План

Вступ

Розділ І. Анатомо-фізіологічні особливості розвитку молодших школярів.

Розділ ІІ. Психологічні особливості розвитку молодших школярів.

Розділ ІІІ. Особливості пізнавальної сфери молодшого школяра

Розділ ІV. Гра як метод виховання молодших школярів.

1. Ігри для 1-го класу

2. Ігри для 2-го кл.

3. Ігри для 3-го кл.

4. Ігри для 4-го кл.

Висновок

Список використаної літератури

Анатомо-фізіологічні можливості молодшого школяра

Протягом молодшого шкільного віку подовжується ріст, розвиток організму дитини, змінюються пропорції тіла, зокрема співвідношення голови та довжини тіла. Однак тем росту дітей, обох статей уповільнюється, а збільшується вага тіла. За цими показниками хлопчики випереджують дівчаток. Однак, за збільшення грудної клітки дівчатка у 9 років наздоганяють хлопчиків, а в 10 р. – випереджують.

Кістковий апарат молодших школярів, оскільки в ньому ще багато хрящової тканини. На це треба зважати, щоб побігти можливому викривленню хребта, кистей рук, що негативно позначається на кровообігу, дихання й тим самим ослаблює організм.

Активно розвивається у молодших школярів м’язова система збільшується вага усіх м’язів, щодо ваги тіла, що сприяє зростанню фізіологічної системи, підвищеної здатності організму до відносно тривалої діяльності.

Дрібні м’язи розвиваються повільніше. Діти цього віку добре ходять і бігають, але ще не досконало координують дрібні рухи рук. Першокласникові важко писати в межах рядка, спрямувати роботу, руки, не роблячи зайвих рухів, які швидко викликають втому. Тому фізкультхвилинки, які розслаблюють дрібні м’язи пальців і кисті. Протягом молодшого шкільного віку діти набувають здатності розділяти навантаження на різні групи м’язів. Їхні руки стають координованішими точнішими, удосконалюється техніка письма.

Продовжується ріст серцевого м’яза. Артерії у молошого школяра дещо ширші ніж у дорослого, що зумовлює особливість його артеріального тиску.

Чистота серцевих скорочень у нього стійкіша ніж у дитини дошкільного віку. Але під впливом різних рухів, позитивних і негативних емоцій вона швидко змінюється.

Діти цього віку дихають з більшою частотою, ніж доросли. Для підтримання їхньої працездатності особливо важливо, щоб у класі було чисте повітря.

Вага мозку першокласника наближається до ваги мозку дорослої людини. У молодшому шкільному віці відбувається морфологічне дозрівання лобного відділу великих півкуль головного мозку, що створює можливість для цілеспрямованої вольової поведінки, планування і виконання протягом дій.

Нервовій системі властива висока пластичність, що забезпечує її здатність фінансувати впливи середовища, готовність реагувати на них. Підвищується рухливість нервових процесів, що дає змогу швидко змінювати поведінку відповідно до вимоги вчителя.

В молодших школярів вища, ніж у дошкільнят урівноважливість процесів збудження та гальмування. Хоча процеси збудження все-таки переважають.

Зростає роль другої сигнальної системи (мови) в аналізі і синтезі. Вражань він зовнішнього світу, утворенні тимчасових первинних зв’язків вироблення повних дій та операцій, формуванні динамічних стереотипів. У дітей добре розвинені всі органи чуття, деякі з них мають певні особливості. Так очі завдяки пластичності кристалика можуть швидко змінювати свою форму залежно від пози під час читання і письма. Якщо не враховувати цієї особливості органів зору молодших школярів і не стежити за їхньою поставою, це може спричинити підвищення очного тиску, нечіткість зображень на сітківці, короткозорості.

Фізіологічний розвиток молодшого школяра зумовлений формування організму, що викриває нові можливості для його діяльності, розгортання та поглиблення зв’язків з соціальним оточенням. Водночас дозрівання стимулюється і впливами зовнішнього середовища, про що свідчить загальне прискорення фізіологічного розвитку дітей.

Поняття адаптації, види адаптації, дезадаптація її причини та можливі наслідки.

Перш за все потрібно відповісти на питання – чи можна вважати шестирічну дитину учнем?

Дитину, яка вступає до школи, називають учнем – школярем. Що це означає?

