Лекція 6

Діяльність та її структура

6.1. Поняття діяльності. Психологічна структура діяльності.

6.2. Рухи і дії. Знання, навички і вміння.

6.3. Перенесення та інтерференція

6.4. Основні види діяльності

6.1. Поняття діяльності. Психологічна структура діяльності.

Діяльність людини – це свідома активність, яка виявляється в системі доцільних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Власне свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення, доборі найкращих та найефективніших засобів, використання досягнень науки.

Головною характеристикою діяльності є її предметність. Під предметом мається на увазі не просто природний об’єкт, а предмет культури, в якому зафіксований певний суспільно вироблений спосіб дій з ним. І цей спосіб відтворюється кожний раз, коли здійснюється предметна діяльність. Друга характеристика діяльності – її соціальна, суспільно-історична природа. Самостійно відкрити форми діяльності з предметами людина не може. Це робиться за допомогою інших людей у сумісній діяльності. Перехід від діяльності, яка розділена між людьми і виконується у зовнішній (матеріальній) формі, до діяльності індивідуальній (внутрішній) і складає основну лінію інтеріоризації, у ході якої формуються психологічні новоутворення (знання, уміння, здібності, мотиви, установки і ті.).

Діяльність завжди носить опосередкований характер. У ролі засобів виступають знаряддя, матеріальні предмети, знаки, символи (інтеріоризовані, внутрішні засоби) і спілкування з іншими людьми. Здійснюючи будь-який акт діяльності, ми реалізуємо у ньому певні відношення до інших людей, якщо вони реально і не є присутніми у момент здійснення діяльності.

Людська діяльність є завжди цілеспрямованою, підкореною цілі як свідомо представленому запланованому результату, досягненню якого вона служить. Мета направляє діяльність і коректує її хід.

Діяльність – не сукупність реакцій, а система дій, які зцементовані у єдине ціле спонукаючим її мотивом. Мотив – це те, заради чого здійснюється діяльність, визначає смисл того, що робить людина. Базові знання про діяльність, мотиви, навички представлені у схемах.

Нарешті, діяльність завжди носить продуктивний характер, тобто її результатом є перетворення як у внутрішньому світі, так і в самій людині, її знаннях, мотивах, здібностях і т.і. В залежності від того, які зміни грають головну роль чи мають найбільшу питому агу, виділяють різні типи діяльності (трудова, пізнавальна, комунікативна і т.і.).

Діяльність людини має складну ієрархічну будову. Вона складається із декількох рівнів: верхній рівень – рівень особливих видів діяльності, потім рівень дій, наступний – рівень операцій, і нарешті, самий низький – рівень психофізіологічних функцій.

Дія – основна одиниця аналізу діяльності. Дія – це процес, направлений на досягнення цілі.

Дія включає у якості необхідного компонента акт свідомості у вигляді постановки цілі, і у той же час через дія – це одночасно і акт поведінки, реалізується через зовнішні дії у нерозривній єдності із свідомістю. Через дії людина проявляє свою активність, намагаючись досягти поставленої мети з урахуванням зовнішніх умов.

Дія має подібну діяльності структуру: мета – мотив, спосіб – результат. Розрізняють дії: сенсорні (дії по сприйманню об’єкта), моторні (рухові дії), вольові, уявні, мнемічні (дії пам’яті), зовнішні предметні (дії направлені на зміни стану чи властивостей предметів зовнішнього світу) і розумові (дії, які виконуються у внутрішньому плані свідомості). Виділяють наступні компоненти дій: сенсорні (чуттєві), центральні (уявні) і моторні (рухові). (Столяренко 41)

Будь-яка дія являє собою складну систему, що складається із декількох частин: орієнтовної (управляючої), виконавчої (робочої) і контрольно-коректуючої. Орієнтовна частина дії забезпечує відображення сукупності об’єктивних умов, які є необхідними для успішного виконання дії. Виконавська частина здійснює задані перетворення в об’єкті дії. Контрольна частина відслідковує хід виконання дії, спів ставляє тримані результати із заданими зразками і при необхідності забезпечує корекцію як орієнтовної, так і виконавської частини дії.

Операцією називають конкретний спосіб виконання дії. Характер операцій, що виконуються залежить від умов, у яких здійснюється дія, і досвіду людини. Операції зазвичай мало усвідомлюються чи зовсім не усвідомлюються людиною, тобто це рівень автоматичних навичок.

Говорячи про те, що людина здійснює певну діяльність, неможна забувати, що людина являє собою організм із високоорганізованою нервовою системою, розвинутими органами почуття, складним опорно-руховим апаратом,

Сенсомоторні процеси – це процеси, у яких здійснюють зв'язок сприймання і рух. У цих процесах розрізняють чотири психічних акти: 1) сенсорний момент реакції – процес сприймання; 2) центральний момент реакції – більш чи менш складні процеси, пов’язані із переробкою сприйнятого, іноді визначенням відмінності, впізнаванням, оцінкою і вибором;3) моторний момент реакції – процеси, які визначають начало і хід руху; 4) сенсорні корекції руху (зворотний зв'язок).

