Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Курсова з політ. екон..docx
Скачиваний:
18
Добавлен:
22.02.2015
Размер:
134.61 Кб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ НАЦІОНЛАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет менеджменту Кафедра менеджменту ЗЕД

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Політична економія»

на тему: «Інфраструктура ринку. Проблеми її формування на Україні»

Студентки 1 курсу групи 11-МЕК

Напряму підготовки

Спеціальності «Міжнародна економіка»

Патлатюк Олени Вікторівни

Керівник: асистент Левченко О.О.

Національна шкала________

Кількість балів___________

Оцінка ECTS_____________

Члени комісії:____Левченко О.О.

_____Прилуцький А.М.

Вінниця-2014

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. Поняття, суть та основні елементи ринкової інфраструктури..

РОЗДІЛ 2. Ринкова інфраструктура, її основні елементи і функції

2.1. Банки, їх види і функції………………………………………….

2.2. Біржі, їх види і функції…………………………………………..

РОЗДІЛ 3. Стан та перспективи розвитку інфраструктури ринку в Україні …………………………………………………………………………………

ВИСНОВОКИ……………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………….……………………..

ДОДАТКИ………………………………………………………………………..

ВСТУП

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства . Побудова розвинутого ринкового господарства – процес досить складний і тривалий.

У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогрессом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм — це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у свті аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних творення товарів і їхнє доведення до споживачів.

Актуальність теми дослідження. Для вирішення основних економічних проблем найбільш ефективною та гнучкою виявилася саме ринкова система. Ринок є однією з найрозповсюдженіших категорій в економічній теорії та господарській практиці. Досвід виявив, що сучасна ринкова система краще, ніж інші, пристосована для використання досягнень науково-технічного прогресу, інтенсифікації виробництва і у кінцевому рахунку для більш повного задоволення потреб споживачів.

В основі цієї системи знаходиться поняття "ринок", яке має різні трактування в нашій країні, так і за кордоном. Саме ринкова економіка надає можливість кожному члену суспільства підвищити свій рівень життя. Тому виграє суспільство в цілому.

Ось чому вивчення ринку, його функцій, специфіки надзвичайно важливе та актуальне у сучасних умовах.

Метою даної курсової роботи є сутність ринку його структура та критерії розмежування. Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання: проаналізувати існуючої в науковий літературі погляди щодо сутності ринку; визначити та охарактеризувати функції ринку; охарактеризувати види ринку; дати характеристику структури та інфраструктури ринку; проаналізувати критерії розмежування ринку; встановити закони ринку; Об'єктом дослідження курсової роботи є сутність ринку, його структура та критерії розмежування. Предметом дослідження є ринок як економічна категорія. Наукова новизна. В курсовій роботі комплексно досліджується предмет і метод такого економічної поняття як ринок. В результаті роботи над темою зроблені ряд узагальнень, висновків та пропозицій.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ, СУТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ

Термін "Інфраструктура" був уперше використаний ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних сил. У 40-і роки на Заході під інфраструктурою стали розуміти сукупність галузей, що сприяють нормальному функціонуванню виробництва матеріальних благ і послуг. У економічній літературі колишнього СРСР вивчення проблем інфраструктури почалося лише в 70-і роки.

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грощей, цінних паперів, робочої сили.

До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.

Поняття «ринок» використовується в різних значеннях. Економісти цей термін розуміють насамперед як категорію обміну, його характеристику.

Ринок ( це засіб взаємодії економічних суб'єктів заснований на ціновій системі і конкуренції. Це особливий механізм координації економічних дій. Як і всяка об'єктивно існуюча система, ринок має власну інфраструктуру. Термін «інфраструктура» була уперше використана ще на початку теперішнього сторіччя в економічному аналізі для позначення об'єктів і споруджень, що забезпечують нормальну діяльність збройних си [4,c 557].

Стосовно до ринку інфраструктура являє собою сукупність організаційно-правових і економічних відношень, що зв'язує ці відношення при всьому їхньому різноманітті в одна ціле - система державних, приватних і суспільних інститутів і технічних засобів, що обслуговують інтереси суб'єктів ринкових відносин, забезпечують їхню ефективну взаємодію. Серед них виділяються брокерські фірми, різноманітні біржі, інвестиційні компанії, банки, лізингові компанії, центри зайнятості, страхові організації й ін. Ринкова інфраструктура містить такі елементи: аукціони, торгово-промислові палати, торгові доми, ярмарки, маркетинг, біржі, брокерські, страхові, удиторські фірми, холдингові компанії та ін.