Це означає, що починається новий період її одинадцятирічного життя, в процесі якого вона повинна засвоїти знання основних наук, систему умінь і навичок, морально-етичні норми, норми поведінки, виробити необхідні риси особистості. Це життя, по суті, набуває характери “професійної” діяльності, яка вимагає від учня опанування способів навчання, пізнання, самовиховання. Дитина тільки тоді може називатися учнем, коли вона знає, як вчитися і має мотиви навчання. А малюк приступає до навчання, не опанувавши систему умінь і навичок які мають в основі “професії” учня. Іншими словами, його не можна уважати учнем у справжньому значенні, так само, як водієм людину, котра сідає за кермо, але не вміє управляти машиною.

На жаль, у педагогічній науці й шкільній практиці цій проблемі донедавна приділялося недостатньо уваги.

Вимога вчити дітей учитися ще не одержала належної реалізації й у шкільних програмах, підручниках.

Все це підводить нас до думки, що призначення класу для шести річок – готувати дітей до ролі учнів. У чому має полягати зміст підготовки?

Щоб стати учнем, дитина, окрім засвоєння загально-навчальних умінь, повинна досягати певного рівня психологічного і соціально-морального розвитку, а саме:

1) Уміти вчитися тобто володіти початковими способами навчальної пізнавальної діяльності прагнути до її вдосконалення і збагачення.

2) Мати мотиваційну основу учіння. Тобто хотіти вчитися.

3) Мати достатньо розвинену волю, тобто здатність мобілізуватися зусилля для вирішення різноманітних завдань.

4) Усвідомлювати свій суспільний обов’язок учня.

5) Бути готовим жити в колективі, активно включатися в колективну пізнавальну й суспільно-корисну діяльність.

6) Бачити себе очима товаришів, учителів, близьких людей і прагнення до самовдосконалення.

Певна річ, всі ці якості набуваються не відразу, поступово, як наслідок цілеспрямованої вчителем колективної діяльності дітей на кожному уроці. Спочатку, колективної діяльності потрібно вчити їх слухати вчителя, зосереджувати увагу, розуміти суть навчальних завдань, брати участь у колективній пізнавальній діяльності, товаришувати з однокласниками. Надалі після опанування читання і письма, простої лічби, діти засвоюють способи вирішення навчально-пізнавальних завдань. Одночасно слід розвивати їхню спостережливість, кмітливість, мислення (зіставляти, порівнювати, робити висновки тощо), вчити приходити на допомогу один-одному, коли виникають ускладнення в роботі. В кінці першого навчального року шестирічна дитина засвоює в елементарному вигляді всі необхідні вміння і якості для успішного навчання, тобто стає учнем. Подальше “професійне” становлення багато в чому залежить від учителя, від його стилю роботи з класом, від того настільки послідовно й ефективно він учить кожного учня вчитися.

Отже на порозі пора шкільного життя. Як почуваються у школі найменші учні – шестилітки? Скільки серед них, кому некомфортно не цікаво. А скільки тих, кому комфортно, хто з охотою іде до школи. А скільки тих, кому незатишно, використовує перший – ліпший привід, щоб залишитися вдома, хто хоче повернутися в дитинство, яке тепер – в минулому? Відповідь на ці запитання є поняття адаптації та дезадаптації молодшого школяра до навчальної діяльності.

Психологічні та анатомо-фізіологічні особливості першокласників – шестиліток.

Психологічний і особистісний розвиток дитини у молодому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку навчання у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. Молодший шкільний вік, як відомо охоплює період життя дитини від 6-7 до 10-11 р. Основою для його визначення є час навчання дітей у початкових класах.

Нижня межа цього вікового періоду (6-7 років) пов’язана з переходом до навчання як систематичної та цілеспрямованої діяльності. У перші його місяці ознаки дошкільного дитинства поєднуються з ознаками школяра. Часом це поєднання є досить суперечливим, що проявляється у невідповідності можливостей дитини. Вимогам життя, особистим вимогам та вимогам школи і батьків.

Дошкільний і молодший шкільний вік розділяє, симптом утрати безпосередності який свідчить, що між бажанням щось зробити і самою діяльністю, виникає певний момент – з’ясування, що дасть, дитині, к4онкретна діяльність. Цей симптом виявляється, як внутрішня організація в тому, який сенс може мати для малюка здійснення діяльності: задоволення чи не задоволення своїм місцем у стосунках із дорослими, іншими дітьми. Так у перше виникає емоційно-орінтоувальна основа вчинку.