Ідеомоторні процеси зв’язують уявлення про рух із виконанням рухів. Проблема образу і його ролі у регуляції моторних актів – центральна проблема психології правильних рухів людини.

Емоційно-моторні процеси – це процеси, які пов’язують рухи, що виконуються з емоціями, почуттями, психічними станами, переживаннями людини.

Інтеріоризація – це процес переходу від зовнішньої, матеріальної дії до внутрішньої, ідеальної дії.

Екстеріоризація – це процес перетворення внутрішньої психічної дії у внутрішню дію.

Основні види діяльності, які забезпечують існування людини і формування її як особистості, - це спілкування, гра, навчання і праця.

Відомо, що наші потреби штовхають нас до діяльності, до активності. Потреба – це переживання людиною стану нестачі у чому-небудь. Стан об’єктивної нестачі організму у чомусь, що лежить поза нього і складає необхідну умову його нормального функціонування, і називається потребами. Голод, спрага чи потреба у кисні – первинні потреби, задоволення яких є життєво важливим для усіх живих істот. Будь-яке порушення у балансі цукру, води, кисню чи певного іншого потрібного організму компоненту автоматично призводить до появи відповідної потреби і до виникнення біологічного імпульсу, який начебто штовхає людину до його задоволення. Первинна спонука, що виникає таким чином, викликає серію координованих дій, які спрямовані на встановлення рівноваги.

Підтримка рівноваги, при якій організм не відчуває ніяких потреб, має назву – гомеостаз. Звідси гомеостатична поведінка – це така поведінка, яка направлена на запобігання мотивації шляхом задоволення потреби, що її викликала. Часто поведінка людини викликається сприйманням певних зовнішніх об’єктів, дією певних зовнішніх подразників. Сприймання певних зовнішніх подразників грає роль стимулу, який може бути таким саме сильним і значним, як сама внутрішня спонука. Потреба у русі, в отриманні нової інформації, нових стимулах (пізнавальна потреба), нових емоцій дозволяє організму підтримувати оптимальний рівень активації, який дозволяє йому функціонувати найбільш ефективно. Ця потреба у стимулах змінюється в залежності від фізіологічного і психологічного стану людини.

Потреба в соціальних контактах, у спілкуванні з людьми є однією із ведучих у людини, тільки протягом життя вона змінює свої форми.

Люди постійно чимось зайняті, і у більшості випадків вони самі вирішують, що будуть робити. Для того, щоб зробити вибір, люди звертаються до процесу мислення. Можна розглядати мотивацію як «механізм вибору» певної форми поведінки. Цей механізм у випадку необхідності відповідає на зовнішні подразники, але частіше за все він обирає можливість, яка на даний момент краще за все відповідає фізіологічному стану, емоції, пригадуванню чи думки, що прийшла у голову, чи неусвідомленому потягу, чи вродженим особливостям. Вибір наших найближчих дій направляє і поставлені нами цілі і плани на майбутнє. Чим ці цілі для нас є більш важливими, тим із більшою силою вони орієнтують наш вибір.

Таким чином, існує ієрархія різних потреб від самих примітивних до самих витончених. Ієрархічну піраміду потреб розробив відомий психолог А.Маслоу: від вроджених фізіологічних потреб (потреба у їжі, питті, сексі, прагненні запобігти болю, батьківський інстинкт, потреба у дослідженні оточуючого світу та ін.) – до потреб у безпеці, діла до потреби у прив’язаності, любові, далі до потреби у повазі, схваленні, визнанні, компетентності, далі когнітивним і естетичним потребам (у порядку, красі, справедливості, симетрії) – і нарешті, потребі у розумінні смислу життя, у самовдосконаленні, саморозвитку, самореалізації.

Проте одну і ту саму потребу можна задовільнити за допомогою різних об’єктів, за допомогою різних дій, тобто різним чином опредмечена. У процесі опредмечування потреби виявляються дві важливі риси потреби: 1) спочатку існує достатньо широкий спектр предметів, способів задовільними дану потребу; 2) відбувається швидка фіксація потреби на першому предметі, що її задовільнив. В акті опредмечування народжується мотив як предмет потреби. Мотив – це опредмечена потреба, це потреба саме у даному предметі, яка спонукає людину до активних дій. Один і той самий мотив може задовільнятися набором різних дій, а з іншого боку, одна і та сама дія може спонукати ся різними мотивами. Мотиви породжують дії, тобто призводять до утворення цілей. Це мотиви-цілі. Але існують і неусвідомлені мотиви, які можуть проявлятися у формі емоцій та особистісних смислів. Емоції виникають лише з приводу таких подій чи результатів дій, які пов’язані з мотивами. Головним мотив зумовлює особистісний смисл – переживання підвищеної суб’єктивної важливості предмета чи події, яка опинилася у полі дії ведучого мотиву. Сукупність дій, які викликаються одним мотивом, і називається особливим видом діяльності (ігровою, навчальною чи трудовою).

