тривав лише 4 роки (з лютого 1848 року до грудня 1852 року). Бурхливі події революції та введення загального виборчого права (лише для чоловіків) сприяло активізації громадського та політичного життя в державі. Обрана Конституційна Асамблея закріпила за громадянами ряд важливих політичних прав - зокрема, було відмінено смертну кару за політичні злочини, проголошено свободу громадських зібрань тощо.

У вересні 1870 року відбувається наступний переворот і чергове повернення Республіки. Реслубліканський лад було закріплено конституційними законами 1875 року, а в 1884 році у законодавстві з'являється формула, за якою республіканська форма правління не може бути предметом перегляду. Цей етап характеризується виникненням політичних партій, стрімким поширенням профспілкового руху, посиленням ролі преси. Вважається, що до 1905 року це була республіка громадян, яка пізніше перетворилася у республіку парламентську. Негативами цього періоду є дестабілізація всередині парламенту, дестуктуризація політичних партій, поширення маркських ідей тощо. Третя республіка проіснувала до липня 1940 року.

На зміну цьому етапу, після Другої світової війни, приходить Четверта республіка (червень 1944 року - жовтень 1958 року). Ряд факторів зумовили нестабільність цього періоду і, в кінцевому результаті, призвели до послаблення державної влади та виникнення необхідності проведення значних змін. Для того, щоб ці зміни закріпити, приймається Конституція П'ятої Республіки (4 жовтня 1958 року), яка спрямована на посилення державної влади, зокрема, її виконавчої гілки. Проект Конституції виносився на референдум, що відбувся 28 вересня 1958 року. За нову Конституцію проголосувало 79,2 відсотка громадян, які взяли участь у голосуванні.

Основний закон передбачає республіканську форму правління змішаного характеру, оскільки в ній спостерігаються риси президентської (глава держави обирається без участі парламенту та призначає уряд) і парламенської республіки (уряд несе відповідальність перед нижньою палатою парламенту). При цьому досить складно визначити, хто ж очолює виконавчу гілку влади. Адже Президента можна розглядати як главу виконавчої влади лише у разі, якщо він має пiдтримку парламенту у виглядi сталої або коалiцiйної бiльшостi. У такій ситуації Прем'єр-міністр виступає як посередник між Президентом та парламентською більшістю. Хоча урядом керує Прем'єр-міністр, проте, фактично, основні напрями політики визначаються Президентом. Протилежна ситуація виникає, якщо главі держави протистоїть у парламенті опозицiйна бiльшiсть. Виникає протистояння між Президентом та опозиційним Прем'єр-міністром. У такому випадку, роль Президента зводиться лише до виконання ролі "арбiтра", як і передбачено Конституцією.

Розробляючи Конституцію 1958 року, парламент, з огляду на негативний досвід Третьої та Четвертої республік, зробив усе, щоб уникнути такого недоліку парламентської форми правління, як значна нестабільність попередніх режимів (парламент був поділений на численні фракції, які не могли створити дисципліновану більшість, уряд був коаліційним та нестійким). Метою авторів Основного закону було вдосконалити, раціоналізувати структуру влади, підвищити її ефективність та зменшити можливості для політичних маніпуляцій в партійних інтересах. Обов'язковою умовою було збереження інституту відповідальності уряду перед парламентом. Після того, як було прийняте рішення не переходити до англійської системи мажоритарного голосування в один тур, яка неодмінно привела б до укрупнення політичних партій, значна частина "раціональних" нововведень була спрямована на підвищення відповідальності проурядової більшості за долю кабінету.

Зазначені умови сприяли побудові відносин між парламентом та урядом у Франції на засадах "раціоналізованого" парламентаризму. Виконавча влада наділена значними повноваженнями для того, щоб підтримувати дисципліну у рядах більшості. Президент республіки має досить обмеженi безпосередні відносини з Парламентом: він не несе вiдповiдальності перед Парламентом, не бере участi у парламентських дебатах. Усі повсякденнi взаємовiдносини з Парламентом віднесенні до відання Прем'єр-міністра. Відносно "безпосереднє" звернення Президента до парламенту відбувається за допомогою спеціальних послань, якi зачитуються Президентом Нацiональних зборiв i, відповідно, Президентом Сенату. Проте з 1958 року це право було використано менше двох десятків разів (наприклад, у 1990 році президент Ф. Міттеран звернувся до парламенту з посланням, пов'язаним із вiйною у Кувейтi).

У Конституції Франції, на відміну від багатьох інших країн, першою розкривається правовий статус нижньої палати. Така юридична формула має свої історичні корені: після Другої світової війни ліві сили активно виступала проти існування верхної палати і такі настрої збереглись до 1958 року.