konflikt (1)

Конфлікт - прояв об'єктивних та/або суб'єктивних протиріч, що виражається в протиборстві сторін; граничне загострення протиріч між учасниками взаємодії, що виявляється в їхньому протиборстві.

Конфлікт латентний – етап динаміки конфлікту, що характеризується відсутністю відкритих дій опонентів; схований, неявний конфлікт.

Конфліктна ситуація – період прихованої, взаємної або односторонньої незадоволеності, що базується на індивідуальній чи груповій оцінці ситуації, що склалася.

Конфлікт соціальний - форма відносин між суб'єктами соціальної дії, явний чи схований стан протиборства на основі об'єктивно розбіжних цілей, інтересів і потреб, норм і цінностей.

Конфліктологія - наука про закономірності виникнення, розвитку, завершення конфліктів а також принципи, способи і прийоми конструктивного застосування цих закономірностей. Конфліктологія вивчає причини, сутність, форми і динаміку конфліктів, а також шляхи їхнього вирішення і запобігання. Основна відмінність конфліктології від соціології конфлікту – її практичний, прикладний характер. Конфліктологія складається з двох частин: теоретико-фундаментальної (яка пояснює соціальну дійсність, встановлює, наприклад, причини соціального конфлікту, здійснює їхню класифікацію тощо і близька до соціології конфлікту) і прикладної (яка використовує теоретичні знання для вироблення конкретних методів і пошуку конкретних засобів для врегулювання конфліктів).

Макросередовище конфлікту – ті умови, що впливають на розвиток конфліктів між великими соціальними групами і державами, опосередковано впливають на розвиток конфліктів на рівні малих соціальних груп і окремих особистостей.

Матеріальні функції конфлікту - виявляються в тім, що будь-які конфлікти виявляються тісно зв'язаними з економічною стороною громадського життя.

Межі конфлікту – рамки конфлікту, що стосуються території його протікання, тривалості і кількості його учасників (територіальні, часові і суб'єктні межі конфлікту).

Методологія конфліктології – заснована на загальнонаукових методах та принципах

(принцип детермінізму, принцип системності, принцип розвитку) і містить у собі цілий комплекс конкретно-наукових прийомів дослідження, що у свою чергу переломлюються в безліч спеціальних процедур – методик одержання наукових даних. Основні методи конфліктології (напрямки аналізу): структурно-функціональний, процесуально-динамічний, метод типологізації, прогностичний і вирішувальний.

Мікросередовище конфлікту – сукупність умов взаємодії людей, що безпосередньо впливають на міжособистісний і міжгруповий конфлікт.

Насильство – будь-які форми примушування чи збитку у відношенні особи чи групи, що здійснюються всупереч їх волі. Насильство може бути фізичне, психологічне, економічне, політичне тощо.

Наслідки конфлікту – виражаються у функціях конфлікту стосовно конфліктуючих сторін, суспільства в цілому і його різних структурних компонентів.

Неосновні (непрямі) учасники конфлікту – індивіди, групи чи організації, що не приймають прямої участі в конфлікті, не здійснюють активних дій, проте можуть впливати (як позитивно, так і негативно) на конфліктуючі сторони, виникнення, розвиток та завершення конфлікту. До неосновних учасників відносяться: групи підтримки, підбурювачі, пособники, організатори, посередники (медіатори).

Об'єкт конфліктології – конфлікт у всіх його формах і проявах.

Об'єкт конфлікту – конкретна матеріальна, соціальна чи духовна цінність, до володіння чи користування якої прагнуть обидві сторони конфлікту. Об'єкт конфлікту має наступні властивості, які і роблять визначене благо об'єктом конфлікту): неподільність (чи домагання хоча б однієї зі сторін неподільності об'єкта, прагнення цілком володіти їм), ресурсність і доступність. Об'єкт конфлікту спричиняє конфліктну ситуацію.

Організатор – особа (група осіб, організація чи держава), що планує конфлікт, намічає його розвиток, передбачає різні шляхи забезпечення й охорони учасників з метою вирішення протиборства на свою користь. Організатором може бути одна з протиборчих сторін (основний учасник), але може бути і самостійна фігура (неосновний учасник).

Основні учасники (суб'єкти) конфлікту – протиборчі сторони, що здійснюють активні (наступальні чи оборонні) дії один проти іншого.