Аукціони - форма продаж у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Отже, аукціон - це продажів реальних товарів на основі конкурсу

покупців. Міжнародні аукціони - переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіко вані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати - це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми - це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства. Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок.

Ярмарки – це надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури, вони бувають усесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки - це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозові великих партій наявного товару ярмарку перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти .

Маркетинг - це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва. Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції; Ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі усебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів. У більшості підприємств, фірм, асоціацій, акціонерних товариств діють служби маркетингу. Вибір структури маркетингової діяльності залежить від характеру виробництва та обсягу зовнішньоеконемічних зв'язків відповідних господарських і комерційно-торговельних формувань [6,c 784] .

Основні завдання маркетингової служби: комплексне вивчення ринку; забезпечення стійкої реалізації товарів; ринкова орієнтація виробництва, науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт. Однією з функцій маркетингових служб є сегментування ринку, тобто диференціація покупців залежно від їх потреб та особливостей поведінки.

У розвинених країнах інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації продукції, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття форм регулювання товарно-грошових відносин.

До останніх належать біржі.

Біржа - це такий інститут, завдяки якому оперативніше і з оптимальними наслідками для партнерів укладаються догоди купівлі-продажу товарів, еалізується єдина стратегія комерційної поведінки агентів цієї структури. Біржа є організаційною формою ринку, на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними паперами, валютою, наймання робочої сили і формування ринкових цін і курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції. Найбільш відомі біржі праці, товарні, фондові біржі.

Біржа праці - елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює осередницькі операції на ринку праці. Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення.

Товарна біржа - У сучасній економічній літературі товарна біржа розглядається, по-перше, як економічна категорія, що відображає складову частину ринку, специфікоє якого є особлива оптова форма торгівлі товарами з певними характеристиками: масовість, стандартність, взаємозамінюваність. По-друге, це господарське об'єднання (товариство) продавців, покупців і торговців-посереддників з метою створення умов для торгівлі, полегшення, прискорення і здешевлення торговельних угод і операцій. Члени біржі виграють не від її функціонування, а від своєї участі в торгах. Члени товарної біржі відповідно до встановлених біржових правил укладають угоди купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються безпосередньо в ході торгівлі залежно від співвідношення попиту і пропозиції на них. Це свідчить про те, що біржа є особливим ціноутворюючим механізмом. Товарні біржі бувають публічні й приватні.

На публічних біржах догоди можуть укладати як їх членуй, так і підприємці, що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та урядовими актами.

Приватні біржі організовують у формі акціонерних компаній і акритихкорпорацій. Укладати догоди на таких біржах можуть лише акціонери. Членуй біржі, як правило, не отримують дивідендів на вкладений капітал. Їх прибуток утворюється за рахунок винагород, отриманих від клієнтів, тобто біржі виступають у ролі брокерів [1.c 322]. Брокерська фірма - це посередник між продавцями й покупцями цінних паперів на біржі. Смердота усебічно вивчає кон'юнктуру ринку, можливості закупівлі та збуту акцій. Схема операцій, здійснюваних брокерами, така: заява інвестора про готовність придбати акції – оцінка брокером кон'юнктури ринку - завершення операції. Процес пошуку інвестора називається ринком.

Фондова біржа - це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондова біржа у формі акціонерного товариства являє собою об'єднання капіталів, створене шляхом випуску акцій, які є документом "на пред'явника", котируються і можуть вільно переходити від однієї особа до іншої.

Акціонерне товариство утворюється на основі статуту, розробленого її засновниками й узаконеного державними правовими актами. Статутом передбачено максимальну суму (статутний капітал), на яку можуть випускатися акції, та їх номінальну вартість. Акціонерні товариства - біржі виконують роль барометра економічного життя. а й утвердження цього як структурного різновиду ринку.

