ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут історії України НАН України

І.К. Патриляк

ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б)

у 1940–1942 роках

КИЇВ – 2004

ББК

І.К. Патриляк. Військова діяльність ОУН(Б) у 1940–1942 роках. – Київ, 2004. – 598 с. Додатки: с. 403–598.

У монографії ґрунтовно досліджено військовий аспект діяльності бандерівської ОУН протягом 1940–1942 рр. Розглядаються історико-ідеологічні причини мілітаризації ОУН(Б), аналізуються плани розбудови збройних сил, розроблені керівництвом Організації до початку німецько-радянської війни, висвітлюються всі головні моменти пов’язані з військовим будівництвом, здійснюваним оунівцями у зазначений період. В “Додатках” до монографії подано низку маловідомих документів.

Книга розрахована на науковців, викладачів і студентів вузів, усіх тих, хто цікавиться вітчизняною історією періоду Другої світової війни.

Рецензенти:

доктор історичних наук, професор В.Ю. Король доктор історичних наук, професор О.Є. Лисенко

Відповідальний редактор – доктор історичних наук, професор С.В. Кульчицький

Редактор – В.І. Шудра

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту історії України НАН України (протокол № 1 від 27 січня 2004 року) та Вченою радою історичного факультету КНУ ім.Тараса Шевченка (протокол №5від 22 січня 2004 р.)..

ISBN	© Київський національний університет
	імені Тараса Шевченка, 2004
	© Інститут історії України
	НАН України, 2004
	© Патриляк І.К.

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

ВСТУП

Український народ за свою багатовікову історію пройшов через неймовірну кількість жахливих національних катастроф і трагедій. Окремі століття в житті наших предків виглядали не інакше, як постійний рух від одного катаклізму до іншого, від великих людських втрат до ще більших, від серйозних моральних травм до незворотних духовних мутацій національного організму.

Особливо важливим періодом вітчизняної історії була Друга світова війна – найстрашніше жахіття з усіх, які пережив не лише український народ, але й ціле людство. Майже всі етноси на просторах Євразійського континенту, а також мешканці Північної Америки, Африки, Австралії та Океанії, прямо чи опосередковано потрапили у вир небаченого досі планетарного протистояння. На жаль, наш народ опинився чи не у найгіршому становищі. Не маючи власної держави, власної повноцінної армії, свого визнаного світом уряду, українці стали розмінною монетою в грі могутніх ворожих держав. Економічний потенціал та геополітична важливість краю перетворили його на жадану винагороду в боротьбі між двома тоталітарними імперіями А.Гітлера і Й.Сталіна. Тож не дивно, що саме з Україною, значною мірою, пов’язані вирішальні події на всьому німецько-радянському фронті. Від 22 червня 1941 до 28 жовтня 1944 р. на території України було проведено 29 стратегічних і фронтових наступальних операцій1.

Характер геноциду проти місцевого населення

3

І.К.Патриляк

носили не лише загальновідомі звірства німецьких окупантів, але й мобілізаційні заходи, що проводилися на українських землях сталінськими полководцями. У 1943–1945 рр. армії Українських фронтів, які на 50–70% складалися з українців, через бездарне командування окремих червоних генералів і маршалів втрачали в середньому за добу боїв близько 68 тис. солдатів та офіцерів2. Такою була плата українців за “провину” перед кремлівським керівництвом – життя під німецькою окупацією. Згідно з найновішими підрахунками дослідників, Україна в ході німецько-радянської війни лише на фронтах втратила 6–7 млн. своїх синів та дочок3. Загальні ж втрати українського народу сягають астрономічної кількості – 17 млн. загиблих і зниклих безвісти4.

Однак доля нашої Батьківщини під час війни визначалася не тільки в битві двох гігантів – вермахту та Червоної армії. Саме в Україні, чи не найяскравіше в Європі, виявилася роль третьої сили, яка в неймовірно складній і заплутаній військово-політичній ситуації намагалася вибороти незалежність української держави. Цією силою була Організація українських націоналістів (бандерівців).

В українській минувшині можна відшукати чимало випадків створення потужних військових організмів у роки бездержавності. Проте до феноменів не лише вітчизняного, але й світового військового мистецтва, слід віднести таке явище, як Українська повстанська армія. Адже в сучасній світовій історії складно віднайти бодай ще одну підпільну армію, яка б розгорнула боротьбу подібного розмаху, тривалості й напруги за умов повної відсутності будь-якої вагомої допомоги з боку зовнішнього світу. Наслідки ж діяльності ОУН(Б) й УПА в роки Другої світової війни та в перше повоєнне десятиліт-

4

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

тя досі залишаються важливим фактором української внутрішньої (а інколи й зовнішньої) політики. Вони ж формували суспільні стосунки й національне самоусвідомлення українців у хрущовсько-брежнів- ські роки. Адже, як справедливо зазначає Г.Гордасевич у своєму дослідженні про С.Бандеру, людей, які насмілювалися публічно демонструвати свою належність до української нації називали не як-не- будь, а саме “бандерівцями”, що, в розумінні ортодоксального радянського громадянина, мало б означати щось жахливе, набагато гірше ніж “ворог народу”5. Подібно до того, як у міжвоєнний період таких людей називали “петлюрівцями”, в дореволюційній Росії – “мазепинцями”, а в Московії 60–70 рр. ХVІІ століття – “виговцями”6.