Переговори - процес взаємодії опонентів з метою досягнення узгодженого рішення; спільна діяльність протиборчих сторін по знаходженню взаємоприйнятного вирішення проблеми.

Підбурювач – особа (організація чи держава), що підштовхує іншого учасника до конфлікта. Сам підбурювач може потім і не брати участь у конфлікті, його задача – спровокувати конфлікт між іншими особами (групами).

Посередник (медіатор) – нейтральна особа, що допомагає сторонам у досягненні згоди, насамперед, за допомогою переговорів.

Пособник – особа (організація чи держава), що сприяє конфліктуючим сторонам порадами, технічною допомогою чи іншими засобами. Допомагає учасникам конфлікту в його розв'язанні, організації і розвитку.

Постконфліктний синдром – останній етап динаміки конфлікту, що характеризується напруженістю відносин колишніх опонентів у конфлікті. Виникає у випадку завершення конфлікту, а не конструктивного його вирішення.

Предмет конфліктології - усе те загальне, що характеризує виникнення, розвиток і завершення будь-якого конфлікту, а також розробка шляхів запобігання і вирішення конфліктів.

Предмет конфлікту – об'єктивно існуюча чи уявна проблема, що слугує причиною розбрату між сторонами.

Привід – конкретна подія, що слугує поштовхом до початку конкретних дій, але не визначає виникнення конфлікту з повною імовірністю.

Середовище конфлікту – сукупність об'єктивних умов, у яких протікає конфлікт. По природі виокрмлюють фізичне, соціальне і соціально-психологічне середовище конфлікту, вплив яких розглядається на мікро- і макрорівнях.

Соціальне середовище конфлікту – сукупність суспільних умов, при яких виникає і розвивається протиборство сторін. Основний вплив спричинюють: тип цивілізації, економічний і соціально-політичний устрій суспільства.

Соціально-психологічне середовище конфлікту – сукупність настроїв, думок, турбот,

почуттів і переживань, у яких розвивається конфлікт. Ці фактори є об'єктивними для учасників конфлікту.

Соціологія конфлікту – напрямок у рамках соціології. Предметом дослідження є соціальний конфлікт як процес розвитку відносин між соціальними групами, що виявляється в різноманітних за формою зіткненнях через розбіжність і розходження, конкуренцію і протистояння потреб, інтересів і цінностей цих груп. Мета соціології конфлікту – вироблення і систематизація наукового знання про сторони конфлікту, його причини, умови, механізми протікання і наслідки.

Структура соціального конфлікту – сукупність частин, елементів і зв'язків, відносин між ними. Елементами структури соціального конфлікту є: учасники конфлікту, причини конфлікту, середовище конфлікту, дії в конфлікті і наслідки конфлікту.

Суб'єкт соціального конфлікту – особа (група, організація), що здатна створювати конфліктні відносини, тобто самостійно брати участь у конфлікті згідно зі своїми інтересами чи впливати на поведінку інших, викликати важливі зміни в ситуації.

Теорія соціального конфлікту – напрямок у західній соціології, що сформувався у 50-і роки XX сторіччя. До її основоположників відносять Льюіса Козера, Ральфа Дарендорфа, Джона Рекса, Давида Локвуда, Кеннета Боулдінга, іноді - Чарлза Міллса. Теорія соціального конфлікту виникла як реакція (чи як альтернатива) на широке поширення структурного функціоналізму, що підкреслює роль і значення інтеграції, рівноваги соціальної системи, згоди, порядку і ігнорує соціальний дисбаланс, що визначається як хвороба суспільства. Основною метою розроблювачів теорії конфлікту було створення конфліктної парадигми як деякого історично детермінованого наукового досягнення, де знання про конфлікт застосовується в якості одного з засобів теоретичного соціологічного пізнання. Тобто усі процеси, що відбуваються у суспільстві, пояснюються з погляду існування визначених протиріч між соціальними суб'єктами і конфліктів, як прояв (реалізація) цих протиріч.

Фізичне середовище конфлікту – сукупність фізичних, географічних, кліматичних і екологічних умов і факторів, у яких протікає конфлікт.

Функції соціального конфлікту - роль, яку виконує конфлікт стосовно суспільства і його різних структурних компонентів: соціальних груп, організацій, індивідів.

Рекомендована література.

1.Агеев В.С. Межгрупповое взаимодействие: социально-психологические проблемы. - М., 1990.

2.Аксененко С.Е. Осознание конфликтной ситуации и общение // Теоретические и прикладные проблемы психологии познания людьми друг друга. Краснодар, 1985.