Вже в шестирічному віці дитина набуває деяких навичок навчальної роботи. Вона без вагань залишає гру коли група готується до занять з малювання чи ліплення або виготовлення аплікації. Більш цілеспрямованим і повнішим стає сприймання у дітей цього віку. Дитина з власної ініціативи спостерігає за процесом: проростання рослин, доглядає за квітами. Вона порівняно легше запам’ятовує вірш і повторює текст для кращого запам’ятовування. завдяки цьому досконалішою стає пам’ять шестирічної дитини. Механічне запам’ятовування поступово змінюється довільним і свідомим. Вона вже практично володіє морфологічною будовою мови, інтуїтивно, відчуваючи помилки у мові, вона охоче їх виправляє. У шестирічної дитини помітно виявляється емоційно-вольова спрямованість у досягнення мети. Усе це створює важливі передумови для систематичного навчання в молодших класах.

В 7 р. дитина готова до навчання в школі і в інтелектуальному розвитку: у цей період дитина вже здатна відрізняти уявне від реального, бажане від можливого, позлу від дійсності, робити порівняння і узагальнення.

Розвиткові мислення дітей цього віку сприяє помітне удосконалення їхнього сприймання, вона обстежує предмет: на дотик, випробовує, тому й сприймання її повніші й глибші.

Які ж педагогічні висновки можна зробити, виходячи з названих вище психологічних особливостей, провідних з точки зору розвитку. Особистості дитини.

1. У педагогічному процесі дитину постійно має супроводжувати почуття вільного вибору.

Це означає що дитина самостійно вибирає гру, яка модифікує і направляє її функціональну тенденцію, вільно в неї включається і так само вільно з неї виходить без примусу дорослою. Граючись малюк пізнає предмети і явища, опановує способи різнобічної діяльності засвоює норми спілкування, поведінки. Все, що стосується процесу гри і становить її умови засвоюється дитиною немов би само по собі, збагачує її новими знаннями, досвідом, розвиває необхідні уміння і навики. Можна сказати що гра – це метод пізнання дійсності, що спрямовується внутрішніми силами і дає дитині змогу в короткі строки опановувати початкові, проте досить обширні знання.

Інструментувати навчання як діяльність, яку учень вільно обирає – це означає, по-перше, створити найліпші умови для його цілеспрямованого, соціально і педагогічного значущого розвитку, виховання, збагачення знаннями й досвідом, а по-друге керувати цим процесом відповідно до потреб його внутрішніх сил, що міцнішають, тобто з позиції самої дитини, її інтересів. Для цього потрібно, щоб вчитель володів не тільки наукою виховання, але й мистецтвом спілкування з дитиною і дитячим колективом.

2.Педагогічний процес повинне характеризуватися яскраво вираженою розвиваючою тенденцією.

Педагогічний процес –це співробітництво педагога з дитиною, наш вчитель допомагає дитині у подоланні труднощів.

Розвиток здійснюється в умовах функціонування фізичних і психічних сил на межі граничних можливостей і ця гранична межа створюється труднощами.

Труднощі потрібні не тільки і не стільки для того, щоб сприяти зосередженню уваги, а для того, щоб розвивати, формувати виховувати “спостережливість”, пам’ять, уяву, фантазію, розум” (про що говорив К.Д. Ушинський) і цілий комплект психологічних якостей, які визначають характер особистості.

3.Педагогічний процес має приносити дитинів радість життя.

На думку О.М. Леонтьєва, в опануванні навчальних предметів вирішально важливим є те, яке місце в житті людини посідає пізнання, чи є воно для неї частиною її справжнього життя бо лише зовнішньою, нав’язаною ззовні.

О.І. Герцен – про т що, щоб не формально засвоювати матеріал, потрібно “відбувати” навчання, а прожити його, потрібно, щоб навчання увійшло в життя, щоб воно мало життєвий сенс для учня.

Дитина – цілісна особистість, і насамперед потрібно щоб педагогічний процес захоплював її повністю, з усіма її життєвими принципами й потребми. У цьому процесі дитина повинна зазнати почуття постійного збагачення життя, задоволення своїх пізнавальних і духовних потреб, які постійно зростають стають різноманітнішими. Учіння стане сенсом життя для дитини, якщо ним керувати з її ж позиції, реалізуючи внутрішню готовність до розвитку. Самостійності самоствердження, морального становлення.