Зважаючи на той колосальний політичний вплив, який продовжує чинити проблема діяльності ОУН(Б) та УПА на життя сучасного українського суспільства, вченим слід докласти щонайбільших зусиль до об’єктивного, базованого на документах, вивчення історії українського націоналістичного руху. Дослідникам, на наше переконання, всіма силами потрібно боротися проти спокуси оцінювати тогочасні події через призму досвіду набутого людством у повоєнні роки. Львівський вчений Я.Дашкевич, даючи оцінку роботі ОУН(Б) в роки Другої світової війни, наголошував, що діяльність Організації не відбувалася у вакуумі, вона протікала тоді, коли навколо “бушувала жорстока і кривава війна без правил (“тотальна”) з колосальними жертвами з боку цивільного населення. При цьому за єдиними терористичними правилами діяли і т. зв. демократи разом з комуністами, і т. зв. нацисти. Існуючі міжнародні конвенції, складені й підписані на випадок війни, не діяли, їх не дотримувалися або

5

І.К.Патриляк

маскували їхнє фіктивне дотримання (вони взагалі не діяли під час Німецько-російської війни 1941–1945 рр.)... Панівні умови ведення війни з усією їхньою невиправданою жорстокістю до середини 1941 р. вже утворили своєрідний кодекс гри, поза межами якого українська сторона діяти не могла і, навіть, не мала права діяти, якщо розраховувала б на мінімальні здобутки. Як я вже мав нагоду підкреслювати раніше, в українському визвольному русі не мета освячувала засоби, а їх визначали умови боротьби з жорстоким, безоглядним, терористичним ворогом, з яким ефективно можна було боротися лише застосовуючи такі самі методи, які застосовував він”7. Тож лише розуміння, пануючих у тогочасному світі політичних розкладів сил, мо- рально-етичних норм, інтелектуального клімату і т. п., дозволить максимально наблизитися до встановлення історичної правди.

У даній роботі досліджується один невеликий, але надзвичайно важливий епізод історії національ- но-визвольного руху 1940–1950 рр., який умовно можна назвати передісторією виникнення УПА, з’ясовується, як ОУН(Б) готувалася до створення власних збройних сил, які плани військового будівництва розроблялися оунівцями та яким чином Організація втілювала їх у життя. Усі ці проблеми ви-кликають живий науковий інтерес, адже нині очевидний той факт, що без всебічного, глибокого й об’єктивного дослідження історії ОУН(Б), не можна вести мову про відтворення повноцінної картини життя українського народу в часи воєнного лихоліття, про встановлення точного числа жертв, які склала Україна на вівтар своєї свободи в роки війни. Неможливо з’ясувати розмаху націоналістичного руху опору, масштаби участі українців у бойових діях на

6

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

боці німецького вермахту, реальну, а не міфічну причетність націоналістів до злочинів проти мирного населення краю, відтак реконструювати дійсний, а не сфальсифікований ідеологічними перекрученнями розвиток подій вітчизняної історії. Без виваженого, грамотного і передусім чесного вивчення важкого та суперечливого спадку минувшини, яким є історія Другої світової війни, нау- ковці-дослідники не матимуть права заявляти, що вони доклали всіх зусиль до того, аби виправити деформовану десятиліттями неправди та замовчувань свідомість сучасного українського громадянина. Виправляти ж, на жаль, є що. Як цілком правильно підкреслив О.Реєнт: “Десятки років зомбіювання багатомільйонних мас більшовицько-ра- дянським пропагандистським апаратом далися взнаки. Та все ж спотворена історія, ніби крізь довгий летаргічний сон, уривками повертається вже у нових образах і вимірах, очищена і освячена кров’ю тих, хто поліг у боях, чи носить незагоєні фізичні і душевні рани з вікопомних часів”8.

Актуальність досліджуваної теми також посилюється через брак комплексних праць про військовий аспект діяльності ОУН(Б) від моменту виникнення цієї Організації в лютому 1940 р. до створення УПА (кінець 1942 р.). Часом трапляється так, що, беручися писати дослідження з історії повстанського руху, науковці жодним словом не згадують про те, звідки в УПА з’явилися досвідчені й непогано навчені офіцерські кадри, мережа підпільних курсантських шкіл, бази зі спорядженням, зброєю й амуніцією. Майже ніколи не вказується, що впродовж 1940–1942 рр. ОУН(Б) провела колосальну роботу спрямовану на організацію власної армії, підготовку її матеріально-технічного та кадрового фунда-

7

І.К.Патриляк

ментів. Практично невідомими широкому колу істориків залишаються накази й інструкції Революційного проводу, в розрізі яких ОУН(Б) проводила активне військове будівництво в 1940–1942 рр. Немає ґрунтовних наукових досліджень, які б висвітлювали події пов’язані з антирадянськими виступами на Західній Україні влітку 1941 р., зі спробами утворення організованої збройної сили (УНРА та Народна міліція), з виникненням і бойовою діяльністю Дружин українських націоналістів.