3.Английские материалисты XVIII в. В 3 т. М., 1968.

4.Антология мировой философии. В 4 т. М., 1971.

5.Антонян Ю.М. Терроризм. Криминологическое и уголовно-правовое исследование. – М.:

Щит-М, 1998.

6.Анцупов А.Я., Шипилов А.И. Конфликтология. – М.: 1999

7.Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. -

М., 1989.

8.Бабосов Е.М. Конфликтология: Учеб. Пособие для студентов вузов. – Минск: 2000

9.Бекешкіна І.Е. Етноконфліктологічний підхід до сучасної ситуації в Україні. - К., 1994.

10.Берн Э. Игры, в которые играют люди. - СПб., 1992.

11.Бородкин Ф.М., Коряк Н.М. Внимание, конфликт! Новосибирск, 1989.

12.Бэкон Ф. Сочинения. В 2 т. М., 1979. Т. 2.

13.Варламова Н.В., Пахоменко Н.Б, Общественный консенсус: подходы к проблеме // Государство и право, 1992, № 9

14.Ващенко И.В. Общая конфликтология. – Х.: 2000

15.В контексте конфликтологии: диагностика и методология управления конфликтной ситуацией / Отв. ред. Т.М. Дридзе, Л.Н. Цой. – М.: Изд-во Института социологии РАН, 2001. - № 3, - 176с.

16.Ворожейкин И.Е., Кибанов А.Я., Захаров Д.К. Конфликтология: Учебник. – М.: Инфра-

М, 2000. – 224с.

17.Вятр Е. Социология политических отношений. М., 1979.

18.Глухова А.В. Политические конфликты: основания, типология, динамика (теоретикометодологический анализ). – М.: Эдиториал УРСС, 2000.

19.Город и государство: проблемы, тревоги, надежды горожан востока Украины. - Харьков, 1996.

20.Громова О.М. Конфликтология: курс лекций. – М.: 2000

21.Гуляєв В.В. Соціальні механізми попередження та розв'язання соціально-трудових конфліктів // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук 22.00.04 – спеціальні та галузеві соціології. – К., 2004.

22.Гуторов В.А. Античная социальная утопия. Вопросы истории и теории. Л., 1989.

23.Давыдов Ю.П. Норма против силы. Проблема мирорегулирования. – М.: Наука, 2002. – 287 с.

24.Ден Д. Преодоление разногласий. Как улучшить взаимоотношения на работе и дома. -

СПб., 1994.

25.Дмитриев А.В. Конфликтология: Учебное пособие. – М.: Гардарики, 2001. – 320с.

26.Дмитриев А.В. Насилие: социально-политический анализ. – М.: 2000

27.Емельянов С.М. Практикум по конфликтологии. – СПб.: 2000

28.Зайцев А.К. Социальный конфликт. – М.: Academia, 2000. – 464 с.

29.Запрудский Ю.Г. Социальный конфликт. Ростов. 1992.

30.Здравомыслов А.Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 286 с.

31.Здравомыслов А.Г. Социология конфликта. Учеб. Пособие. - М., 1995.

32.Зигерт В., Ланг Л. Руководить без конфликтов. – М.: Прогресс, 1990.

33.Иванов В.Н., Смолянский В.Г. Конфликты и конфликтология. – М., 1994.

34.Ильин В.В., Панарин А.С., Ахиезер А.С. Реформы и контрреформы в России. Циклы модернизационного процесса. - М., 1996.

35.Ишмуратов А.Т. Конфлікт і згода. – К., 1996.

36.Казаков В.С., Иваненко Е.А. Социология конфликта: ее предмет, специфика // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць – Харків: Вид. центр Харківського університету, 2002. – с.123-126

37.Карнеги Д. Как завоевывать друзей и оказывать влияние на людей. – М., 1992.

38.Козер Л. Функции социального конфликта. – М.: Идея-Пресс, 2000. – 208 с.

39.Коузер Льюис. Основы конфликтологии. – СПб., 1999

40.Конфликт и социальный порядок: Сб. статей / Под ред. В.Д. Виноградова, Ю.Н. Пахомова. – Спб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2002. – 212 с.

41.Конфликтология: Учебник для вузов / Под ред. проф. В.П. Ратникова. – М.: ЮНИТИ-

ДАНА, 2001. – 512с.

42.Конфлікти в суспільстві: діагностика і профілактика. Матеріали Третьої Міжн. н.-пр. конф./ За ред. Пірен М.І. – Київ-Чернівці, 1995.

43.Конфліктологія: [Підручник для студентів вищ. навч. зал. юрид. спец.] / За ред. професорів Л.М.Герасіної та М.І.Панова. – Харків: Право, 2002. – 256с.

44.Крисберг Л. Миросознание, миросохранение и разрешение конфликтов // Социс, 1990, № 11.

45.Мириманова М.С. Конфликтология. – М.: Академия, 2003. – 320 с.

46.Обновление и стабильность в современном обществе. Сравнительный анализ. Под рук. А.А. Галкина. – М.: Весь мир, 2000.

47.Основы конфликтологии. / Под ред. В.Н. Кудрявцева. – М.: Юрист, 1997, 200 с.

48.Переходы и катастрофы: опыт социально-экономического развития. – М., 1994.

49.Петровская Л.А. О понятийной схеме социально-психологического анализа конфликта // Теоретические и методологические проблемы социальной психологии. М., 1977.

50.Пірен М.І. Конфліктологія: Підручник. – К.: МАУП, 2003. – 360 с.

51.Погорілий О.І. Соціологічна думка ХХ століття. / Навч. посібник. – К., 1996.

52.Понятие социологии и смысла социального действия. // Вебер М. Избранные произведения. М., 1990.

53.Психология конфликта / Сост. и общая редакция В.Н. Гришиной. – СПб.: Питер, 2001. – 448с.

54.Ритцер Дж. Современные социологические теории. 5-е изд. – СПб.: Питер, 2002. – 688с.

55.Рукавишников В. Социальная напряженность // Диалог, 1990, №8, с.6-11

56.Рукавишников В.О. Социальная напряженность: диагноз и прогноз // Социс, 1992, № 1

57.Рукавишников В.О., Иванов В.Н. Социальная напряженность: опыт измерения // Социс, 1992, № 7

58.Серебрянников В.В. Социология войны. – М.: Научный мир, 1997.

59.Скотт Дж. Конфликты и пути их преодоления. – К., 1991.

60.Современная американская социология. – М.: Изд-во МГУ, 1994. - 294 с.

61.Современная конфликтология в контексте культуры мира (Материалы 1 Международного конгресса конфликтологов) / Под ред. Е.И. Степанова. – М.: Эдиториал УРСС, 2001, 592с.

62.Соколов С.В. Социальная конфликтология: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-

ДАНА, 2001. – 327с.

63.Солдатова Г.У. Психология межэтнической напряженности. – М.: Смысл, 1998.

64.Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. – М., 1992.

65.Соціальне партнерство / С.В.Бакуменко, І.Є.Левенець, О.М.Грибаков, М.Л.Дубровський та інші: Навчальний посібник. – К., 1999.

66.Социальное отношение. Типы социального поведения // Вебер М. Избранные произведения. – М., 1990.

67.Социальный конфликт. Современные исследования: Реферативный сборник. М.: Ин-т социологии РАН, 1991 – 2002 .

68.Степанов Е.И. Конфликтология переходного периода: методологические, теоретические, технологические проблемы. – М.: Ин-т социологии РАН, 1996.

69.Степанов Е.И. Отечественная конфликтология: современное состояние и задачи // Современная конфликтология в контексте культуры мира. (Материалы 1 Международного конгресса конфликтологов). – М.: 2001.

70.Тернер Дж. Структура социологической теории. – М., 1985.

71.Уткин Э.А. Конфликтология. Теория и практика. – Москва: ЭКМОС, 1998 - 264с.

72.Фельдман Д.М. Конфликты в мировой политике. – М., 1997.

73.Фишер Р., Юри У. Путь к согласию или переговоры без поражения. – М., 1990.

74.Фролов С.С. Социология: Сотрудничество и конфликты / Уч. пособие. – М.: Юристь, 1997. – 240 с.

75.Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М., 1994.

76.Чернявська О.В. Механізм впливу соціальних змін на соціальну напруженість в сучасній Україні (на прикладі мегаполісу) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук 22.00.07 – соціологія управління. – Харків, 2001

77.Чумаков А.Н. Управление конфликтом. – М., 1995.

78.Штомпка П. Социология социальных изменений. – М., 1996.

79.Burton John W. Conflict Resolution: its Language and Processes. – Lanham: the Scarecrow Press, 1996.