Страхова компанія - комерційна, фінансово-кредитна організація, що ставити за позначку отримання прибутку від здійснення страхових операцій. Страхові компанії здійснюють систему заходів, спрямованих на повне або часткове відшкодування застрахованим фірмам збитків, яких смердота зазнала за непередбачених обставин: унаслідок стихійного лиха, аварії, невиконання зобов'язань збанкрутілими контрагентами тощо. Вони прагнуть залучити якомога більше клієнтів (фізичних і юридичних осіб), між якими й розподіляють суми відшкодування збитків [4,c 768].

Такі компанії нівелюють та зменшують подібні труднощі й ускладнення, що можуть трапитися в шкірного з клієнтів. Страхові компанії нейтралізують економічний ризик фізичних та юридичних осіб, покривають непередбачені збитки.

Аудиторська фірма - це незалежна висококваліфікована організація, яка на замовлення контролює й аналізує фінансову діяльність підприємств і організацій різних форм власності, їхні річні бухгалтерські звіти та баланси. Аудиторські фірми підтверджують або спростовують дотримання підприємствами й організаціями діючих норм господарського права в сфері фінансово-кредитних відносин. Свої послуги вони здійснюють за вказівкою державних органів або на замовлення підприємств та організацій. Аудиторським фірмам надаються для контролю й аналізу всі потрібні документи бухгалтерської звітності. За результатами перевірки, якщо вони виявилися позитивними, господарським суб'єктам видається свідоцтво про достовірність їхнього продекларованого фінансового стану.

Такий контроль здійснюється з метою зменшення економічного ризику при укладанні відповідних фінансових угод з даними суб'єктами або при підозрі на можливе банкрутство чи приховування тіньових операцій, тобто таких, що функціонують поза правовими нормами, за межами державних законів, на так званому "чорному ринку".

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів ержавної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства. Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкаладів. Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування суб’єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції.

Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб’єктів господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави. Вони надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі, будівель) землевласникам, селянам, власникам житла. Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки[7.c 324]

РОЗДІЛ 2

РИНКОВА ІНФРАСТРУКТУРА, ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ І ФУНКЦІЇ

2.1 Банки, їх види і функції

У літературі наводять також іншу класифікацію елементів ринкової інфраструктури. Зокрема, виділяють такі чотири під­системи: фрганізаційно-технічну (товарні біржі, оптові ринки, аукціони, ярмарки, загальні аукціони та ін.); фінансово-кредитну (банки, фондові та валютні біржі, фі­нансові небанківські інститути);державно-регулятивну (законодавче забезпечення ринко­вих відносин, біржі праці, ліцензування, оподаткування, митна система ).(Рис.1)

Сутність ринку більш повно проявляється у функціях, які він виконує у розвинутих економічних системах. Основними з них є такі: регулювальна, інформаційна, ціноутворіовальна, стимулювальна, розподільча, оздоровча, контролювальна та інтегрувальна.

Регулювальна функція ринку забезпечує саморегулювання товарного виробництва. Ринок чутливо і оперативно реагує на зміни, що відбуваються в національній економіці. Підприємці орієнтуються на ринкові ціни і намагаються одержати прибуток, вкладаючи свій капітал у випуск тих товарів та послуг, на які є попит. Якщо попит на якийсь товар збільшується, то відповідно споживачі будуть більше його купувати. Якщо ж товару на ринку буде більше, ніж потрібно споживачам, то продавці змушені знижувати на нього ціну. В такому разі споживачі куплять більше товару за нижчими цінами, а товаровиробники зменшать обсяги його виробництва.

Отже, буде приведено в рівновагу співвідношення між попитом та пропозицією і встановиться ринкова ціна (ціна рівноваги). При цьому досягається відповідність між обсягом виробництва і сукупними потребами, формуються необхідні пропорції в економіці та встановлюється безперервність процесу відтворення [2,c 476].

Інформаційна функція ринку полягає в тому, що через коливання цін на різноманітні товари і послуги ринок дає усім суб'єктам господарювання об'єктивну інформацію, важливі відомості про реальні витрати виробництва, суспільно необхідну кількість, асортимент і якість тих товарів та послуг, що постачаються на ринок. Тобто, у ринковій економіці ціни є головним засобом передачі інформації. Вони відіграють роль координаційного механізму. Наявність інформації дає можливість кожному суб'єкту господарювання постійно зіставляти власне виробництво з умовами ринку, що змінюється, і заздалегідь вживати необхідних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зміни асортименту, підвищення якості товарів та послуг.

Ціноутворювальна функція ринку виявляється при встановленні цін на товари та послуги. За допомогою цін виражаються різні економічні показники підприємницької діяльності. Ціна має забезпечувати відшкодування витрат на виробництво товарів і послуг, оптимальну прибутковість господарської діяльності, її ефективність. Створена у виробництві, вартість реалізується у процесі купівлі-продажу товару за певною ринковою ціною, яка урівноважує сукупний попит і сукупну пропозицію на ринку.

Ринкова ціна, встановлюючись під впливом попиту та пропозиції, а також конкуренції, не залежить від окремих товаровиробників або споживачів. Навпаки, для них ринкова ціна - це орієнтир, що визначає їхню поведінку господарської діяльності. Вона дає знати про пропозицію товарів з боку виробників (продавців) і про те, скільки вони хочуть одержати грошових коштів за свої товари, про платоспроможний попит споживачів (покупців), про нестачу або надлишок виробничих ресурсів. Від складеної на ринку ціни залежить те, хто одержить вигоду (прибуток), або навпаки, зазнає збитків від виробництва і продажу певного товару.

Отже, ринкова ціна на товари і послуги встановлюється вільно в результаті зіткнення платоспроможного попиту і пропозиції, а також конкуренції [15,c 572].

Стимулювальна функція ринку полягає в тому, що за допомогою цін він стимулює виробництво саме тих товарів і послуг, які необхідні споживачам. Якщо ціна товару знижується, то виробники змушені скорочувати виробництво і шукати шляхи зниження індивідуальних витрат на виробництво певного товару. А якщо ціна підвищується, то споживачі змушені шукати додаткові доходи, внаслідок чого зростає їхня трудова активність. Ринок стимулює тих товаровиробників, хто раціонально використовує свої виробничі можливості для одержання найкращого кінцевого результату,' впроваджує інновації, передову техніку, технологію та організацію виробництва, які ведуть до зниження індивідуальних витрат виробництва нижче від суспільно необхідних, підвищення конкурентоспроможності. Іншими словами, ринок приводить у дію економічні інтереси, створює мотивацію до продуктивної, ефективної праці, що забезпечує високі кінцеві результати.

Розподільча функція ринку полягає в тому, що доходи, які отримують суб'єкти господарювання, — це в основному виплати за чинники виробництва і залежать від ціни, яка встановлюється на ринку на цей чинник. Ринкова ціна диференціює доходи товаровиробників. Відбувається соціальне розшарування суб'єктів ринку за доходами на бідних і багатих.

Оздоровча (сануюча) функція ринку виявляється тоді, коли ринок за допомогою конкуренції звільняє суспільне виробництво від економічно неефективних і нежиттєздатних суб'єктів господарювання і відкриває широкі можливості перспективним, найефективнішим, найкориснішим для суспільства товаровиробникам. Підприємницькі структури, які не беруть до уваги потреби споживачів, не впроваджують інновації, не вживають ефективних заходів щодо зниження індивідуальних витрат, зазнають збитків, загрози неплатоспроможності, реального банкрутства, а суспільно корисні виробники, що ефективно працюють, успішно розвиваються. Контрольна функція ринку полягає в тому, що за допомогою ринку здійснюється контроль споживачів над виробництвом.

Саме на ринку виявляється, наскільки потрібні суспільству вироблені товари та послуги. Акт їх реалізації означає, що вироблені не просто споживні вартості, а товари, які необхідні споживачам, що затрати праці на їх виробництво є суспільно необхідними. Це знижує витратний характер суспільного виробництва [15,c 574-576].

Інтегрувальна функція ринку виявляється в тому, що ринок забезпечує безпосередність процесу суспільного відтворення, робить національну економічну систему єдиним цілим, розвиває зовнішньоекономічні зв'язки, сприяє інтегрованості національної економіки у світове господарство.

Отже, аналіз функцій ринку дає змогу дійти висновку, що ринок є найбільш ефективним способом організації економічного життя суспільства, функціонування та прискорення розвитку національного господарства.

Водночас слід мати на увазі, що ринку, крім позитивних аспектів (рис), властиві і негативні особливості, недоліки. Так, ринкові відносини породжують монополістичні тенденції в економіці. Об'єднання одногалузевих компаній (підприємств) неминуче обмежує конкуренцію, породжує диктат виробника над споживачем, прагнення до підвищення цін на товари та послуги. Ринок посилює диференціацію товаровиробників; відтворює істотну соціальну нерівність; поглиблює економічні й екологічні кризи; посилює інфляційні процеси; сприяє зростанню безробіття; призводить до зниження платоспроможного попиту споживачів шляхом штучного підвищення ринкових цін підприємствамн-монополістами, особливо суб'єктами природних монополій.

Крім цих негативних аспектів, ринок не спроможний розвивати фундаментальні наукові дослідження, не може забезпечити населення країни соціальними благами (освіта, культура, охорона здоров'я, фізична культура, , будівництво автомагістралей, міський транспорт, охорона довкілля і т. ін.), перспективний розвиток національної економіки. Основною ланкою кредитної системи є банки, які здійснюють основну частину кредитних .

Банк- (фр. banque - фінансове підприємство) - це фінансовий інститут, суб’єкт кредитних відносин, який акумулює грошові кошти, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку.

Зародки банківської справи існували ще у рабовласницькому ладі у вигляді корпорацій, що зберігали золото і срібло. У добу феодалізму (XIV-XVI ст.) банкіри кредитували королів, феодалів. Але найбільшого поширення банки набули за капіталізму в XVII- XVIII ст. Перший акціонерний банк був організований в Англії - наймогутнішій у той час країні світу, у 1764 році, а в 1844 році за ним була закріплена роль центрального банку. Вслід за цим утворюються банки в інших країнах світу, що сприяє витісненню з обігу металевих грошей. З посиленням концентрації банківського капіталу (кінець XIX - початок XX ст.)

В Україні перший рівень банківської системи представлені Національним банком України (НБУ).

Банки стають одним із головних елементів ринкової економічної структури, що проявляється у виконуваних ними функціях:

1) залучення тимчасово вільних грошових коштів та перетворення їх у позичковий капітал; 2) посередництво в кредитах (надання кредитів); 3)посередництво в платежах (грошові розрахунки і платежі); 4) операції з цінними паперами; 5)випуск (емісія) кредитних знарядь обігу; 6)консалтинг (надання консультаційних послуг) [6,c 787].

Комерційні банки, їх види, функції й основні операції . Мережа комерційних банків різного спрямування утворює другий івень банківської системи, яка є основою грошово-кредитних відносин у раїні. Згідно із Законом України "Про банки та банківську діяльність" асновниками комерційних банків можуть бути юридичні і фізичні особи, інші банки, підприємства, організації, які не ставлять на меті досягнення певних олітичних цілей і здійснюють свою діяльність на основі виданих НБУ іцензій. Комерційні банки самостійно визначають порядок залучення і икористання коштів, здійснення інших операцій, рівень процентних ставок і комісійних винагород (у межах, визначених НБУ), несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями своїм майном і коштами. Порядок їх ліквідації визначається НБУ.

Кредитування банку — це надання фізичній або юридичній особі, якій потрібні кошти, права здійснювати свої витрати за рахунок банку у разі гарантованого повернення взятих сум і сплати винагороди за користування ними. На основі загального позичкового фонду здійснюється кредитно- гошова політика держави. Об'єктом її регулювання є грошова маса країни.

Методи, що використовуються під час здійснення грошово-кредитної політики, можна поділити на загальні (впливають на весь ринок позичкового капіталу) і селективні (призначені для впливу і регулювання окремих видів редитів або галузей, фірм). До загальних методів грошово-кредитної олітики належать методи впливу національних банків на грошово-кредитну систему країни, а саме: 1) зміна облікової ставки процента; 2) зміна норми обов'язкових резервів; 3) операції на відкритому ринку.

