Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Сумський державний педагогічний університет ім.. А.С.Макаренка
Індз на тему: «Творчість Григорія Ващенка – скарб українського народу»
Підготувала:
студентка 032 групи
історичного факультету
Маруна К.В.
Перевірила:
Потапова О.Б.
Суми – 2012
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3
Духовність у педагогічному світогляді Г. Ващенка……………………5
Система цінностей і зміст виховання за Г. Ващенком…………………7
Всеукраїнське педагогічне товариство імені Григорія Ващенка….…14
Висновки………………………………………………………………………...18
Список використаної літератури………………………………………………20
Вступ
Григорій Ващенко (23 квітня 1878р. – 2 травня 1967р.) - видатний український педагог, психолог і письменник - широко відомий в діаспорі, але малознаний на Батьківщині. Був він людиною не легкої долі, але ніколи не зраджував ні вірі в Бога, ні Україні, ні тій справі, якій присвятив життя. Тихо, але дбайливо засівав свою ниву і залишив нам свої праці для роздумів і свою віру в щасливе прийдешнє нашого народу. Зрештою, сьогодні звертаємося до нього не лише з почуття обов’язку та історичної справедливості. Робимо це власне з практичної потреби, яку відчуваємо. Бо його творчість є сьогодні для нас чинником порятунку, як чиста криниця для втомленого мандрівника. Шукаємо нового педагогічного світогляду, і в його спадщині Україна може знайти шанс порятунку для себе. Тема реферат є надзвичайно актуальною для сьогодення. Сьогодні натрапляємо на безліч прогалин і помилок у педагогічній практиці, вчитель просто не знає де шукати порятунку. Саме спадщина Ващенка має зацікавити педагогів, стати корисною у їх праці і допомогти виховати гідних громадян України, її майбутнього, будівничих держави у третьому тисячолітті.
Об'єктом дослідження є педагогічна спадщина Григорія Ващенка. Предмет дослідження - доцільність використання педагогічної спадщини в умовах сучасної школи.
Завдання курсової роботи:
проаналізувати науково - педагогічні джерела, які стосуються теми курсової роботи;
розкрити значущість духовності крізь призму сприйняття Ващенка описати систему цінностей і зміст виховання на основі аналізу творів педагога;
описати форми і методи навчання, спираючись на спадщину Ващенка;
висвітити діяльність Всеукраїнського Педагогічного Товариства ім. Г. Ващенка метою якого є повернення українській педагогічній науці багатої і майже невідомої в Україні педагогічної спадщини Григорія Ващенка.
Отже, педагогічний досвід Г.Ващенка, до якого неодноразово ми сьогодні звертаємося є цінним підґрунтям для розвитку і вдосконалення системи сучасної української освіти, для покращення організації навчання та викладання. Саме тому діяльності Г.Ващенка слід приділити значну увагу, розглядаючи насамперед його передовий педагогічний досвід , а також загально – педагогічні принципи та ідеї.
Духовність у педагогічному світогляді г. Ващенка
Педагогічний світогляд Г. Ващенка зорієнтований на християнську стратегію виховання, характерну для нашої традиції добільшовицького періоду та традиції європейських суспільств. У цьому він також послідовно йде за К. Ушинським. Звідси пріоритетною рисою його педагогічної творчості є орієнтація на духовне життя людини, а її виховання він трактує як розвиток душі. З традиційно - християнської точки зору духовність людини є для неї природовідповідною ознакою, нормою її існування. Це випливає і з розуміння походження людини - істоти, створеної Богом. У процесі самореалізації людина відчуває природну необхідність підніматися над своїм біологічним началом, їй властиве прагнення висоти. Цим вона не тільки заявляє про свою людяність й відділення у природі, про свою богоподібність, але і знаходить у цьому прагненні головний ресурс життєвих сил. А відтак на цьому шляху людина «творить вартості, що підносять її над світом матеріальним», - пише Г. Ващенко, - і “творить тому, що має безсмертну душу, яка споріднює її з Вищим Світом". Весь поступ людства, на його думку, “…є перехід від стану напівтваринного, в якому домінує переважно фізична природа і її фізичні потреби, до стану, в якому все більшу роль посідає природа духовна та її інтереси".
Прагнучи виразити свої духовні потреби, людина вдається до різних форм їх “опредмечування": будує високі храми, творить мистецькі шедеври тощо. Духовність є джерелом і підґрунтям різних форм культури, в першу чергу гуманітарної. “Основне і найбільш характеристичне в культурі є піднесення людини над твариною", - пише Г. Ващенко.
Головним джерелом духовності Г. Ващенко вважає віру в Бога. Віра - не ворог розуму, а його сумління. А відтак віра - це засіб пізнання світу, поруч з наукою. На його думку, людина потребує суцільного світогляду, але наука і саме лише раціональне мислення їй цього дати не можуть. Тому, людина, “прагнучи до суцільного світогляду, мусить поповнювати вірою те, чого не дає їй знання“.
Віра, втілена в релігії, трактується Г. Ващенком як містичний чинник, що має великий вплив на поведінку людини, а відтак слугує каталізатором засвоєння морально-етичних і навіть соціальних цінностей. І якщо відповідне “місце віри“ у свідомості людини не заповнити нормальним релігійним досвідом, якщо своїм головним авторитетом вона не обирає Бога, то її духовний орієнтир все одно утворюється, але вже поза нашою волею, поза увагою вихователя - у темних під’їздах, на ґрунті антирелігії та ідеології, що пливе сьогодні з телеекрана, філософії антропоцентризму чи одвертого сатанізму.
Святе місце пустим не буває, - каже давня мудрість; прагнення духовності на основі віри - природна потреба людини. Виходячи з таких міркувань, Г. Ващенко радить “здійснювати релігійне виховання в родині - на основі прикладу батьків і широко спираючись на морально-релігійну родинну традицію добільшовицького періоду". Він виступає також як прихильник системного навчання релігії у школі, як це робиться в Німеччині, а сьогодні і в Польщі. На його думку, “релігія задовольняє емоційно-чуттєві потреби людини, розвитку яким сьогодні надаємо надто мало уваги".