Посиленню актуальності дослідження військової діяльності ОУН(Б) в 1940–1942 рр. сприяє також те, що в сучасних умовах побудови української держави, становлення силових структур, зокрема Збройних сил України, вивчення багатого історичного досвіду ОУН(Б) у справі формування власних збройних сил, розроблення теоретичних положень воєнної доктрини України, планів мобілізації військовозобов’язаних, підготовки широких верств населення до виконання військового обов’язку, дасть змогу вітчизняним силовим відомствам врахувати найкращі зразки української військової теорії та практики створені націоналістами. Не слід недооцінювати і той могутній виховний потенціал, який розкривається при дослідженні військової діяльності ОУН(Б) у 1940–1942 рр. Насамперед він базується на численних фактах свідомої самопожертви націоналістами власного життя в ім’я ідеалів свободи й незалежності української держави. Тільки на подібних прикладах можна виховати справді відданого воїна української армії – захисника інтересів рідного народу.

Досліджуючи діяльність ОУН у роки війни треба пам’ятати, що для українського націоналістичного руху саме Друга світова принесла боротьбу незрів-

8

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

нянної складності. Його супротивниками були найбільш крайні політичні системи ХХ століття – нацистський режим А.Гітлера та комуністична тиранія Й.Сталіна. Тому, аналізуючи різноманітні промахи оунівського Проводу, зокрема прагнення обрати “менше зло”, уклавши тимчасовий союз з Німеччиною, науковцям не варто замовчувати всі ці нелегкі моменти вітчизняної історії, а краще прислухатися до слушної думки найвідомішого західного дослідника феномена українського націоналізму Д.Армстронга, який зазначав: “Я вважаю за можливе, навіть коли ці люди припускалися серйозних помилок, віддати їм належне як рольовим зразкам, намагаючись водночас зрозуміти їхні недоліки”9. Так, саме зрозуміти, а не бездумно захоплюватися викриттям тих недоліків, облудно демонструючи цим свою “ерудицію” і підкреслюючи недалекоглядність та обмеженість кругозору оунівських лідерів. Адже вони діяли в конкретних історичних обставинах, від яких не могли повністю абстрагуватися. Наприклад, роздмухувана на всі лади радянською пропагандою співпраця ОУН з німцями не буде виглядати жахливою політичною помилкою та злочином, якщо взяти до уваги, що на зламі 1930–1940 рр. про злодіяння гітлеризму оунівцям було відомо не більше ніж радянським громадянам про злочини комуністичного режиму, скажімо, в 1970-х рр. Німеччина ж у перші роки світової війни не лише одним українським націоналістам здавалася непереможною казковою країною, що бореться за встановлення справедливого ладу в Європі та Світі. Очі, сповнені надії й сподівань на визволення від іноземного гніту, звертали до німецького рейху єгипетські араби та індійці, словаки та хорвати, прибалтійці та кавказці. Не можна також забувати, що пік ні-

9

І.К.Патриляк

мецько-оунівської співпраці припав на весну–літо 1941 р., тобто на період найбільшої могутності Німеччини, коли А.Гітлер та його армія перебували в зеніті своєї слави. Травень 1945-го з жалюгідним фінішем Третього рейху, не снився тоді навіть запеклим противникам нацизму в найоптимістичніших і найприємніших снах.

Саме для того, щоб збагнути мотивацію дій націоналістів у роки Другої світової війни, ми в цій праці поставили за мету дослідити витоки мілітаризації ОУН(Б), еволюцію поглядів на військове будівництво керівників Революційного проводу, розглянути історію виникнення та діяльності військових формувань, створених ОУН(Б) від моменту нападу Німеччини на СРСР і до виникнення УПА. У відповідності до поставленої мети, нами було визначено наступні завдання даного дослідження:

·визначити стан наукової розробки теми у вітчизняній і зарубіжній історіографії, проаналізувати джерельну базу дослідження;

·вивчити історичні передумови мілітаризації ОУН; виявити, як плани військового будівництва відобразились у програмних документах створеної

в1940 р. ОУН(Б);

·спираючись на дослідження інструктивних матеріалів Революційного проводу й конкретно-історич- них подій, що розгортались у відповідності до інструкцій керівництва ОУН(Б), проаналізувати процес теоретичної та практичної підготовки націоналістичних бойовиків до збройного виступу проти більшовицької тиранії на початку німецько-радян- ської війни;

·з’ясувати масштаби, хід і підсумки антирадянського повстання оунівських підпільників у чер- вні–липні 1941 р.;

10