Строковість-як правило, більшість коштів, наданих у кредит, не є власністю банку і мають бути повернені справжнім власникам (депозитаріям). Тому кожен кредит має чітко визначений термін дії, що є гарантією повернення вкладникам їх вкладів і сплати процентів за ними. Неповернення кредитів дестабілізує роботу банку, знижує його платоспроможність і зрештою може призвести до банкрутства [12,c 42].

Платність-банки надають кошти у тимчасове користування за плату (процент). Плата за кредит залежить від суми позики, строку і ризикованості. Ризикованість або кредитний ризик визначається ймовірністю виконання зобов'язань, узятих на себе позичальником коштів.

Повернення-такий принцип надання кредиту пов'язаний із клопіткою роботою з вивчення фінансових, економічних можливостей претендентів на кредитні ресурси, перспектив розвитку їх бізнесу та досягнення мети отримання кредиту. Гарантування або забезпечення кредиту. Дотримання принципу при кредитуванні є методом захисту клієнтів банку.

Забезпечення кредиту є своєрідним способом страхування банку від неповернення позики. Форми забезпечення, згідно з домовленістю,

можуть бути різні: гарантії або доручення третьої особи, перевідступлення

контрактів або дебіторської заборгованості, товарні запаси, нерухоме майно, цінні папери, дорогоцінності тощо. У разі надання позик індивідуальним позичальникам забезпеченням можуть бути поліси страхування життя, свідоцтва про ощадні вклади, вимоги на виплату заробітної плати. Якщо позичальником є фермер, то гарантією кредиту може бути врожай (зібраний або на корінні). Отже, забезпечення кредиту стає матеріальною гарантією на обов'язкове його повернення.

Рівноправність-дотримання цього принципу у кредитних відносинах гарантує його суб'єктам однакові права і зобов'язання, передбачені відповідними законами і законодавчими актами. Права і зобов'язання сторін визначаються під час укладення кредитної угоди.[5,c 325]

Цільовий характер-кредит передбачає наявність певної мети його використання і чітко визначених способів її досягнення. Виконання цього принципу дає змогу банку приймати справді об'єктивні й оптимальні рішення у разі видачі кредиту, розраховані на прибутковість, престижність і перспективу розвитку банку.

Кредит може надаватися у різних формах. Виокремлюють банківський, комерційний споживчий види кредиту, що відрізняються складом учасників, об'єктом позик, розмірами відсотків і цілями.

Банківський кредит надається банками у вигляді грошової суми, він начно ширший за комерційний і обслуговує не тільки обіг товарів, а й нагромадження капіталу. Розрізняють банківський державний і банківський комерційний кредит. Банківський державний кредит - особлива форма кредиту, за якої позичальником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади. Призначення банківського державного кредиту -мобілізувати кошти для фінансування державних видатків, особливо у разі дефіциту державного бюджету. Банківський комерційний кредит банки надають у грошовій формі підприємствам, населенню і державі.

Комерційний кредит надається одними підприємствами іншим у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу й оформлюється векселем; використання векселя як передатного напису є позитивним явищем, адже зменшує потребу в реальних грошах і тому має антиінфляційний характер, комерційний кредит трансформується з часом у банківський. У сучасних умовах дві третини кредитного обігу розвинених країн здійснюється у формі комерційного кредиту [7,c 423].

Споживчий кредит надається приватним особам і може бути у формі комерційного (продаж товару з відстроченням платежу через магазини роздрібної торгівлі) або банківського (надання позик кредитними закладами на споживчі цілі) кредиту.

Кредитні операції банку розрізняють за характером забезпечення позик -вексельні, підтоварні, фондові, бланкові.

Вексельні операції — це купівля банками векселів у компаній, підприємств і видача під них позик. Підтоварні операції — видача позик під товар або товарні документи. Фондові операції — операції з цінними паперами (акціями, облігаціями), включаючи позики під цінні папери.