80.Collins R. Three Sociological Traditions. - N.Y: Oxford University Press, 1985. - 255 c.

81.Martindale D. The Nature and Types of Sociological Theory. 2nd ed. – Illinois: Waveland Press, 1981.

82.Mayer Richard J. Conflict Management: the Courage to Confront. 2nd ed. – Columbus: Battelle Press, 1995.

83.Ritzer G. Contemporary Sociological Theory. – N.Y.: McGraw-Hill, 1992. - 608 c.

84.Schellenberg James A. Conflict Resolution: Theory, Research, and Practice. – N.Y., 1996

85.Schelling Thomas C. The Strategy of Conflict. – London-Massachusetts-Cambridge, 1980.

86.Turner G. The Structure of Sociological Theory. - Belmont : Wadsworth Pub. Company (5-ed), 1991. - 661 p.

87.Violence – Racism, Nationalism, Xenophobia / ed. by B. Dieckmann, Ch. Wulf and M. Wimmer. – N.Y.: Waxmann Munster, 1996.

Періодична література з конфліктології.

1.Бабак О.В. Протестний потенціал процесів доходної поляризації в сучасному українському суспільстві // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. Праць. За матеріалами науково-методичної конференції "Харківські соціологічні читання - 2001". – Харків: Видавничий центр Харківського ун-ту ім. В.Н.Каразіна, 2001. – с.203-208

2.Балабанова Н.В. Роль диалога в механизме разрешения социальных противоречий в условиях социо-структурных изменений общества // Харьковские социологические чтения – 98: Сборник научных работ. – Харьков: ЦЭПП “Радар”, 1998 – с.170-174

3.Беззубко Л.В. Об основных причинах трудовых конфликтов в регионе // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, 2003, №2, с.17-22

4.Бондаренко Е.Б. Аномия: “конфликт идентичностей” в Украине // Харьковские социологические чтения – 98: Сборник научных работ. – Харьков: ЦЭПП “Радар”, 1998 – с.140-146

5.Бреусенко-Кузнецов О.А. Міфологічні витоки конфліктології // Вісник національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” – 2001, вип. 3, с.51-55

6.Ващенко І.В. Конфліктологія: історичний вимір // Вісник Університету внутрішніх справ, 1998, № 3/4 с.363-372

7.Ганюков О.А. Чинники формування конфліктного потенціалу українського суспільства // Харьковские социологические чтения – 98: Сборник научных работ. – Харьков: ЦЭПП “Радар”, 1998 – с.139-140

8.Герасіна Л.М. Специфіка статусів і ролевої взаємодії учасників соціальних конфліктів: соціологічна оцінка // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2002. – с. 127-130

9.Головаха Е.И., Панина Н.В. Потенциал протеста украинского общества // Социс, 1999,

№10, с.31-39

10.Даниленко О.А. Проблемы социолингвистической интерпретации иррациональных факторов развития конфликтов // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, 2003 – с.114-117

11.Денисенко И.Д. Из истории теоретических исследований проблем социального конфликта в западной социологии // Харьковские социологические чтения – 98: Сборник научных работ. – Харьков: ЦЭПП “Радар”, 1998 – с.100-103

12.Денисенко И.Д. К определению содержания понятия “теория социального конфликта” // Вестник Международного славянского университета. – 2001. – Серия “Социология”.

– Т.4, №4, с.27-31

13.Денисенко И.Д. Формирование целостной теории социального конфликта в контексте синтезирующего подхода // Вісник Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. Серія: Гуманітарні науки. – 2001, №3, с.26-33

14.Денисенко И.Д. Эволюция теории социального конфликта в контексте проблемного поля теории социальных изменений // Філософські перспективи: Зб.ст. – Х., 2001. – (Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна, № 509. Серія: Філософія) – с.201-206

15.Денисенко І.Д. Основні тенденції дослідження соціального конфлікту в західній соціології в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. // Соціологія: [Зб. ст.] –

Вип. 1. – Х., 1998, с.37-43

16.Казаков В.С., Иваненко Е.А. Социология конфликта: ее предмет, специфика // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна, 2002. – с.123-126

17.Клюєнко Е. Вимірювання потенціалу протесту і соціальної напруженості: застосування методичних підходів Лайкерта і Терстоуна для конструювання інтегральних кількісних показників // Соціологія: теорія, методи, маркетинг, 1999,

№3, с.89-100