Вік	Стать	Зріст, м	Вага, кг	Окруж., груд. клітки, cм
7 років	Дівчатка	122,1	23,2	58,4
	Хлопчики	123,9	24,3	60,3
8 років	Дівчатка	126,5	25,7	58,9
	Хлопчики	128,2	26,5	60,7
9 років	Дівчатка	132,0	28,3	62,8
	Хлопчики	133,5	29,2	62,7
10 років	Дівчатка	138,8	31,2	66,8
	Хлопчики	137,4	31,9	65,0

Особливості пізнавальної сфери молодшого школяра

У молодшому шкільному віці продовжують розвиватися основні пізнавальні властивості і процеси (сприймання, увага, пам'ять, уява, мислення і мовлення). Наприкінці його вони перетворюються на вищі психічні функції, яким властива довільність і опосередко-ваність. Цьому сприяють основні види діяльності дитини цього віку у школі і вдома: навчання, спілкування, гра, художня діяльність, праця та ін.

Розвиток сприймання молодшого школяра

Зі вступом до школи дитина має достатній рівень розвитку гостроти зору, слуху, розрізняє форми і кольори предметів. Однак процес навчання пред'являє нові вимоги до її сприймання, оскільки для засвоєння навчальної інформації необхідна довільність і усвідомленість перцептивної діяльності.

Учні сприймають різноманітні соціальні зразки, відповідно до яких повинні діяти. Спершу їх приваблюють зовнішні яскраві ознаки предметів, вони ще не можуть зосередитися і детально розглянути інші їх особливості, побачити в них суттєве. Знаючи це, педагог повинен розвивати в учнів сприймання, розкриваючи прийоми огляду чи прослуховування, порядок виявлення особливостей предметів. Завдяки таким старанням розвиваються довільність, усвідомленість, вибірковість (за змістом, а не за зовнішньою привабливістю) сприймання. Вже у 1 класі школяр виробляє вміння сприймати предмети відповідно до потреб та інтересів, які виникають у процесі навчання, і свого попереднього досвіду. Наприкінці молодшого шкільного віку спостереження стає спеціальною діяльністю, розвивається спостережливість як риса характеру.

У молодших школярів сприймання стає більш довільним, цілеспрямованим і категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об'єктів. Особливості сприймання молодших школярів виявляються у виконанні завдань на вибір об'єктів з певної їх сукупності. Вибираючи предмети, вони орієнтуються здебільшого на їх колір та форму. В одних випадках за характерну ознаку предмета вони беруть форму, а в інших - колір (Є.І. Ігнатьєв). Чим старші учні початкових класів, тим більша роль у їх сприйманні належить формі. Зростає і точність розрізнення форм предметів. Молодші школярі широко використовують форму для впізнання і порівняння предметів, навіть у тих випадках, коли вони не знають назви форми. Зростання обізнаності учнів з назвами форм (трикутник, чотирикутник, круг тощо) відіграє важливу роль у розвитку точності і повноти сприймання.

У молодших школярів суттєво змінюється зоровий і дотиковий вибір заданої фігури серед інших фігур, про що свідчить зменшення часу, потрібного на зоровий і дотиковий їх пошук. Результати виконання ними завдань на вибір форм поліпшуютьсяя під впливом перцептивного тренування в зоровій диференціації форм фігур. При цьому не тільки зменшується час на пошук фігур, але й звужується діапазон індивідуальних відмінностей у виконанні таких завдань. У процесі тренування помітно підвищується рівень перцептивного розрізнення форм об'єктів (О.В. Скрипченко). У першокласників трапляються труднощі в сприйманні форми та її відображенні. Деякі з них допускають помилки в зображенні фігур, написанні букв чи цифр. У перші тижні навчання 12,3% першокласників "перевернуто" пишуть цифру 6; 10,6% — букву Я; 19,2% — букву Б. Більшість цих дітей відчуває труднощі і в сприйманні розміщення предметів у просторі (О.В. Скрипченко). Спостерігається, що в одних дітей швидко проходять такі особливості у сприйманні і відтворенні об'єктів, а в деяких вони впливають на труднощі у письмі і читанні. Частина таких дітей відноситься або до групи учнів з дисграфією (з надмірними труднощами в оволодінні письмом), або до групи дітей з дислексією (з надмірними труднощами в оволодінні читанням). Але не тільки згадані особливості сприймання і відтворення об'єктів визначають дітей-дисграфіків і дислексиків. Спостереження показують, що таких дітей ні в якому разі не можна зараховувати до розумово відсталих. Г. Крайг та інші наводять багато фактів, коли з таких дітей виростали видатні особистості Наприклад, Т. Єдісон, Х.К. Андерсен та багато інших у молодших і частково у середніх класах зараховувались до дислексиків. Велика кількість таких дітей у процесі переборення труднощів читали хоч і повільно, але вдумливо, набували віри у свої сили і ставали видатними особистостями.