Бланкові операції - позики, що не мають певного забезпечення, їх надають постійним клієнтам, платоспроможність яких не викликає сумніву. Бланкові позики видаються у формі контокорентних рахунків і поділяються: залежно від строку погашення - на короткострокові (до року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 роки), безстрокові або онкольні (до запитання), прострочені, відстрочені. Залежно від призначення і характеру використання позичених коштів - позики торгово-промисловим підприємствам під нерухомість, сільськогосподарські, контокорентні, міжбанківські, небанківським фінансовим установам, органам влади та інші; залежно від методів надання - одноразові, відповідно до відкритої кредитної лінії (у межах встановленого і визначеного ліміту), гарантовані та інші; залежно від способів погашення - оступові (в розстрочку), одноразові, згідно з певними умовами, визначеними в кредитній угоді тощо; за видами позичальників - кредити приватній особі, підприємству, державі, іншому банку (в тому числі іноземному) та інші; Залежно від кількості кредиторів — надані одним банком, синдиковані (надані банківським консорціумом), паралельні (надані кількома банками на однакових умовах) та інші; залежно від характеру і способу сплати процента - з фіксованою або плаваючою процентною ставкою, із сплатою процентів по мірі використання коштів (звичайний), із сплатою процентів одночасно з отриманням коштів (дисконтний); за сферою спрямування — кредити у сферу виробництва, обігу, споживання, послуг.

Касово-розрахункові операції банку спрямовані на забезпечення установами банків обґрунтованих потреб підприємств, організацій, установ у готівці та приймання від них виручки й інших надходжень готівки і забезпечення її руху між касами [8,c 542].

Посередницькі (комісійні) операції банків — це операції, виконувані банками за дорученням клієнтів за певну плату (винагороду). До них належать інкасові, акредитивні, переказні, торговельно-комісійні та ін.

Більшість операцій сучасного банку належить до позабалансових, які не є пасивними або активними, тому їх не відображають на балансових банківських рахунках. Питома вага таких операцій у прибутках сучасних банків розвинених країн постійно збільшується. Так, в Японії на них припадає 45 % банківського прибутку, в США — 40 %, Англії — 35 %, Німеччині — ЗО %, Швейцарії (за найбільшими банками) — понад половина.

Позабалансові операції банку поділяють на дві групи. До першої належать трастові, лізингові, факторингові та інші операції, до другої -гарантійні послуги банку.

Трастові операції - це операції з виконання довірчих функцій для фізичних і юридичних осіб, тобто управління майном або фондовими тобто управління майном або фондовими цінностями за дорученням клієнтів та в їх інтересах на правах довіреної особи. Такі операції здійснюються на основі угоди, відповідно до якої банк бере на себе зобов'язання розпоряджатися довіреними йому цінностями з прибутком і отримує за це певну винагороду.

Операції з лізингу. Лізинг - це оренда підприємцями рухомого і нерухомого майна, яке закуповується банком з метою його здавання в оренду. За лізингом можна отримати найрізноманітніші фактори виробництва (комплектуючі, сировину, землю, нафтопереробні комплекси ).

На практиці здійснюються три види факторингових операцій: оплата платіжних документів за товарно-матеріальні цінності або послуги через тимчасову відсутність у платника коштів і права на одержання банківського кредиту; викуп у підприємства-постачальника дебіторської заборгованості за поставками продукції. [17,c 543].Згідно з аналітичними матеріалами Національного банку України значну частку в зобов’язаннях банків з іноземним капіталом становлять міжбанківські кредити та депозити. Основною причиною такого явища є те, що більшість з них є дочірніми структурами міжнародних банків і формують ресурсну базу за рахунок ресурсів, отриманих від мате-ринських банків. Банки з іноземним капіталом є основними каналами, через які надходять іноземні інвестиції в економіку України .Після купівлі за останні роки іноземцями банків, орієнтованих на роздрібного споживача, зокрема таких як “Аваль”, “Ажіо”, ТАС-Комер-цбанк і ТАС-Інвестбанк, “Престиж”, “УкрСиббанк” та ін., змінився орі-єнтир цих банків у бік комплексного банківського обслуговування.

Однак пріоритетним напрямом розвитку власного бізнесу є роздрібне кредитування та роздрібний бізнес. Головний регулятор національної банківської системи визначає вектори розвитку останньої виходячи із політичної ситуації в країні, заяви уряду та президента щодо остаточної орієнтації на євроінтеграцію України та спрямовує власні зусилля на відпрацювання механізму мак-симально ефективного залучення іноземного банківського капіталу в ро-звиток реального сектору української економіки, мінімізації ризиків вітчизняної банківської системи.