Психологічна структура діяльності. Діяльність є цілеспрямованим процесом взаємодії людини з навколишнім світом. У ній людина реалізує своє ставлення до світу, людей, предметів, явищ і до самої себе. У діяльності ніби «зливається» людська індивідуальність, її сутність і об’єктивний світ. Дієвість механізму такої взаємодії розкривається у виявленні функціонального призначення кожного структурного елемента діяльності, що у своїй сукупності характеризують діяльність як систему.

Традиційно виокремлюють два рівні психологічної структури діяльності : мікроструктуру й макроструктуру. Мікроструктура діяльності : мотив – ціль – спосіб, засіб – результат. «Навіщо робити?», «чому робити?», «чим і як робити?», «що вдалося зробити?» - от психологічна мікроструктура діяльності.

У макроструктурі діяльності можна виокремити 4 основні блоки:

• спонукально-ціннісний (мотив, цілі);

• прогностично-проективний (прогнозування, вибір, планування);

• виконавчо-реалізуючий (способи, засоби, результат);

• оцінково-порівняльний (аналіз, виявлення неузгодженості в результатах і процесі їхнього досягнення).

Системоутворювальним чинником діяльності є мотив. При цьому, як правило, діяльність полімотивована, тобто її спонукає багато мотивів, їхня ієрархія. Провідні мотиви здебільшого визначають спрямованість діяльності. Однак у певних ситуаціях на неї можуть впливати мотиви, які не мали спочатку спонукальної сили.

Діяльність є сукупністю дій, кожна з яких має свою мету. Отже мета є системоутворюючим чинником дії.

Дія є одиницею аналізу діяльності, тому, що містить усі ознаки, а отже містить акт свідомості – постановку та утримання мети, спрямованість поведінки.

Діяльність є системою якістю сукупності дій. Аналіз діяльності відбувається через аналіз дій.

Перш ніж почнеться фактична трансформація предметів і явищ зовнішнього середовища, має сформуватися внутрішня психічна основа для майбутньої практичної діяльності. Крім мотивації, психічним підґрунтям є також мислення, пам'ять та уява, що їх використовують у процесі прогнозування й проектування; воля і властивості особистості, які необхідні для її виконання тощо.

Діючи, людина відчуває зворотний вплив з боку предмета діяльності, ситуації, здобутих результатів. Вони мають формуючий характер, розвиваючи саму особистості.

Ефективне використання сучасних складних знарядь праці вимагає оволодіння добрими знаннями, навичками та уміннями погодження своїх дій з діями інших людей, підпорядкування загальному ладу, переборювання значного емоційного напруження, зокрема й негативних емоцій. Усі ці якості розвиваються в процесі діяльності. А водночас формуються такі складні, соціально значущі якості, як працьовитість, дисциплінованість, відповідальність, розуміння суспільних потреб та інтересів.

Мета – це те, чого прагне досягнути людина, задля чого вона працює, долаючи труднощі й перешкоди, чого хоче досягти у своїй діяльності. Отже без мети не може бути свідомої діяльності.

Цілі людської діяльності породжуються суспільним життям, умовами, у яких вона живе, і залежать від ролей, які виконує людина, суспільних доручень, від її розвитку та індивідуальних особливостей. Цілі бувають близькі та віддалені. Близька мета реалізується в низці ближчих, часткових цілей, які крок за кроком ведуть до реалізації віддаленої мети, яку висувають на далеку перспективу.

Мотив – це внутрішня рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов’язані з її органічними та культурними потребами. Потреби породжують інтереси, тобто спрямованість особистості на певні об’єкти з метою пізнати їх, оволодіти ними.

Спонуками до діяльності є різні матеріальні потреби (в їжі, одязі, житлі) та соціокультурні (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане найближчим часом), віддалена (здійснення бажаного планують на тривалий час) та далека (здійснити бажане через десятки років). Розрізняють мотиви також за рівнем усвідомлення . Бувають яскраво й чітко усвідомлювані мотиви: обов’язки перед колективом, відповідальність, дисциплінованість тощо. Але часто діють неусвідомлювані спонуки, наприклад, звички, упереджене ставлення до певних факторів життя, людей тощо. Одна незалежно від міри усвідомлення мотиву діяльності він є вирішальним чинником у досягненні поставленої мети.

Цілі та мотиви діяльності людини визначаються суспільними умовами життя, виробничими, навчальними, ігровими відносинами. Між цілями та мотивами діяльності людей існує певний зв'язок. З одного боку, мета й мотиви спонукають кожну людину до діяльності, визначають її зміст і способи виконання, а з іншого – вони й формуються у процесі діяльності, під впливом умов, за яких іона відбувається. У процесі діяльності виникають і розвиваються нові потреби та інтереси, ідеали та переконання тощо.