6

1. Соціокультурна зумовленість філософії.

Філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Уже Арістотель зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною працею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаціях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Необхідною передумовою виникнення філософії є терпимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де більше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Демократія не тільки створює умови, вона, по суті, викликає філософію до життя. Філософія, як феномен, з’являється вперше в давній Індії і Китаї, але тут вона не відмежовується від царини мудрості. На теренах стародавньої Греції термін отримує чітке обґрунтування, відповідно виокремлюється і предмет філософії. Соціальна практика демократичного суспільства підносить авторитет розуму. Воно створює необхідні умови для реалізації свободи особистості, толерантному до інакомислення, яке звеличує розум.таке суспільство не лише створює необхідні умови для виникнення філософії, а й закономірно продовжує її. Соціальні умови не лише вприяли розвиткові філософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Виникнення філософії мало і певні ідейні передумови. Воно стало можливим лише на певному ступені розвитку культури, за певного рівня інтелектуального розвитку. Історично філософії передувала міфологія, але вона ще й вплинула на її формування. Вона, як пізніше і релігія, була загальним культурним тлом, на якому складалась філософія. Відчутно вплинули на становлення філософії і зародки наукового знання – особливе значення мала математика. Лише на основі певного досвіду, набутого науковим мисленням, можна було аналізувати поняття, логіку та категорії. Зрештою, виникнення філософії потребує й певного рівня духовної культури загалом.

2. Філософське мислення та його специфіка.

Філософія в перекладі – любов до мудрості. Філософський тип мислення є не тільки любов’ю до мудрості. Філософія дозволяє людині вирішити одне з найголовніших питань свого існування, а саме зайняти ту чи іншу життєву позицію (визначення основної ідеї свого життя і обрання найбільш загальних шляхів її реалізації). Лише людина має здатність судити, тобто зіставляти й аналі­зувати дійсність, тому саме судження постає для філософії вирішальною фор­мою людського мислення. Отже, те, що філософія виводить свої основні твер­дження на гранично можливий рівень узагальнення, намагаючись відшу­кати сталі, фундаментальні, еталонні орієнтири для людини, що не є ситуа­тив­ними та скороминущими, виступає важливою ознакою філософського мислення. Отже, філософське мислення постає внутрішньо пов’язаним, логічно послідовним, а значить – аргументованим, обґрунтованим. Філософія апелює до розуміння, до людської здатності мислити та осмислювати реальність. Значить філософське мислення є не тільки мисленням про певну реальність, а ще більшою мірою воно є мисленням про мислення, думкою про думку, тобто саморефлексією. Інакше кажучи, найпершою реальністю для філософії постає реальність самої думки. З одного боку, це пояснюється тим, що філософія намагається осмислювати не часткові явища, а ситуацію перебування людини в світі, спираючись при цьому на здатність людини мислити та усвідомлювати. І нарешті філософське мислення є теоретичною формою світоглядного знання, тому воно постає формою людського самоусвідомлення, тобто у ньому завжди постає відчутним момент присутності людини; це є мислення під кутом зору людини, її життєвих зацікавлень та життєвого вибору. Усі зазначені ознаки філо­софського мислення резюмуються тим, що саме у філософії та за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі.